«Назар Стодоля»: АКТ ПЕРВЫЙ
Вечер. Внутренность светлицы, богато убранной коврами й бархатом. В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки й разные кушанья; горят восковые свечи. Стеха убирает стол.
Стеха (отходит от стола)
Усе! здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м’ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнівка, слив’янка, мед, венгерське — усе, усе. Тут і їстівне, і випити. Коли б лишень гості. Та що вони так довго баряться? І надоумило ж сідоусого у таке свято, коли добрі люди тільки колядують, сподіваться гостей, та й ще яких гостей! Старостів од такого ж старого дурня, я.к і сам. Побачимо, що то з того буде. Не гріте залізо не зогнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнів за два до свят, то певна уже була б річ; а то схаменувся на самісінький свят-вечір та й ластиться: “І сяка й така, і добра, і розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобі і се і те, і третє й десяте”. Побачимо, побачимо, як попадеться нашому теляті вовка піймати. (Помолчав.) Не сказавши ні слова дочці, за кого і як хоче віддати, думає, що наша сестра-коза: поженеш, куди схочеш. Е, ні! стривай лишень, голубчику. “Ублагай її”, каже. Та і що таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий — нехай йому добре сниться-так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Іншому дзус, а я-так візьмусь. Дівці дівку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка — і-і! Та вже ж, як кажуть, піймав не піймав, а погнаться можна. Тоді, як теє то, вже ж і погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далі й нічогісінько. Та й Назар таки не раз спасибі скаже.
(Из бокових дверей вьіходит Галя.)
Сте х а
А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!
Галя
Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?
Стеха
Та ще й які гості, якби ви знали!
Галя
Які ж там гості і. відкіля?
Стеха
Угадайте.
Галя
Чи не з Чигирина?.. Так?..
Стеха
Із Чигирина, та хто такий?
Галя
Які-небудь старшини?
Стеха
То-то бо й є, що не старшини, і…
Галя
Та хто ж такий? Може… та ні! сьогодні не такий день А мені батюшка учора і говорив щось таке.
Стеха
Говорив, та не договорив. А я знаю,— тільки не скажу.
Галя (обнимая Стеху)
Стехо, голубочко, ластівко моя! скажи, не муч мене.
Стеха
А що дасте? Скажу…
Галя
Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тільки скажи.
Стеха
Нічого не треба; дайте тільки свій байбарак надіти сьогодні на вечорниці.
Галя
Добре, надівай, та так, щоб батюшка часом не побачив.
Стеха
Оце ще! Хіба ж я справді дурна? Слухайте ж. (Вполголоса.) Сьогодні прийдуть старости.
Галя (в восторге)
Від Назара! від Назара!
Стеха
Та там вже побачите, від кого.
Галя
Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж оце мене і справді лякаєш?
Стеха
Я вас не лякаю, я тільки так кажу.
Галя
Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.
Стеха (лукаво)
Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські діла?
Галя
Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і батюшці скажу.
Стеха
Що ж ви скажете?
Галя
Що ти мене перелякала… Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
Стеха
Оце, які-бо ви боязкії Вже і повірили!
Галя
Ну, що ж? Від Назара?
Стеха
Та від кого ж більш? Вже пак не від старого Молочая, нашого полковника.
Галя
Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз із хати втікаю. Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тільки у його, паскудного, і мови, що про наливку та про вареники.
Стеха
А хіба ж се й не добре?
Галя
Звісно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мій На-зар, мій чорнобривий, усе про війну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про сине море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б не наслухалась його, та все дивилась би в його карі очі. Мало дня, мало ночі.
Стеха
Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опісля, може, і обридне.
Галя
О, крий боже! До самої смерті, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи мені, Стехо, чи ти любила коли, чи обнімала коли козацький стан високий, що… дрижать руки, мліє серце? А коли цілуєш… що тоді? Як се, мабуть, любо! Як се весело!
(В восторге поет й пляшет.).
Гой, гоя, гоя!
Що зо мною, що я?
Полюбила козака —
Не маю покоя.
Я його боялась…
Що ж опісля сталось?
На улиці пострічалась
Та й поцілувалась.
А мати уздріла…
Яке тобі діло!
Віддаваите заміж,
Коли надоїла!
Стеха
Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
Галя
Та од тебе ж. Хіба ти забула, як на улиці, на тій неділі, танцювала? Тоді ще батюшки не було дома… Згадала?
