«Міщанин-шляхтич» читати повністю онлайн українською мовою текст комедії Мольєра, яка була написана у 1670 році.
«Міщанин-шляхтич» читати повністю
Комедія на п’ять дій
Переклала Ірина Стешенко
«Міщанин-шляхтич» ДІЙОВІ ОСОБИ КОМЕДІЇ
Пан Журден — міщанин.
Пані Журден — його дружина.
Люсіль — дочка Журденів.
Клеонт — закоханий у Люсіль.
Дорімена — маркіза.
Дорант — граф, закоханий у Дорімену.
Ніколь — покоївка в Журденів.
Ков’єль — слуга Клеонта.
Учитель музики.
Учень учителя музики.
Учитель танців.
Учитель фехтування.
Учитель філософії.
Кравець.
Його учень.
Два лакеї.
ДІЙОВІ ОСОБИ БАЛЕТУ
В першій дії
Співачка.
Двоє співаків.
Танцюристи.
В другій дії
Учні кравцеві, що танцюють.
В третій дії
Кухарі, що танцюють.
В четвертій дії
Троє співаків.
Турецька церемонія.
Муфтій, що співає.
Дервіші, що співають.
Турки — помічники муфтія, що співають.
Турки — помічники муфтія, що танцюють..
В п’ятій дії
Балет націй.
Дія відбувається в Парижі, в господі пана Журдена.
«Міщанин-шляхтич» ДІЯ ПЕРША
Увертюру виконує велика кількість інструментів; посередині сцени учень учителя музики, сидячи за столом, компонує мотив до серенади, яку замовив пан Журден.
ЯВА 1
Учитель музики, учитель танців, співачка, двоє співаків, двоє скрипалів, чотири танцюристи.
Учитель музики (до співаків). Заходьте до цієї зали і відпочиньте тут, поки він прийде.
Учитель танців (до танцюристів). І ви теж заходьте сюди, на цей бік.
Учитель музики (своєму учневі). Готово?
Учень. Так.
Учитель музики. Подивимось… О, та й справді добре!
Учитель танців. Щось новеньке?
Учитель музики. Так. Це музика для серенади. Я загадав йому написати її для нашого панка, поки він прокинеться.
Учитель танців. Дозвольте глянути?
Учитель музики. Ви її почуєте разом із діалогом, коли з’явиться пан Журден. Зараз він вийде.
Учитесь танців. Тепер у нас з вами діла з головою.
Учитель музики. Ого, ще б пак! Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — вдавати з себе галантного кавалера — просто скарб для нас! І вам з вашими танцями, і мені з моєю музикою не завадило б, щоб усі були на нього схожі.
Учитель танців. Ну, не цілком. Мені б хотілося, щоб він краще розумівся на тих речах, які ми для нього компонуємо.
Учитель музики. Він справді нічогісінько не тямить, зате добре платить, а це тепер найголовніше для нашого мистецтва.
Учитель танців. Щодо мене, то признаюся вам, — мене вабить трохи ще й слава. Оплески мене хвилюють; на мою думку, для артиста справжня мука — тішити дурнів, марнувати час і сили на те, щоб зворушити якогось йолопа. Що не кажіть, а все-таки дуже приємно працювати для людей, які здатні відчути всі тонкі нюанси мистецтва, вміють оцінити красу нашої праці й щирою похвалою дають нам кілька дійсно чудових хвилин. Найкраща нагорода все, що ви створили, — це бачити, що вас зрозуміли, і чути оплески, якими вас вшановують! На мою думку, ніщо не може зрівнятися з такою нагородою за працю, а похвала досвідчених людей — найвища насолода.
Учитель музики. Що й казати! Я теж такої думки; немає нічого приємнішого за оплески, але й найщиріші оплески не нагодують шлунка! Самих оплесків для життя ще надто мало, людина потребує чогось соліднішого! Найкраща похвала для мене та, яка переходить із рук просто до кишені. Звичайно, панок наш — людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за його гроші можна пробачити йому всяку дурість. Розуміння мистецтва в нього у гаманці, а похвала його — червінці, і цей міщанин-неук, як бачите, платить нам далеко краще, ніж той високородний вельможа, який нас сюди привів.
