«Назар Стодоля»: АКТ ВТОРОЙ
Внутренность простой хати, опрятно убранной. На столе горят свечи. Хозяйка прибирает около печки.
Хозяйка
Господи, господи! Як подумаєш, коли ще ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать; а тепер… От скоро і треті півні заспівають, а вечорниці ще й не зачинались. Нехай воно хоч і свято, звісно — колядують, а все-таки час би. Ні, що не кажи, а світ перемінився. Хоть би і запорожці… Ну, які вони запорожці? Тьфу на їх хисгь, та й годі! Чи такі були попереду? Як налетять було з своєї Січі, так що твої орли-соколи! Було як схопить тебе котрий, так до землі не допустить, так і носить… Ой-ой-ой! Куди то все дівалось?..
(Покачавши грустно головой, поет.)
Зоря з місяцем над долиною
Пострічалася;
Дожидалася до білої зорі,
Не діждалася;
Я додому прийшла, гірко плакала,
Не молилася, —
Нерозумная, неутішная,
Положилася,
Ой не спала ж я, все верзлась мені
Нічка темная
І вишневий сад, очі карії,
Брови чорнії.
На зорі-зорі я проч’нулася
І сказала так:
За Дунай-ріку чорнобривий твій
На гнідім коні
Полетів орлом!.. Я все плакала,
Все сміялася.
І додому козаки, з-за Дунай-ріки,
Заверталися.
Не вернувся мій… молоді літа
За що трачу я?
Зоря з місяцем пострічалася —
І заплачу я.
Точнісінько моя доля! Неначе сю пісню про мене зложили. Де мої молоді літа І сліду нема, мов поверх води поплили. (Помолчав.) Що ж се справді ніхто не йде? А вже мені ся навіжена Стеха! Пішла за дівками та десь і застряла з козаками. І звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловік… Не взяв би він собі в ключниці не молоду, а розумну, вірну, дотепну до всякого діла та стареньку! А то… як та дзиґа, так і снує. Як то він дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковниці лізе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замість ясного місяця? Ох, ох! старі, старі! Сидіть би вам тілько на печі та жувать калачі; так ні, давай їм жінку, та ще молоду. Як же пак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, він протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що… теє… хтось іде!.. Зараз, зараз! Насилу!
(Отворяет дверь.) (Входят Назар й Игнат.)
Хозяйка
Свят, свят, свят! Відкіля се, якою дорогою, яким вітром, яким шляхом занесло вас у мою хату?
Гнат
Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, признаться, і не пристало твоїй пиці. Чого ж ти так насупилась?
Хозяйка
Сідайте, будьте ласкаві, сідайте!
Гнат
Ну, годі ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе! У тебе сьогодні вечорниці?
Хозяйка
Хіба ж наші вечорниці для вас? Ви так тілько прийшли — посміяться.
Гнат
Так таки і посміємося, коли буде весело.
Хозяйка
(глядя на Назара)
Буде весело, та не всім.
Гнат
Ну, се вже опісля побачимо. А поки — ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга і повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщій!
Хозяйка
Зараз. (Отходя.) Бідненький Назар!
(Достает с полки флягу с вином й закуску й ставит на стол.) (Назар печально смотрит на Игната.)
Гнат
(к хозяйке)
Тепер же знаєш що? Візьми мітлу та мети, виясни хорошенько місяць: бач, як насупило! А ми тимчасом побалакаєм, що треба.
Хозяйка
Що се, бог з вами! Хіба я відьма?
Гнат
Я так, .навмання сказав. Заткни пальці в уха. Чи второпала?
Хозяйка
А!.. ви хочете нишком побалакати. Добре, я піду по Стеху.
(Надевает свиту й уходит.)
Гнат
(посмотрев ей вслед)
Пішла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пізнаєш?
Назар
Тепер би й рідного батька не пізнав.
Гнат
Розумні люди усе так роблять: і в хоромах, як у хаті мужик. (Наливает рюмку й подносит ) Не хочеш? Як хочеш! А я совітував би чарочку-другу Адамових слізок, як казав було отець економ. Не забув Братський монастир?
Назар
Ні, скажи лучче, нащо ти мене повів сюди?
Гнат
На те, щоб побалакати з тобою, як з козаком, а з бабою. За козацьку волю і розум!
(Выпивает )
Назар
Щасливий ти чоловік!
Гнат
Ти щасливіший мене.
На зар
О, якби ти посидів у моїй шкурі! Ходім, Гнате, мені тут душно.
Гнат
Стривай, ще рано. Подивимся, як люди добрі веселяться, та посовітуємся, куди йти.
Назар
Мені одно, куди не поведеш.
Гнат
Ти вп’ять баба. Чи пристали ж козаку такі речі?
Назар
Гірко мені, Гнате! Ти смієшся, а в мене печінки верне. Хіба ж моє горе смішить тебе?
Гнат
Смішить.
Назар
А я думав-ти добрий чоловік.
