Швейцеркас тягне з шолома папірець.
Ой, чого ти так чудно дивишся на жеребок? Певне ж, він чистенький. Не може бути, щоб там стояв хрест. Тебе ж я не повинна втратити. (Бере жеребок). Хрест? І в нього! Невже тому, що він такий простак? Ох, Швейцеркасе, і ти загинеш, коли не будеш чесний завжди й в усьому, як я вчила тебе з пелюшок, коли не вертатимеш мені решту, купивши хліба. Лише тоді ти порятуєш своє життя. Диви-но, фельдфебелю, хіба тут не чорний хрест?
Фельдфебель. І справді хрест. Не розумію тільки, чому саме я витяг хреста. Я ніколи не лізу наперед. (До вербувальника). Вона не махлює, її сини також витягли хрести.
Швейцеркас.Ія витяг хреста. Але я стерегтимусь.
Матінка Кураж (до Катрін). Тепер тільки за тебе я не боятимусь, ти сама — наче хрест, у тебе добре серце. (Простягає їй шолом, але сама витягає жеребок). Ой, лишенько. Не може цього бути, я, певно, помилилась, коли перемішувала. Не будь занадто доброю, Катрін, не будь, бо й на твоєму шляху стоїть хрест. Поводься тихенько, тобі воно не важко, бо ж ти — німа. Що ж, тепер ви все знаєте. Стережіться всі, бо вам є чого стерегтись. А тепер сядемо та й поїдемо. (Віддає фельдфебелеві його шолом і лізе на фургон).
Вербувальник (до фельдфебеля). Затримай їх!
Фельдфебель. Щось мені нездужається.
Вербувальник. Може, ти застудився на вітрі без шолома. Почни з нею торгуватись. (Голосно). Ти б хоч глянув на пряжку, фельдфебелю. Адже ці добрі люди живуть торгівлею, правда? Гей, ви, фельдфебель хоче купити пряжку!
Матінка Кураж. Півгульдена. Така пряжка коштує два гульдени. (Знов вилазить із фургона).
Фельдфебель. Пряжка не нова. Тут такий вітер, а мені треба роздивитись її як слід. (Бере пряжку і йде за фургон).
Матінка Кураж. По-моєму, ніякого вітру нема.
Фельдфебель. Може, пряжка справді варта півгульдена, вона ж срібна.
Матінка Кураж (іде до нього за фургон). Тут повних шість унцій.
Вербувальник (до Ейліфа). А потім хильнемо по чарці, як справжні чоловіки. Завдаток у мене з собою. Ходімо.
Ейліф вагається.
Матінка Кураж. Хай уже буде півгульдена.
Фельдфебель. Не розумію. Я завжди тримаюсь позаду. Нема безпечнішої служби, ніж фельдфебельська. Завжди можеш послати вперед інших, нехай здобувають собі славу. Аж обідати не хочеться. Знаю, що й шматок у горло не полізе.
Матінка Кураж. Та нащо брати це так близько до серця, щоб аж їсти не хотілось. Тільки тримайся позаду, оце й усе. На ось, випий чарку горілки, вояче. (Дає йому випити).
Вербувальник (бере Ейліфа під руку й тягне його за собою). Кладу тобі десять гульденів на бочку, і ти герой героєм, і воюєш за короля, і жінки б’ються за тебе. І можеш дати мені по пиці за те, що я тебе образив.
Обидва виходять. Німа Катрін сплигує з фургона і кричить хрипким голосом.
Матінка Кураж. Зараз, Катрін, зараз. Ось тільки пан фельдфебель заплатить. (Пробує на зуб монету). Я перевіряю кожну монету. З мене людина бувала, фельдфебелю. Що ж, ця монета не фальшива. А тепер їдьмо далі. Де той Ейліф?
Швейцеркас. Пішов з вербувальником.
Матінка Кураж (постояла мовчки, потім). Ех ти, простаче. (До Катрін). Я знаю, ти не можеш говорити, ти не винна.
Фельдфебель. Вихили й ти чарку, матінко. Отаке-то… Солдатом — це ще не найгірше. Хочеш коштом війни жити, а щоб ти і твої діти лишились осторонь?
Матінка Кураж. Тепер, Катрін, доведеться тягти тобі з братом.
Брат і сестра впрягаються у фургон і gyrnaKm з місця. Матінка Кураж іде поруч.
Фургон котиться далі.
Фельдфебель (дивлячись їм услід). Хоче війною жити, мусить їй щось та сплатити.
У 1625-1626 роках матінка Кураж мандрує дорогами Польщі в обозі шведського війська. Коло фортеці Вальгоф вона зустрічає свого сина. Вигідно продано каплуна; день слави її хороброго сина.
Намет командувача. Поряд кухня. Чути грім гармат. Кухар торгується з матінкою Кураж, яка хоче продати йому каплуна.
Кухар. Шістдесят гелерів за таке нікчемне пташеня?
Матінка Кураж. Нікчемне пташеня? Оцей гладкий орляка? Невже ваш командувач, нажерши собі отаке пузо, неспроможний заплатити якихось там шістдесят гелерів? Буде вам, якщо ви лишите його без обіду!
К у х а р. Та я де завгодно на десять гелерів куплю десяток таких пташок.
Матінка Кураж. Що, такого каплуна ви дістанете де завгодно? Коли облога і голод такий, що аж у голові паморочиться? Пацюка, може, ви ще дістанете, я кажу “може”, бо всіх пацюків уже пожерли. Уп’ятьох треба ганятись півдня за одним голодним пацюком. А ви даєте п’ятдесят гелерів за здоровезного каплуна, та ще й під час облоги!