Учитель танців. Я де в чому погоджуюся з вами… Та все ж мені здається, що для вас гроші надто вже багато важать. Грошолюбство — така паскудна річ, що кожній чесній людині слід не показувати нахилу до неї.
Учитель музики. А проте ви ж не відмовляєтеся від тих грошей, що їх наш панок вам дає?
Учитель танців. Звичайно, не відмовляюсь, але запевняю вас, я дбаю не тільки про гроші. Я хотів би, щоб він при своїх достатках хоч трохи виховав свій смак.
Учитель музики. Я теж цього бажаю; ми ж обидва саме на це з усіх сил і працюємо. Чи так, чи інак, а він прославить наш хист серед вельможного товариства; він нам платитиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього.
Учитель танців. Ось він іде.
ЯВА 2
Пан Журден у халаті й нічному ковпаку, учитель музики, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.
Пан Журден. Ну, панове? То як же буде? Ви покажете мені ваш легенький жарт?
Учитель танців. “Жарт”!.. Який жарт?
Пан Журден. Ну, той… Чи як там, по-вашому? Ваш пролог чи діалог із співами й танцями?
Учитель танців. Ага-а!
Учитель музики. Ми до ваших послуг.
Пан Журден. Вам довелося-таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх натягти…
Учитель музики. Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання.
Пан Журден. Прошу вас обох залишитися тут, доки мені не принесуть мого нового вбрання: я хочу, щоб ви побачили, яке воно ловке і як мені личить.
Учитель танців. Все, що накажете.
Пан Журден. Ви побачите, який я елегантний з голови до п’ят.
Учитель музики. Ми цього певні.
Пан Журден. Що ви скажете про цей індійський халат?
Учитель танців. Він надзвичайно милий.
Пан Журден. Мій кравець запевняє мене, що все вельможне панство вбирається вранці в такі самісінькі халати.
Учитель музики, Він вам дуже до лиця..
Пан Журден. Лакеї, агов! Обидва мої лакеї!
Перший лакей. Чого бажаєте, пане?
Пан Журден. Нічого. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуєте. (До вчителя музики й до вчителя танців). Як вам подобаються мої лівреї?
Учитель танців. Чудові!
Пан Журден (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитні штани й зелений оксамитний камзол). Це моє ранішнє убрання, в ньому я робитиму різні вправи.
Учитель музики. Пречудово!
Пан Журден. Лакей!
Перший лакей. Пане?
Пан Журден. Другий лакей!
Другий лакей. Пане?
Пан Журден (скидаючи халата). Тримайте! (До вчителя музики й учителя танців). Я вам подобаюсь у цьому костюмі?
Учитель танців. Розкіш! Краще й бути не може.
Пан Журден. То що ж ви мені покажете?
Учитель музики. Я хотів би, щоб ви спочатку прослухали нову арію (показуючи на свого учня), він щойно скомпонував її для серенади, яку ви мені замовили. Це один з моїх учнів, у нього щодо таких речей — хист надзвичайний.
Пан Журден. Гаразд, але навіщо було доручати це учневі? Ви могли б самі скомпонувати таку штуку.
Учитель музики. Вас, пане, бентежить слово “учень”? Але є такі учні, що розуміються на музиці незгірше від видатних маестро. Це чудова мелодія! Послухайте-но тільки…
Пан Журден (до лакеїв). Подайте мені мого халата, щоб я міг краще слухати. Стривайте… може, зручніше так, без халата… Ні, давайте його сюди, так буде краще.
Співачка.
Нудьгую день і ніч, нудьгую і страждаю,
Бо став немилий я чудовим цим очам;
Коли так мучите того, хто вас кохає,
Що ж можете вчинить, Ірісо, ворогам?
Пан Журден. Ой, та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося… Я волів би, щоб ви зробили з неї трохи веселішу.
Учитель музики. Але ж, пане, треба, щоб мелодія відповідала словам.
Пан Журден. Мене оце недавнечко вивчили співати однієї прехорошої пісеньки. Стривайте-но… Як же її співати?
