“Міфи про Геракла” переказ ви можете прочитати щоб згадати деталі цікавої історії про подвиг Геракла. А якщо ви вперше читаєте “Міфи про Геракла” більш повна версія детально опише всі подробиці.
“Міфи про Геракла” переказ читати
Геракл був сином Зевса та земної жінки Алкмени. Йому присвячено безліч літературних творів, скульптур, картин, що належать уславленим митцям усього світу. І нині створюються мультиплікаційні фільми та комп’ютерні ігри про подвиги Геракла (Геркулеса, як його називали римляни).
Насправді його звали Алкідом («сильним»). Ім’я Геракл він отримав через ненависть до нього дружини Зевса — Гери. В дослівному перекладі слово «геракл» означає «уславлений Герою», або «завдяки Гері». Це протиріччя помічали вже давні греки. Але так воно й було — Гера, ненавидячи Геракла, ставила на його шляху всілякі перешкоди, чим сприяла тому, що герой, долаючи їх, щораз більше прославлявся.
Зевс із нетерпінням чекав на народження Геракла, який мав допомогти олімпійцям перемогти у війні з гігантами. Він знав наперед, що його син стане неперевершеним еллінським героєм. Та не так гадала Гера. У день, коли повинен був народитися Геракл, Зевс перед богами-олімпійцями став похвалятися тим, що малюк з його нащадків, який у цей день з’явиться на світ, буде володарем Мікен. Однак хитра Гера вдала, що не вірить у похваляння чоловіка і при свідках попросила Зевса поклястися незламною клятвою богів, що саме так і буде. А Зевс, не помітивши підступу, таку клятву дав. Тоді Гера затримала пологи Алкмени і прискорила народження Еврисфея, сина цариці Мікен, який дійсно доводився Зевсові нащадком — правда, правнуком, а не сином, як Геракл. Аж тоді Зевс збагнув, як його ошукано, та було вже пізно — клятву не можна було порушувати. Так володарем Мікен став хирлявий і боягузливий Еврисфей, а Геракл ще й повинен був йому служити. Та Гері й цього було мало — вона задумала вбити хлопчика ще маленьким, пославши до нього в колиску двох величезних отруйних змій. Проте немовля мало таку надзвичайну силу, що своїми маленькими рученятами вмить задушило гадів. Так Геракл ще дитиною став змієборцем.
Із Гераклом пов’язаний цікавий еллінський міф про виникнення сузір’я, яке ми називаємо Чумацьким (або Молочним) Шляхом. Зевс, ще до народження Геракла, мріяв зробити сина безсмертним. Однак для цього той мав не лише бути сином бога, а й хоча б раз напитися молока богині. Тому хтось з олімпійців хитро підсунув немовля в ліжко до Гери вночі, коли та спала, щоб воно, не розбудивши богиню, напилося її молока. Але малий пустун почав смоктати з такою силою, що Гера спросоння різко відштовхнула його від себе, а її молоко забризкало небосхил. Так і виникла наша Галактика — Молочний Шлях, яку росіяни називають «Млечным Путем», а англійці — «Milky way». Та й саме слово «галактика» походить від грецького «gаІакtікоs» — «молочний».
Виховував Геракла мудрий кентавр (міфічна істота, нижня частина тіла в якої кінська, а верхня – людська) Хірон. Він та інші вчителі навчали хлопця володіти луком і лірою, прийомами кулачного бою й красномовства. Дуже скоро хлопець перевершив усіх своїх учителів, але дуже поважав їх і був вдячним за науку.
За пророцтвом, Геракл повинен був служити малосильному й лякливому мікенському цареві Еврисфею впродовж 12 років, та ще й протягом цієї служби здійснити 10 подвигів. І він таки здійснив їх. Але через те, що два подвиги Еврисфей Гераклові не зарахував, їхня кількість зросла до 12. Так і виникли знамениті міфи про 12 подвигів Геракла.