Гнат
А я думав — ти козак, а ти, бачу, баба Ну, скажи мені, чого ти дурієш? Де твій розум? Чи стоїть же жінка, хоч би вона була дочка німецького цезаря, чи стоїть вона такого дорогого добра, як чоловічий розум?
Назар
Стоїть.
Гнат
Брехня! Ти знаєш, в яку ціну поставив цар Соломон золотий плуг? Він каже, що при нужді шматок хліба дорожче золота. А я скажу: чарка горілки козаку миліша усіх жінок на світі.
Назар
Ти мене, Гнате, морочиш, а мені тепер треба щирого друга.
Гнат
Добре. Я він і єсть, бо кажу правду. А коли хочеш, то й брехать почну для тебе. Все, що хочеш.
Назар
Не смійся, а ділом кажи, що робить мені. Тобі можна і говорить, і думать.
Гнат
Ось що. Перш усього випий горілки. Вона і без мене наведе тебе на розум. (Наливает рюмку.) Чи не забув ще ти, як розумно розсужда латинський вірш-ник…6 як пак його… ну той, за якого мене в Братстві випарили різками, як отець ректор піймав у мене за халявою його мудрі вірші. Він каже: “Дурниця все, опріч горілки, а іноді і жінка під руку”. Оце так! (Вьіпивает.)
Назар
(презрительно)
Бідний ти, сердешний чоловік! Я думав, що в тебе хоч крихта є добра, а в тебе нема й того, що має й скотина. О, якби ти зміг заглянуть сюди (указьівает на сердце), куди сам бог не загляда! Та ні! Може, ти тільки морочиш мене; може, ти тільки так кажеш. Друг ти мій добрий, вірний мій, ти ж таки плакав коли-небудь: плач зо мною тепер; хоч прикинься, та плач. Не муч мене: в мене від горя серце рветься! Нехай вже ті сміються, що живуть у пеклі: їм любо;
а ти ж таки чоловік.
(С участием смотрит на него.)
Гнат
Так, я чоловік; а ти й справді баба, ще раз тобі скажу: казна за чим вбиваєшся.
Назар
Нема у тебе серця, камінь ти!
Гнат
Як хочеш, так і думай, а я нещасніший од тебе, нещасніший од твоєї собаки: вона лащиться до тебе, а ти її кохаєш; а я?.. І я, дурний, колись любив і к гадинам жінкам ласкався, ридав гарячими сльозами, рад був і жизнь оддать за них… І що із того? Чи хочеш знати?
Назар
Не треба, не хочу, не говори! У тебе нема бога в серці.
Гнат
А був колись, та мохом серце обросло, як той гнилий нікчемний пень дубовий. Прийде і твоя пора, все згадаєш. (Ласково.) Годі ж тобі, годі! Не дивись так хмарно: далебі не полегша. Дурниця все: і товариство, і любов,— цур їм! нема їх на світі! Одні дурні і діти вірять латинським віршам. А лучче поговорим о долі, а тимчасом налетять сороки чорноброві, вип’єм, пожартуєм, і вір мені — вся дур із голови вилетить. Я се знаю: мене лихо навчило.
Назар
(вставая из-за стола)
Та і я ізвідав горе, та нічому не навчився; тебе ж не хочу слухать: ти зліший диявола. (Хочет итти.)
Гнат
Куди ж ти?
Назар
З тобою холодно, піду у пекло погріться.
Гнат
Стривай, ти сам не знайдеш. Я шлях тобі покажу.
Назар
Найду й сам.
Гнат
(удерживает его)
Ти і справді хочеш іти? Скажений, ти з глузду з’їхав!
Назар
Я нікому не дам себе в обиду ї дурного совіту не послухаю. Пусти мене.
Гнат
Насилу прочунявся. Та куди ж ти, навіжений?
Назар
(вспыльчиво)
Мовчи, а то тут тобі і амінь.
Гнат
(не вьіпуская руки Назара)
Так і я зумію, та що потім? З холодним мертвецем у домовину?
Назар
Хоть до чорта у пекло! Пусти мене, я піду у Чигирин до полковника.
Гнат
Чого?
Назар
Уб’ю його!
Гнат
А як не вб’єш, тоді що? Чи не мусиш ублагать його відкинуться від Галі? га?
Назар
Так чи не так, а я піду.
Гнат
До диявола в гості! Чи не лучче ж, замість пузатого полковника, обняти тонкий та гнучкий стан Галі? Не хмурся та послухай, та роби так, як я тобі скажу, бо ти сьогодні нічого путнього не видумаєш.
Назар
Що дальше?
Гнат
(осматриваясь)
Чи глухі тут стіни? (Вполголоса.) Украдьмо Галю, от і все. Чи добре?
Назар
(чемного помолчав, жмет руку Гната)
Прости мене…,
Гнат
Ну, що ще?
Назар
Ти певний друг!
Гнат
Ну, об сьому послі. Кажи, так чи не так?
