Валерій Шевчук “Місто без квітів” скорочено читати варто, щоб згадати чарівну історію про відважних дівчаток, які повернули своєму місту кольори: траву, квіти та дерева.
Шевчук “Місто без квітів” скорочено
1
До цього міста не ведуть дороги чи залізниці. Можливо, воно сниться дітям, котрі напередодні були невеселі або гризли нігті. Вони лягали у ліжко та уявляли порожні вулиці, глиняні будинки та старий королівський палац з вежами. Скрізь свистять холодні вітри через який люди мали йти пригинаючись. У місті не було ні трави, ні квітів, ні дерев. А самі люди носили одяг сірого та чорного кольорів. Вони не знали навіть, що таке сміх.
Замком правила королева, навколо якої крутились прислужники. Всі вони теж були в чорному. Всі навколо вважали королеву злою, проте ніхто не вчив її бути інакшою та жити інакше. Також в місті жили двоє дівчаток, яким вдалось вчинити таке… А що саме ви зараз дізнаєтесь.
Якось їм приснились кольорові сни. Наче кольорова стрічка затріпотіла над головою та повела до їхнього міста, проте інакшого – білі стіни контрастували з червоними та зеленими дахами. А земля майоріла кольоровими квітами. Палац виднівся скрізь білі суцвіття.
Все було дивне, адже дівчатка ніколи в житті не бачили не те що квітів чи трави, а навіть інших кольорів. Навіть корови чи коти були сіро-чорні. Але саме дивне, що на голові королеви у сні був барвистий головний убір. А сама вона радісна, усміхнена. Одним словом, справжня красуня. Дівчатка навіть заспівали, що теж було дивним для них. Отакий був той сон. Вранці вони довго не могли прийти до тями. До речі, дівчатка були сусідками. Тому після несмачного сніданку вони зустрілись та почали розповідати одна одній про чарівний сон.
Перша дівчинка сказала, що сон був схожий на казку. А другій дуже сподобалось, що королева стала красунею. Тоді перша сіла на сірого каменя і замріялась. Цікаво куди ж веде остання з усіх вулиць?
— Не знаю, — відказала друга дівчинка, — Давай у мам спитаємо. Моя у мене все знає…
Тут вони побачили маму другої дівчинки, котра несла коромисло з двома відрами. Вона сказала, що біля останньої вулиці зведена стіна, котру стережуть люті звірі. А далі – світ.
Але що таке світ не знали ні дівчтка, ні мама.
— А чи хто виходив у той світ? — спитала друга дівчинка.
Але мама не знала і усміхнена пішла додому.
2
У головах дівчаток зародилась одна спільна думка. Дівчатка вирішують у мандрівку після того як їм наснилися кольорові сни.
Вони разом пішли до шостої вулиці. Раптом почувся тупіт і мандрівниці, хоч дуже злякались, але таки заглянули в щілинку старого сараю. По вулиці бігали страшні ведмеді на двох ногах.
— Гадаєш, це справжні ведмеді? — прошепотіла друга дівчинка, — Вони тільки повдягалися так страшно.
За ведмедями бігли вовки, взуті в залізні чоботи та зі списами в лапах. Звірі так бігли, що піднялась чорна курява. Дівчатка вийшли та дійшли до високої стіни, яка тяглась до неба без жодної шпариночки.
— Еге-ге, — зітхнула перша дівчинка, — Тут нам не пройти.
Навіть пташка не перелетить стіну. Але не варто забувати, що вони дівчатка із казки. Тому треба дев’ять разів сказати наступні слова: «Стіно великая, стіно могутняя, розступися, стіно, перед нами — ми хочемо вийти у величезний і широкий світ!». Це спрацювало і в стіні утворився просвіт. Вони швидко кинулись вперед, бо за їхніми спинами вже затупотіли ведмеді з вовками. Сторожі міста почали метати списи. Проте вони розбились об міцну стіну.