Стеха
Коли се? Оце ще видумали!
(Стучатся в дверь.)
Галя (торопливо)
Ох, лишечко! Хтось іде!
(Убегает.)
Стеха
Хто там?
Хома (за дверью)
Я, я! Відчиняй мерщій.
(Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиеаясь.)
Хома
Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!
Стеха
Кого не було?
Хома
Кого? Гостей!
Стеха
Яких гостей? Од пол…
Хома
Цс!.. еге ж.
Стеха
Ні, не було.
Хома
Гляди ж, анітелень!.. Отець Данило, спасибі, розрішив. Не забудь тільки завтра вранці послать йому вишнівки. Знаєш? тієї, що недавно доливали. Нехай собі п є на здоров’я. Та що се їх нема так довго?
Чи не злякались, бува, завірюхи? А вітер неначе стиха.
Стеха
Злякаються вони! Де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша.
Хома
Звичайно, звичайно.
Стеха
Іще пак такий старий… а панночка…
Хома
Сама ти стара, сороко безхвоста!
Стеха
Дивись! Зараз і розсердились. Хіба я на вас?
Хома
Так що ж, що не на мене? Так на мого… ну… полковника.
Стеха
Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?
Хома
А що вона? її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне: а твоє діло навчить її, вро-зумить, що любов і все таке прочее… дурниця, нікчемне. Ти вже, думаю, розумієш?
Стеха
Та се розумію, та з якого кінця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось і сьогодні мені говорила. “Моли, каже, Стехо, бога, щоб швидше я вийшла заміж за Назара,— половину добра свого віддам!”
Хома
А ти й повірила!
Стех а
А чому ж і ні? вона така добренька.
Хома
Дурна ти, дурна! А як же я сам тобі все добро віддам, тоді що буде? га? Що ти думаєш? (Ласкает ее.) То-то бо і є, дурочка ти безсережна!
Стеха
Що мені робить, коли я дурочка?
Хома
А то, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.
Стеха
Не треба мені вашого добра; я і без нього була б щаслива, якби ви не забули бідної Стехи і тоді, коли зробитесь великим паном. Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви…
(Притворно грустит.)
Хома
От же і нагадали козі смерть! Знов своє. Сказав, так і зроблю.
Стеха
Чи мало що люди обіщають, коли їм припаде нужда?
Хома
Годі не знать що базікать. Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму, і коли теє… то завтра і між нами онеє.
Стеха
Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму.
Хома
Який тут гріх? Дурниця все те!
Стеха
Забожіться, що женитесь, тоді, їй-богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-богу!
Хома
От же їй-богу, далебі!
Стеха
Женитесь?
Хома
Еге!
Стеха
На мені?
Хома
Як коржа, так коржа! Як спечемо, так і даі Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.
Стеха
Які тут витребеньки?
Хома
Ну, добре, добре! Тільки слухай. Треба діло сконувати так, щоб вона не знала, від кого старости а то — чого доброго — усе піде шкереберть.
Стеха
Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночці — що твій кобзар. Старий, скажу, чоловік, як подумаєш, усім, усім лучче від молодого. Молодий… та що й казать? нікуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий — тихий-тихий і покірний.
Хома
Так, так! О, ти дівка розумна! Іди ж до Галі, та гляди — гарненько побалакай з нею.
Стеха
А потім чи можна мені буде піти на вечорниіці. Я вже зовсім упоралась. Пустіть, будьте ласкаві, хоч в послідній разочок.
Хома
У тебе тільки й на думці, що вечорниці. О, в. І мені та Мотовилиха!
Стеха
Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нічого!
Хома
Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама павгодь рушники.
Стеха
Та вже усе напоготові.
(Уходит.)
Хома
Злигався я з дияволом… (Оглядывается.) Що ж? Не можна без цього. У такому ділі як не верти, треба або чорта, або жінки. (Немного помолчав.) Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тоді і остався навіки-вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла породнитися з полковником, а там уже що буде-побачимо. Іш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! (Продолжительное молчание.) Думай собі, голубко, та гадай, що… а воно зовсім не так буде. Закинь тільки удочку, сама рибка піде. Шутки-тесть полковника!.. А що далі-се наше діло. Аби б через поріг, то ми й за поріг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигирині гуляй собі з полковничою булавою! І слава, і почет, і червінці до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червінці, їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться… Ха-ха-ха! от тобі й сотник! Ще в Братськім серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурні, дурні! Хіба ж як говорим про огонь, так і лізти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так і жениться на їй? Брехня! Від огня по-дальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем.
