Михайло Драгоманов коротка біографія українською мовою розповість про життя, діяльність видатного історика та громадського діяча.
Михайло Драгоманов біографія скорочено
Михайло Петрович Драгоманов — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч
Народився 6 (18) вересня 1841 року у м. Гадячі на Полтавщині в родині дворян.
М. Драгоманов навчався у Полтавській гімназії, де цікавився гуманітарними дисциплінами і, насамперед, минулим українського народу.
1859 р. М. Драгоманов вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Ще під час навчання він викладав у недільній школі на Подолі, а після її закриття – у Тимчасовій педагогічній школі.
Закінчивши університет, Драгоманов працює в Другій київській гімназії. Саме педагогічна діяльність приводить його 1863 р. до київської “Громади”.
Драгоманов досліджував історію стародавнього світу, простежуючи механізм функціонування суспільства та держави, і дійшов висновку, що суспільство є цілісною системою, розвиток якої тісно пов’язаний з економікою, соціальними відносинами, політикою, духовною культурою.
1864 р. Драгоманов одружується з актрисою Людмилою Кубинською, яка стане йому вірною помічницею. У першій половині 1870-х pp. вона організувала товариство денних початкових шкіл у Києві, перекладала й популяризувала в російських журналах твори українських письменників. Першою ґрунтовною працею М. Драгоманова стала “Малороссия в ее словесности”. Драгоманов доводив, що сучасний український народ є спадкоємцем не лише козаків, а й державницьких традицій Київської Русі, Галицького князівства.
З 1864 р. Михайло Петрович працював приват-доцентом, а з 1870 р. – доцентом Київського університету Св. Володимира. Згодом з метою вдосконалення своєї кваліфікації М. Драгоманов від’їздив за кордон на три роки. Він досліджував місцеві архіви у Гейдельберзі, Берліні, Римі, Відні, Флоренції та ін.
1873 р. М.П. Драгоманов повернувся до Києва та брав активну участь у громадському житті. Брав активну участь у діяльності Південно-ЗахідноГо відділення Російського географічного товариства та київської «Старої громади». 1875 року був звільнений з університету за політичну неблагонадійність і наступного року змушений був емігрувати до Швейцарії. У Женеві він створив осередок політичної еміграції, центр, за висловом І. Франка, «українського руху та української думки», що діяв протягом 20 років. Заснував він також вільну безцензурну українську друкарню, в якій видавав збірники «Громада» (пізніше — журнал «Громада»), а також твори, які в Росії не могли бути видані: П. Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Люборацькі» А. Свидницького, твори Т. Г. Шевченка та інші.
У 1878 році Михайло Драгоманов виступив на Міжнародному літературному конгресі в Парижі з протестом проти заборони російським урядом українського письменства. Його антицарські памфлети «Турки внутрішні і зовнішні», «Дітозгубство, здійснюване російським урядом», «До чого довоювались», «Внутрішнє рабство і війна за визволення» та інші заборонялися в Росії, але були відомі у світі і принесли Драгоманову славу «українського Герцена».
В 1890 році Михайло Петрович разом із І. Франком, М. Павликом та іншими брав участь у заснуванні Русько-української радикальної партії. Протягом 1870 — 90 років був співавтором українських революційно-демократичних видань у Галичині. У журналах «Друг», «Народ», «Світ» він друкував літературно-критичні, наукові та публіцистичні статті.
За шість років до смерті, переслідуваний реакціонерами та поліцією і в Росії, і в Австрії, Драгоманов переїхав до Болгарії, де зайняв місце професора щойно відкритого Софійського університету. Він зробив цінний внесок у становлення освіти і науки у Болгарії.
За кілька років до смерті М.П. Драгоманов написав працю “Чудацькі думки про українську національну справу”. Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.
Помер М. Драгоманов 2 липня 1895 р. в Софії.
Великі заслуги Драгоманова як історика та фольклориста і етнографа. Йому належать такі праці: «Історичні пісні малоруського народу» (1874 — 75, у співавторстві з В. Антоновичем), «Малоруські народні перекази і оповідання» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи: 1764 — 1880» (1881) та ін. Багато праць присвятив Т. Г. Шевченкові. Був обраний почесним членом багатьох міжнародних організацій і товариств.
Михайло Драгоманов внесок в історію України
Михайло Драгоманов відкрив для України ідеї європейської демократії, свободи і соціальної справедливості. Він виступав за права людини, рівність народів і розвиток української культури в гармонії з іншими націями.
Драгоманов захищав свободу слова, критикував самодержавство і підтримував ідею федеративного устрою для багатонаціональних країн. Його праці надихали багатьох борців за незалежність України, а також формували основу для сучасного українського суспільства. Він став прикладом того, як ідеї можуть змінювати світ.
Що відстоював Драгоманов?
1. Демократія та свобода слова: Михайло Драгоманов популяризував демократичні цінності, свободу слова та права людини.
2. Підтримка рівності народів: Він виступав за рівноправність усіх національностей і культур.
3. Критика самодержавства: Драгоманов засуджував царський абсолютизм і пропонував ідею федеративного устрою.
4. Популяризація європейських цінностей: Він прагнув поєднати українську культуру з європейськими традиціями. Драгоманов показав, як Україна може бути частиною європейської спільноти.
5. Розвиток української мови та культури: Драгоманов наголошував на важливості розвитку і використання рідної мови в освіті та літературі. Він сприяв поширенню української літератури та мистецтва.
6. Історичні дослідження: Його праці заклали основи української історичної науки.
7. Соціальна справедливість: Він виступав за захист прав селян і робітників.
8. Захист прав українців: Боронив права українського народу в умовах політичного і культурного утиску.
