“Мамо, було, покличеш” аналіз (паспорт твору)

Володимир Підпалий “Мамо, було, покличеш” аналіз вірша (жанр, художні засоби, тема, ідея) допоможе підготувати літературний паспорт ліричного твору.

Аналіз твору “Мамо, було, покличеш” (паспорт)

Автор – Володимир Підпалий

Рік публікації –

Збірка –

Літературний рід — лірика.

Жанр — вірш.

Вид лірики: інтимна

Тема: спогади ліричного героя про матір, її любов, турботу й самопожертву; туга за найріднішою людиною.

Ідея: утвердження безмежної материнської любові, вдячності дітям своїм матерям, усвідомлення того, що матір потрібно цінувати й берегти за життя.

Основна думка: материнська любов є найбільшою духовною цінністю, а пам’ять про матір живе в серці людини навіть після її втрати.

Ліричний герой: дорослий син, який із сумом згадує матір і усвідомлює її незамінність.

Настрій твору: світлий, щемливий, тужливий, сповнений любові й вдячності.

Мотиви: материнська любов, дитячі спогади, пам’ять, втрата, вдячність, самотність.

Провідний мотив: туга за матір’ю та усвідомлення її безцінної ролі в житті людини.

Віршований розмір: чотиристопний хорей.

Римування: перехресне (ABAB).

Художні засоби:

• Епітети: «світлу доленьку», «долоні милі», «важкій праці», «вечором імлистим», «рідні, як совість, чисті».
• Метафори: «зморшки чоло покрили», «очі осяють хату», «шибки торкнеться гілка».
• Порівняння: «рідні, як совість, чисті».
• Звертання: «Мамо…», «Знаєш ти…».
• Риторичне запитання: «Чомусь ніколи тільки сліз я твоїх не бачив…».
• Риторичне звертання: «Мамо…»
• Антитеза (протиставлення): «коси не чорні — білі»* (символ старіння та пережитих труднощів).

Образи-символи: мати (любов, жертовність, життя), казка (дитинство, материнська ласка), світлі очі (доброта й моральна чистота), фотографія («картка») — пам’ять про померлу матір.

Проблематика:

• роль матері в житті людини;
• вдячність батькам;
• швидкоплинність життя;
• пам’ять про рідних;
• біль утрати близької людини.

Початок вірша занурює нас у теплий спогад про дитинство, де мати жива, каже казку і бажає синові доброї долі. Проте фінал твору гостро контрастує з цим спогадом: ліричний герой повертається в реальність, де він дивиться на фотокартку покійної мами. Порівняння материнських очей із совістю підкреслює, що образ мами залишається для сина головним моральним орієнтиром у житті.

Володимир Підпалий “Мамо, було, покличеш” читати

Мамо, було, покличеш,
казку почнеш казати,
доленьку світлу зичиш,
років життя багато.
Зір одвести не смію:
казка – моя утіха…
Знаєш ти все і вмієш,
бачила щастя й лихо…
Мамо, долоні милі
в праці важкій згрубіли,
зморшки чоло покрили,
коси не чорні – білі…
Чомусь ніколи тільки
сліз я твоїх не бачив…
Шибки торкнеться гілка,
стукає хтось неначе.
Може, до мене мати
вечором йде імлистим –
очі осяють хату,
рідні, як совість, чисті…
Може… даремно ждати
в гості тебе, єдину:
Дивиться сумно мати
з картки на сина…

Матеріал підготовлено у навчально-ознайомчих цілях. Текст твору цитується з метою критичного та літературознавчого аналізу, відповідно до ст. 22 Закону України «Про авторське право і суміжні права».”