Кухар. Але ж не ми обложені, а вони. Ми облягли їх, зрозумійте ви це, нарешті!
Матінка Кураж. Але ж і ми не маємо чого їсти, нам ще гірше, ніж тим, обложеним. Місто ж має запаси. Кажуть, вони там розкошують. А ми! Я була у селян, по хатах як виметено.
Кухар. Селяни мають харч. Вони поховали.
Матінка Кураж (радісно). У них нема нічого. Вони розорені вщент, ось що! Люди мруть з голоду. Я сама дещо бачила: ті викопують корінці, ті варять шкуратки, та ще й пальці облизують. Он воно як: А я щоб віддала каплуна та за сорок гелерів!
К у х а р. Не за сорок, а за тридцять. Я ж сказав, що за тридцять.
Матінка Кураж. Та щоб ви знали, це ж не простий каплун. Це був птах із великим хистом. Кажуть, він жер тільки під музику і мав свій улюблений марш. І був такий кмітливий, що навіть умів рахувати. І сорок гелерів за такого каплуна — це забагато? Командувач із вас голову зніме, якщо ви не подасте йому обіду.
Кухар. Ось бачите, що я зроблю? (Бере шмат м’яса і збирається його різати). Ось у мене шмат воловини, візьму та й підсмажу. Даю вам хвилину на роздуми.
Матінка Кураж. Що ж, смажте. М’ясо торішнє.
Кухар. Вчора ввечері цей віл ще траву скуб. Я бачив його на власні очі.
Матінка Кураж. Значить, він смердів ще за життя.
Кухар. Якщо потрібно буде, я варитиму його п’ять годин поспіль. Побачимо, чи буде воно тверде. (Ріже м’ясо).
Матінка Кураж. Покладіть більше перцю, щоб пан командувач не почув смороду.
У намет заходять командувач, військовий священик і Ейліф.
Командувач (поплескуючи Ейліфа по плечу). Ну, синку, заходь до свого командувача і сідай праворуч від мене. Ти вчинив подвиг, ти благочестивий лицар. Те, що ти зробив, зроблено в ім’я бога, у війні за віру, за це я тебе найдужче хвалю, і тільки-но здобуду місто, нагороджу тебе золотим на ручнем. Ми прийшли врятувати їхні душі, а що витинають ці безсоромні, задрипані селюки? Вони женуть геть свою худобу! Зате попів вони годують, як на заріз. Але ти навчив їх доброго звичаю. Ось я наливаю тобі кухоль червоного вина, і ми вип’ємо його одним духом!
П’ють.
Священикові ж дамо дулю, він у нас благочестивий. А що тобі хотілося б на обід, синку?
Е й л і ф. Та якби м’яса добрий кусень.
Командувач. Кухарю, м’яса!
К у х а р . І так нема чого їсти, а він ще гостей приводить.
Матінка Кураж знаком просить його мовчати, бо вона прислухається до голосів у наметі.
Ейліф. Селян дубасити така робота, що зразу зголоднієш.
Матінка Кураж. Господи,та це ж мій Ейліф!
Кухар. Хто?
Матінка Кураж. Мій старший. Два роки я його не бачила. Його вкрали у мене дорогою. Певно, він тут у великій ласці, коли вже сам командувач запрошує його до столу. А що у тебе на обід? Якась погань! Ти чув, чого забажав гість: м’яса! Послухайся доброї ради, купи швидше каплуна, він коштує один гульден.
Командувач (сідаючи за стіл з Ейліфом і священиком, кричить). Неси їсти, Дамбе, а то я тебе вб’ю, клятий кухарю!
Кухар. Давай сюди, хай тобі чорт, шкуродерко!
Матінка Кураж. А я гадала, що це дрібне пташеня.
Кухар. Душа в тебе дрібна! Це ж безбожна ціна. П’ятдесят гелерів дам.
Матінка Кураж. Я сказала: один гульден. Для мого старшого, коли він у гостях у самого пана командувача, мені нічого не шкода.
Кухар (дає їй гроші). Тоді хоч обскуби його, поки я розпалю вогонь.
Матінка Кураж (сідає скубти каплуна). Ото рота роззявить, як мене побачить. Він у мене хоробрий і розумний хлопець. У мене є ще один син, той дурний, зате чесний. Дочка моя— ні риба ні м’ясо. Але вона принаймні мовчить, це вже чогось варте.
Командувач. Випий ще келих, синку, це моє улюблене фалернське, у мене лишилась ще тільки одна бочка, найбільше дві, але мені не шкода, коли я бачу, що є ще справжня віра у моєму війську. А душпастир хай знову на нас подивиться, бо не знає, як воно робиться. А тепер, Ейліфе, сину мій, розкажи нам докладніше, як ти вбрав у шори селян і здобув двадцять волів. Сподіваюсь, їх скоро приведуть сюди.
Ейліф. Через день, найпізніше через два.
Матінка Кураж. Мудро придумав мій Ейліф, що волів приженуть лише завтра. А то б ви на мого каплуна і оком не кинули.
Ейліф. Ось як воно було. Я дізнався, що селяни потай, здебільшого ночами, зганяють захованих від нас у лісі волів до одного гайка. А звідти їх мали забрати городяни. Я дозволив селянам спокійно зігнати худобу в одне місце, адже їм легше розшукувати її в нетрях, ніж мені. А своїм людям я два дні ще більше врізував і так мізерну пайку, і вони до того зголодніли за м’ясом, що у них слина текла, тільки-но почують якесь слово на “ім’я”, наприклад, “м’якуш”.
Командувач. Розумно зробив.