12 подвигів Геракла
Перший подвиг — Геракл подолав страшного немейського лева. Цей хижак мешкав у горах коло Немеї, наводячи жах на всю округу, бо вбивав тварин і людей. Ніхто не знав, де він ховається, бо всі, хто з ним зустрівся, гинули. Немейський лев мав таку міцну шкуру, що не боявся ані каменів, ані стріл, ані будь-якої іншої зброї. Тому Гераклові довелося душити його голіруч. Коли герой приніс тушу лева до Мікен, Еврисфей так перелякався, що заборонив йому заходити до міста і звелів показувати здобич здалеку, з-під міських мурів. А Геракл зробив собі із шкури лева плаща, який захищав його краще за будь-який панцир.
Другий подвиг — перемога над лернейською гідрою. Це була чорна блискуча почвара із зміїним тулубом і дев’ятьма головами, вісім із яких були смертними, а одна — безсмертною. Гідра чатувала в очеретах біля болота на людей і худобу, спустошуючи околиці Лерни. Знайти її було непросто. Геракл зі своїм небожем Іолаєм довго ходив болотом, аж поки її вгледів. Вона кинулася на людей — і бій закипів. На допомогу гідрі виповз велетенський рак Каркін і вчепився Гераклові в ногу. Але герой миттю розтоптав його й закинув аж на небо (так виникло сузір’я Рака). Гідра намагалася вкусити Геракла, але його врятувала шкура немейського лева. Замість відірваної палицею Геракла голови в гідри одразу ж виростали дві нові. Тоді він попрохав Іолая, щоб той припалював свіжі рани палаючим смолоскипом. А на припеченому місці голови вже не виростати. Нарешті залишилася лише одна — безсмертна — голова, і Геракл її стяв. Вона покотилася в болото. З тулуба гідри стікала отруйна кров і жовч, у які Геракл умочив свої стріли, від чого вони стали смертоносними. Безсмертну голову гідри, яка все ще скажено сичала й роззявляла пащу, Геракл закопав глибоко в землю, ще й придавив важким каменем. Це був великий подвиг, але злостивий Еврисфей відмовився зарахувати його до числа десяти необхідних, бо Гераклові допомагав Іолай.
Третій подвиг — Геракл упіймав керинейську лань із золотими рогами й мідними копитцями, яка належала богині Артеміді. Він гнався за нею цілий рік і дійшов аж до північної країни гіпербореїв. Однак впіймав прудку тварину лише тоді, коли поранив ЇЇ. Артеміда розгнівалася на Геракла і за допомогою Аполлона хотіла відібрати в нього лань. Але герой пояснив, що це примха Еврисфея, і безперешкодно приніс керинейську лань до Мікен. Коли Еврисфей побачив лань, Геракл із задоволенням випустив її на волю.
Четвертий подвиг — полювання на величезного вепра, який оселився на горі Ериманф, винищуючи посіви та поїдаючи людей і худобу. Еврисфей послав проти вепра Геракла. Усі інші боялися почвари, і цар Мікен сподівався, що вона вб’є героя. Але той загнав ериманфського вепра в глибокий сніг і, зв’язавши, відніс Еврисфеєві.