Назар
Так! Я ввесь твій: говори, приказуй.
Гнат
Слухай же. Вона, звісно, виходила до тебе коли-небудь пізно вечором у садок, хоть, може, й не одна?
Назар
З ключницею.
Гнат
Суща коханка! Чи не завалявсь у тебе в кишені який червінець?
Назар
Два.
Гнат
Ще лучче. Се ж буде ключниці на сережки, а плахту на словах обіщай. Тільки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала, бо жінки наголо всі цокотухи: не для їх вигадано слово мовчати; до того ще й дорожче запросить.
Назар
Нічого не пожалую, усе віддам, що в мене е. Де тільки ключницю побачу?
Гнат
Вона буде тут. Адже ти чув, як ласка хазяйка Стеху за те, що довго бариться? Гляди ж, зробиш тут усе як треба, а я дожидатиму вас крій старої корчми. з тройкою добрих вороних. Знаєш, за садком, на старій дорозі?
Назар
Знаю.
Гнат
Сю корчму і днем люди, хрестячись, обходять, а вночі ніхто не посміє; так кращого місця нічого й шукати; тільки порайтесь моторніш.
Назар
А як вона не захоче,— що тоді?
Гнат
Хто? Ключниця чи…
Назар
Та й та, й друга.
Гнат
Захочуть обидві, тільки ти зумій согласити. Ключниця за червінця піде колядувать хоть до самого сатани; а Галя в одній сорочці піде за тобою на край світу; а як се дуже далеко, так ти спровадь її на Запорожжя, а там і сам гетьман не більший од чабана. Адже ти не виписувавсь із запорожців?
Назар
Ні.
Гнат
Так якого ж злидня ще хотіть? А хто пак у тебе курінним отаманом?
Назар
Сокорина.
Гнат
Знаю! О, голінний, завзятий чоловік! В кірці води диявола утопить, не то що в Дніпрі. А! здається, хтось іде.
Назар
О, якби твоє, брате, слово та богу в уха!
Гнат
Нема нічого на світі легше: тільки повеселій, будь козаком. Мовчи. (Громко.) Ну, вип’ємо ж чарочку за шинкарочку.
(Пьют.)
Хозяйка
Як же я утомилась! Насилу найшла її, прокляту Стеху!
Гнат
А що, змахнула пил з місяця?
Хозяйка
Смійтесь, а воно і справді погода утихомирилась.
Гнат
Оце ж тобі за труди.
(Подает чарку.)
Хозяйка
Цур йому, як я втомилась!.. Ні, спасибі, не під силу… Хіба вже для вас. (Пробует понемножку. Гнат знаками просит. Она, в притворстве усилий й кривлячий, вьіпивает, а остальньїе капли хлещет в потолок.) Щоб вороги мовчали й сусіди не знали!
(Отдает чарку.)
Гнат
(подносит Назару; тот отказьівается знаком)
Не хочеш — як хочеш. А мені здається, що і на світі нема такого горя, якого б не можна було утопити в чарці горілки. Чарка, друга — і чорта у воду. Так, Катерино?
Хозяйка
Як кому іншому, то й кварта не поможе.
Гнат
(Назару)
А ти справді не будеш пить?
Назар
Не буду.
Гнат
Вольному воля, а спасеному рай. За твоє здоров’я! (Выпивает.) Праведно співається в тій пііні, що каже: коли б мужику не жінка, не знав би він скуки, коли б не горілка, де дівать би муки? Так у горілку її, прокляту, у горілку! Розумний чоловік тебе видумав, так! (К Назару.) Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну та й годі вже. (Наливает.) Чи їтямки тобі, як ми втікали з Братського на Запорожжя та на дорозі зустріли одну чорнобривеньку і ти чуіь-чуть був не проміняв запорозької волі на її чорні брови? Бач, ти забув; а я так все запрошедше знаю, та й що буде, одгадаю.
Стеха
(вбегает второпях)
Ох, моя матінко, як утомилась! Шуточки? Оббігала усі усюди! (Осматриваясь.) Ах, боже мій! я і не бачу. Добривечір вам! От вже й не думала, й не пдала! Спасибі, спасибі! Не погнушались наших слобідських вечорниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигирині.
Гнат
Та у вас ще краще.
Стеха
Годі-бо вам сміяться.
Хозяйка
Чи прийде ж хто?
Стеха
Як же? Усі прийдуть.
(Гнат берет за руку хозяйку й отводит в сторону. Назар встает из-за стола и подходит к Стехе.)
Гнат
(к хозяйке)
У мене щось голова розболілась; піду подивлюсь, який місяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, і забули. Збігай лишень. Без його і гульня не гульня.
Хозяйка
Стехо! Ти звала Кирика?
Стеха
Моя матіночко! І забула. Я зараз збігаю.
Гнат
Вп’ять де-небудь застрянеш.,. Збігай лучче сама.
Хозяйка
Добре.
(Хозяйка й Гнат уходят.)
