«Троє на Місяці», розділ VI. Невже аварія?
– Де? – кинувся до ілюмінатора Капітан, який щойно закінчив вводити попередні дані в електронно‑обчислювальну машину.
Навіть Друг, що лежав у кутку за Капітаном на своїй поролоновій підстилці, звівся на всі шестеро лап і тицьнувся мордою в ілюмінатор.
– Он там попереду й праворуч, бачиш, велика синя пляма – це Чорне море. А біля неї менша – то Азовське.
– Бачу, – відповів Капітан.
– А тепер візьми ліворуч, туди, де темніє зелень, – це білоруські й смоленські ліси. Над ними хмарка така закручена й біла‑біла в’ється… Це верхів’я Дніпра. Там зараз, мабуть, іде сильний дощ, через днів два‑три ця вода добіжить до Келеберди… А тепер поведи очима правіше: перший голубий розлив – Київське море, другий – Канівське… Тут десь і Келеберда…
– Не видно, – з жалем промовив Капітан. – Сама тільки зелень…
– Знову потовщення, – вів далі Граматик, – це Кременчуцьке море… Закрут… ще одне море… – це Каховське…
Хлопці прикипіли очима до ледь помітної голубої стрічки попереду, яка, час від часу зблискуючи під променями сонця, то ширшала, то зовсім губилася серед зелених барв, і не могли надивитися на неї.
– Дніпро… – задумливо промовив Капітан. – Хто його так назвав? І що означає ця назва?
– Це, мабуть, не менша загадка, ніж кратер Лінней чи, скажімо, гори Дерфеля, – так само задумливо, в тон Капітанові, промовив Граматик. – Різні вчені по‑різному пояснюють цю назву.
– Наука про походження слів називається етимологією, – спокійним тоном зауважив біонічний Друг.
– Мені здається, – пожвавішав Граматик, не відриваючи, проте, погляду від Землі, – що назву дали йому таки наші предки, слов’яни. Давно, близько двох тисяч років тому. А колись люди взагалі не вигадували якихось особливих назв для річок. Натрапляли десь на текучу воду – то так і називали її або просто Ріка, або Велика Ріка, Глибока Ріка, Багата Ріка, Біла Ріка, Гнила Ріка, Кам’яна Ріка… А як би ти, Капітане, назвав наш Дніпро?
– Велика Ріка.
– Приблизно так і називали його наші предки. Точніше: слово Дніпро, коли його дослівно перекласти на сучасну мову, означає “Дунай‑ріка”.
– А до чого тут Дунай? – здивувався Капітан. – Де Дунай, а де Дніпро…
– А пригадуєш, як у піснях співається: “Тихо, тихо Дунай воду несе”; “Ой у гаю при Дунаю соловей щебече”; “Нехай, нехай погуляю, як та риба по Дунаю”; “Понад морем, Дунаєм вітер явір хитає”; “Налетіли сірі гуси, сколотили всю Дунай‑воду”…
– Справді, у нас багато пісень, у яких згадується Дунай.
– Або, пам’ятаєш, у “Слові про похід Ігорів” Ярославна крізь плач промовляє: “Полечу, – каже, – зигзицею по Дунаєві, омочу бобровий рукав у Каялі‑ріці…” Це, ти думаєш, про той Дунай співається, який через Відень, Братіславу, Будапешт, Белград, попри Болгарію і через Румунію тече? Звичайно, ні. Це все співається про наш‑таки Дніпро, а можливо, й про Дністер…
Граматик дедалі більше захоплювався розповіддю. Його очі світилися якимось внутрішнім вогнем.
– Ну, тепер я тебе, Граматику, вже зовсім не розумію, – здивовано втупився в нього Капітан. – Дунай, Дніпро, Дністер… Де Крим, а де Рим…
– Зараз зрозумієш, – зайорзав на місці Граматик. – У староруських, тобто спільних для росіян, білорусів і українців, літописах назва Дніпро писалася ось так, – Граматик вивів олівцем на аркуші паперу: “Дънъпръ “. – Як бачиш, подібно, але трохи інакше, ніж тепер. І вимовлялося це слово трохи по‑іншому, ніж зараз, бо ні в українській, ні в російській сучасних мовах нема вже голосних звуків ъ та ъ . Як ці звуки вимовлялися колись, важко сказати, але відомо, що звук ъ виник на місці ще давнішого у , а ъ – на місці звукосполучення ай . От тепер і підстав у першу частину староруської назви Дніпра, – Граматик обвів олівцем “Дънъ “, – замість ъ та ъ їхні давнішні відповідники у та ай .
