“Собаче серце” скорочено

собаче серце скорочено Короткий зміст

“Собаче серце” читати українською скорочено по главам варто, щоб згадати сюжет та події в житті головних героїв.

Аудіокнига “Собаче серце” скорочено. Булгаков Михайло

Булгаков “Собаче серце” скорочено

Москва, грудень 1924. Видатний хірург професор Пилип Пилипович Преображенський досяг чудових результатів з омолодження. Продовжуючи дослідження, він задумав небувалий експеримент — операцію з пересадки собаці людських гіпофіза і яєчок

Глава перша
Безпритульний пес Шарик замерзає в московському підворітті. Страждаючи від болю в боці, на який злий кухар хлюпнув окропом, він іронічно і філософськи описує своє нещасне життя, московський побут і типи людей, з яких, на його думку, найбільш мерзенні – двірники і швейцари. Раптом до пса підходить якийсь пан в шубі  та підгодовує його дешевою ковбасою. Шарик вірно слідує за ним, гадаючи, хто ж його благодійник, раз навіть швейцар в багатому домі, гроза бродячих собак, розмовляє з ним улесливо. З бесіди з швейцаром пан в шубі дізнається, що «в третю квартиру вселили жилтоваришів», і сприймає новину з жахом, хоча його особисту житлоплощу прийдешнє «ущільнення» не зачепить.

Глава друга
Привівши в багату теплу квартиру, Шарика, який вирішив з переляку поскандалити, присипляють хлороформом і лікують. Після цього пес, якого більше не турбує бік, з цікавістю спостерігає за прийомом пацієнтів. Тут і старий ловелас, і літня багата дамочка, закохана в молодого красеня-шулера. І всі бажають одного – омолодження. Преображенський готовий їм допомогти – за високу винагороду.
Увечері до професора приходять члени управління будинку на чолі зі Швондером – вони хочуть, щоб Преображенський в порядку «ущільнення» віддав дві з семи своїх кімнат. Професор дзвонить зі скаргою на свавілля одному зі своїх впливових пацієнтів і пропонує йому, раз так, оперуватися у Швондера, а сам він поїде в Сочі. Йдучи, члени управління будинку звинувачують Преображенського в ненависті до пролетаріату.

Глава третя
За обідом Преображенський розмірковує про культуру їжі та пролетаріат, рекомендуючи не читати до обіду радянських газет, щоб уникнути проблем з травленням. Він щиро дивується і обурюється, як можна в один і той же час виступати за права трудящих в усьому світі й красти калоші. Чуючи, як за стіною на зборах жителів співають революційних пісень, професор приходить до висновку: «Якщо я, замість того, щоб оперувати щовечора, почну у себе в квартирі співати хором, у мене настане розруха. Якщо я, входячи до вбиральні, почну, вибачте на слові, мочитися повз унітаз і те ж саме будуть робити Зіна і Дарина Петрівна, у вбиральні почнеться розруха. Отже, розруха не в клозетах, а в головах. Значить, коли ці баритони кричать “бий розруху!» – Я сміюся. Клянуся вам, мені смішно! Це означає, що кожен з них повинен лупити себе по потилиці! ». Заходить мова і про майбутнє Шарика, причому інтрига поки не розкривається, але Борменталю знайомі патологоанатоми обіцяли негайно повідомити про появу «підходящого трупа», а за псом поки спостерігатимуть.

Шарику купують статусний нашийник, він смачно їсть, у нього остаточно заживає бік. Пес пустує, але коли обурена Зіна пропонує його покарати, професор це суворо забороняє: «Нікого бити не можна, на людину, й на тварину можна діяти тільки навіюванням».

Після одного  телефонного дзвінка починається біганина, професор вимагає подати обід раніше. Шарика, позбавивши їжі, замикають у ванній, після чого тягнуть в оглядову і дають наркоз.

Глава четверта
Преображенський і Борменталь оперують Шарика. Йому імплантують яєчка і гіпофіз, взяті від свіжого людського трупа. Це повинно, за задумом медиків, відкрити нові горизонти в дослідженні механізму омолодження.

Професор не без смутку передбачає, що пес після такої операції однозначно не виживе, як і ті тварини, що були до нього.

Глава п’ята
Пес після операції отямився, але з ним коється щось дивне.  У нього випадає шерсть, змінюється форма черепа, гавкіт стає схожий на людський голос, швидко ростуть кістки. Він вимовляє дивні слова – з’ясовується, що будучи вуличним псом він навчився читати по вивісках, але деякі прочитував з кінця. Молодий доктор робить захоплений висновок – зміна гіпофіза дає не омолодження, а повне олюднення – і емоційно називає свого вчителя генієм. Однак сам професор похмуро засиджується над історією хвороби людини, чий гіпофіз пересадили Шарику.

Глава шоста
собаче серце скорочено читатиМедики намагаються виховати своє творіння, прищепити потрібні навички. Смак Шарика в одязі, його мова і повадки нервують інтелігентного Преображенського. По квартирі висять плакати, що забороняють лаятися, плювати, кидати недопалки, лузати насіння. У самого Шарика ставлення до виховання пасивно-агресивне: «Вхопили тваринну, пошматували ножем голову, а тепер гребують». Поспілкувавшись з головою житлового будинку, колишній пес впевнено оперує канцелярськими термінами і вимагає оформити йому посвідчення особи. Він вибирає собі ім’я «Поліграф Поліграфович», прізвище ж приймає «спадкове» – Шариков.