Назар
(берет за руку Стеху)
У мене є просьба до тебе, Стехо.
Стеха
Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночці, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тільки не те вже, що перше було. Адже ви самі знаєте, що незабаром зробилось.
Назар
Се не помішає; мені тільки одно словечко сказати. (Дает ей червонец.) На тобі; ще й плахта буде, коли услужиш.
Стеха
(принимает червонец)
Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цілісіньку ніч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Ні, таки на своєму поставив старий сатана.
Назар
Так ти зробиш? Дожидати?
Стеха
Зроблю, зроблю, тільки…
Назар
Не бійсь! Більш копи лиха не буде. А коли хочеш, так і ти з нами. Ну лишень, чкурнем.
Стеха
Куди з вами?
Назар
Туди, де лучче жити, де будеш ти панією, а не ключницею: чи второпала?
Стеха
Глядіть, чи не дурите ви мене? І справді думають, що як вони багаті, так усе і їх.
Гнат
(за сценой)
Катре, Катре! А погляди, що се на місяці?
Голос хозяйки
Хіба не знаєте? Брат брата на вила підняв.
Гнат
Як же се? Далебі, я не чув.
Хозяйка
Нехай у хаті розкажу, я змерзла.
(В продолжение зтого разговора Назар об’ьясняется со Стехой знаками й шопотом. Стеха делает утверди-тельний знак, и отходит. Входят Гнат й хозяйка.)
Стеха
А хіба ж ви сього не знаєте?
Гнат
Або забув, або і зовсім не знав; не, згадаю.
Стеха
Так ось бачите, як воно. Як Христа дочитались, старший брат на Великдень, коли ще добрі люди на утрені стояли, пішов підкинуть волам сіна, та замість сіна проткнув вилами свого меншого брата: так їх бог так і поставив укупці на місяці, на вид усьому хрещеному миру, щоб бачили, що і скотині гріх їсти у такий великий празник, поки пасок не посвятять, а не то шо людям.
Хозяйка
(насмешливо)
Ач як мудро прочитала!
Гнат
Чудо-не дівка! Розумна і красива.
(Обнимает Стеху.)
Стеха
(притворно)
Що се, які справді безстидні оці городські козаки! Усе б їм знущаться над нами та й тільки. (Гнат це-лует ее). Ну! от іще видумали що! Неначе се звичайно! Пустіть, далебі закричу.
(С шумом входят козаки й девушки.)
В толпе
Ай да Стеха! От моторна, і тут успіла. А старий Кичатий!..
Стеха
(вырываясь)
Ну, що? Поживились? Не бійсь, таки не довелось поцілувати. Хто там горло дере, що успіла? Вони тільки так, нічого не зробили.
Гнат
(к козакам)
Ну, хто у вас отаман? Чи єсть музики?
Голоса
І кобзар і музики
Гнат
А останнє: випить і закусити?
Голоса
Як без сього? Усе є.
Гнат
А, та й бравії ж молодці! Що твої чигиринції (К девушкам.) Котора ж із вас піде зо мною танцювати?
Голоса
Пропустіть, пропустіть — музяки йдуть.
(Входят музикантьі-жиды. Впереди слепой старик с кобзою. Девушки й козаки в беспорядке расступают-ся. В продолжение суматохи Назар разговариваеі с Гнатом.)
Гнат
Будь-бо веселіший, не показуй виду. Стеха зуміє одкараскаться од них, тільки нам з тобою треба попереду утікати. Я, пожалуй, хоч і зараз піду, а ти зостанься тут поки — так, для виду. Та чуєш: не дуже довго женихайся, а мерщій в корчму: я там буду.
Назар
Добре, тільки і ти проворніше.
Гнат
За мене не бійсь Дивись, старії знакомій! Кузьма, яким се побитом тут опинились?
Один из козаков
З хуторів до церкви, а вечорниці по духу чуємо.
Гнат
Мододці? А ви, жидова, як сюди зайшли?
Жид
А так, шляхом. У Чигирині нема заробітку, а ми прочули що у пана Кичатого весілля буде, так і ири-йшли сюди.
Гнат
(в сторону)
Жидівське ухо! (Громко.) А нуте ж! Учистьте запорозького козачка. (К, козакам.) А з вас хто бойчіший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на Запорожжі! (Тихо Назару.) Годі, не дурій. Я ж кажу, усе буде добре.
Назар
Чи буде, чи ні, тільки зділай милость, не бався тут, іди швидше.
Гнат
Поспіємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь паскав, таким сумним: все зіпсуєш. Подивимся козачка та й годі.
(Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканти заиграли. Один козак выскакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат й Назар любуются.)
Гнат
Ай да молодець! От жвавий! Що твій запорожець! (Танец кончается.) Ну, веселітеся ж, люди добрі, гуляйте, хлопці, а нам уже годі, пора їхать: до Чигирина не близько, а до світу треба буть там. Прощайте, козаки? Прощайте, дівчата! Прощай, хазяйко! А де ж та… Кичатого? (Стеха прячется между козаками. Гнат. поймав ее, целует.) Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!
