“Тіні забутих предків” цитатна характеристика головних героїв твору Коцюбинського – Марічки, Івана, мольфара Юри, Палагни та інших допоможе розкрити їх образи та визначити портрети та риси характеру.
“Тіні забутих предків” цитатна характеристика героїв
Марічка
Марічка Гутенюк – головна героїня, яка складала коломийки. Українська Джульєта, яка потопає в Черемоші
“…. і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…”
“Обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…”
“Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.”
“Вона їх (співанок) знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…”
“Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ.”
“Вона скривилась, притулила руками до грудей сорочку і почала тікати… впали на землю нові кісники…”
Іван
Іван Палійчук – головний герой твору. Український Ромео
“Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.”
«Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить»
“Коли Іванові минуло 7 літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля – одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля… Знав, що на світі панує нечиста сила, що в лісах повно лісовиків”
“Тепер Іван уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий пояс черес і пишну кресаню”
« ….. все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не “сокотилася” баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки — і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня…”
“Худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний. Оповідав, що пастушив на угорському боці…”
“Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їх кохання та смерть, які розійшлися по горах.”
“Чи він кохав Палагну? Така думка ніколи не займала його голови. Він ґазда, вона ґаздиня, і хоч дітей у них не було, зате була худібка – чого ж ще більше?”
“I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка… “
Юра
Юра – сусід Палійчуків, мольфар.
“Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…”
“Ага! Ти так!.. То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води…”
Палагна
Палагна – дружина Івана Палійчука. Вона постійно ворожить, зраджує близькій людині
“… з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…
“Палагна сама сідлала свого коня і закладала червоний постіл в стремено так гордо, неначе всі гори належали тільки до неї.”
“Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию. Часом щезала з дому й верталася пізно, червона, розтріпана, п’яна неначе…”
«На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась».
- Чугайстир «Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий …, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».
- Баба Хима “Стара улеслива баба, завжди привітна, вона вечорами перекидалася в білого пса та нишпорила по загородах сусідських.”
- Щезник На камені, верхи, сидів «той»… скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру.