Ейліф. Чом ні. Решта вже пусте. Хіба тільки що селян було втроє більше, ніж нас, і вони мали дрючки. Вони по-звірячому напали на нас. Четверо загнали мене в чагарник, вибили з рук шаблю і кричать: “Здавайся!” Що його робити, думаю, мене ж посічуть на капусту.
Командувач.І що ж ти зробив?
Ейліф. Зареготав.
Командувач. Що, що?
Ейліф. Зареготав. Ми розбалакались. Я зразу почав торгуватись. Двадцять гульденів за вола, кажу, це не по наших грошах. Даю п’ятнадцять. Ніби збираюсь платити. Спантеличені селюки чухають потилиці. А я нахилився, вхопив свою зброю й порубав їх. Хто в біду попадає, закон відкидає, правда?
Ком а н д у в а ч. А що ти на це скажеш, душ пастирю?
Священик. Правду кажучи, в Біблії таких слів нема, але ж наш Господь чудом створив з п’яти хлібин п’ятсот, отже, і біди, власне, не стало, і він міг жадати любові до ближнього, бо люди були ситі. А тепер часи не ті.
Командувач (сміється). Зовсім не ті. Зараз і тобі, фарисею, дамо хильнути. (До Ейліфа). Отже, ти їх порубав. Що ж, добре зробив, моїм бравим воякам буде що під’їсти. Хіба в святому письмі не сказано: “Що заподіяв ти наймізернішому з братів моїх, те заподіяв ти мені?” А що ти їм заподіяв? Ти забезпечив їм добрий м’ясний обід, вони ж не звикли до цвілого хліба. Раніше, бувало, перед тим, як іти в бій за віру Господню, солдати наливали в шоломи вино і кришили туди паляницю. Перекуска називалось.
Ейліф. Еге, я вмить нахилився, вхопив свою зброю і порубав їх.
Командувач. У тебе душа як у молодого Цезаря. Ти вартий того, щоб побачити короля.
Е й л і ф. Я бачив його здалеку. В ньому є щось ясне. Я б хотів брати приклад з нього.
Командувач. Ти вже чимось схожий на нього. Я шаную таких відважних солдатів, як ти, Ейліфе. Я їх маю за рідних синів. (Веде його до карти). Подивись, яке становище, Ейліфе. Нам ще доведеться повоювати.
Матінка Кураж (чує розмову в наметі і тепер з розгніваним виглядом обскубує каплуна). Цей командувач, мабуть, дуже поганий.
Кухар. Хай ненажерливий, але чому поганий?
Матінка Кураж. Бо йому потрібні відважні солдати, ось чому. Якби у нього стало глузду придумати добрий план походу, навіщо б тоді йому здались такі відважні солдати? Досить було б звичайних. І взагалі, де вже вдаються до високих чеснот, там щось не гаразд.
К у х а р. А я думав, це добра ознака.
Матінка Кураж. Ні, погана. Чому, коли командувач або король дурень дуренний і веде своє військо на смердючий смітник, тоді йому треба солдатів відчайдушних і доброчесних? А коли він скнара і вербує мало солдатів, тоді всі вони повинні бути геркулесами. А коли він недбайло і не піклується про людей, вони повинні бути мудрими, як змії, бо інакше їм капець. Звісно, і вірність потрібна йому якась надзвичайна, бо він забагато від них сподівається. Одне слово, самі чесноти ні порядній країні, ні доброму королю або командувачеві зовсім не потрібні. У добрій країні непотрібні ніякі чесноти, всі можуть бути простими собі людьми, не дуже розумними і, як на мене, то навіть боягузами.
Командувач. Закладаюся, твій батько був солдат.
Е й л і ф. І, кажуть, неабиякий. Через те мати мене застерігала. Я знаю одну пісню.
Командувач. Проспівай нам! (Сердито кричить). Скоро там їжа буде?
Ейліф. Називається “Пісня про жінку й солдата”.
Танцює військовий танець з шаблею в руці.
“Кого рушниці вб’ють, кого списи проткнуть, А хто подасться вбрід, — поглине річка клята. Чи в кризі смерті жди. Розумний будь, не йди!” — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата. “Гримить барабан — стаємо у ряди. Солдати до бою готові завжди. Ніщо нас не може злякати. Вперед ідемо по воді й по землі. Диви, на льоту ми хапаєм шаблі”, — Відказують жінці солдати.
“Ти знайдеш смерть свою, загинеш у бою, Коли порад моїх не будеш шанувати. Ти високо не лізь! Чекає згуба скрізь”, — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата. “Шаблюка при боці, рушниця в руці І усміх холодний на мужнім лиці: Ковбаням його не втримати! Коли понад стріхою місяць зійде. Ми будемо вдома — це слово тверде”, — Відказують жінці солдати.
Матінка Кураж (на кухні підхоплює пісню, пристукуючи ложкою по горщику).
“Ви з подвигом своїм розвієтесь, як дим, Не може подвиг ваш жінкам нічого дати! Розвіється, як дим! Господь хай буде з ним!” — Так жінка, вся в сльозах, казала про солдата. Ейліф. Що таке?
Матінка Кураж (співає далі).
Шаблюка при боці, рушниця в руці — Хоробрий солдат потопає в ріці, З ковбані його не дістати. Над стріхою високо місяць пливе, Під кригою тіло лежить неживе, Що жінці тут скажуть солдати? “Він з подвигом своїм розвіявся, як дим, Нічого він не міг геройством жінці дати. Не слухав добрих рад — тому поліг солдат”, — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата.
Командувач. Роблять у мене на кухні все, що їм заманеться. Ейліф (іде на кухню. Обіймає матір). Яка зустріч! А де брат, сестра? Ма тінка Кураж (в його обіймах). Живуть, як риби у воді. Швейцеркас — скарбником у другому полку. Принаймні не ходить у бій. Зовсім урятувати його від служби мені не пощастило. Е й л і ф. А як твої ноги?