(Входит Галя.)
Галя
(весело)
Добривечір, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?
Хома
Та кликав, кликав. (Осматривает ее.) Що ти не всі стрічки почіпляла? Та нехай! Поки буде і сих. Послухай. Мені треба поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сьогодні старостів сподіваємось?
Галя
Сьогоднії На первий день празника,— на самісіньке різдво?
Хома
Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.
Галя
Як се можна! Хіба він дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нісенітниці наговорила мені Стеха. Сміх та й годі!
Хома
А що тобі вона наговорила?
Галя
Каже, буцімто старі… та ні, не скажу, далебі не скажу, бо казна-щої Вона й сама не знає, що говорить.
Хома
Хіба ж не правда? Старий чоловік кращи[й] молодого.
Галя
Та й вона те ж казала.
Хома
А тобі як здається?
Галя
Як таки можна? То старий, а то молодий.
Хома
Так, по-твоєму, молодий-краще?
Галя
Отож пак!
Хома
Поміркуй лишень гарненько, так і побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хіба те, що чорні уси? Та й тільки ж. Не вік тобі ним любуваться: прийде пора — треба подумати об чім і другім. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклеп нів. Кому ж се звичайніше? Полковниці..; се я так приміром говорю… а не якій-небудь жінці хорунжого; бо у його тільки й худоби, тільки й добра, що чорний ус. Повір мені, дочко, на тебе ніхто і дивиться не захоче.
Галя
Та я й не хочу, щоб на мене другі дивились.
Хома
Не знать що верзеш ти! Хіба ти думаєш, що не обридне цілісінький вік дивиться на тебе одну? Хіба ти одна на божім світі? Є й кращі тебе. Того і гляди, що розлюбить.
Галя
Назар? Мене? О, ні! ні, ніколи на світі!
Хома
Я й не кажу, що воно справді так буде, а так, наприклад,— щоб ти тямила, що ми всі на один шталт шиті.
Галя
О, ні! Не всі! Він не такий, він не розлюбить.
Хома
А що ж? Хіба він тобі побожився?
Галя
Атож!
Хома
А ти й повірвлаї
Галя
Я і без божби повірила б.
Хома
Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обіщає, той нічого не дає? Ой, схаменись та послухай батьківського совіту. Добре, що я вже такий-що обіщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобі приданого, — що тоді, га? Пожалуй, він і так тебе візьме: мало яких дурнів нема на світі! Та що ж в тім? Подумай, що
тоді ти робитимеш?
Галя
Те, що і всі роблять — заробляла б.
Хома
А що лучче: чи самій робити, чи дивитися, як другі на тебе роблять?
Галя
Як кому.
Хома
То-то і горе, що ти ще дурне. Я тобі б і багацько дечого сказав, та ніколи: того і гляди, що старости на поріг. А чи єсть у тебе рушники?
Галя (весело)
Є, є! Як я рада! В мене серце не на місці! Чи й вам так весело?
Хома
Весело, дуже весело. Іди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.
Галя
За що ж? Се ж діло законне! Та воно ж і раз тільки в году!
Хома
А старости раз на віку.
Галя
Справді, щоб не помішали… Ще 6 законної речі не дадуть сповнить. Так побіжу ж я і скажу, щоб заперли ворота і хвіртку.
(Уходит.)
Хома
(ходит задумавшись)
Здається, діло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру і согласиться; старости не промовляться; весілля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця безперого! Тоді пиши пропало. Наробить бешкету! (С важностию.) А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно моя вдасть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се діло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого бог береже, або — як там ще кажуть — рівніш згладиш, тісніш ляжеш.
Галя
(вбегает в восторге)
Приїхали, приїхали!
Хома
(вздрогнув)
Оце ж як ти мене злякала! Піди у свою кімнаї та прийдеш, як кликну.
Галя
Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.
Хома
Незвичайно: закон не велить.
Галя
Ну, так я піду.
(Уходит.)
(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину,кладут хлеб на стол.)
Свати
Дай, боже, вечір добрий, вельможний пане!
