Маруся — перша україномовна повість Григорія Квітки-Основ’яненка, написана у 1832 та опублікована в 1834 році. Це був перший прозовий твір нової української літератури.
Квітка-Основ’яненко «Маруся» короткий зміст
На початку твору автор розмірковує про те, що не потрібно на світі ні до чого прив’язуватися, адже немає нічого вічного. Все проходить, люди народжуються та помирають. Треба радіти тому, що у тебе є сім’я — це найбільше щастя. А якщо хтось із близьких помре, то треба згадати: «…що ти ховаєш сьогоднi, а тебе заховають завтра; i усi будемо укупi, у господа милосердного на вiчнiй радостi; i вже там не буде нiякої розлуки, i нiяке горе, i нiяке лихо нас не постигне». Потрібно вірити в Бога, молитися і просити прощення гріхів.
За такими принципами і жив Наум Дрот «…був парень на усе село… Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка… а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там…». Бог був милостивим до Наума, бо той був побожним і благодійним, тому послав йому хорошу дружину — Настю «…добра, роботяща, хазяйка слухняна… усюди старається, б’ється, достає і вже зробить і достане, чого мужикові хотілось». Жили вони мирно в залогоді, в достатку, мали хазяйство, але не було у них довго дітей. Аж ось вимолили вони у Бога донечку, яку любили понад усе.
Наум Дрот та його дружина були людьми богобоязними та праведними. В усьому вони дотримуються Божого і морального людського закону. За це Бог допомагає їм. За молитви й невпинну працю дає їм Бог донечку. Дитина теж росте слухняна, покірна, на вулиці з дівчатами не бігає, все коло хати, все молиться, з матір’ю до церкви радо ходить. Батьки піклуються про свою дитину, доглядають її.
Виросла Маруся вродливою та привітною — справжня красуня.
«Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька… Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеться так рукою і обхватиш, — ще ж то не дуже і стягнеться. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами…».
Маруся не була схожа на інших дівчат: скромна, покірна, тиха, роботяща. Вона не любила гуляти з дівчатами, допомагала вдома матері. Не ходила й на вечорниці. Лише на весілля до подруг Маруся не відмовлялася йти, але тримала себе там поважно. Як ходила до когось на весілля, то ніколи не затримувалась, прибігала додому готувати вечерю.
Одного разу Марусю запросили бути дружкою. Серед бояр вона помітила Василя, який теж тримався спокійно, хоч був дуже вродливий.
«Гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…».
Василь був міським свитником, на весіллі був старшим боярином. Хлопець закохався в Марусю з першого погляду. Він наважився підійти до дівчини з горіхами, за весільним звичаєм. Маруся відповіла на запитання парубка про кількість горіхів «чіт», тим самим висловивши згоду познайомитися з ним. Вона й сама не розуміла, як так вийшло. Їй стало ніяково і в той момент розпочалися танці. Тоді вона вперше задумалась, чи залишитись на танцях.
Василь зазвичай любив танцювати на весіллі під будь-яку музику, але у цей вечір був сумний, зовсім не схожий на себе. Хлопець думав про Марусю, й вирішив дізнатися про неї у друга Левка Цоьмкала. Левко розказав про її батьків, що вони багаті, про вдачу, її вдачу.
Маруся теж була сумна, поглядала на Василя, не залишилася на танці, сиділа одна на вулиці. До неї підійшла подруга Олена Кубраківна і Маруся розпитувала її про Василя. Олена розповіла, що він служить у місті, а у його хазяїна дуже гарна дочка. Подруга пішла на танці, а Маруся хотіла повернутися додому, та згадала про горішки, з якими не знала що робити, повернути чи залишити на пам’ять. Дівчина потрусила їх і промовила:
«Чи вiн мене любить? Чiт чи лишка?».
Ці слова почув Василь і сказав, що той, про кого вона думає кохає її. Марусю покликала Олена, повідомила, що вона йде додому і запропонувала Марусі зранку сходити з нею в місто, щоб дещо купити. Не попрощавшись з Василем, Маруся відправилася з Оленою додому.
Вдома Маруся була сумна, тому що думала, що Василь не любить її. Дівчина нічого не хотіла розповідати батькам, ледь змусила себе приготувати вечерю. Наум з Настею подумали, що дочка захворіла.
Василь теж не спав, він почув розмову дівчат і дізнався про їхні плани. На ранок він перестрів подруг та зробив вигляд, що хоче їх оборонити дорогою від собак. Маруся все хотіла спитати його про хазяйську дочку, але не наважувалася.