Стеха
(вирываясь)
Ай-ай-ай! Закричу, їй же то богу, закричу.
(Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.)
Стеха
(охорашиваясь)
Що за народ такий сі козаки! Усе б їм цілуваться. Неначе й домоглось. (К. хозяйке.) Тітко, тітко! А нумо ми з тобою.
(Пляшет й поет.)
Через гору піду,
Скриюсь за горою…
На біду,
Де піду,
Козаки за мною.
Той почне говорить,
Той сережки сулить,
Кого знаю,
Привітаю,
Хто сережки дарить.
Ох, сережки мої,
Мої золотії!
Сердітеся,
Дивітеся,
Вороги лихії!
Хозяйка (вырываясь)
Ох, мої зозуленьки! По старості літ мені б і не подоб ало.
(Стеха между тем шалит с козаками, хватая за руку молодого козака, й, вертясь, приплясьівает.)
Хозяйка
Оце яка жартовлива! Та перестанеш ти чи ні?
Стеха
(пляшет й поет)
Тра-ла-ла, тра-ла-ла,
На базарі була,
Черевички купила,
Три червінці дала,
А четвертий пропила
І музику найняла.
Що ж ви, родимець би вас вбив! тільки дурно гроші берете? Кусок би вам сала, а не грошей. (В толпе хохот.) А де ж наш Кирик? Сюди його! Він один лучче усіх цих голодранців. (Вьіходит кобзарь.) Ось він, мій голубчик. Ну лишень, яку-небудь пісеньку з приговорками або казочку-страховиночку, щоб цілу ніч не заснулось.
Кобзарь
Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пісеньку, що любиш.
Голоса
Казку! Казку!
Другие
Ні, пісню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.
Первьіе голоса
(и с ними Стеха паче всех)
Натанцюєтесь іще, поки до третіх.
Стеха
До півнів ще не трохи. Казку! (К хозяйке.) Казку, тітко?
Хозяйка
Звісно, казку, поки ще не так пізно; а опісля і слухать страшно буде.
Кобзарь
Коли казку, так казку; мені все одно.
В толпе
Перещебетала-таки цокотуха.
Другой голос
Ач яка!
Стеха
А що, га? Таки перещебетала!
(Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.)
Стеха
(подносит кобзарю рюмку вина)
Випий, дідусю, для смілості.
Кобзарь
(випивши)
Спасибі тобі, дівко! (Прокашлявшись.) Слухать —що їсти, в горшку не бовтати, усів не марати, слов не пропускать, другим не мішать.
(Обший легкий шопот й смех.)
Стеха
Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.
Голос
Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собі.
Д ругой
А то виженем.
Стеха
А хто б посміві Сотник вас усіх перевішає.
Голос
Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на одній осичині не повісили тебе з сотником.
Хозяйка
Та замовчіть же, бога ради! (К. кобзарю.) Кажи, дідусю, кажи; їх не переслухаєш.
Кобзарь
(прокашлявшись)
У венгерській стороні, у цесарців, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тій горі нора глибока;
в норі сидить не звір, не птиця — турецька цариця. Сидить вона сто тисяч літ, не молодіє, не старіє, а тілько дедалі зліє; їсть вона од схід до захід сонця — не хліб печений, не курей і не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дітей за те, що коли ще вона була у Туреччині важкою, так їй сказав армен-ський знахар, що вона родить дочку і дочка та буде, як підросте, в тисячу раз краще її. От вона, справді, як родила дочку, так зараз і з’їла її, та з того часу сидить у норі і, невгаваючи, усе їсть дітей; не розбира, хоть хрещені вони, а хоть нехрещені, їсть усіх, їсгь тобі всіх та й годі,— і дівчаток і хлопчиків…
Стеха
(быстро)
І хлопчиків! Ах, вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тієї гори.
Гол ос
А що б ти зробила?
Стеха
Що? Задушила б.
Голос
Куди тобі, погане!
Другой
Ти й за двері сама боїшся вийти.
Стеха
Хто, я?
В толпе
Та не мішай же слухать! Не хто ж більш, ти!
Стеха
Я боюсь? Хочеш, зараз піду на гробовище? А коли хочете, так у стару корчму, що на старому шляху.
В толпе
Прудка дуже! За поріг не вийдеш, умреш.
Стеха
Я вмру! Що ставиш?
В толпе
Мої музиканти на всю; а ти?.
Стеха
Піввідра слив’янки, три куски сала і паляниця.
В тол пе
Добре! Тільки щоб, знаєш, слив’янка була з панського льоху.
Стеха
Та вже де не візьму, до сього вам діла нема, а поставлю. Де мій байбарак? (Надевает верхнєє платье.) Гляди ж, не цурайся слова. (Кобзарю.) Як я вернусь, так тоді докажеш, дідусю; а то я і не хочу.
(Уходит.)
Кобзарь
Добре.