Хома
Добривечір і вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом првдолжает.) Добривечір, люди добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?
Сват
(тихо покашливает)
І рибалки, і вольнії козаки. Ми люди німецькії, ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: “Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду”. От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк — назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: “Ей ви, охотники, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця-красна дівиця; не їм, не п’ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев’ять кладів, або чого хочете”. Ну, нам того й треба. Пішли ми по слідам, по всім городам, по усіх усюдах, і у Німеччину, і у Туреччину; всі царства й государства пройшли, а все куниці не знайшли. От ми і кажемо князю: “Що за диво та звірюка? Хіба де кращої нема? Ходім другої шукати”. Так де тобі! Наш князь і слухати не хоче. “Де вже, каже, я не з’їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куниці, сиріч красної дівиці, не видав”. Пішли ми вп’ять по сліду і якраз у се село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп’ять випала пороша. Ми, ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, в вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Пробі, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?
Хома
(притворно с сердцем)
Що за напасть така! Відкіля се ви біду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що мені робити з оцими ловцями-молодцями.
(Галя вьіходіїт на средину светлицьі, останавліівается и, стьідливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.)
Хома
Бачите ви, ловці-молодці, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцім ми передержуємо куницю, або красну дівицю, вас пов’яжемо. Прийшов і наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годі ж тобі; дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловців-молодців пов’язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушників нема? Може, нічого не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити-і в’яжи ж чим знаєш,— хоч мотузком, коли ще й він є.’
(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на серебряном блюде два вьішитые полотенца й кладет на хлеб, принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам — сперва одному, потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)
Сват
Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.
(Галя берет полотенца й перевязьіваєт через плеча одному й другому, лотом отходит й робко поглядьівает на двери.)
Хома
(к Гале)
Догадався, догадався! Ти хочеш і князя зв’язати. Нехай завтра обоє його зв’яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!
Сват
Він і сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.
Хома
Ну, поки вже долетить, нам нічого ждати. Просимо сідати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп’ємо та побалакаємо дещо. А тимчасом ти, Галю, не гуляй, в корт меду наливай та гостям піднеси хліба-солі, проси з привітом і з ласкою.
(Сватьі чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку й флягу й подносит старшему свату. Сват не принимает.)
Сват
Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли… Призволяйтесь самі.
(Кланяется.)
(Галя. посматривая на отца робко й стьідливо, подносит к губам й подает свату.)
Сват
(подняв чару)
Тепера так? Пошли ж, боже, нашим молодим щастя, і багатства, і доброго здоров’я, щоб і внуків
женити, і правнуків дождати…
(Свата прерывает хор колядников под окнами. Все слушают со вниманием. Хома с досадою покручивает усьі; Галя весело посматривает на окно. Сват в про-должение колядки повторяет.)
Гарно колядують наші козаки!
КОЛЯДКА
Бачить же бог, бачить творець,
Що мир погибає,
Архангела Гавриїла
В Назарет посилає.
Благовістив в Назареті —
Стала слава у вертепі.
О, прекрасний Вихлієме!
Отверзи врата Едема.
Хома
(к Гале, с сердцем)
Я ж тобі наказував, щоб нікого не пускали! Задумалась, забула!
(Входит Назар с молодими козаками.)
Назар
Дай, боже, вечір добрий! Помагай-бі вам на все добре!
(Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапки, в ужасе останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю.)
(Все молчат.)
Хома
(смешавшись)
Спасибі, спасибі… Милості просимо. Просимо сідати,
(Молчание продолжается. Галя, ульїбаясь, украдкой поглядьівает на Назара.)
Назар
Сядемо, сядемо, аби було де: ми гості непрохані. Може, помішали; дак ми і підемо, відкіля прийшли. (Смотрит на сватов.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! (Глядя на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горілки, і я вип’ю за твоє здоров’я! Не лякайся, не лякайся, наливай.
(Галя в ужасе роняет поднос й флягу.)
Хома
(в бешенстве)
Хто сміє знущаться над моєю дочкою?
Назар
Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?
Хома
Пізнав. (Равнодушно.) Що дальш?
Галя
Хіба ж не ти прислав?
Хома
Мовчи! Геть собі!
Назар
(останавливает Галю)
Стривай, стій тут! І тебе обманюють?
Хома
Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.