Дівчатка розтулили рота: перед ними простяглося широке поле з зеленою травою. Від нього пахло ніжністю та теплотою. Друга дівчинка аж пустила сльозу.
Вони пішли польовою доріжкою поки не побачили стару скособочену хижку. На порозі сиділа Зелена Бабуся з зеленим тілом, очима, волоссям і навіть одягом. Вона лагідно привіталась до дівчаток.
— Ми шукаємо квітів, бабусечко, — промовила перша дівчинка, — Може, у вас їх знайдемо.
— Ми прийшли з міста, де немає ані квітів, ані дерев, ані трави, — сказала друга дівчинка.
Але виявилось, що квітів тут не було, а сама Бабуся була Матір’ю трав. Вона розказала як дібратись до її сестри – Деревнички-Лісовички. А та покаже дорогу до Матері квітів. Перша дівчинка попросила в Бабусі насіння трави. Мати трави попросила за це рохважити її: затанцювати чи пісню яку заспівати.
— Це ми швидко! — радісно вигукнули дівчатка, — Це ми вміємо!
Бабуся запросила їх до хижки. Всередині на трав’яних стільчиках сиділи десять цвіркунів, котрі грали на музичних інструментах. Подружки затанцювали та заспівали, змусивши Бабусю пустити сльозу.
З
Мати трави дала кожній дівчинці трав’яний мішечок з насінням. Вона провела їх та помахала на прощання зеленою долонькою. Попереду був дрімучий ліс. Хоча було трішки лячно, подружки пішли далі. Дерева розглядались ними як справжнє чудо, навіть трішки загубили насіння трав, котре почало всмоктувати вологу з землі. Протягом мандрівки по квіти дівчаток супроводжував веселий і жартівливий Вітер.
Дійшли дівчатка до струмка та попадали біля нього від втоми та спраги. Вони лежали та дивились як хитаються крони дерев та пливуть хмари. Навіть співати захотілось. З гущавини до них вийшла Деревничка-Лісовичка, Мати дерев. Вона була дуже висока та мала зелені очі.
— Гарно ви співаєте, — сказала Лісовичка, — Хто ви, звідкіля і чому прийшли у мій ліс-недобір?
Дівчатка розповіли, що вони з міста, де не росте ані трава, ані дерево, ані квіти, що в їхньому місті все сіро-чорне, і навіть королева їх сіро-чорна і ніколи не всміхається. Вони сказали, що шукають квітів.
— А ще б ми хотіли, — сказала друга дівчинка, — просити у вас насіння дерев. Бо коли є в нас трава, а будуть квіти, хай би й дерева росли в нашому місті.
Мати дерев запросила подружок до дерев’яного палацу. Було чутно як пташки перелітають з гілки на гілку. Дівчатка знову заспівали. Деревничка-Лісовичка притоптувала ноженятами й приплескувала долоньками. Й самі пташки зачаровано слухали їх. Навіть загублене ними насіння трав проклюнулось блідими росточками від того співу. Мати дерев дала дівчаткам насіння дерев та показала дорогу до Матері квітів. Вона поставила першу дівчинку на одну, а другу на другу долоню, і малі раптом виросли вище лісу. Мандрівниці побачили барвистий замок, земля довкола якого палахкотіла цвітом. А королева була дуже схожа на маму однієї дівчинки.
4
По дорозі до барвистого замку дівчатка теж губили насіння і переживали, щоб воно залишилось для міста. Назустріч їм вийшла Мати квітів та любо їх привітала. Королева повела рукою і з кожної квітки злетів метелик такого ж кольору. Квіти заворушились та підняли ніжку в чобітку, хитнувши голівками.
— Диво дивне! — сказала перша дівчинка,— А може, це ми ще й не прокинулись у нашому місті, а може, все це нам тільки сниться?
— А хай би й так, — сказала друга дівчинка, проходячи біля подруги в легкому, гарному танці, — хіба не чудовий це сон?
Вони твердо вирішили, що б не сталось принести насіння квітів додому. Мати квітів плеснула в долоні та запитала:
— Хто хоче піти з цими дівчатками в далеку дорогу?