В толпе
А щоб повірили, так принеси цеглинку або кахлю з груби, або що хочеш, тільки з корчми.
Стеха
(за сценою)
Добре, добре.
Голоса
От дівка голінна, так так!
Другой
Чуприну їй та уси, тоді хоч у пекло…
Третий
Так подумають, що козак.
Хозяйка
Вже козир-дівка, не вам рівня. Отже й піде: .тоді плати.
Голос
Або слив’янку пий, а салом і паляницею закусуй.
Хозяйка
Побачим, побачим, чия візьме. Чого сидіти? Щоб не даром музикам платить, ну лиш потанцюєм лучче. Ану, вдарте, та не по-жидівський, а по-нашому.
(Толпа в беспорядке расступается. Козак с девушкою выходит танцовать. Музыканты заиграли, и пляска началась. Занавес тихо опускается.)
«Назар Стодоля»: АКТ ТРЕТИЙ
Внутренность развалин корчмьі. Стени без гіотолка и несколько уцелевших стропил. Все занесено снегом и освещено луною. Несколько минут молчания. Вдали сльїшна песня, потом ближе, ближе, й является Стеха, робко припевая: “Ох, сережки!..” Она останавливается у развалившейся печи й с робостию осматривается кругом.
Стеха
Як страшно! Де ж вони? І коней теж не видно; Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя… (Осматривает следьі.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів… Що, як вони обманили та другим шляхом?.. От тобі й сотничка! Побіжу мерщій додому, чи не подіялось чого там. Розкажуть, що я помогла,— тоді усе пропало.
(Поспешно возвращается.) (Навстречу ей Назар несет на руках Галю.)
Стеха.
Се ви? А тут так страшно… Чи не случилось чого?
Назар
(опустив Галю)
Нічого не бійсь. А коні тут?
Стеха
Ні, я не бачила.
Назар
Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.
Галя
Стехо! Чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш: батюшка прокинеться? Біжи-бо!
Стеха
Зараз, моя панночко; для вас на край світу полечу.
(Поспешно выламывает из печи изразец.)
Галя
Що ти робиш?
Стеха
Зараз. Се од вовків.
(Быстро удаляется.)
Галя
Ходім на дорогу: мені тут страшно.
Назар
Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди ніхто не ввійде.
Галя
(грустно)
Ну, роби як знаєш, а я… я все зробила… Боже’ На зорі прокинеться батюшка… Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!
Назар
Лучче нічого, не можна було зробить.
Галя
Батюшка мене проклене.
Назар
Себе нехай проклинає… Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Снимает плащ и расстилает по снегу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя садится на плащ. Назар вкладывает ее ноги в свою шапку.) Отак тепліш (целует ее), тепліш, моє серденятко.
Галя
О, мій голубчику, мій сокіл ясний! Як мені тепло, як мені весело!.. Тільки я боюсь: батюшка мій такий сердитий.
Назар
Не бійсь, моя пташечко, нічого, поки я з тобою. Не бійсь, тільки люби мене. Я подумав тоді… коли…
Галя
Коли? Що подумав? Може, недобре?
Назар
Не то що недобре, та не тепер згадувать об чім-небудь недобрім, коли на серці така радість. А завтра… що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладет ей на колени свою голову. Галя перебирает его волоси. Назар, подняв голову, с нежностию смотрит ей в очи.) О мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зорі ясні! (Немного помолчав.) Серце моє, ти не казала батюшці, що підеш заміж за полковника? Не казала?
Галя
Оп’ять! Який же ти справді!.. Я заплачу. Адже ж він нічого мені не говорив о полковникові, так як же б я йому сказала?
Назар
Бідненька! Він продавав тебе, а ти нічого й не знала. Прости його. Нехай бог милосердний на тім світі за се його осудить і покарає.
Галя
Я молитимусь за його гріхи. Може, бог йому простить.
Назар
Молись за кого хочеш, тільки не розлюби мене, моя галочко… Я вмру тоді.
Галя
Який ти чудний! Ти думаєш, що я тільки так тебе люблю. Ні, Назаре, я не люблю, я й сама не знаю, що роблю… Як би тобі розказать? Аж страшно! Знаєш що? Коли я дивлюсь на тебе, так мені здається, що ти — так се я, а що я — так се ти. Так чудно; не знаю, од чого воно се так. Коли зостанусь одна на самоті, то все про тебе думаю, думаю, і мені приставиться, що ти в Чигирині перед гетьманськими хоромами на вороному коні гарцюєш, а усі гетьманші, полковниці ні на кого більш і не дивляться, опріч на тебе… У мене в очах так і потемніє… Я заплачу, заплачу, так важко на серці стане. Од чого воно так, Назаре? Ти не знаєш?
Назар
Знаю, моє серденько, знаю! Як любо, як мені ти говориш! Промов ще раз, обійми мене. (Обнимаются, целуются.) Ще, ще один, останній раз.
(В изнеможении кладет ей голову на колени.)