Учитель танців. На жаль, не знаю.
Пан Журден. Там щось про овечку…
Учитель танців. Про овечку?
Пан Журден. Атож. Ага! (Співає).
Я гадав, що Жанетон
Ніжна, та гарненька,
І ласкава, мов мала
Овечка біленька.
Дарма! Дарма!
Я ж не відав того,
Що ці білі зубки
І гостріші, й зліші,
Ніж в тигра лісного.
Правда, гарна?
Учитель музики. Найкраща в світі.
Учитель танців. І ви її чудово співаєте.
Пан Журден. Бачите, а ще й не вчився музики.
Учитель музики. А слід було б навчитися, пане, так само, як і танців. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним…
Учитель танців…. І виховують у людини почуття прекрасного.
Пан Журден. Хіба вельможне панство теж вчиться музики?
Учитель музики. Звичайно, пане.
Пан Журден. То й я вчитимусь. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування, я запросив ще й учителя філософії, що має почати цього ранку.
Учитель музики. Філософія, звичайно, дає дещо, але музика, пане, музика…
Учитель танців. Музика й танці… Музика й танці — ось що найбільш потрібне людині.
Учитель музики. Найкорисніша річ для держави — це музика.
Учитель танців. Найкорисніша річ для держави — це танці.
Учитель музики. Без музики не може існувати жодна держава.
Учитель танців. Без танців людина не знала б, що їй робити.
Учитель музики. Все безладдя, всі війни, що кояться в світі, виникають саме через те, що ніхто не вчиться музики.
Учитель танців. Всі злигодні людства, всі фатальні зміни, якими сповнена історія, всі помилки дипломатів, усі невдачі великих полководців, — усе це сталося саме через те, що людство не вміє танцювати.
Пан Журден. Як то?
Учитель музики. Хіба ж війна не е наслідок того, що між людьми немає єдності?
Пан Журден. Так.
Учитель музики. І якби всі люди вчилися музики, чи не було б це засобом об’єднати їх усіх і встановити загальний мир на землі?
Пан Журден. Ваша правда.
Учитель танців. Коли людина чинить невірно — чи то в родинних, чи то в державних справах, чи то командуючи військом, — хіба ж не кажуть завжди: такий-то зробив невірний крок у такій-то справі?
Пан Журден. Авжеж, так кажуть.
Учитель танців. А невірний крок роблять чому? Хіба ж не тому, що не вміють добре танцювати?
Пан Журден. Це правда, ви маєте рацію обидва.
Учитель музики. Ми, власне, й хотіли довести вам, які корисні танці та музика й наскільки вони вищі за всі інші мистецтва й науки.
Пан Журден. Тепер я розумію.
Учитель музики. Ви маєте бажання познайомитися з нашими творами?
Пан Журден. Аякже!
Учитель музики. Я вже вам колись розповідав про мої спроби висловити музикою різні почуття.
Пан Журден. Чудово!
Учитель музики (до співаків). Ідіть сюди. (До пана Журдена). Ви повинні собі уявити, що вони одягнені як пастухи.
Пан Журден. Чому це завжди як пастухи? Вічно у вас пастухи та й пастухи.
Учитель танців. Коли розмова ведеться в супроводі музики, то найкраща для того форма — пастораль. Пастухи тільки те й робили, що співали, і було б зовсім ненатурально і недотепно, коли б вельможне панство або ситі міщани почали висловлювати свої почуття співом.
Пан Журден. Ну, гаразд, гаразд! Побачимо.
Музичний діалог
Співачка та двоє співаків.
Співачка.
Душа в закоханості краю
Спокою ні на мить не зна…
Там, кажуть, з радістю нудьгують і зітхають.
Хай кажуть, але добре знаю,
Що в світі кращого над воленьку нема.
Перший співак.
У світі кращого нема над ніжні чари,
Що дві душі запалюють пожаром,
Одним незміряним бажанням!
Немає щастя без любові жару!
Позбав життя солодкого кохання —
І радість, втіха зникнуть в хмарах…
Другий співак.
Як солодко було б спізнать любові,
Аби міг вірити я любки слову.
