“Сміх” Коцюбинський аналіз – тема, ідея, жанр. Щоб зрозуміти твір та підготуватися до уроку можна прочитати новелу “Сміх” скорочено
“Сміх” Коцюбинський аналіз твору
Рік написання – 1906р.
Рід: епос.
Жанр: оповідання.
Напрям: модернізм.
Течія: імпресіонізм.
Тема: розповідь про стихію революції 1905-1907 рр., про прірву між словом і ділом інтелігенції, нерозуміння освіченими людьми потреб народу.
Ідея: заклик до порозуміння, об’єднання, справедливості.
Символи: віконниці, сміх, сонце, кухня.
Символічні кольори, яким надається особливе місце в творі: сірий, жовтий, червоний.
У творі ньому йдеться про тривожні часи наступу реакції, про кошмари чорносотенних погромів, спрямованих проти всіх тих сил, які брали участь у революційних подіях, про повноту відповідальності інтелігента перед народом.
Письменник не дає безпосередньої картини погромів, а зосереджує увагу на психологічному стані персонажів, які чекають погрому і, отже, неминучої смерті. Герой оповідання «Сміх» адвокат Чубинський довідується про те, що відбувалося на вулицях міста, від знайомих, які прибігли до нього. Основна ж дія розгортається в його будинку, до якого погромники ще не встигли вдертися. Перенесення центру ваги на внутрішні переживання, психологію, настрої не тільки не знижує, а, навпаки, надзвичайно загострює соціальність зображуваних конфліктів, адже психологічний аналіз був для автора не самоціллю, а засобом глибокого розкриття реальних життєвих обставин.
Питання зв’язку, порозуміння демократично настроєної інтелігенції з народом набуло особливої гостроти в період піднесення визвольної боротьби. В інтелігенції і народу був один ворог. Побороти його можна було тільки спільними зусиллями, але породжені століттями експлуатації недовіра і ненависть простолюду до всього, «що паном звалось», не раз ставали серйозною перешкодою на шляху до порозуміння, робили найбільш відсталі елементи міста і села слухняним знаряддям реакції. У тлумаченні складного образу Чубинського немає одностайності. Одні дослідники характеризують адвоката як ліберала-демагога, фальшивого лицеміра, інші — як одного з численних чесних інтелігентів-демократів, які намагалися в революції йти разом з народом, але не могли ще скинути з себе тягара старих етичних норм і в побуті лишалися людьми морально, а отже, й політичне короткозорими. Отже, твір Коцюбинського як складне художнє явище не піддається однолінійному трактуванню, що є також яскравим свідченням таланту письменника.
Страх і розпач, які охопили Чубинського, виступають не у плані загальнолюдському й біологічному (чекання смерті), а за логікою характеру. Чубинський — це демократично настроєний інтелігент, а не революціонер, що чітко усвідомлює мету і розуміє майбутнє. Трагічність ситуації зумовлена раптовим прозрінням героя. Своєрідний імпульс у «прозрінні» Чубинського — сміх Варвари, що набуває у творі символічного значення. «Сміх» наймички Варвари, яка, не знаючи, що він заробляє на життя розумовою працею, а не зиском, як поміщик або фабрикант, бачить у ньому «пана» і, не розуміючи справжньої суті спрямованих проти передової інтелігенції погромів, радіє з того («…І нехай б’ють… Ха-ха-ха!.. Бо годі панувати…»), змушує Чубинського побігти до кухні. І тут він побачив «те, біля чого щодня проходив, як той сліпий. Ті босі ноги, холодні, червоні, брудні й порепані… як у тварини», «зламану силу, що йшла на других, щоб їм «було добре», відчув невідповідність між тим, що говорив на зборах, змальовуючи «протилежність інтересів тих, хто дає роботу, і тих, хто мусить її брати». Письменник завершує оповідання своєрідною реабілітацією героя, який визнає права наймички, дивується, чому вона не страйкує, відчиняє віконниці, готовий прийняти кару за те, що мимоволі був спільником панівного класу.
Чубинський не лицемірив, коли на мітингах відстоював права знедоленого люду. Його прізвище недаром «було ненависне поліції», погромники мали за що внести його в список «ворогів уряду». Але до випадку з Варварою він не усвідомлював належним чином, яка глибока прірва відділяє народ від привілейованих станів. Він не помічав бідняцького животіння наймички на власній кухні. Вибухнувши на хвилину-другу страшним сміхом ненависті наймичка знову повертається до своїх справ, знову стає спокійною та врівноваженою, як раніше. Для Чубинського пережите потрясіння стає поворотним моментом, початком душевної перебудови.
У розвитку конфлікту твору, в створенні високої емоційної напруженості неабияку роль відіграє майстерне композиційне розміщення епізодів, організоване за принципом градації. Тривога адвоката за себе і родину, викликана неприхованими погрозами чорносотенців, весь час посилюється. «Вже кілька днів помічав він якихсь непевних людей, що стежили за ним, куди б він не йшов. По ночах біля вікон бовваніли якісь темні фігури і тислись попід паркани, коли на них звертали увагу. А вчора, проходячи по вулиці, виразно почув позад себе лайку, що напевне відносилась до нього. «Оратор, оратор»,— злісно шипів якийсь здоровенний чорний хлоп і блимнув на нього очима, коли він озирнувся». Спочатку повідомлення наймички про якихось людей, що «питали пана», потім розповідь студента Горбачевського про наміри чорносотенців знищити «раторів» та «демократів», доповнена схвильованими словами вчительки про вже здійснювані криваві розправи на вулицях, збуджений крик доктора, якого обурює безпорадність адвоката і йому подібних, напружують дію до краю. Тепер на Чубинського напав ганебний, підлий страх: «…звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів».