Матінка Кураж. Ранком насилу влізаю в черевики. Командувач (підходить до них). Ах, ти його мати. Сподіваюсь, у тебе є ще сини для мене. Такі, як оцей.
Ейліф. Оце щастить мені: мати сидить на кухні і чує, як вихваляють її сина!
Матінка Кураж. Авжеж, я чула. (Дає йому ляпаса). Ейліф (хапається за щоку). За те, що я захопив волів? Матінка К у р а ж. Ні. За те, що ти не здався в полон, коли на тебе напали четверо і хотіли посікти на капусту! Хіба я не вчила тебе берегтись? Фінський чортяко!
Командувач і священик сміються, стоячи коло дверей.
Ще через три роки матінка Кураж разом з рештками Фінляндського полку потрапляє в полон, їй щастить урятувати дочку та фургон, але її чесний син гине.
Польовий табір. Пообідній час. На жердині полковий прапор. Між фургоном, обвішаним усяким крамом, і великою гарматою натягнено вірьовку. Матінка Кураж знімає з неї білизну і разом з Катрін складає на лафеті. А воднораз торгується з інтендантом за мішечок куль. Швейцеркас у мундирі військового скарбника стежить за ними.
Вродлива дівчина, Іветта Потьє, перед якою стоїть склянка горілки, щось пришиває до барвистого капелюшка. Вона в панчохах, біля неї — червоні черевички на високих підборах.
Інтендант. Я віддам вам мішечок куль за два гульдени. Це дешево, але мені потрібні гроші. Полковник ось уже два дні пиячить з офіцерами, і весь лікер випито.
Матінка Кураж. Це бойовий припас батальйону. Якщо їх знайдуть у моєму фургоні, мене віддадуть до польового суду. Ви, мерзотники, продаєте припас, а солдатам нічим стріляти у ворога.
Інтендант. Не будьте така вперта, рука руку миє.
Матінка Кураж. Військового майна я не купую. За таку ціну.
Інтендант. Сьогодні ж увечері ви зможете продати ці кулі інтендантові четвертого батальйону за п’ять гульденів, навіть за вісім, якщо дасте йому розписку на дванадцять. У нього зовсім нема припасу.
Матінка Кураж. Чому ж ви самі цього не робите?
Інтендант. Я йому не довіряю, ми з ним приятелюємо.
Матінка Кураж (бере мішечок). Давай сюди. (До Катрін). Сховай і заплати панові інтенданту півтора гульдени. (На протест інтенданта). Я сказала, півтора гульдени.
Катрін несе мішечок геть, інтендант іде за нею.
(До Швейцеркаса). Ось бери свої спідні, добре бережи їх, тепер уже місяць жовтень, може настати осінь, кажу — “може”, а не “має”, мене вже навчило життя, що певному ні за що не можна бути, навіть за пори року. Та дивись, щоб полкова каса була ціла, хоч би там що. Як там, нема нестачі?
Швейцеркас. Немає, мамо.
Матінка Кураж. Не забувай, що тебе призначили скарбником, бо ти чесний і не тайий хоробрий, як твій брат. А насамперед тому, що ти — дурний і тобі не спаде на думку втекти з касою. Тому я й спокійна. А спідніх гляди не загуби.
Швейцеркас. Не загублю, мамо, сховаю під сінник. (Хоче йти).
Інтендант. Ходімо разом, скарбнику.
Матінка Кураж. Та не вчіть його своїх викрутів!
Інтендант, не прощаючись, іде разом із Швейцеркасом.
Іветта (навздогін). Міг би й попрощатися, інтенданте! Матінка Кураж (до Іветти). Ох і не люблю бачити їх разом. Це негожа компанія для мого Швейцеркаса. А війна йде непогано. Поки в неї втягнуться всі країни, вона може протривати чотири-п’ять років — і не зчуєшся. Трошки передбачливості, трошки обережності, і я підторгую грошенят. А ти хіба не знаєш, що при твоїй хворобі не можна пити зранку?
Іветта. Хто тобі сказав, що я хвора? Брехня!
Матінка Кураж. Усі кажуть.
Іветта. Усі брешуть. Матінко Кураж, я не знаю, що мені діяти. Через цю брехню всі відвертають від мене носа, як від гнилої риби. І нащо я морочуся з цим капелюшком? (Кидає його геть). Тому я й п’ю зранку. Що я ніколи не робила раніше. Від цього робляться зморшки, але тепер мені байдуже. У Другому Фінляндському мене знають усі. Було б мені лишитись удома, коли мій перший зрадив мене. Гордість не для таких, як ми. Не навчишся терпіти кривду — покотишся вниз.
Матінка Кураж. Зараз ти знов почнеш розповідати при моїй невинній дочці про свого Пітера і про те, як воно сталося?
І в е т т а. Їй не завадить послухати, щоб уберегти себе від кохання.
Матінка Кураж. Та від нього не вбережешся.
І в е т т а. Я розповім, і мені полегшає. Почну з того, що я виросла в прегарному краю, у Фландрії. Інакше б я з ним не зустрілася і не була б тепер у Польщі. Він був полковий кухар, блондин, голландець, але худий. Катрін, бережись худорлявих, тоді я цього не знала, не знала й того, що він уже мав іншу і всі його називали Пітером-з-люлькою, бо він ніколи не випускав люльки з рота, так уже звик до неї. (Співає “Пісню про братання”).
Було мені сімнадцять, Як ворог край наш взяв. Відклав убік він шаблю І руку він мені подав.
