Шевченко “Кавказ” переказ (скорочено)

Сатирична поема “Кавказ” Шевченка викриває загарбницьку політику царату. Скорочено читати “Кавказ” варто, щоб згадати повчальний зміст твору.

Тарас Шевченко “Кавказ” переказ

Кавказькі гори “засіяні горем, кровію политі” — тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана:

Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога.

Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, “прокинеться правда”, коли кати народу перестануть знущатися з людей:

Ми віруєм твоій силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки.
Кровавії ріки!

Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози — удов’ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить “всіх імператорів… з дітьми і внуками”.

Ліричний герой поеми славить “лицарів великих” — синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами:

Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!

Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же єдиновірців-християн.

Ліричний герой гірко докоряє панству:

Ви любите на братові Шкуру, а не душу!

Зажерливі й багаті моляться розіп’ятому за людство Христу, будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом

Неутомленниє поклони
За кражу, за війну, за кров,
Щоб братню кров пролити просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!!

Поема закінчується зверненням поета до пам’яті його загиблого друга Яковаде Бальмена, який склав голову “не за Україну, а за її ката”. Аліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.

Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним “диким” народам:

Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!.. Все покажем! тілько дайте Себе в руку взяти,

Як і тюрми муровати, Кайдани кувати.

Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії… бо вже взяли І поле, і море.

Шевченко «Кавказ» аудіокнига

Тарас Шевченко “Кавказ” скорочено

Автор присвячує поему своєму другові Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі, воюючи в царській армії. Уже на початку твору звучить глибокий сум за вбитими та засудження безглуздих воєн.

На початку поеми автор описує Кавказькі гори — високі, вкриті хмарами, политі кров’ю. Шевченко пише, що цей край страждає від постійних воєн і поневолення. Шевченко вводить образ Прометея: орел щодня роздирає йому груди, але серце знову оживає. Це символ нескореного народу. Так само і народ не можна знищити — його душа й воля безсмертні. Жодна сила не зможе скувати живе слово і прагнення свободи.

Далі поет звертається до Бога з болісними питаннями. Він говорить, що людям лишається тільки плакати й тяжко працювати, заливаючи хліб потом і сльозами, тоді як кати знущаються з них. Правда «спить», але автор вірить: вона прокинеться, воля воскресне, і всі народи поклоняться єдиному Богові справедливості. Та поки що ріки течуть криваві.

Шевченко викриває жорстокість імперії. Він гірко іронізує над «милосердям» завойовників, які нібито несуть просвіту, а насправді нищать волю, засипають землю кістками солдатів і проливають море сліз — жіночих, материнських, батьківських. Автор із сарказмом вигукує «Слава!» царям і їхнім слугам, показуючи лицемірство офіційної пропаганди.

Потім поет звертається до кавказьких народів. Він підтримує їхню боротьбу словами: «Борітеся — поборете!» — адже правда і воля на їхньому боці. У їхньому житті (чурек і сакля) є природна свобода, якої вони не просили й не отримали в дар — вона їхня по праву. Натомість «цивілізована» імперія хизується освітою, християнством, храмами й школами, але насправді несе тюрми, кайдани й Сибір.

Поет висміює імперське «просвітництво»: мовляв, ми навчимо вас усього — як будувати тюрми, кувати кайдани, плести батоги. Загарбники прикривають свої злочини вірою, читають Біблію, моляться перед іконами, але благословляють війни та кровопролиття. Вони люблять «шкуру, а не душу» ближнього, прикриваючи грабунок законом і релігією.

Шевченко ставить болісне питання Христу: за кого ти розіп’явся? Чи не для того, щоб люди зневажали Твоє вчення? Бо християнські заповіді порушуються щодня — заради збагачення і влади.

Наприкінці поеми автор повертається до особистого болю — до загибелі Якова де Бальмена. Друг загинув не за Україну, а за її ката, змушений пролити кров у чужій війні. Поет просить його душею повернутися в Україну, літати над степами, дивитися на козацькі могили. Він мріє, що його думи долетять до друга вітром з України, і той згадає рідний край.

Поема завершується сумом, але й вірою: слово поета житиме, правда і воля неодмінно воскреснуть.