– Д‑у‑н‑ай… Дунай! – зчудовано вигукнув Капітан. – Отже, Дні – в слові Дніпро – це Дунай? Виходить, і в назві Дністер перша частина Дні – теж означає Дунай?
– Виходить, так, – підтвердив Граматик.
– А чому наші предки свої найбільші річки назвали Дунаями?.. Не розумію.
На якийсь час запала мовчанка. Тільки було чути, як рівномірно шумить вентилятор.
– Справді, чому? Важко сказати, – повів далі Граматик. – Алет може‑таки, треба повірити староруському літописцеві Несторуг який у “Повісті временних літ” писав, що наші предки сюди прийшли колись давно з берегів Дунаю. І звідси, отже, принесли назву Дунай .
– А що означає саме слово Дунай ?
– Назва Дунай уперше згадується на початку першого століття до нашої ери. Так називали тільки верхню, гірську течію цієї великої річки. А утворилася ця назва, мабуть, із двох слів: дон (чи дун ) – “вода” і нав – “пливуча”. Деякі народи – болгари, німці – так і називають цю річку: Дунав . Слово дон із значенням “вода” й тепер трапляється в різних мовах: у нас є річка Дон, в Англії дві річки мають таку назву. А частина нав є в таких словах іншомовного походження, як астронавт (дослівно зореплавець ), космонавт, навігація . Кілька річечок у нас називаються Навля …
– Отже, як я зрозумів, Дунай означає “пливуча вода”, тобто просто Ріка . А хто ж цю назву придумав? Наші предки слов’яни? Чи хто інший?
– Може, й наші предки, якщо припустити, що вони колись прийшли з верхів’їв Дунаю.
– А – про і – стер у словах Дніпро і Дністер , що ці частини означають? – розпитував далі Капітан, закінчивши натискувати клавіші в електронпо‑обчислювальній машині. – Це вже, мабуть, повністю паші, слов’янські назви?
Дніпро вився майже під самим кораблем. Дедалі чіткіше виділялася його блакитна стрічка з ширшими розплесками штучпих морів.
– Дай‑но, Капітане, бінокля. Може, Келеберду побачу. Ти ж не забув, що нам на літо загадали написати твір на тему “Чим тобі дороге твоє село?” Якесь село видно… Але де триповерхова школа з червоним дахом, де обсерваторія?.. Де висока черешня на нашому подвір’ї? Ні, це, мабуть, не Келеберда…
А вдалині вже прорізувалася широка стрічка Волги, за нею підіймалася довга рудувата гряда Уральських гір, повита сизим туманом, правіше синіло витягнуте Каспійське море.
– Ти запитуєш про частини – про і – стер, – Граматикові було приємно, що його товариш, затятий фізик і найкращий у класі математик, цікавиться таємницями слова. І він задоволено розповідав, сипав прикладами: – Обидва ці прадавні корені пр і стр мають однакове значення – “пливуча вода”, тобто “річка”. Але коли я буду наводити приклади, то май на увазі, що в цих коренях можуть з’являтися й зникати різні голосні, тобто відбувається чергування звуків.
– Це так само, як, скажімо, в словах збирати, зберу, збори, збір, зібрати , де в корені взаємно замінюють один одного різні голосні: бир, бер, бор, бір, бр . Як бачиш, не забув.
– Отже, слухай далі. Корені пр і стр , по‑різному видозмінені, але з приблизно тим самим значенням “вода”, “річка”, є в багатьох словах і нашої, й інших слов’янських та неслов’янських мов. Наприклад, слово прісний з колишнім коренем пр ще й досі має значення “річковий” (бо ж прісна вода – це те саме, що вода з річки). Швидку течію води ми називаємо і бистрина (колишній корінь стр ), і пруд (колишній корінь пр ). Або ще ось українські та російські слова з різними коренями пр і стр , але з однаковим значенням: прати і стирать, прагнути і стремиться, прудкий і быстрый . Особливо багато слів з цими коренями позначають швидкий рух: бистрий, стрімкий , російське стремительный – це з коренем стр; прудкий, спритний, порский , російські прыткий, борзый – це з коренем пр .