О весняній порі Солдати на зорі Марширували всім полком. А вечорами вороги Водили нас, дівчат, в луги Брататись під листком.
Один солдатський кухар Був ворогом моїм: Ненавиділа вдень я, Вночі ж кохалась з ним.
О весняній порі Солдати на зорі Марширували всім полком, А вечорами вороги Ходили з нами у луги Брататись під листком.
Закохана була я Уперше на віку. До ворога плекала Не зло — жагу палку.
В осінній день якось Заплакать довелось, похмурніло все кругом: То лютий ворог геть ішов Із наших міст, лугів, дібров, І зник мій друг з полком.
На своє лихо, я поїхала слідом за ним. Але я його більше ніколи не бачила. Відтоді минуло вже п’ять років. (Хитаючись, іде за фургон).
Матінка Кураж. Візьми свого капелюшка.
І в е т т а. Хай його бере, хто хоче.
Матінка Кураж. Дивись та кайся, Катрін. Ніколи не волочися з солдатнею. Кохання — вища сила, запам’ятай. Навіть з тими, хто не служить у війську, кохання — це не мед. Спочатку він каже, що ладен тобі ноги цілувати, — до речі, ти їх мила вчора? — а потім робить із тебе служницю. Добре, що ти німа, ти ніколи не суперечиш сама собі і тобі ніколи не хочеться відкусити свого язика за те, що він сказав правду. Німота — це дар божий. А ось іде командувачів Кухар. Чого йому тут треба?
Заходять кухар і Військовий священик.
Священик. Я приніс вам вітання від вашого сина, Ейліфа, а кухар пристав до мене, він вас уподобав.
К у х а р. Я пристав до нього, щоб трохи подихати свіжим повітрям.
Матінка Кураж. Дихати можете, скільки вам заманеться, тільки поводьтеся пристойно. А якщо ні — я все одно впораюся з вами. Чого він від мене хоче? Зайвих грошей у мене нема.
Священик. Власне, я хотів побалакати з його братом, паном скарбником.
Матінка Кураж. Швейцеркаса тут нема і взагалі ніде нема. Він не скарбник свого брата. І нема чого Ейліфові спокушати його і чужими руками жар вигортати. (Дає священикові гроші із сумки, яка висить у неї через плече). Передайте йому оце і скажіть, що гріх спекулювати на материнській любові, хай посоромиться.
Кухар. Так триватиме недовго, він піде з полком, хтозна, може, на смерть. Додайте ще трошки, бо потім жалкуватимете. Ви, жінки, вперті, а потім самі шкодуєте. Чарка горілки — це ж дрібниця. Та коли вона саме потрібна, у вас руки тремтять від скнарості, а там, дивись, лежить солдатик у темній домовині, і ви вже його ніколи не видобудете.
Священик. Годі рюмсати, кухарю. Загинути на цій війні — ласка божа, а не безталання. Чому? Бо це війна за віру. Не якась звичайна, а особлива і тому боговгодна.
Кухар. Правда. Воно начебто справжня війна, де й руйнують, і ріжуть, і грабують, не від того, щоб трохи й і ґвалтувати, але різниться вона від усіх інших війн тим, що провадиться за віру, ясне діло. Погодьтеся, що вона будить і спрагу.
Священик (до матінки Кураж, показуючи на кухаря). Я намагався його втримати, але він каже, що ви його зачарували, він марить вами.
Кухар (запалює куценьку люльку). Мені хотілось лише дістати чарочку горілки з прекрасних рук, нічого більше. За це мене вже покарано: дорогою священик весь час кидав такі жарти, що я, мабуть, і досі червонію.
Матінка Кураж. І це духовна особа! Що ж, доведеться дати вам випити, бо ви, може статися, від нудьги ще причепитесь до мене з якимсь неподобством.
Священик. Це спокуса, сказав один двірський священик і піддався їй. (Ідучи, оглядається на Катрін). А це що за мила дівчина?
Матінка Кураж. Ця дівчина не така мила, як порядна.
Священик і кухар ідуть з матінкою Кураж за фургон. Катрін дивиться їм услід, потім лишає білизну і підходить до капелюшка. Піднімає його, сідає і взуває червоні черевички. Чути, як за фургоном матінка Кураж розмовляє зі священиком і кухарем про політику.
Оцим полякам тут, у Польщі, не слід було втручатись. Щоправда, наш король удерся до них із своїми людьми, кіньми та обозом. Але вони, замість додержувати миру, втрутились у свої власні справи і напали на короля, хоч його військо, вступивши сюди, не порушило спокою. Значить поляки самі зламали мир і вся кров упаде на їхні голови.
Священик. Наш король мав на меті лише свободу. Імператор усіх поневолив однаково, як поляків, так і німців, і королю доводиться їх визволяти.
Кухар. Так і є, ваша горілка предобра, ваше обличчя не обмануло мене. Але ми говоримо про короля, і тут я мушу сказати: та свобода, що він хотів запровадити в Німеччині, коштувала йому недешево. У Швеції він запровадив податок на сіль, а це великий тягар на плечі бідному люду. А потім йому ще доводилось ув’язнювати й четвертувати німців, бо вони не хотіли зректися свого рабства в імператора. Звісно, з тим, хто не хотів бути вільним, король не жартував. Спочатку він хотів захистити від лихих людей, надто від імператора, тільки Польщу, але, розохотившись, почав захищати всю Німеччину. А вона вчинила впертий опір. Отже, в нагороду за свою ласку і видатки добрий король дістав саму невдячність. Звичайно, він не занепав духом. Видатки він покрив податками, в народі знов пішло обурення, та йому дарма. Слово боже було за нього, і то вже добре. Бо якби не слово боже, пішли б поголоски, ніби він робить це все задля своєї користі. А так сумління у короля чисте, а це для нього головне.
