“Ой ти, дівчино, з горіха зерня” аналіз вірша допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, римування, особливості. Ця інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору.
“Ой ти, дівчино, з горіха зерня” аналіз вірша (паспорт)
Автор – Іван Франко
Рік написання – 1886
Жанр – ліричний вірш.
Рід: лірика.
Вид лірики – інтимна
Збірка – «Зів’яле листя»
Тема “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”: страждання ліричного героя через нерозділене кохання.
Ідея: любов може викликати не лише радісні почуття, а й сум, горе.
“Ой ти, дівчино, з горіха зерня” художні засоби:
- Звертання: дівчино, ясная зоре.
- Риторичні запитання: чом твоє серденько – ключе терня?, “чом твоi устенька…?” і подібні.
- Епітети: колюче терня, тиха молитва, буря люта.
- Порівняння: слово, як бритва; серце бентежить,як буря люта.
- Перебільшення: ох, тії очі темніші ночі…
- Антитеза: усміх/скрута, радощі/горе.
- Протиставлення: усмiх – скрута, радощi – горе.
Віршований розмір “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”: п’ятистопний хорей.
Римування: аа – бб. (чаром-пожаром, ночі -не хоче)
Рима: парокситонна (наголос на передостанньому складі)
Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні.
Ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем.
Головний мотив поезії – печаль. Настрій вірша песимістичний. Головна думка – кохання – це радість і страждання, це почуття не залежить від розуму й не підкоряється здоровому глузду. У вірші суміжне римування.
Мене цей вірш схвилював тим, що в ньому автор зумів розкрити ще одну грань такого таємничого і незбагненного почуття – кохання.
Що символізує горіх у творі? Багатство для когось, а не для себе
Вірш “Ой ти дівчино з горіха зерня”
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