– Усі ці слова, ти кажеш, колись означали “річковий”. То як вони стали означати “швидкий”?
– А ми тепер хіба не кажемо хвилювання, хвилюватися, хвилюючий ? Але ж маємо на увазі не хвилі на воді, а збудження людини. З часом переносне значення слів може стати основним.
– Отже, для наших далеких предків, якщо судити по цих словах, річкова швидкість була найбільшою? – не то запитав, не то ствердив Капітан. – Колись річкова, а тепер космічна швидкість.
– Зрештою, – підтримав його Граматик, – якщо справді наші прапредки колись давно жили у верхів’ях Дунаю, то там вони мали справу з гірськими річками. А швидкість їхня хоч і не космічна, але досить велика.
– І взагалі, річкою колись, мабуть, можна було набагато швидше дістатися кудись, ніж волами, – додав Капітан. – Чи навіть возом, запряженим кіньми.
– Як воно не було, – вів далі Граматик, – але на Україні, крім Дніпра і Дністра, ще чимало річок мають назви з тими прадавніми коренями пр і стр . Наприклад, корінь стр мають назви річок Стир, Стрий, Стрижень, Струга, Стрипа, Струмок, Остер, Бистриця, Простир . Той самий корінь стр є й у запозиченій з англійської мови назві Гольфстрім , що в перекладі означає “Бездонна Ріка”. Не менше є назв і з стародавнім коренем пр: Прут, Прип’ять (ця назва, очевидно, складається з двох частин і означає “Ріка‑путь”), Простир, Проня, Протва, Пира, Опір, Пиріг . Права притока Дніпра Ірпінь давніше називалася Пірна . У Тетерів впадає річечка з назвою Ібр , що колись, мабуть, звучала як Іпр .
– А звідки ти взяв, що в цій назві звук б з’явився на місці п ?
– Бачиш, в українській та й інших мовах парні глухі і дзвінкі можуть іноді чергуватися. Ось приклади тільки на взаємозаміну б і п: прискати і бризкати (до речі, тут той самий корінь пр , про який ми з тобою оце говоримо), напухати і набухати, лапа і лабета, стовп і стовбур . Очевидно, через те, що колись звук п міг змінюватися на б , у нас тепер так багато річечок з назвами Береза, Березівка, Березянка, Березовиця (ці назви зовсім не мають нічого спільного з назвою дерева береза). А якщо цей первісний звук п у корені пр зберігся, тоді назва річечки й тепер звучить майже так само, як і в сиву давнину: Пороз, Порозок, Просянка, Прусянкаг Порозовиця . Можливо, що й у і найдавнішій, записаній ще античними греками, назві Дніпра Борістен перша частина Боріс – це той самий корінь пр , що й у теперішній назві Дніпро .
– А знаєш, Граматику, – промовив Капітан з якимось особливим почуттям, – що мені зараз подумалося? Чим вище і підноситься людина, тим більше їй хочеться заглянути в глибину віків, подивитися на ті корені й корінці, які напоїли її, щоб вона могла піднятися так високо.
– І ті корені нам зберігає наша мова, слова… Я хотів розповісти тобі ще про одну дуже давню назву, також із коренем пр . Але, мабуть, ми вже будемо переходити на основну траєкторію, то й не варто починати?
Капітан якийсь час вдивлявся в цифри на екрані дисплея, а потім відповів:
– Ні, у нас є ще трохи вільного часу. Розрахунки будуть готові хвилин через шість. А двигуни увімкнемо над Гімалаями.
Граматик обережно підвівся, бо в невагомості кожний різкий рух міг скінчитися ґулею на тімені, і сів зручніше в кріслі.
– Пам’ятаєш, – почав він, – з історії нам розповідали: колись на Русі шанували бога Перуна…
– І ще в наших предків були боги Велес, Дажбог, Світовид, Сварог, Ярило… Серед них Перун був, мабуть, єдиний грізний бог. Ще й тепер мій прадід як чого‑небудь розсердиться, то вигукує: а щоб тебе Перун ясний побив.
