Книга “Страшенно голосно і неймовірно близько” скорочено українською читати варто, щоб згадати сюжет та головні події твору Джонатана Фоера 2005 року.
“Страшенно голосно і неймовірно близько” скорочено читати
Дев’ятирічний Оскар Шелл важко переживає загибель батька, Томаса Шелла, який став жертвою терористичних атак на Всесвітній торговельний центр 11 вересня 2001 року. Оскар — незвичайний хлопчик: він дуже розумний, допитливий і винахідливий. Постійно щось досліджує, вигадує дивовижні пристрої та ставить безліч запитань. Проте за його кмітливістю ховаються страх, самотність і глибокий душевний біль.
Хлопчика мучить почуття провини. Того трагічного ранку батько залишив на автовідповідачі п’ять повідомлень, але Оскар нікому про них не розповів. Найбільше його гнітить те, що під час останнього дзвінка він був удома, чув телефон, але через страх так і не наважився відповісти. Цю таємницю він тримає в собі. Після смерті батька Оскар ще більше віддаляється від матері, з якою ніколи не був таким близьким, як із татом. Єдина людина, з якою він почувається по-справжньому затишно, — бабуся. Та навіть її любов не може позбавити хлопчика від самотності й туги.
Одного дня Оскар знаходить у батьковій шафі ключ у конверті з написом «Блек». Хлопчик вирішує розшукати всіх мешканців Нью-Йорка з таким прізвищем, щоб з’ясувати, від яких дверей цей ключ. Один із них живе в тому самому будинку, що й Оскар. Це літній містер Блек, який уже двадцять чотири роки не виходив зі своєї квартири. Проте він погоджується допомогти хлопчикові й вирушає разом із ним на пошуки.
Мандрівка охоплює майже весь Нью-Йорк. Оскарові доводиться долати страхи, які раніше здавалися непереборними: їздити в метро, переходити мости, куштувати незвичну їжу та довіряти незнайомим людям. Разом із містером Блеком він піднімається на вершину Емпайр-Стейт-Білдінг, щоб зустрітися з Рут Блек. Її чоловік помер багато років тому, а сама жінка відтоді майже не залишала верхівки хмарочоса. Після цієї зустрічі містер Блек вирішує припинити пошуки. Оскар знову залишається сам. Він відчуває себе покинутим і переживає той самий біль, який охопив його після смерті батька.
Паралельно в романі розповідається історія бабусі й дідуся Оскара.
Дідусь, якого також звати Томас Шелл, під час Другої світової війни жив у німецькому місті Дрездені. У лютому 1945 року місто зазнало страшного бомбардування. Дідусь утратив майже всіх близьких: кохану дівчину Анну, їхню ще ненароджену дитину та батьків. Пережите потрясіння було настільки сильним, що він назавжди втратив здатність говорити. На долонях чоловіка витатуювані слова «ТАК» і «НІ», а для спілкування він користується записником, у якому пише свої думки та відповіді.
Кілька розділів роману — це листи, які дідусь адресує своєму «ще ненародженому синові». Водночас залишається незрозумілим, кого саме він має на увазі: батька Оскара чи дитину, якою була вагітна Анна, коли загинула під час бомбардування Дрездена.
Після трагедії дідусь переїжджає до Нью-Йорка, де знайомиться з майбутньою бабусею Оскара. Він одразу впізнає її: жінка виявляється сестрою його загиблої коханої Анни. Оскільки дідусь уже не може говорити, вони спілкуються за допомогою жестів і записок. Бабуся позує йому оголеною, адже він займається скульптурою. Проте створена ним статуя нагадує не її, а Анну.
Попри те, що дідусь досі кохає померлу Анну, він одружується з її сестрою. Подружжя вигадує дивні правила спільного життя. У квартирі вони облаштовують окремі зони, які називають «Ніщо» і «Щось», і намагаються якомога менше контактувати одне з одним. Проте згодом бабуся вагітніє, порушуючи їхні домовленості. Ще до народження майбутнього батька Оскара дідусь залишає дружину й повертається до Дрездена.
Через багато років, 11 вересня 2001-го, він бачить по телевізору кадри терактів і дізнається з газет про загибель свого сина Томаса. Дідусь негайно вирушає до Нью-Йорка, хоча не був у Сполучених Штатах уже сорок років. Він телефонує бабусі, але через втрату мовлення не може нічого сказати. Тому залишає їй записки. Зрештою жінка дозволяє йому повернутися, але відводить для нього лише гостьову кімнату.