Маленькі заквітчані дівчатка почали виходити одна за одною, готові вирушити в дорогу з людьми. Дівчатка подякували королеві та зібрались назад до лісу. Вони помітили, що в них залишилось небагато насіння трави та дерев. Адже їх листяні торбинки майже зовсім розлізлися. Вони зі сльозами на очах переклали насіння до кишень і помітили, що квіткове царство поросло травою та деревами. До узлісся дістались не всі квіти, тільки сильні та витривалі. Так само як і до великої сірої стіни.
В дівчаток залишилось трішки насіння та кільканадцять дівчаток-квітчаток. Дівчатка були засмучені через те, що вони розгубили більшість насіння, і сподівалися, що те, що лишилося виросте.
5
Вони стали супроти стіни і гукнули дев’ять разів:
— Стіно великая, стіно могутняя, розступися перед нами!
У просвіті стіни з’явились вовки з ведмедями. Вони ревли й клацали зубами.
Друга дівчинка злякалася, що їх разом з квітами розтопчуть. Та перша дівчинка ступнула вперед, тихо співаючи. За нею пішла і друга. Звірі здивовано зупинилися – вони не чули такого гарного співу. До дівчаток приєднались квіти. Раптом все воїнство закам’яніло на місці. А мандрівниці пішли своєю дорогою. Цілу ніч звірі просто простояли під стіною. На ранок вони розійшлись по місту і вирішили вступати до музичної школи. Дуже хотілось навчитись співу.
6
Дівчатка втомлено йшли вулицею, несучи маленькі напівзів’ялі квіти. А в кишенях майже не залишилось насіння.
— Глянь, що сталося з нашими квітами, — мовила друга дівчинка, — Тільки вступили ми в місто, як прив’ядати почали.
— А може, наше місто таке, — сказала перша, — і квіти тут не ростуть, бо не можуть?
Вони вирішили залишити букетики на порозі палацу королеви. Адже навіть зів’ялі квіти в місті, де взагалі немає нічого, теж велике чудо. Мами побачили своїх стомлених дочок та взявши їх на руки, понесли обережно додому. По дорозі з кишень висипалось насіння трав та квітів. Після того, як дівчатка вже лежали в ліжечках, мами винесли витріпати суконьки.
Жартівливий Вітер підхопив решту насіння та почав розсівати по місту. Над сонним містом зійшов круглолиций Місяць-чарівник, котрий довершив диво, що почалось творитись у чорному місті без квітів.
7
Тієї ночі спали всі люди. Навіть ті, хто давно не мав сну. Спала навіть королева. Їй снилась барвиста сукня та величезні букети. Тому ніхто не бачив, що діялось тієї ночі.
Менша дівчинка прокинулась та почала пригадувати: чи вчорашня мандрівка була сном, чи правдою. Більша дівчинка теж прокинулась та відкрила рота від здивування від того, що вона побачила за вікном. Там ріс справжній клен!
Дівчатка прожогом кинулись надвір та остовпіли.
— Квіти! Квіти! — закричали вони, бо навколо й справді розлилося зелене й квіткове море.
Скрізь палали барвисті суцвіття, горби й узбіччя заросли травою, на вулицях похитували гіллям квітучі дерева. Навкруги бігали діти та всі поспішили до замку. На сходах замку стояла королева в барвистій сукні. Вона була радісна та весела. Прислужники несли їй букети квітів. Раптом королева усміхнулась та почала спускатись нижче сходами. З кожним її кроком всі забували, що ще вчора вона була чорно-сірою грізною володаркою.
“… раптом усміхнулася й пішла вниз по сходах….І чим ближче підходила до людей, …, тим простішою, веселішою і гарнішою ставала…”
Дівчатка зачудовано дивились, як їхня правителька стає доброю жінкою. А містом починався святковий карнавал. Довкола все пахло квітами.
Авторські права на опублікований переказ належать сайту dovidka.biz.ua
Класно