Даремна річ! Жорстока доля злая!
Я череднички вірної не знаю…
Через їх рід лукавий і неситий
Отруєне кохання всього світу.
Перший співак.
Ніжна жага!
Співачка.
Щирість щаслива!..
Другий співак.
Жінка брехлива!..
Перший співак.
О дорога!
Співачка.
Мого серця ти пара!
Другий співак.
Геть! Жахлива примара!
Перший співак.
Ненависть смертельну покинь і кохай.
Співачка.
А дівчину вірну знайдеш — пошукай!
Другий співак.
Даремне!.. Де її зустріну?..
Співачка.
Щоб нашу честь оборонить —
Любов моя до послуг пана.
Другий співак.
Та чи ж повірю я на мить,
Що ти не зрада, не омана?
Співачка.
Хто з двох відданіше коха. —
Ми легко перевірить можем.
Другий співак.
Того, чия любов лиха, —
Скарай мерщій, о милий боже!
Всі втрьох разом.
О, ніжні почуття
Хай в серці запалають…
Кохання розцвітає,
Як вірність в нас буя!
Пан Журден. Оце й усе?
Учитель музики. Все.
Пан Журден. До ладу підібрано… ще й вирази такі ловкенькі.
Учитель танців. А ось і моя робота. Покажу вам невеличкий зразок граціозних рухів та різноманітних поз, що роблять танці такими чарівними.
Пан Журден. І знову пастухи?
Учитель танців. Це вже як вам схочеться. (До танцюристів). Починайте!
ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири танцюристи виконують різні на під керівництвом учителя танців.
«Міщанин-шляхтич» ДІЯ ДРУГА
ЯВА 1
Пан Журден, учитель музики, учитель танців.
Пан Журден. От так штука! Та й зграбненько ж ці хлопці підстрибують!
Учитель музики. Коли вони танцюватимуть під музику, буде ще краще. Побачите, який чудовий балет ми для вас приготували.
Пан Журден. Він мені сьогодні саме до речі. Особа, на честь якої я все це влаштовую, має скоро завітати до мене на обід.
Учитель танців. Все готове.
Учитель музики. Проте ще дечого бракує: така чарівна особа, як ви, що так високо шанує мистецтво і має гроші, повинна щотижня влаштовувати в себе концерти — щосереди або щочетверга.
Пан Журден. А у вельможних панів такі штуки бувають?
Учитель музики. Ну звичайно, пане.
Пан Журден. О, тоді й у мене будуть. А чи ж добре вийде?
Учитель музики. Ще б пак! Потрібні три голоси: дискант, контральто і бас, яким акомпануватимуть альт, лютня та для партії баса — клавесин; ритурнелі гратимуть дві скрипки.
Пан Журден. Можна буде взяти ще й морську сурму. Морська сурма дуже мені подобається, вона така милозвучна.
Учитель музики. Дозвольте вже най усе влаштувати.
Пан Журден. Не забудьте ж прислати співаків, щоб співали нам під час обіду.
Учитель музики. Все буде як слід.
Пан Журден. А головне, щоб балет був добрий.
Учитель музики. Не турбуйтесь, ви будете вдоволені. Між іншим, ми вам покажемо кілька різних менуетів…
Пан Журден. Ого-го! Щодо менуетів я дока. Гляньте-но, як хвацько я танцюю. Ану лиш, пане вчителю.
Учитель танців. Візьміть же вашого капелюха, пане мій, прошу вас.
Пан Журден бере в лакея свого капелюха й надіває його поверх нічного ковпака. Вчитель танців бере пана Журдена за руку і, наспівуючи менует, танцює разом з ним.
Ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла. Ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла. В такт, в такт, будьте ласкаві! Ла, ла, ла, ла, ла. Ноги рівно. Ла, ла, ла. Вище голову, вище голову! Ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла. Не тримайте так незграбно руки! Ла, ла, ла, ла. Носки, носки вивертайте! Ла, ла, ла. Тримайтеся струнко!
Пан Журден. Ну як?
Учитель музики. Кращого собі й уявити не можна.
Пан Журден. До речі, навчіть мене, як годиться вклонятися маркізі; це мені буде скоро потрібно.