Назар (с презрением)
Полковника! Учора була моя, сьогодні полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?
Галя
(падая на руки Назара)
Чую! О, чбм мені не позакладало!
Сват
Осмілююсь долежить…
Назар
Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома
Віддай мені дочку мою.
(Робко подходит к Назару.)
Назар
Геть, Юда’
Хома
(в ужаге)
Прохор, Максим, Іван, Стехо! Гей, хто там є? Воз-‘” міть його, харцизяку,-він уб’є мене!
Назар
Нехай бог тебе поб’є, дітопродавець! (К Гале.) Галю! серце моє! Промов мені хоть одне слово: ти не знала — за кого? Скажи: не знала?
Галя
(приходит в себя)
Не знала, їй-богу, не знала!
Назар
(к Хоме)
Чи чуєш ти?
Хома
Не чую; я оглух!
Назар
(к гостям)
Люди добрі, коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, га?
(Гости молчат.)
Гнат
(подходит к Назару)
Він не чоловік. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова!
(Берет его за руку.)
Назар
Стривай! Ні, він чоловік, він називав мене сииом. (К. Хоме.) Правда?
Хома
Не тобі вчити, як мені кого називати. Я її батько, а не твій: так у моїй волі оддать її за кого схочу.
Назар
А як же вона не захоче, тоді що?
Хома
Я заставлю.
Назар
Чи можна ж кого заставить утопиться або повіситься? Хіба ти бог, що маєш силу чудеса творить Хіба ти диявол, коли ти не маєш жалю до рідної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, і їй замість його кладеш каменюку. Слухай: і ти ж колись був молодим, і ти ж мав коли-небудь радість і горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?
Хома
Го-во-ри!
Назар
(в иєступлении)
Так ти глузуєш надо мною! Хіба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун?
(Быстро подходит к нему и хватает его за горло.)
Галя
(схватив руку Назара)
Що ти робиш? Убий мене, на, ріж.
(Назар молча опускает руки.)
Хома
(подбегает к сватам)
Ви бачили? Хотів мене задушити!
(Свати молчат.)
Гнат
(к Назару)
Ми не так розплатимося іншим часом. Ходім з сього базару.
Назар
Не піду! Мене відсіль ноги не винесуть.
Гнат
Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.
Галя
Боже мій, боже мій! Вони знущаються надо мною!
Хома
Не знущаються, а торгуються.
Гнат
Годі, брате; ходім: ми опізнились.
Назар
Стривай, не опізнились. (Подходит к Хоме). Прости мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловік. Прости або заріж мене, тільки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману ніколи не кланявсь. (Падает на колени.) Для спасенія своєї душі, коли у тебе у серці є бог, для угоди всіх святих, коли ти віруєш у кого, для спасенія твоєї дитини, коли вона тобі мила, зглянься на мене! Нехай старости з своїм хлібом вдуть додому. Христом-богом молю, не занапасти її, бідної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Возьми її, розбий обухом — не треба мені її: тільки дай дочці своїй ще пожити на світі, не заїдай її віку, вона не винувата!
(Хома дрожа посматривает на гостей.)
Гнат
(бистро подбегает к Назару)
Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе після сього й дивиться не хочу:
прощай!.. Кланяється дияволу! Він тебе кип’ячою смолою напоїть!
(Хочет итти.)
Назар
(удерживает его)
Постій, дай ще слово скажу.
Галя
(обнимая ноги отца)
Ви покійній матері, як вона умирала, біля домовини обіщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнівила? За що мене хочете убить? Хіба ж я не дочка ваша?
(Заливается слезами.)
Назар
Камінь! Залізо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову… ти жди мене. (Гале.) Бідна, бідна! В тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бідненька, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Целует ее.) А я ще бідніший тебе: у мене й ката нема, нікому і зарізати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачиться.
(Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует:Хома силится вирвать ее. Назар отталкивает его и снова целует Галю.)
Назар
(к сватам)
Розкажіть полковнику, що бачили і що чули. Скажіть, що його молода при ваших очах цілувалась зо мною. (Галя обнимает его й целует.) Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (Целуеу ее.) Я знаю, що мені робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподівайся.
(Галя падает без чувств. Назар, закрьів лицо руками, удаляется. Гнат й козаки за ним. Хома и свати подбегают к Гале.)