П’ятий подвиг — очищення Авгієвих стаєнь. Еврисфей розгубився, бо, що б він не загадав — Геракл усе виконував. І тут йому на допомогу прийшла злопам’ятна Гера, яка підказала діяння не лише нездійсненне, а й принизливе навіть для звичайної людини… Цар Еліди Авгій дуже любив коней і мав їх незліченну кількість. Але його стайні були такі брудні, що розчистити їх було неможливо. Звідси походить крилатий вислів «авгієві стайні». Так кажуть про щось надзвичайно занедбане, що годі впорядкувати. А хитрий Авгій ще й поставив умову, аби стайні були вичищені впродовж одного дня! Геракл попередньо домовився з ним, що в разі виконання цих умов забере десяту частину його табунів, і пішов працювати. Слуги доповіли цареві про дивну поведінку чужинця, який навіть не підійшов до стаєнь, а копирсався собі в землі неподалік від них. Проте Геракл уже все продумав. Він вирив канали від бурхливих річок Алфея і Пенея аж до огорожі занедбаних стаєнь. Та Авгій про це не здогадувався, і, коли з’явилися перші промені вечірнього сонця, став смакувати перемогу над Гераклом і потирати руки від задоволення. Саме тоді герой закінчив риття каналів і розламав стіну, що оточувала стайні, спрямувавши туди воду двох рік. Бурхливий потік вимив усе ще до заходу сонця, і перед розгубленим Авгієм стайні засяяли чистотою. Геракл вкотре переміг, продемонструвавши цього разу не лише фізичну силу, а й неабиякий розум. Проте Авгій, дізнавшись, що Геракл діяв за завданням Еврисфея, не дав йому жодного коня. А Еврисфей не зарахував цей подвиг Гераклові, бо той працював не безкорисливо, а за винагороду.
Шостий подвиг — перемога над стімфальськими птахами, які вбивали людей та тварин. Неподалік міста Стімфала, у густому лісі оселилися дивовижні птахи: величезні, з мідними дзьобами, пазурами та крилами, вони сипали перами, мов стрілами. Усі звірі, навіть хижаки, повтікали зі Стімфальського лісу. Дійшовши до нього, Геракл сів перепочити, аж раптом щось задзижчало і впилося в землю поруч із ним. Це було мідне перо стімфальського птаха. Герой сховався під непробивну левову шкуру, з-під якої невпинно стріляв у птахів, але їх не меншало. Раптом з’явилася Афіна, його опікунка з дитячих років. Вона дала герою мідні тріскачки (знаряддя, за допомогою якого утворюється тріск, стукіт), зроблені самим Гефестом. і Геракл почав крутити ними, чим налякав птахів і перестріляв їх, поки ті були в повітрі.
Сьомий подвиг — приборкання страшного критського бика. На острові Криті жив цар Мінос. Він поклявся принести в жертву богам бика, який ніколи не знав ярма, якщо боги пошлють йому таку тварину. І Посейдон зробив Міносові подарунок: море завирувало, і з хвиль до берега приплив дивовижний білий бик. Посейдонів бик так сподобався царю, що він залишив його собі, а замість нього приніс у жертву іншого бика. Але зранку божественний бик вирвався зі стайні й почав нищити все навколо себе. Над Критом нависла небезпека. За наказом Еврисфея, Геракл прибув туди, довго бився з биком і таки приборкав його. Потім пригнав тварину до берега моря та й поплив на її спині додому. Згодом притяг бика до Еврисфея. Той, як завжди, злякався, і Геракл відпустив тварину.
Восьмий подвиг — приборкання жахливих кобилиць фракійського царя Діомеда, таких лютих, що їх тримали прикутими залізними ланцюгами до мідних стійл і годували лише людським м’ясом. Діомед наказав віддавати коням усіх чужинців. Припливши до Фракії, Геракл із гуртом сміливців побіг до стайні. Розковувати скажених кобилиць було небезпечно, тому вели їх до корабля помалу. За цей час цар зібрав військо, яке кинулося на чужинців. Зав’язався бій, коні вирвалися і розірвали Діомеда. Те, що він робив із невинними людьми, спіткало і його самого. А Геракл та його товариші перемогли і привезли кобилиць Еврисфею. Той спочатку був у захваті від краси коней, подібних яким ніколи й не бачив, але як тільки вони блиснули на нього очима, злякався і наказав відігнати їх у гори як подарунок своїй покровительці Гері.