Учитель танців. Вклонятися маркізі?
Пан Журден. Атож. Маркізі, що зветься Доріменою.
Учитель танців. Дозвольте вашу руку.
Пан Журден. Навіщо? Ви зробіть самі, а я запам’ятаю.
Учитель танців. Якщо ви бажаєте зробити глибокий шанобливий уклін, то спочатку треба вробити крок назад і вклонитися низько-низько, потім треба наблизив тись до неї, ще тричі вклоняючись, і на останньому поклоні Ухилитися їй до ніг.
Пан Журден. Ану покажіть!
Учитель танців показує.
Зрозуміло.
ЯВА 2
Пан Журден, учитель музики, учитель танців, лакей.
Лакей. Пане, ваш учитель фехтування прийшов.
Пан Журден. Скажи йому, щоб ішов сюди та починав вправи. (До вчителя музики й до вчителя танців). Я хочу, щоб ви подивилися, як я фехтую.
ЯВА 3
Пан Журден, учитель фехтування, учитель музики, учитель танців, лакей з двома рапірами.
Учитель фехтування (бере в лакея обидві рапіри, одну з них подає Журденові). Почнемо, пане! Вклоняйтеся! Корпус рівно! Спирайтесь трохи на ліве стегно. Ближче ноги. Тримайте їх на одній лінії. Рука проти стегна. Кінець рапіри проти плеча. Не простягайте так руки… Ліва рука врівні з оком… Ліве плече назад. Голову вище. Дивіться сміливіше. Вперед! Корпус непорушний. Відбивайте квартою і відступайте так само. Раз-два. Спокійно. Починайте спочатку. Крок назад. Коли робите удар, пане, то виносьте рапіру вперед, обороняючи корпус. Раз-два. Починайте — терс. Вперед! Корпус спокійно. Вперед. Бийте, раз-два. Спокійно. Ще. Раз-два. Крок назад. Захищайтесь, пане, захищайтесь! (Коле кілька разів, вигукуючи: “Захищайтесь!”)
Пан Журден. Ну як?
Учитель музики. Ви зробили величезні успіхи.
Учитель фехтування. Я вже розповідав вам, що весь секрет фехтування полягає в двох речах: завдавати ударів, а самому їх не діставати; коли ви робитимете так, як я показував вам минулого разу, то ніколи не дозволите себе вдарити, якщо тільки зумієте відкинути рапіру вашого супротивника від лінії вашого тіла, а для цього треба зробити лиш невеличкий рух рукою — або до себе, або від себе.
Пан Журден. То виходить, що й боягуз може вбити свого супротивника, а сам завжди зостанеться цілий?
Учитель фехтування. Безперечно. Хіба ж ви цього не бачили на власні очі?
Пан Журден. Атож.
Учитель фехтування. Тепер ви розумієте, на яку пошану заслужили в державі ми, учителі фехтування, й наскільки наше мистецтво вище за всякі інші некорисні науки, як, приміром, танці, музика або…
Учитель танців. Помалу, помалу, пане фехтмейстере! Прошу висловлюватися з повагою щодо танців.
Учитель музики. Будьте ласкаві, ставтеся з повагою до неперевершеної краси музики.
Учитель фехтування. Кумедні люди! Як можна рівняти ваші науки до моєї!
Учитель музики. Скажіть, будь ласка, яка поважна особа!
Учитель танців. Оце так кумедна тварина із своїм нагрудником!
Учитель фехтування. Ах ви ж, нікчемний танцюристе! Стривайте-но, ви в мене затанцюєте! І вас теж, нікчемний ви музико, я вас примушу співати по-моєму.
Учитель танців. Стережіться, пане задирако, ось я вам пропишу науку!
Пан Журден (до вчителя танців). Чи ви не здуріли? Лаєтеся з людиною, що знає всі терси та кварти і може легко вбити вас для науки!
Учитель танців. Начхав я на його науку та на його терси та кварти!
Пан Журден (до вчителя танців). Постривайте, я вам кажу.
Учитель фехтування (до вчителя танців). Що таке?! Ах ти ж, миршавий ти зухвальцю!