– А мені здається, що й цього бога наші прапредки вигадали добрим, а не лихим. Ось послухай. У назві Перун , як і в словах буркотун, веселун, сміхун, коротун чи в таких давніх назвах, як лісун (був у наших пращурів такий лісовий бог вовків), відун (так називали людину, яка нібито знала все наперед), або в найдавніших відомих слов’янських іменах Славун, Сварун , частина ун …
– Це суфікс, – підхопив Капітан.
– Так, правильно, – погодився Граматик. – Залишається корінь Пер‑. А це, як неважко здогадатися, той самий корінь із значенням “текуча вода”, що й у словах Дніпро, Прут, Пірна, періщити, прати, перу, переш … Отже, назва Перун дослівно означає: той, що посилає текучу воду, тобто дощ; тепер би сказали: Дощувальник . Це вже пізніше князі та їхні прислужники зробили його страшним богом грому, аби ним лякати простий народ. І ще про одне свідчить це ім’я: наші пращури були хліборобами, бо саме хлібороби, як ніхто інший, шанують дощ… Ось скільки з одного‑однісінького слова можна довідатися про давні часи! – із запалом промовив Граматик. – А візьми такі назви, як імена легендарних засновників Києва, – Кий, Щек, Хорив та Либідь …
– Пробач, Граматику, – перебив його Капітан. – Потім докажеш. А зараз слухай наслідки вимірів та підрахунків. Наша орбіта проходить на вісім кілометрів нижче від розрахованої. Тобто сталася помилка приблизно на півтора процента, а точніше – на одну цілу і шість десятих. Звичайно, відхилення невелике, але не розумію, чому воно трапилося. Або я помилився, коли робив розрахунки, – але цього не могло статися, бо ж я перевірив себе та й Друг паралельно розраховував деякі елементи польоту, – або маса корабля виявилася більшою, ніж мала бути.
– А пам’ятаєш, Незнайко про якийсь пакунок говорив, що його поклала Оксана, – нагадав Граматик.
– Я не думаю, що цей пакунок міг стільки заважити… Так чи інакше, а на виправлення похибки доведеться витратити зайвих три кілограми пального, а про запас на непередбачені витрати ми взяли тільки десять кілограмів. Доведеться надалі нам бути максимально ощадливими, щоб не було ніяких перевитрат. Зараз для переходу на основну траєкторію потрібно п’ятдесят чотири кілограми. Друже, перевір, будь ласка, мої розрахунки. Ось вихідні дані.
Пес утупився в цифри. Граматик розкрив корабельний журнал і став записувати в ньому.
Через дві з половиною хвилини почувся рівний голос Друга:
– Основні розрахунки сходяться.
– Прошу команду зайняти свої стартові місця, – негайно скомандував Капітан. – Приготуватися до ввімкнення двигунів. Дозую пальне.
Граматик застебнув ремені. Пес розпластався в своєму кутку позаду Капітана на поролоновій підстилці, підібгавши всі шестеро ніг.
Невдовзі Капітан якось невпевнено повідомив від пульту керування:
– На дозаторі п’ятдесят дев’ять кілограмів замість п’ятдесяти чотирьох. Нічого не розумію… Скидаю з дозатора зайве… Не скидається… Скидаю все пальне… Не скидається…
Граматик дивився на Капітанові пальці: вони перебігали з клавіші на клавішу без метушні, вправно, злагоджено. Здавалося, ось зараз забринять сховані за щитом керування струни і поллється довкола музика. Але в тісній кабіні було тихо, як буває тихо між спалахом блискавки і гуркотом грому.
Щось негаразд, щось негаразд… Нарешті Капітан обернувся, на лобі в нього виступив піт, обличчя було бліде як стіна.
Граматик мовчки, тільки одними тривожними очима запитав його, що сталося. Не виказуючи ані найменшого хвилювання, хоч це йому коштувало великих зусиль, Капітан промовив спокійно, тихо:
– Мабуть, коли стартували:
Тьм…яний, мавп…ячий, дерев…яний, об…активний, бур…як, цв…ях, здоров…я, різьб…яр, арф…яр, торф…яний, моркв…яний, обм…якнути, лл…ється, роз…яснення, з…їзд, порт…єра, інтер…єр, рел…єф, подвір…я, сузір…я, під…йом, з…йомки, уп…ятьох, в…юн, ад…ютант, в…янути, рутв…яний, слов…янський, яструб…ятко.