Дев’ятий подвиг — здобуття пояса цариці амазонок Іпполіти. На далекому березі моря жили амазонки — войовничі жінки, що вели свій рід від бога війни Ареса. Найкращою з-поміж них була Іпполїта, якій Арес подарував пояс — ознаку царської влади. Еврисфеєва донька Адмета захотіла отримати цей пояс, і Еврисфей послав Геракла добути його. Прибувши до країни амазонок, він не захотів воювати із жінками. Герой домовився з Іпполітою, враженою його красою й міццю, про те, що та добровільно віддасть йому пояс. Але Гера, ненавидячи Геракла, вирішила, як завжди, все зіпсувати. Вона прибрала вигляду амазонки і підбурила жінок проти Геракла, обдуривши, що той, мовляв, хоче викрасти царицю. Амазонки кинулися в бій, але Геракл їх переміг. Тоді Іпполіта сама віддала Гераклові пояс, і він відвіз його до Мікен Еврисфеєві.
Десятий подвиг — здобуття череди корів Герібна з острова Ерифії, що знаходився далеко на заході. Досягнувши протоки, яка розділяла Європу й Африку, Геракл розсунув там велетенські скелі (так звані «Гераклові стовпи»), створивши відому нині Гібралтарську протоку. Знемагаючи від нещадної спеки, Геракл пригрозив луком самому титану Геліосу (Сонцю). За таку сміливість той дав Гераклові свій келих, що слугував йому човном, на якому він щоночі перетинав океан, аби щоранку знову з’явитися людям (міф про чергування дня і ночі). Геракл швидко досяг Ерифії, що знаходилася серед океану. На цьому дикому острові паслися червоні корови, яких стерегли здоровенні пастух і двоголовий пес. Велетень Геріон мав три голови і три тулуби, що зрослися. А його шість рук і шість ніг були невтомними в бою. Ледь Геракл причалив до Ерифії, як на нього накинувся двоголовий пес. Палицею герой збив одразу дві голови. Але до нього вже підбігав велетень-пастух. Просвистіла отруйна Гераклова стріла — і той упав мертвий. Аж тут Геріон наскочив на Геракла так раптово, що той мав лише мить, аби натягнути лука. Однак стріла була пущена так влучно, що велетень одразу впав. Загнавши корів Геріона у Геліосів човен, Геракл швидко переправив їх через океан. Із вдячністю повернувши Геліосу його келих, Геракл погнав череду Геріона суходолом, долаючи різноманітні перешкоди. В Італії розбійник Как украв у Геракла кілька корів і загнав до потаємної печери. Герой довго шукав пропажу, але не міг знайти і, зневірений, пішов було геть. Та раптом одна з корів у печері замукала. Геракл усе зрозумів, покарав крадія і забрав корів. У Флоренції, на площі Синьорії, і сьогодні можна побачити скульптурну групу, де могутній Геракл тримає за волосся розбійника, що стоїть навколішках.
Побував Геракл і в Причорномор’ї, на безлюдних тоді землях, які нині є територією України. Втомлений, герой заснув, а в цей час коні втекли з його колісниці. Шукаючи їх, він зустрів міфічну істоту: верхня частина тіла в неї була жіноча, а нижня — зміїна. Діва-змія пообіцяла віддати йому коней, якщо він поживе в неї. Народивши трьох синів, вона відпустила Геракла додому. А він залишив їй свій лук і сказав, що володарем тих земель стане той із трьох синів, який зуміє натягти тятиву. Хлопці виросли і стали сильними юнаками, але з цим завданням впорався лише один із них, якого звали Скіфом. І, начебто, від нього й походять скіфи, що жили в Причорномор’ї (Скіфії) за часів античності. Цей міф, описаний «батьком історії» Геродотом у V ст. до н. е., вважається першою у світі писемною згадкою про землі, на яких розташована Україна.
Під час подальшої Гераклової мандрівки злостива Гера не раз насилала на череду корів Геріона різноманітних чудовиськ, але проти Геракла всі були безсилі. А коли він пригнав череду в Мікени, невдоволений Еврисфей приніс корів Геріона в жертву Гері.