Галя
Як мені весело з тобою! Чи воно усе так буде весело? Скажи мені, Назаре.
Назар
(не поднимая голови)
Увесь вік!
Галя
Куди ж ми поїдемо? •
Назар
У рай.
Галя
Я се знаю; та де ж він?
Назар
(подняв голову)
Не питай мене тепер; я нічого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема і не буде ні полковника, ні батька твого, де тільки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобі хату світлу, світлу та високу, розмалюю її усякими красками — і чорними, і блакитними, і зеленими, усякими, усякими, наряджу тебе у шовк та в золото, посаджу тебе на золотім кріслі, мов кралю, і довго, довго, поки вмру, все любуватимусь тобою. Та чи вмру ж я коли-небудь? Ні, я ніколи не вмру! Коли ти будеш зо мною, то смерть не посміє і в хату нашу заглянуть.
Галя
(грустно)
Ох, ні, Назаре, не кажи так! Мені страшно стало, і серце так защеміло, так заболіло, неначе чує недобру годину або яке горе.
Назар
Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цілім світі.
Галя
Не знаю, Назаре, тільки мені щось на серці так важко, так гірко… Я все думала про батюшку.
Назар
Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, і весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак… Се запорозький город… От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось; тоді і сам гетьман нас не розлучить, і будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пісні співати і танцювать, а я буду грать на бандурі і розказувать тобі про славні діла козацькі, про Саву Чалого, про Свірговського, про всіх, про-всіх жвавих козаків наших. Далі мені вигодуєш сина, молодця чорнобривого, пошлемо його в Січ; там поставлю його перед козацькою громадою і скажу: “Любуйтеся, дивітеся: се мій син. Мені його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!” Що, весело?
Галя
Весело, мій Назаре, мій миленький, а серце все-таки болить. Мені здається, що батюшка вже прокинувсь і мене шукає.
Назар
Бог зна об чім думаєш ти! Ось зараз будуть коні, і вони нас не найдуть, хоть нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластівкої
Галя
Знаєш що? Ходім додому, розбудимо його, станем перед їм на коліна… Він нас простить: він мене любить.
Назар
Хіба ж я його не просив, хіба ж не ставав перед ним на коліна! Адже ти бачила?
Галя
Бачила, ти просив— Назаре, він мій батько,
Назар
Лучче б не знать такого батька.
Галя
Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мій милий, мій чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула… Поцілуй же мене, мій соколе ясний, орле мій сизокрилий.
(Обнимаются й целуются.)
Назар
О, моя радість, мій сон чарівний! Не журись, серденько. Скоро ми полетимо так, що не дожене нас і вітер. А ніч-то, ніч! Неначе празникує наше щастя. Тиха, світла, як твої ясні очі. Ти не боїшся? Побудь тут одна. Я піду подивлюсь на дорогу.
Галя
Ні, не боюсь.
Назар
Чого ж ти знов зажурилась?
Галя
Так, нічого. Я згадала покійницю няньку. Вона мені розказувала, що в сій корчмі давно який-то запорозький старшина ночував, а на другий день найшли його в Тясмині; і що тут Богдан зустрічав сина свого Тимофія, як козаки везли його з Молдавії, покритого червоною китайкою; і що тут запорожці вирізали жидів. З тієї години ніхто в їй не жив: усе ніччю ходять мертві жиди… Ух, як страшно тут!
Назар
Тобі твоя нянька бог зна чого наговорила.
Галя
Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходім обоє. Мені важко і на мінуточку розрізниться з тобою.
Назар
Я не піду… Ти не змерзла?
Галя
Ні, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног й целует.) О, моя мила шапка! Надінь її: і ти замерз.
Назар
Надінь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькій шапці. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!. Чорні уси, шаблю дамаську, пістоль за пояс — і козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мій чорнобривий!
Галя
(надевает ему шапку)
Отак краще! Постій, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весіллі бува у молодого?
Назар
Се ти ще й завтра зробиш…
Галя
Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Вынимает из-за пазухи белый, шитий красним шелком платок и по-дает Назару ) Що, хороший? Я сама вишивала і гроші на шовк сама заробляла.
Назар
Спасибі, серце моє.
Галя
Чи не заспівать оце пісню про хусточку, що я в Чигрині у дядини чула?
Назар
Коли весела, заспівай.
Галя
Ні, не весела, та мені сидіть уже остигло. Слухай же.
(Выходит на край сценьї.)
(Назар стоит задумавшись.)
Галя
Чого ж ти зажурився? То не треба було б і співать.
Назар
Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.
Галя
Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально) Тільки не знаю, коли.
(Плаче, помовчавши)
Назар
Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.
Галя
Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле
сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар
Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.
Галя
Ба я щасливіша за тебе Ніколи ж не буду співать про хустку; цур їй’
Назар
Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
(Дивляться одно на другого і цілуються. Хома і Стеха крадуться із за шкапи.)
Хома
Сюди! Ось де вони! Сюди!
Галя
Батько!.. Пропала я!