Важливе місце в романі посідають і листи бабусі до Оскара. У них вона розповідає онукові про своє життя, переживання та стосунки з дідусем. Спочатку незрозуміло, навіщо вона пише такі довгі листи, адже вони живуть у сусідніх будинках і бачаться майже щодня. Лише наприкінці роману відкривається причина. Виявляється, бабуся й дідусь тепер живуть в аеропорту. Бабуся переконала чоловіка залишитися поруч із нею в цьому незвичному місці, де вони ніби зависли між минулим і майбутнім, замість того щоб знову кудись полетіти.
Дві сюжетні лінії роману — пошуки Оскара та історія його бабусі й дідуся — зрештою переплітаються. Хлопчик знайомиться з так званим квартирантом, яким виявляється його дідусь. Оскар розповідає йому про смерть батька, знайдений ключ і всі свої пригоди в пошуках замка, до якого той міг би підійти.
Згодом Оскар уперше за вісім місяців наважується прослухати повідомлення батька на автовідповідачі. Серед них він знаходить запис від Еббі Блек — жінки, яку відвідав під час своїх пошуків. Вона повідомляє, що її чоловік Вільям знає, для чого потрібен ключ. Однак повідомлення раптово обривається.
Коли Оскар приходить до Еббі, то дізнається, що сталося. Саме тоді слухавку підняла його мама, і жінка розповіла їй усе, що знала. Виявляється, мати весь цей час стежила за пошуками сина й знала про його мандрівку. Як згодом з’ясовується, за Оскаром спостерігав і дідусь.
Хлопчик знаходить Вільяма в офісі та віддає йому ключ. Чоловік пояснює, що він відмикає банківську скриньку, яка колись належала його батькові. Вільям пропонує Оскарові бути присутнім, коли він відкриватиме скриньку, але хлопчик відмовляється.
У другу річницю смерті батька Оскар разом із дідусем приходить на цвинтар. Вони розкопують порожню батькову труну, а дідусь кладе в могилу листи, які так і не надіслав синові.
Роман Джонатана Сафрана Фоера вирізняється незвичайною побудовою. Автор поєднує звичайну розповідь із фотографіями, малюнками, записками та іншими візуальними матеріалами. Світ героїв розкривається не лише через їхні слова й учинки, а й через зображення та особисті записи. У листах дідуся з’являються сторінки його записника, за допомогою якого він спілкується з людьми.
Завершується роман незвичайною книжкою-горталкою, яку створив Оскар. На її сторінках зображено чоловіка, що падає з висотної будівлі. Але малюнки розташовані у зворотному порядку, тому під час перегортання здається, ніби людина не падає вниз, а підіймається вгору.
Цей образ символічний: Оскар мріє повернути час назад, скасувати трагедію та знову побачити батька. Він намагається уявити світ, у якому все могло б закінчитися інакше. Та водночас хлопчик поступово вчиться жити з утратою, приймати власний біль і знаходити сили рухатися далі.
“Страшенно голосно і неймовірно близько” скорочено по розділам
Розділ 1
Дев’ятирічний Оскар Шелл — надзвичайно розумний, допитливий і винахідливий хлопчик. Його думки постійно перескакують з однієї теми на іншу, а уява не знає меж. Він мріє створювати незвичайні речі: наприклад, чайник, який міг би говорити голосом його тата, або жилет, обшитий пташиним кормом. Якби на нього злетілося достатньо птахів, вони змогли б підняти людину в повітря й урятувати її, якщо та опинилася на великій висоті.
Оскар часто згадує минуле й повертається до сьогодення. Коли йому сумно, він любить відбивати ритм на бубні. Такий стан хлопчик називає «важкими черевиками». Він шкодує, що не взяв інструмент із собою.
На свій дев’ятий день народження Оскар отримав від бабусі фотоапарат, який колись належав дідусеві. Той залишив дружину ще за тридцять років до народження онука.
Уперше в житті Оскар їде на лімузині. Разом із мамою та бабусею він прямує на похорон батька. Хлопчик хоче, щоб автомобіль проїхав повз його школу, аби друзі побачили його в лімузині. Але мама пояснює, що вони не можуть запізнюватися. Оскар не розуміє, чому це так важливо, адже батька все одно не ховатимуть насправді.
Втомившись від бабусиних обіймів, хлопчик голосом Стівена Гокінга запитує водія, як його звати. Той простягає візитівку: Джеральд Томпсон. Спочатку водій із цікавістю слухає Оскара, але після невдалого жарту хлопчик вирішує, що розмовляти з людиною за кермом небезпечно.