Пан Журден. Та годі-бо, пане фехтмейстере!
Учитель танців (до вчителя фехтування). Що таке?! Ах ти ж, здоровезна ти шкапо!
Пан Журден. Та годі-бо, пане танцмейстере!
Учитель фехтування. Ось я вам зараз…
Пан Журден (до вчителя фехтування). Помалу, помалу!
Учитель танців. А підійдіть-но, підійдіть! Я вас навчу…
Пан Журден (до вчителя танців). Заспокойтесь!
Учитель фехтування. Ось я вам зараз почухаю спинку…
Пан Журден (до вчителя фехтування). Змилуйтесь!
Учитель танців. Ось я вам зараз полатаю боки…
Пан Журден (до. вчителя танців). Я вас благаю…
Учитель музики. Дозвольте, ми його трохи помуштруємо, повчимо його, як слід розмовляти!
Пан Журден (до вчителя музики). Боже мій! Та покиньте-бо!
ЯВА 4
Учитель філософії, пан Журден, учитель музики, учитель танців, учитель фехтування, лакей.
Пан Журден. Ах, пане філософе, ви прийшли саме вчасно із вашою філософією. Зробіть ласку, помиріть оцих добродіїв.
Учитель філософії. В чім справа? Що сталося, панове?
Пан Журден. Та, бачте, посварилися за те, яке мистецтво вище: музика, танці чи, фехтування… Ображали тут один одного… Мало до бійки не дійшло.
Учитель філософії. Ах, панове, чи ж можна так аж із шкури лізти? Та хіба ж ви не читали вченого трактату Сенеки “Про гнів”! Чи ж є що гіршого, ганебнішого за ту пристрасть, що робить людину подібною до лютого звіра? Хіба ж розум наш не повинен керувати всіма нашими почуттями?
Учитель танців. Даруйте, пане! Але ж він ображає нас обох, ставлячись із таким презирством до танців, яких я навчаю, та до музики — його професії!
Учитель філософії. Серйозна людина не повинна зважати ні на я_кі образи. Найкраща відповідь на них — стриманість і терпіння.
Учитель фехтування. Вони такі нахабні, що прирівнюють свої професії до моєї!
Учитель, філософії. Та чи ж варто хвилюватися через таку дрібницю? Люди не повинні сперечатися за суєтну славу… Мудрість та чесноти найкраще нас кваліфікують.
Учитель танців. Я йому доводжу, що танці — така наука, яку всі повинні шанувати.
Учитель музики. А я кажу, що до музики людство споконвіку ставилося з повагою.
Учитель фехтування. А я доводжу їм обом, що фехтування — найкраща і найнеобхідніша з усіх наук на світі.
Учитель філософії. А що ж таке, на. вашу думку, філософія? Мені здається, що ви всі троє невігласи я нахаби! Та як ви смієте так самовпевнено базікати в моїй присутності, так безсоромно називати наукою речі, які не варті навіть того, щоб називатися мистецтвом! Це просто злиденне, жалюгідне ремесло вуличних борців, співаків та комедіантів!
Учитель фехтування. Геть, собачий філософе!
Учитель музики. Геть, огидний педанте!
Учитель танців. Геть, учена шкапо!
Учитель філософії. Що-о?! Ах ви ж, мерзенні шахраї!.. (Кидається на них, і всі троє починають його бити).
Пай Журден. Пане філософе!
Учитель філософії. Поганці! Шахраї! Нахаби!
Пан Журден. Пане філософе!
Учитель фехтування. Мерзенна тварюко!
Пан Журден. Панове!
Учитель філософії. Безсоромники!
Пан Журден. Пане філософе!
Учитель танців. Сто чортів! Заплішений дурню!
Пан Журден. Панове!
Учитель філософі ї. Вражі душі!
Пан Журден. Пане філософе!
Учитель музики. Геть к бісу, зухвальцю!
Пан Журден. Панове!
Учитель філософії. Шахраї! Голодранці! Брехуни! Дурисвіти!
Пан Журден. Пане філософе! Панове! Пане філософе! Панове! Пане філософе!