Стеха
(пробігає коло їх)
Полковниця! Полковниця!
(Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь Стеха ховається.)
Хома
(скаженіє)
Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб’ята! (До челяді) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!
(Челядь торопіє.)
Назар
Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми ) Ти чого хочеш?
Хома
Смерті твоєї, злодію!
Назар
Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
Хома
Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!
(Б’ються на шаблях)
Галя
(пада між ними на коліна)
Тату, тату! Убий, убий мене Винна я; я прогнівила тебе… Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома
Цить, кошеня крадене!
Назар
(Хомі)
Цить, сатано люта!
Хома
Дочку оддай!
Галя
Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
Хома
Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя
Топчи, души мене: я твоя дитина1
Хома
(до челяді)
Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую! (Челядь поривається до Назара.)
Галя
Одурить! Одуритьі
Хома
Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!
(Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.)
Хома
Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?
Назар
Цить, жабо погана!
Галя
(перед Хомою на колінах)
Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе,-я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму — не вбивай його. Я за полковника піду…
Назар
Галю!
Галя
Ні, ні…
(Зомліла, падав.)
Хома
(до челяді)
Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тимчасом шкуру зніміть.
(Челядинець замахнувся києм на Назара.)
Хома
Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач,-що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
(Челядь крутить поясами Назара.)
Стеха
(падає коло Галі зомлілої)
Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!
Хома
Отак добре! Тепер зав’яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
(Зав’язують хусткою рот.)
Хома
Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину — нехай, проспиться та подума, з ким жартує.
(Челядь кладе Назара на сніг.)
Хома
(на Галю)
А ця учаділа… Возьміть її додому… Прочумається. (Челядь бере на руки Галю і несе з собою.)
Стеха
(бере Хому за руку і веде його за Галею)
А що? Скажеш, що не люблю тебе?
Хома
Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.
(Хома з Стехою шепнуться і пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомін.)
Голос Хоми здалека
Киньте її! В’яжіть його!
Гнат
(за сценою)
Я тебе зв’яжу, недовірку проклятий! (Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.)
Галя
Орле мій, серце моє!
(Розв’язує хустку.)
Назар
Душно мені, душно!
Гнат
(веде за груди Хому)
Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?
Хома
Ні!
Гнат
Здихай же, собако скажена!
(Заміривсь шаблею.)
Хома
Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то..
Гнат
Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челяді.) Копайте яму.
(Цілить пістолем.)
Хома
В’яжіть його!
(Тимчасом Галя розв’язує руки у Назара.)
Назар
О, доле моя! Серце моє!
Гнат
Копайте яму! (До Хоми, прицілившись.) Лукавий чоловіче, за що без сповіді ти себе губиш і мене з собою? Прощайсь з білим світом, молись богу. (До Назара.) Назаре, брате мій, друже мій! Поховай мене. Прощай! а ми…
Назар
Стривай!
Галя
(до Гната)
Стривай!
Назар
Пусти його, не варт він того. Не напасти душі своєї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі бог занапастить мене; а я чужеі крові не бажаю. Іди собі!
Хома
(пада перед Назаром)
Назаре! сину! батько рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Падає до ніг плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб’є, нехай я світа не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мій, боже мій!
Назар
(підводить його)
Устань, молися богу, грішний. Коли прощають люди, то бог милостивіший за нас.
Хома
(вставши, утирає сльози)
О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясі мої беззаконія! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько. (Назар і Галя обнімаються.) Боже вас благослови!
НАЗАР СТОДОЛЯ
“Назар Стодоля” — п’єса Шевченка (в першому виданні з підзаголовком “Малоросійська дія”), написана в Г843-1844 рр. спочатку російською мовою, а нотім перекладена самим автором на українську мову. Зберігся ‘тільки український текст, надрукований після смерті Шевченка в журналі “Основа” (1862, № 9).
1. Чигирин — місто на Черкащині. В XVII столітті, починаючи від Богдана Хмельницького, місто було столицею, де перебували українські гетьмани.
2. Хорунжий — чин старшини козацького війська.
3. Наливайко Северин-ватажок селянського повстання проти шляхетської Польщі в кінці XVI століття. Остряниця — Яцко-Яків Острянин, керівник селянського повстання в першій половині XVII століття.
4. Братський — монастир ‘у Києві на Подолі, заснований ‘в кінці XVI ст. при школі, потім академії.
5. Цезар — цісар, імператор.
6. Латинський віршник — Шевченко, очевидно, мав на увазі римського поета Горація.
7. Цесарці — австрійці.
8.Сава Чалий — один з гайдамацьких ватажків у першій половині XVIII століття, що потім —став зрадником і перейшов на бік шляхти. С в і р р о в с ь —к й й Іван — очолював козацький загін у боротьбі з турками. ‘Потрапив у полон до турків і там загинув,
9. Тимофій — Тиміш, ‘син Богдана Хмельницького, помер 1653 року в Молдавії від рани, що її дістав в бою зі ппниггою.