Матінка Кураж. Зразу знати, що ви не швед. Якби ви були шведом, ви б не казали такого про нашого героя короля.
Священик. Зрештою, ви їсте його хліб.
К у х а р . Я не їм його хліба, я печу йому хліб.
Матінка Кураж. Подолати його не можна. Чому? Бо його люди вірять у нього. (Поважно). Великі пани кажуть, ніби вони ведуть війну лише заради страху божого, тільки за добрі та гарні діла. А як придивишся ближче — і вони зовсім не такі йолопи, а воюють заради свого зиску. Якби не зиск, то й маленькі люди, такі як я, також не хотіли б знати війни.
К у х а р. Це свята правда.
Священик. А вам, як голландцеві, корисно було б спочатку роздивитись, який прапор метляється тут, у Польщі, а вже потім висловлювати свою думку.
Матінка Кураж. Слава протестантству на віки вічні. За ваше здоров’я!
Катрін, надівши капелюшок, наслідує кокетливу ходу Іветги. Раптом лунають гарматні та рушничні постріли. Матінка Кураж, кухар і священик вибігають з-за фургона. В руках чоловіків — чарки. Прибігають інтендант і солдат. Вони кидаються до гармати і намагаються відтягти її вбік.
Що сталось? Дайте мені спершу зняти білизну, йолопи! (Намагається врятувати свою білизну).
Інтендант. Католики! Напад! Не знаю, чи пощастить нам утекти. (До солдата). Забери звідси гармату! (Біжить геть).
Кухар. Господи боже, мені треба до командувача. Кураж, днями я знов прийду, тоді побалакаємо. (Кидається геть).
Матінка Кураж. Стривайте, ви впустили люльку!
Кухар (здалека). Підберіть її! Вона мені потрібна.
Матінка Кураж. І треба ж, саме як ми почали трошки заробляти!
Священик. Що ж, піду і я. Звісно, коли вже ворог так близько, небезпечне діло. Блаженні миротворці, як то кажуть. Якби у мене був плащ, я б накинув його.
Матінка Кураж. Я не позичаю плащів, хоч би й задля чийогось порятунку. Мене вже навчило.
Священик. Але ж мені через мою віру найбільша небезпека загрожує!
Матінка Кураж (дістає йому плащ). Оце сама собі шкоджу. Тікайте ж!
Священик. Щиро дякую. Ви дуже щедрі. А може, мені краще лишитись тут? Бо коли я побіжу, то тільки в очі ворогові впаду.
Матінка Кураж (до солдата). Не чіпай гармати, йолопе! Хто тобі за це заплатить? Я візьму її в тебе на схов, бо ти через неї накладеш головою.
Солдат (тікаючи). Ви будете свідком, що я хотів її забрати.
Матінка Кураж. Засвідчу, присягаюсь. (Помічає дочку в капелюшку). Нащо тобі капелюшок цієї шльондри? Скинь зараз мені цю покришку! Чи ти з глузду з’їхала? Тепер, коли от-от прийде ворог? (Здирає капелюшка з голови Катрін). Хочеш, щоб вони помітили тебе і зробили повією? І черевички вона взула, ця божевільна! Скинь! (Хоче зірвати з неї черевички). Господи Ісусе, поможи мені! Пане священику, скажіть їй, щоб вона роззулася! Я зараз повернусь. (Біжить до фургона).
Іветта (заходить, пудрячись). Ну, що ви скажете, католики ідуть? Де мій капелюшок? Хто це топтав його ногами? Я ж не можу ходити з непокритою головою, коли ось-ось прийдуть католики. Що вони про мене подумають? І люстерка в мене теж нема. (До священика). Як я виглядаю? Чи не забагато пудри?
Священик. Ні, саме враз.
Іветта. А де мої червоні черевички? (Не знаходить їх, бо Катрін ховає ноги під сукню). Я лишила їх тут. Доведеться бігти в свій намет босоніж. Просто сором! (Виходить).
Задиханий, прибігає Швейцеркас із скринькою в руках.
Матінка Кураж (заходить з повними пригорщами попелу. До Катрін). Ось попіл. (До Швейцеркаса). Що це ти припер?
Швейцеркас. Це полкова каса.
Матінка Кураж. Кинь її! Скінчилось твоє скарбникування.
Швейцеркас. Але ж мені довірили її. (Іде в глиб сцени).
Матінка Кураж (до священика). Скидай свій пасторський сюртук, священику, вони тебе й у плащі пізнають. (Маже попелом обличчя Катрін). Не смикайся! Ось так, трошки бруду, і ти в безпеці. Ну й нещастя! Вартові всі були п’яні. Кажуть, не слід виставляти свого хисту напоказ. Бо тільки-но солдат, надто католик, побачить гарненьке личко, як на одну шльондру стає більше. Тижнями їм не дають жерти, та вже коли награбують і нажеруться, зразу накидаються на жінок. Ну, тепер хай приходять. Дай-но глянути на тебе.
Непогано. Ніби ти викачалась у грязюці. Не трусись. Тепер нічого з тобою не скоїться. (До Швейцеркаса). Де ти сховав свою касу?
Швейцеркас. Я подумав, що можна сховати її у фургоні.
Матінка Кураж (жахається). Що? В моєму фургоні? Не дав тобі бог розуму! З тебе не можна спускати очей. Вони ж повісять нас усіх трьох!
Швейцеркас. Тоді я заховаю її десь-інде або втечу з нею!
Матінка Кураж. Лишайся тут. Тікати вже пізно.
Священик (переодягається в глибині сцени). Бога ради, прапор!