На базарі дівчина навіть забула, що мала купувати. Василь розпитав її й сам купив, чого треба. Він знову проводжав дівчат, вигадавши начебто у нього теж є там справи. Дорогою Олена згадала, що не забрала батькові чоботи і вернулась назад. І коли Василь з Марусею залишились самі, хлопець зізнався, що кохає її. І Маруся теж зізналась у своїх почуттях.
Дочекались Олену, яка все поглядала на подругу та дивувалась. Біля села розійшлися, потім Маруся повернулася й попросила Василя прийти сьогодні до озера.
Повернувшись додому, дівчина нічого не сказала матері про Василя. Батьки були раді, що вона повеселішала і знову працювала так, як раніше. Дівчина швидко виконала всю роботу і сказала матері, що йде по суниці, а сама направилась до озера, де дівчину чекав Василь. Біля озера вони цілувалися та розмовляли про своє кохання. Він попросив її поки не розповідати про нього батькам. Тоді Маруся вирішила більше з ним потай не зустрічатися. Дівчина сказала, що якщо вони ще раз побачаться, він її засватає.
Через деякий час Василь допоміг на дорозі чоловікові з поламаним возом та заїхав до нього додому. Виявилося, що то батько Марусі. Батькам вони не призналися, що знайомі. Батько попросив Марусю провести хлопця до воріт, тоді закохані поговорили між собою, домовившись, що Маруся розкаже, як поставилися до хлопця її батьки. Якщо Василь сподобається їм, то вона зав’яже на голові червону скиндячку, якщо ні — чорну стрічку. Коли Василь прийшов у гості, то побачив червону скиндячку. Хлопець став приходити до них майже кожного дня, й батьки Марусі до нього звикли. Наум полюбив Василя як рідного сина, а через деякий час прийшов сватати кохану, але отримав відмову.
Маруся плакала… Василь благав старого змилостивитися над ними, просила й Маруся. Підтримала молодих і Настя. Але Наум повернув старостам хліб та наказав прийти наступного дня.
Маруся розповіла батьку правду про їх знайомство та кохання, але він не хотів, щоб його дочка була “салдаткою” і вони жили в злиднях. Дрот наказав йому відступитися від Марусі і сказав, що вони зможуть одружитися лише тоді, коли він принесе папір, де буде написано, що його не заберуть у солдати, що він когось найняв за себе.
Під час прощання з коханим Маруся зомліла. Довго потім вона журилася, не маючи звістки про Василя.
Маруся тяжко переживала розлуку, багато молодих хлопців її сватали, та всі отримували чарку горілки і відмову. Дівчина ні з ким не хотіла бути, окрім Василя.
На Великдень у церкві читати «Апостола» вийшов Василь. Після служби Наум запросив його до себе та почав розпитувати. Хлопець розповідає, що за добру службу хазяїн обіцяв найняти за нього найомщика. Тепер же він мусить їхати до Одеси, а потім до Москви. Наум пропонує Василеві засилати старостів. На цей раз Марусю засватали. Письменник докладно описує обряд сватання, подає весільні пісні.
Після того, як відгуляли сватання, настав час прощання. Маруся випросила у Василя сватаний платок, щоб не загубився в дорозі, положила в нього горішки, які колись на весіллі їй дав Василь.
Проводжала Маруся коханого через цвинтар, адже в той день проводи були і потрібно було вмерших пом’янути. Проходячи повз кладовище, заплакала та сказала, що знайде її Василь тут, коли повернеться.
По від’їзді коханого Маруся дуже тужила, ходила, наче нежива, пов’язала чорну хустку і постійно Василя виглядала. А як настала спасівка, то стала веселіша, так як він вже скоро мав повернутися. На третій день після спаса пішла вона по гриби до озера. Там вона промокла під дощем, дуже замерзла і сильно застудилася.
Вдома була лише хвора мати, яка не змогла натопити піч, Маруся змерзла ще більше і сильно захворіла. Наум кликав ворожку, але все марно. Запросив цилюрика, який теж пробував лікувати, потім лікаря-німця привіз, але і той нічого не міг вчинити. Хворіла Маруся дуже тяжко, батьки вирішили її причастити. На четвертий день дівчина попрощалася з батьками і … померла, так і не дочекавшись Василя.
Коли Василь повернувся, то побачив кохану в труні. Він аж впав, як неживий, потім кинувся до Марусі. Потім хотів накласти на себе руки. Настя віддала зятю сватаний платок, який зберігала дівчина.
Після похорон Василь відправився у монастир і від туги за коханою через два тижні помер.
Переказ для dovidka.biz.ua.
я ощутила какую-то печаль