Професор висловлює бажання купити будь-яку кімнату в будинку і виселити Поліграфа Поліграфовича туди, але Швондер злорадно йому відмовляє, пригадуючи їх ідейний конфлікт. Незабаром в квартирі професора трапляється комунальна катастрофа: Шариков погнався за котом і влаштував потоп у ванній.

Глава сьома
Шариков п’є за обідом горілку, як алкоголік зі стажем. Дивлячись на це, професор незрозуміло зітхає: «Нічого не поробиш – Клим». Увечері Шариков хоче відправитися в цирк, але коли Преображенський пропонує йому більш культурну розвага – театр, відмовляється. Професор збирається дати Шарикову що-небудь почитати, хоча б «Робінзона», але той вже читає переписку Енгельса з Каутським, дану йому Швондером. Правда, зрозуміти йому вдається мало.  Почувши це, професор пропонує йому «поділити» упущену вигоду від того, що в день потопу зірвався прийом пацієнтів – заплатити 130 рублів «за кран і за кота», а книжку велить Зіні спалити.

Спровадивши Шарикова в супроводі Борменталя в цирк, Преображенський довго дивиться на законсервований гіпофіз пса Шарика і вимовляє: «Їй-богу, я, здається, наважуся».

Глава восьма

Шариков, розмахуючи документами, претендує на житлову площу в квартирі професора. Той обіцяє застрелити Швондера і замість виселення загрожує Поліграфу позбавленням харчування. Шариков притихає, але ненадовго – він вкрав у кабінеті професора два червінці, причому крадіжку намагався звалити на Зіну, напився і привів в будинок пяниць, після видворення яких у Преображенського зникли малахітова попільничка, боброва шапка і улюблена тростина.

Борменталь за коньяком зізнається Преображенському у відданості та повазі й пропонує особисто нагодувати Шарикова миш’яком. Професор заперечує – йому, вченому зі світовим ім’ям, вдасться уникнути відповідальності за вбивство, а ось молодому доктору – навряд чи. Він сумно визнає свою наукову помилку: «Я п’ять років сидів, виколупував придатки з мізків … І ось тепер, питається – навіщо? Щоб в один прекрасний день наймилішого пса перетворити в таку погань, що волосся дибки стає. […] Дві судимості, алкоголізм, «все поділити», шапка і два червінці пропали, хам і свиня … Одним словом, гіпофіз – закрита камера, яка визначає людські дані особи!» А тим часом гіпофіз для Шарикова був узятий у якогось Клима Чугункіна, злочинця-рецидивіста, алкоголіка і дебошира, який грав на балалайці по корчмах і загинув в п’яній бійці. Лікарі невесело уявляють собі, який жах при такій «спадковості» може вийти з Шарикова під впливом Швондера.

Вночі Дарина Петрівна видворяє п’яного Поліграфа з кухні, Борменталь обіцяє влаштувати йому вранці скандал, але Шариков зникає, а повернувшись, повідомляє, що влаштувався на службу – завідувачем відділом з очищення Москви від бродячих тварин.

У квартирі з’являється панянка-друкарка, яку Шариков представляє як свою наречену. Їй відкривають очі на брехню Поліграфа – він зовсім не командир Червоної армії і поранений зовсім не в боях з білими, як стверджував в розмові з дівчиною. Викритий Шариков загрожує друкарці звільненням, Борменталь бере дівчину під захист і обіцяє пристрелити Шарикова.

Глава дев’ята
До професора приходить його колишній пацієнт – впливовий чоловік у військовій формі. З його розповіді Преображенський дізнається, що Шариков написав донос на нього і Борменталя – нібито ті висловлювали погрози вбивства по відношенню до Поліграфа і Швондера, вимовляли контрреволюційні промови, незаконно зберігали зброю і т.д. Після цього Шарикову безапеляційно пропонують забиратися з квартири, але той спочатку упирається, а потім взагалі погрожує пістолетом. Медикам вдається роззброїти його і присипати хлороформом. Вони зачиняються в операційній.

Глава десята (епілог)
У квартиру професора приходить міліція за наводкою Швондера. У них є ордер на обшук і, виходячи з результатів, арешт за звинуваченням у вбивстві Шарикова.

Однак Преображенський спокійний – він розповідає, що його лабораторна істота раптово і нез’ясовно деградувала з людини назад в собаку, і показує слідчим дивне створіння, в якому ще впізнаються риси Поліграфа Поліграфовича.

Пес Шарик, якому шляхом повторної операції повернули його собачий гіпофіз, залишається жити і насолоджуватися в квартирі професора, так і не зрозумівши, для чого йому «пошматували всю голову».

Оцініть статтю
Додати коментар

  1. Артур

    Максимально близко к полной версии. Я доволен.

    Відповіcти
  2. Vlad

    Фігня

    Відповіcти
  3. Руслан

    Сам ти фігня! Класний переказ!!!!

    Відповіcти
  4. Назар

    М-да оце історія. Схожого я нічого не знаходив

    Відповіcти
  5. саша

    фігня

    Відповіcти