Матінка Кураж (знімає полковий прапор). Боже мій! Я вже й зовсім забула за нього. Двадцять п’ять років він у мене.
Канонада гучнішає.
Через три дні, ранком. Гармати нема. Матінка Кураж, Катрін, священик і Швейцеркас засмучені сидять за сніданком.
Швейцеркас. Я вже третій день тут байдикую, а пан фельдфебель — він завжди був такий ласкавий до мене — напевно вже думає, куди це Швейцеркас завіявся із полковою касою?
Матінка Кураж. Дякуй богові, що вони не натрапили на твій слід.
Священик. А що вже мені казати? Я не можу назвіть помолитись, щоб не вскочити в халепу. Кажуть, із повняви серця уста промовляють, та горе мені, якщо мої уста почнуть промовляти!
Матінка Кураж. Авжеж! Один сидить у мене на карку із своєю вірою, а другий — із своєю касою. Не знаю, що небезпечніше.
Священик. Нині ми справді в руці божій.
Матінка Кураж. Не думаю, щоб ми були такі вже пропащі безнадійно. Але ночами я все ж таки не можу спати. Без тебе, Швейцеркасе, нам було б легше. Здається, я вже з ними поладнала. Сказала їм, що я проти анти— христа-шведа, бо він рогатий. Мовляв, я сама бачила, лівий ріг трошки надломлений. Як допитували, я поцікавилась, де можна закупити свічки для обідні, щоб не дуже дорого. На цій справі я добре знаюсь, бо Швейцеркасів батько був католиком і частенько жартував з тих свічок. Вони мені не зовсім вірять, але в них у полку нема маркітантів. Тому й дивляться на мене крізь пальці. Може, все обернеться на добре. Ми в полоні, але так, як воша в кожусі.
Священик. Молоко добре. Що ж до кількості, то нам доведеться тепер трошки погамувати свої шведські апетити. Адже нас, як-не-як, переможено.
Матінка Кураж. Кого переможено? Що для великих панів перемога чи, там поразка, то для маленьких людей бува якраз навпаки. Буває й таке, коли поразки вигідні маленьким людям. Утрачено саму тільки честь, і нічого більше. Пригадую, в Ліфляндії ворог якось дав такого прочухана нашому командувачеві, що в переполосі мені навіть припав кінь з обозу. Аж сім місяців він тягав мій фургон, але потім ми перемогли, і його взяли на облік. Взагалі, можна сказати, що нам, маленьким людям, і перемоги, і поразки коштують дорого. Найкраще для нас, коли політика не рушає з місця. (До Швейцеркаса). їж!
Швейцеркас. Мені шматок у горло не лізе. Як же фельдфебель виплачуватиме солдатам платню?
Матінка Кураж. Яка там у біса виплата, коли військо тікає.
Швейцеркас. Все одно, солдати мають право. Безплатно їм і тікати нічого. Ані кроку не ступлять.
Матінка Кураж. Швейцеркасе, мене аж страх бере, що ти такий сумлінний. Я вчила тебе бути чесним, бо ти не дуже розумний, але треба й міру знати. Ось ми з священиком підемо купувати католицького прапора і м’яса. Ніхто не вміє так вибирати м’ясо, як він. І робить він це так певно, мов сновида. Мені здається, він тому знаходить найкращі шматки, що у нього слина тече мимоволі, коли він їх бачить. Ще добре, що вони дозволяють мені торгувати. У гендляра питають не про його віру, а про ціну. А протестантські штани незгірше гріють.
Священик. Коли пішла балачка, що лютерани перевернуть усе догори ногами у місті і на селі, якийсь жебрущий чернець мовив: жебраки завжди будуть потрібні.
Матінка Кураж зникає у фургоні.
Вона все ж таки турбується про скриньку. Досі на нас не звертали уваги, наче всі ми належимо до фургона, та чи довго так триватиме?
Швейцеркас.Я можу занести її геть.
Священик. Може, це ще небезпечніше. А що, як тебе помітять, їхні шпигуни не ловлять гав. Учора вранці один з них вискочив з вибалка, де я справляв свою потребу. Я злякався і ледве не почав читати молитву. Це мене виказало б. Мені здається, вони ладні нюхати кал, аби визначити по запаху протестанта. Той шпигун такий миршавий чоловічок з пов’язкою на оці.
Матінка Кураж (вилазячи з фургона з кошиком у руці). А що я знайшла, безсоромнице? (Переможно піднімає вгору червоні черевички). Іветтині червоні черевички! Ти їх спокійнісінько поцупила. Бо ви наговорили їй, ніби вона— мила дівчина! (Кладе черевички в кошик). Я поверну їх. Украсти в Іветти черевички! Вона губить себе за гроші, це я розумію. А ти хочеш занапастити себе задурно, заради втіхи. Я вже казала тобі: дочекайся, поки настане мир. Тільки не за солдата! Нема чого чванитися, поки не настав мир!
Священик. А як на мене, вона зовсім не чванлива.
Матінка Кураж. Де там! Аж надто чванлива. Краще хай буде сіра, мов камінь у Даларне, де, крім каміння, нічого нема, щоб люди казали: “Каліки не видно”. Зате з нею нічого не скоїться. (До Швейцеркаса). Не чіпай скриньки, чуєш! І доглядай сестру, її треба доглядати. Ви мене в могилу заженете. Легше стерегти лантух блошви, ніж вас. (Виходить разом із священиком).
Катрін прибирає посуд.
Швейцеркас. Недовго ще можна буде сидіти на сонці в самому камзолі.
Катрін показує на дерево.
Еге, листя вже пожовкло.
Катрін на мигах питає його, чи не хоче він випити.