Всі вчителі, лупцюючи один одного, виходять.
ЯВА 5
Пан Журден, лакей.
Пан Журден. О! Бийте один одного скільки влізе; я не втручатимусь; чого доброго, ще порвеш собі вбрання, вас рознімаючи. Дурнем був би я, коли б устряв у вашу бійку, щоб і мені ще перепало!
ЯВА 6
Учитель філософії, пан Журден, лакей.
Учитель філософії (поправляючи комір). Вернімося до нашої лекції.
Пан Журден. Ах, пане, мені дуже прикро, що вони вас побили!
Учитель філософії. Пусте! Філософ до всього повинен ставитися спокійно, сприймати речі просто. Я складу на них сатиру в стилі Ювенала. Ого, вона їм добре дошкулить! Та годі про це. Чого, власне, ви хочете вчитися?
Пан Журден. Всього, чого зможу: я ж страх як хочу зробитися вченим! Така лють мене бере, тільки-но згадаю, що батько з матір’ю не вчили мене різних наук у дитинстві.
Учитель філософії. Ваші міркування дуже розумні; nam, sine doetrina, vita est quasi mortis imago. Вам це зрозуміло, бо ви, звичайно, знаєте латину?
Пан Журден. Атож, а ви, проте, поясніть мені так, ніби я її зовсім не знаю. А що ж воно означає?
Учитель філософії. Це означає: “Без науки життя майже подібне до смерті”.
Пан Журден. Тай мудра ж ота латина!
Учитель філософії. Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?
Пан Журден. Ну, звичайно! Я вмію читати й писати.
Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?
Пан Журден. А що це за штука — логіка?
Учитель філософії.. Вона вчить нас трьох процесів мислення.
Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?
Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий — у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій — у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Ferio, Baralipton тощо.
Пан Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.
Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?
Пан Журден. Моралі?
Учитель філософії. Так.
Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?
Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і…
Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!
Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою?
Пан Журден. А що воно таке ота фізика?.
Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі.
Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.
Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?
Пан Журден. Навчіть мене орфографії.
Учитель філософії. Охоче.
Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.
Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосових звуків: а, е, і, о, у.
Пан Журден. Це все я розумію.
Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.
Пан Журден. А, а. Так.
Учитель філософії. Звук е треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.
Пан Журден. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!
Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, е, і.
Пан Журден. А, в, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!
Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.
Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто — чудо! І, о, і, о.
Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.
Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся!
Учитель філософії. Щоб вимовити звук у, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед і стуляємо їх трохи, але не дуже міцно: у.
Пан Журден. У, у. А й справді так. У.
Учитель філософії. Обидві ваші губи витягаються вперед так, ніби ви робите гримасу. Ось чому, коли вам схочеться посміятися з кого, скривити йому міну, — вам досить тільки вимовити: у.
Пан Журден. У, у. Правда, правда! Ах! І чого ж то не вчився я раніше, щоб усе це знати!
Учитель філософії. Завтра ми розглянемо інші літери — приголосні.
Пан Журден. І вони такі ж цікаві, як і оці?
Учитель філософії. Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну д, треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.
Пан Журден. Да, да. Так. Ах! Дивна річ! Дивна річ!
Учитель філософії. А коли схочете вимовити ф, притисніть верхніми зубами нижню губу: фа.
Пан Журден. Фа, фа. Таки правда! Ах, матінко ж моя й батечку! Не добрим словом вас згадую!
Учитель філософії. А щоб вимовити р, треба підперти кінчиком язика піднебіння, проте силою дихання язик щоразу повертається на попереднє місце, що спричиняється до невеличкого тремтіння: р, ра.
Пан Журден. Р, р, ра, р, р, р, р, р, ра. А таки правда. Ах, який же ви молодець! А я? Скільки часу я прогайнував! Р, р, р, ра.
Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.
Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом… Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.
Учитель філософії. Гаразд.
Пан Журден. Адже ж це буде гречно? Чи не так?
Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?
Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!
Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?
Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.
Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.
Пан Журден. Чому?
Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.
Пан Журден. Тільки прозою або віршами?
Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза, — вірші, а що не вірші — проза.
Пан Журден. А коли ми розмовляємо, — це що ж таке?