Дорогою мама запитує, чи не передав він поштареві копію ключа від квартири, і нагадує, що не можна довіряти ключі незнайомцям. Оскар притискається до бабусі. Йому здається, що мама його не любить і хотіла б, аби замість батька загинув він. Хлопчик запитує, чи вона досі його любить. Мама запевняє, що так. Оскар милується нею й радіє, що вона одягла браслет, який він зробив власноруч. Робити маму щасливою — одне з найважливіших його життєвих призначень.
Хлопчик згадує гру, у яку вони з татом грали щонеділі. Вона називалася «Розвідувальна експедиція». Батько влаштовував для сина пошуки скарбів, залишаючи підказки.
Під час останньої гри він дав Оскарові лише карту Центрального парку. Хлопчик запитав, чи не є відсутність інших підказок самою підказкою, але тато лише знизав плечима.
За вечерею батько їв китайську їжу виделкою, а не паличками. Оскар вирішив, що це знак, і наступного дня повернувся до парку з металошукачем. Усе знайдене сміття він складав у пакет. Батько не хотів підказувати, чи правильно син шукає. Оскар обурювався, що без допомоги не може зрозуміти, чи рухається в правильному напрямку. На це тато відповів, що тоді хлопчик принаймні ніколи не зможе помилитися.
Згодом Оскар помітив, що батько обвів у газеті слова «не припиняти пошуків». Сприйнявши це як підказку, він продовжив досліджувати Центральний парк, хоча й досі не знав, що саме має знайти.
Через кілька тижнів після смерті батька, яку Оскар називає «найжахливішим днем», він починає писати листи. На конверти наклеює рідкісні марки зі своєї колекції, адже хоче позбутися деяких речей. Одного листа надсилає Стівену Гокінгу, авторові улюбленої книжки «Коротка історія часу», і запитує, чи може стати його учнем. У відповідь отримує звичайного шаблонного листа.
Напередодні загибелі батька Оскар запитував його, чому Всесвіт саме такий, яким ми його знаємо. Тато пояснював усе з погляду науки, адже їхня родина була атеїстичною. Але хлопчика цікавило, чому взагалі існують ці закони. Батько відповів, що вони існують просто тому, що існують. Тоді Оскар попросив розповісти історію, і тато повідав йому про шостий район Нью-Йорка, якого більше немає.
Наступного дня через терористичні атаки Оскара відпускають зі школи раніше. Повернувшись додому, він знаходить повідомлення батька на автовідповідачі. Той просив сина й дружину не хвилюватися.
Раптом знову дзвонить телефон. Оскар дивиться на екран і бачить ім’я того, хто телефонує. Це його тато.
Розділ 2
Томас Шелл, дідусь Оскара, пише листа своєму ще ненародженому синові. Він розповідає, як утратив здатність говорити. Першим словом, яке зникло з його життя, стало ім’я «Анна». Здавалося, пам’ять про кохану назавжди замкнулася всередині нього. Згодом він утратив і слова, схожі за звучанням на її ім’я, наприклад сполучник «і».
На лівій долоні чоловік витатуював слово «ТАК», а на правій — «НІ». Відтоді навіть найпростіші рухи нагадують йому про ці два слова, які то зближуються, то розходяться. Останнім словом, яке він вимовив уголос, стало «Я».
Для спілкування Томас носить із собою записники. На кожній сторінці він записує коротку фразу, яку може показати співрозмовникові. Якщо сторінки закінчуються, чоловік використовує старі записи. Наприклад, замість відповіді на запитання про самопочуття може показати фразу, якою зазвичай замовляє улюблену страву в кафе. З часом його квартира заповнюється записниками.
Разом із другом містером Ріхтером він ходить до зоопарку годувати тварин. Там вони ніби відгороджуються від усього світу. Розповідь у листі раптово переривається фотографією дверної ручки.
Уперше Томас зустрів майбутню дружину в пекарні. Жінка сказала, що розуміє його втрату, адже сама пережила подібне. Але вони обоє залишилися живими — і це найважливіше. Спочатку вона розмовляла про погоду, а потім звернула увагу на його мовчання.
Томас записав на передостанній сторінці записника, що не розмовляє. Жінка перегорнула сторінку й на останній написала несподівану пропозицію — запропонувала йому одружитися.
Чоловік намагався відмовити, показуючи різні фрази зі свого записника, але вона наполягала. Томас згадав усе, що втратив: родинні статки, кохану Анну та навіть шматок мармуру, з якого мріяв створити скульптуру. Зрештою він показав жінці одне слово:
«Допоможіть».
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