Ні, не хочу. Я думаю. (Пауза). Вона каже, що не може спати. Треба все ж таки занести звідси скриньку, я знайшов для неї схованку. Все ж таки налий мені чарку.
Катрін іде за фургон.
Я сховаю її в кротячій йорі біля річки, хай там поки що полежить. Мабуть, сьогодні вночі, перед світом, візьму її і приставлю в полк. Невже за три дні вони так далеко втекли? Пан фельдфебель з подиву очі вирячить. “Ти мене приємно здивував, Швейцеркасе, — скаже він. — Я довірив тобі касу, і ти її повертаєш”.
Коли Катрін з повною чаркою виходить із-за фургона, перед нею стоять двоє чоловіків. Один — у фельдфебельському мундирі, другий чемно скидає капелюха. На одному оці у нього пов’язка.
Чоловік із пов’язкою. Добридень, люба панночко. Чи ви не бачили тут хлопця з Другого Фінляндського полку?
Украй перелякана Катрін біжить уперед, розплескуючи горілку. Помітивши Швейцеркаса, незнайомі перезираються й ідуть геть.
Швейцеркас (прокинувшись від задуми). Половину розплескала. Що це за вибрики? Чи тобі очі запорошило? Мені треба йти. Так я вирішив, і так буде найкраще. (Підводиться). ,
Катрін усіляке намагається попередити його про небезпеку.
(Відмахується від неї”). Хотілося б мені знати, що тобі спало на думку. Певне, ти зичиш мені добра, бідолахо, але не можеш висловитись. Лихо не велике, що ти розлила горілку, це ж для мене не остання чарка. (Дістає з фургона скриньку і ховає під куртку). Я зараз повернусь. Тільки не затримуй мене, бо я розсерджуся. Я знаю, що ти мені добра зичиш. Якби х ти могла говорити.
Катрін хоче його затримати, але Швейцеркас цілус сестру і виривається від неї. Виходить. Вона в розпачі бігає туди й сюди, з уст у неї вириваються тихі невиразні звуки. Повертаються військовий священик і Матінка Кураж. Катрін кидається до матері.
Ма тінка Кураж. Що сталось? Що сталось? Ти зовсім не тямиш себе. Чи тебе хто скривдив? Де Швейцеркас? Розкажи доладно, Катрін. Адже мати розуміє тебе. Як, цей байстрюк усе ж таки забрав скриньку? Я її розіб’ю на голові в цього дурисвіта. Не поспішай і не торохти, покажи руками. Не люблю, коли ти скиглиш по-собачому. Що подумає священик? Йому й без того ввижаються всілякі страхіття. Тут був одноокий?
Священик. Одноокий — це шпигун. Вони схопили Швейцеркаса? Катрін хитає головою, знизує плечима.
Ми пропали.
Матінка Кураж (добуває з кошика католицький прапор).
Священик прикріплює його до держака.
Піднесіть нового прапора!
Священик (гірко). Слава католицтву на віки вічні!
В глибині сцени чути голоси. Фельдфебель та одноокий ведуть Швейцеркаса.
Швейцеркас. Пустіть мене, у мене нічого нема. Не викручуйте мені руки, я ж нічим не завинив.
Фельдфебель. Він з цього кубла. Ви знаєте одне одного?
Матінка Кураж. Ми?Звідки?
Швейцеркас. Я не знаю їх. Бог відає, хто вони такі. Я не їхній. Я тільки пообідав тут за десять гелерів. Може, ви бачили мене тут. А обід був пересолений.
Фельдфебель. Хто ви такі, га?
Матінка Кураж. Ми — порядні люди. Це правда, він у нас обідав за гроші. І сказав, що обід пересолений.
Фельдфебель. Отже, ви прикидаєтесь, ніби не знаєте його?
Матінка Кураж. Звідки мені його знати? Всіх знати я не можу. Я ні в кого не питаю, як його прізвище і чи він не поганської віри. Коли він платить, значить, він не поганин. Хіба ти поганин?
Швейцеркас. І зовсім ні.
Священик. Він сидів спокійно і не розтуляв рота, хіба коли їв. А як їси, тоді ж мусиш розтуляти.
Фельдфебель.А ти що за один?
Матінка Кураж. Це мій наймит. А вас, звичайно, мучить спрага, я наллю вам по чарочці горілки, ви, звісно, бігли і впріли.
Фельдфебель. На службі ми не п’ємо. (До Швейцеркаса). Ти щось таке ніс і, певно, сховав біля річки. Коли ти йшов звідси, куртка в тебе випиналась.
Матінка Кураж. А чи то був справді він?
Швейцеркас. Мабуть, ви маєте на оці когось іншого. Я бачив, як один чолов’яга тікав звідси, і куртка в нього справді випиналась. А я зовсім не той, за кого ви мене вважаєте.
Матінка Кураж. Я теж гадаю, що ви переплутали. Що ж, таке часом буває. Я розуміюсь на людях, я — Кураж, ви чули про мене, всі мене знають, і я кажу вам, що на вигляд він чесна людина.
Фельдфебель. Ми шукаємо полкову касу другого Фінляндського. Нам відомі зовнішні прикмети того, хто її переховує. Ми шукали його два дні. Це ти.
Швейцеркас. Це не я.
Фельдфебель. І якщо ти не віддаси нам каси, тобі амба, знай це. Де каса?
Матінка Кураж (з запалом). Та, звісно, він віддав би її, бо ж інакше йому капець. Він зразу сказав би: у вона у мене, ось вона, ви сильніші
Адже не такий він дурень. Тож кажи, дурний собако, пан фельдфебель дає тобі змогу врятувати своє життя.