Учитель філософії. Проза.
Пан Журден. Що? Коли я кажу: “Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака”, — то це проза?
Учитель філософії. Так, пане.
Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”. То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?
Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі…
Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”.
Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.
Учитель філософії. Їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”. Або: “Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята”. Або: “Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть”. Або: “Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують”. Або ж: “Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання”.
Пан Журден. А як же воно найкраще?
Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”.
Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую ї прошу вас прийти завтра трохи раніше.
Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь.
ЯВА 7
Пан Журден, лакей.
Пан Журден (до лакея). Та невже ще й досі не принесли мого нового вбрання?
Лакей. Ні, пане.
Пан Журден. Той клятий кравець примушує мене чекати, коли в мене стільки діла. Ох, який же я лютий! Щоб йому добра не було! Щоб його лихоманка замучила, того розбійника кравця! Щоб його чорти вхопили, того кравця! Щоб його чума задавила, того кравця! Хай тільки попадеться він мені зараз, цей негідник кравець, собака кравець, пройдисвіт кравець, я йому…
ЯВА 8
Пан Журден, кравець, учень кравця з убранням для пана Журдена, лакей.
Пан Журден. Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.
Кравець. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Вже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.
Пан Журден. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз. Ось маєте: аж дві петельки луснуло.
Кравець. Вони ще розтягнуться.
Пан Журден. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.
Кравець. Зовсім не муляють, пане.
Пан Журден. Як то не муляють?!
Кравець, Ні, вони зовсім вам не муляють.
Пан Журден. А я вам кажу, що муляють.
Кравець. Це вам тільки так здається.
Пан Журден. Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!
Кравець. Гляньте-но: не кожний придворний має таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.
Пан Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.
Кравець. Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.
Пан Журден. А хіба про це треба говорити?
Кравець. Аякже. Всі аристократи носять тільки так!
Пан Журден. Аристократи носять голівками донизу?
Кравець. Авжеж, пане.
Пан Журден. О! Ай справді гарно.
Кравець. Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.
Пан Журден. Ні, ні.
Кравець. Ви тільки скажіть.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили. А як ви гадаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?
Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.
Пан Журден. А перука й пера пристойні?
Кравець. Все як слід.
Пан Журден (придивляючись до правцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, — він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.
Кравець. То був такий добрий крам, пане… Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.
Пан Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?
Кравець. Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?
Пан Журден. Аякже, давайте.
Кравець. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією. Ей! Ввійдіть-но сюди!
ЯВА 9
Пан Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, що танцюють, лакей.
Кравець (до учнів). Одягніть це вбрання на пана Журдена так, як ви одягаєте вельможних осіб.
ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири хлопці, танцюючи, наближаються до пана Журдена. Двоє знімають з нього штани для вправ, а двоє інших — камзол; після цього, рухаючись весь час у такт, вони одягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюм на нього припасований.
Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров’я.
Пан Журден. Як ти на мене сказав?
Учень кравця. Шляхетний пан.
Пан Журден. “Шляхетний пан!” Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-но по-міщанському, то на тебе зроду не скажуть “шляхетний пан”. (Даючи гроші). Маєш, оце тобі за “шляхетного пана”.
Учень кравця. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможність.
Пан Журден. “Ясновельможність!” Ого! “Ясновельможність!” Постривай, друже мій… “Ясновельможність” теж дечого варта; це ж неабияка дрібничка — “ясновельможність”! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.
Учень кравця. Ваша ясновельможність, ми всі вип’ємо за здоров’я вашої світлості.
Пан Журден. “Вашої світлості”! Ого-го! Стривай, не йди ще. До мене-“ваша світлість”! (Стиха, набік). От, їй-право, якщо дійде до “високості”, — увесь гаманець йому віддам. (Уголос). Тримай, ось тобі за мою “світлість”!
Учень кравця. Глибока вам дяка, ваша ясновельможність, за вашу ласку.
Пан Журден (набік). Добре зробив, що спинився, а то я б йому всього гаманця віддав.
ЯВА 10
ДРУГИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири кравцеві учні танцюють, радіючи, що пан Журден так їх обдарував.
