У новелі “Шаланда в морі” розповідається про батьків Половців, які прагнули зберегти свій рід, своє заняття, знаряддя рибальської праці. Але цього досягти не вдалося, якщо читати скорочено “Шаланда в морі”, то стає зрозуміло, що рід розпадається, кожен піде своїм шляхом. У новелі “Подвійне коло” сини Половців зійдуться, але будуть з різних боків політичних барикад нищити один одного.
«Шаланда в морі» скорочено аудіокнига
“Шаланда в морі” скорочено читати
Був січень чи лютий… Віяв північний вітер – трамонтан. Море замерзло на сотню метрiв, вдалині підіймалися хвилi і починався справжній шторм. На березi стояла стара висока Половчиха, одежа на нiй вiялась, мов на кам’янiй. У море пішов її чоловік Мусій, голова рибальської артілі, жінка чекала його повернення, її серце калатало, мало не вискакуючи з грудей.
Одеса переживала чергову морську зиму, вiтри всiх напрямкiв не минали її, часом з моря заходили густі та сірі тумани. І тепер туман закрив Одесу. Половчиха стояла нерухомо, обiч поралися біля своїх шаланд рибалки з артiлi.
Половчиха пильно дивилася на море, яке зажерливо ревло, схопивши її Мусiя. Вона не показувала перед морем страху, мовчки стояла на березi — висока й сувора, їй здавалося, що вона — маяк невгасимої сили.
Голосіння Половчихи на березі моря нагадує Плач Ярославни («Слово про похід Ігорів»).
«Ой, пiшов ти в море, Мусiєчку, — голосила вона мовчки, — та й слiд твiй солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слiдок долонями прогортала та до берега тебе покликала. Ой, подми, вiтре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, i хоч би з мене дерево стало, то я б усiма вiтами над морем махала й листям би шумiла».
Після безкінечного чекання в морi показалась шаланда. У ній був Мусій Половець з якимсь рибалкою. Шаланда билася зі штормом, вона була схожа на самотню людину серед водяних гiр.
Стара Половчиха не зводила з них очей, її серце було з шаландою, на березi гомонiли рибалки з Мусiєвої артiлi. На березi вирiс натовп, осторонь стояла стара степовичка Половчиха, вона мужньо дивилася на боротьбу її чоловiка. Молодшi рибалки кинулися до шаланд, щоб допомогли, але старшi їх зупинили, так як це було б самогубством і вони тільки потопили би себе і свої шаланди. А артiль їхня бiдна, і голова артiлi Мусiй Половець, голови поодриває за втрачені шаланди, коли живий випливе.
Тим часом у шаланди в морі зламалося весло і вона стала кружляти, а потім її перекинуло хвилею і вона пiшла пiд воду. На поверхні показалася лише одна голова. Людині на допомогу кинулися четверо дужих рибалок на «Ластiвці» — гордiсть цiлої артiлi, але величезна хвиля завалила човен набiк і рибалки опинилися у водi. Тепер чоловіки уже були змушені рятувати «Ластiвку» та себе. Люди з берега кинули їм мотузку і витягли їх на берег.
Тим часом рибалка з шаланди плив серед крижаного моря до берега, але хвилі відносили його назад в море.
До води підійшов ще один велетень-рибалка зі жмутом мотуззя. Він випив склянку спирту та полiз у крижану воду. Чоловік одразу посинів, але поплив назустрiч людинi в морi. Рибалки на березі тримали інший кінець мотузки.
На щастя, велетень-рибалка зумів дістатися до товариша і їх витягнули на берег.
У людині Половчиха впiзнала Чубенка. Вiн весь задубiв, у ньому лише калатало гаряче живе серце і через силу він сказав, що плаче за героєм Мусієм Половцем. Згодом всi пiшли вiд моря, а стара Половчиха залишилася стояти на березі одна. Душа її скам’яніла, бо там загинув її чоловік.
Думки понесли її у далекі щасливі роки, часи її дівування в Очакові. До неї сваталися багаті хазяї і сама вона була доброго рибальського роду, доброї степової кровi. Але покохала і вийшла заміж за Мусiя Половця — звичайного непоказного рибалку, який був нижчий од неї на цiлу голову. Вони щиро кохали один одного і невдовзі народилися їхні чотири сини.
Кожен з синів був дорогим Половчисі і згадувався чимось своїм. Половчиха давно нічого про них не чула, вони повиростали й розiйшлися.
Андрiй вдався у дядька Сидора, таке ж ледащо й не знати що, а Панас привозив матерi контрабанднi хустки й серги, шовк i коньяк, Половчиха складала все до скринi та боялася за Панаса. Вона його важко народжувала, i вiн їй став дорожчий, виходила вночi до моря, їй все здавалося, що чує плескiт його весел i треба рятувати вiд погонi. А Оверко — той артист, грав з греками у «Просвiтi» та читав книжки, написанi по-нашому. На дядьковi грошi в семiнарiї вчився, рибалка з нього був нiякий, а й його жалко, не чути за нього давно, i Панаса не чути, та й Андрiя, мабуть, убито, бо снився пiд вiнцем.
Тiльки Iван працює на заводi i робить революцiю, i Мусiй ховає гвинтiвки (хоч в Одесi й стоять французи). Серед них є й нашi, вони приходили по прокламацiї i раз налякали Мусiя до смертi.
Тим часом Половчиха помітила, що перевернута шаланда підпливала до берега і вирішила її дістати і врятувати для артілі. Вона зайшла у крижану воду і серце Половчихи захолонуло, за шаландою щось волочилося по водi.
Жiнка вирішила, що певно море віддає їй тiло чоловіка, щоб їй було над чим поплакати й потужити, i поховати на рибальському цвинтарi, де лежать самi жiнки та дiти, а чоловiки лише мрiють там лягти, і лягають у морi на глибинi.
Коли Половчиха витягувала шаланду, то почула голос свого чоловiка, голос стомлений i рiдний. Старий казав, що їх артiль бiдна, тому кидати шаланду в морi не годиться. Він був голова артiлi, то мусив i рятувати її. А щоб Чубенко не загинув і поплив до берега, Мусій пірнув пiд перекинуту шаланду і змусив подумати, що він втонув.
Потім Старий Половець став поратися коло шаланди, а Половчиха заходилась йому допомагати. Коли робота була зроблена, подружжя обнялось і пішло впевнено до домівки, як ходило ціле життя.