Одинадцятий подвиг — похід по яблука Гесперйд. Розгублений Еврисфей не знав, що б таке загадати цього разу. Адже Гераклові залишалося здійснити лише два подвиги. І знову втрутилася підступна Гера. Колись на весіллі Гери й Зевса мати-Земля Гея подарувала нареченій яблуню із золотими яблуками вічної молодості. Те дерево росло десь на краю землі, в саду прекрасних Гесперйд. А стеріг його страшний дракон, який не спав ані вдень ані вночі. Навіть самі Геспериди не наважувалися підійти до нього. Загадавши Гераклові принести три яблука із саду Гесперйд, Еврисфей і сам не знав, де знаходиться той сад. Тим більше не знав цього Геракл. Дорогу він вивідав у всезнаючого морського бога Нерея, який не хотів показувати Гераклові шлях. Але герой заскочив Нерея зненацька, зв’язавши його під час сну, і хоч як Нерей змінював свій вигляд і пручався, не відпустив старого, допоки той не розказав про шлях до Гесперйд. А шлях був дуже непростим. Спочатку Геракл ішов через Лівію, де на нього чекав двобій із велетнем Антеєм, який був непереможним, допоки торкався матері-Землі. Тож Геракл відірвав Антея від землі й задушив у повітрі. Втомившися від боротьби, Геракл заснув, аж раптом на нього напали пігмеї, маленькі люди. Прокинувшись, він позбирав їх усіх до левової шкури. Після цього прийшов на Кавказ, де мучився нескорений титан Прометей.
За стогоном і вигуками Геракл знайшов місце покарання титана і вбив орла стрілою, змоченою в отруйній жовчі лернейської гідри. Потім розбив кайдани і звільнив Прометея. Тепло попрощавшись із ним, Геракл попрямував далі. Він перейшов через Рифейські гори (Урал) і потрапив до країни гіпербореїв. Там стояв титан Атлант, батько тих самих Гесперид, які стерегли яблука, потрібні Гераклові. Як ви вже знаєте, за участь у титаномахії Атлант був покараний: мусив тримати на плечах величезний важкий небосхил. Від неймовірного напруження його ступні вгрузли в матір-Землю. За порадою мудрого Прометея, Геракл запропонував Атлантові трохи потримати замість нього небо, а тим часом той перепочине і принесе яблука Гесперид. Атлант приніс яблука, але сказав Гераклові, що віддасть їх Еврисфеєві сам, а Геракл нехай потримає небо замість нього. Звичайно, такого напруження герой довго б не витримав, адже він не мав сили титана. І Геракл схитрував: він неначе погодився із пропозицією Атланта, але попросив того трохи потримати небо на плечах, поки Геракл підмостить собі на голову подушку, а то, мовляв, тверде небо віддавило йому плечі й голову. Простакуватий титан погодився і знову взяв небосхил на свої плечі. А Геракл схопив три яблука Гесперид і помчав до Еврисфея. Той отримав яблука, але так розлютився черговою перемогою Геракла, що кинув їх героєві. Згодом Афіна повернула яблука Гесперидам.
І останнім, дванадцятим, подвигом Геракла була небезпечна мандрівка до Аїду за страшним сторожем підземного царства — триголовим псом Кербером. Знову Еврисфей послав Геракла на вірну смерть, адже з Аїду не повертався ніхто. Бог Аїд дозволив йому забрати потвору, але за однієї умови — не використовувати зброї, подолати його голіруч. А це було неможливо, адже Кербер був триголовою потворою, мав тулуб, усіяний зміїними головами, та ще й драконячий хвіст. Проте Геракл ледь не задушив Кербера, потім узяв його на повід і відвів до Еврисфея. Той і так був боягузливим, побачивши ж цю потвору, взагалі онімів і лише замахав до Геракла руками: мовляв, негайно відведи це страхіття назад до Аїду, я тобі зараховую всі подвиги і відтепер ти можеш бути вільним. Геракл відпустив Кербера, і той одним стрибком повернувся до Аїду. Так закінчилася служба Геракла в Еврисфея.