Ключ. Вибери підряд лише ті слова, які пишуться з апострофом. З перших букв цих слів прочитаєш тривожне повідомлення.
«Троє на Місяці», розділ VII. Люк не відчиняється
– Я тебе зрозумів, Капітане. – Граматик рвучко відстебнув ремені й поволі підвівся. – Оглянь, будь ласка, мій скафандр, чи все гаразд, у ньому, чи все добре закріплене.
– Може, краще я піду? – спробував Капітан стримати свого товариша.
– Ти що? А хто залишиться біля пульта керування? Хто, якщо треба буде, поведе корабель на Землю? – аж вигукнув Граматик.
Капітан підійшов до Граматика, провів рукою по його скафандру, ніби обнімаючи товариша, допоміг йому закрити забороло на шоломі, загерметизував рукавиці, прив’язав до руки ключ від камери з пальним. Граматик поклав собі в кишеню плоскогубці, молоток, викрутку.
– Ти тільки, Граматику, будь обережний. І ні в якому разі не ризикуй, – голос Капітанів звучав благально. – Якщо дуже серйозне щось, то повернемося назад на Землю. А коли буде важко, то пам’ятай: безвихідного становища не буває… І прив’яжися міцно.
Граматик просунувся в шлюзову камеру, увімкпув освітлення й зачинив за собою герметичні двері в кабіну. Залишився сам у шлюзовій камері, у якій при стіні стояла тільки розсувна драбина. Натиснув кнопку – запрацював насос, відкачуючи повітря в резервуар. Скафандр на Граматикові напружився, роздувся: тиск у камері впав. Граматик відпустив кнопку й прислухався: ніякого звуку. Отже, і скафандр на ньому, і двері в кабіну загерметизовані добре.
Тоді увімкнув шоломофон.
– Капітане, ти чуєш мене?
– Чую.
– Доповідаю: усе в порядку, до виходу готовий.
– Граматику, будь обережний. Не квапся. Хай щастить тобі. Граматик повернув на півоберта вентиль біля вхідного люка.
Засвистіло, вириваючись у космос, повітря, яке ще залишилося в камері.
І раптом запала тиша, без найменшого шереху, без жодного звуку. Тільки було чути Граматикові, як у скронях пульсує кров. Отже, в камері – абсолютна порожнеча. Граматик, не поспішаючи, відсунув засувку й потягнув на себе вхідний люк. Він легко відчинився.
Просунув голову в отвір – і його охопив страх. Здалося, що тільки ступить крок – відразу так і шугоне сторч головою кудись на стрімчасті, завалені кілометровими скелями Гімалаї. Або навіть не на Землю впаде, а пролетить повз неї у чорну безвість, втикану тисячами гострих блискучих цвяшків, готових уп’ястися в його тіло. Мороз пішов поза шкірою, наїжачилося під шоломом волосся.
“Тільки не боятися! Я добре прив’язаний до корабля. А чого боятися? Взагалі нема чого…”
І тут на якусь мить у його свідомості,ожила давня картина. Колись, ще малим, коли ще й до школи не ходив, він пізно ввечері повертався від бабусі додому. їхні хати стоять одна біля одної: як би вихідний люк на кораблі і люк до камери з пальним, де отой дозатор, до якого йому треба зараз дотягтися. Бабуся не проводила його, тільки стала в дверях, а він сам побіг до своєї хати. Було хмарно. Ні зірок, ні місяця на небі. Лише в них у вікні світло горіло. А довкола бовваніли якісь лапаті, потворні тіні. Він біг на світло й вигукував щось, ніби пустуючи, а насправді відганяв страхів, які звідусіль чигали на нього.
Граматик усміхнувся своєму спогадові й почав роззиратися.
“Як гарно, яскраво світить Венера! Із Землі її зараз не видно: там небо залите сонячним світлом. Ага, де ж це Сонце? Воно за кораблем. Я в тіні. А Земля ніби плоска таріль. Але яка вона/гарна, мов хто її акварельними фарбами розмалював! Видовжена синювата пляма позаду – це Каспійське море, а он там, праворуч, вдалині голубіє затока Індійського океану. Як вона називається?.. Диви, як скупчилися хмари вздовж Гімалайських гір, наче хто вати білої наклав, – усі з боку Індії, а над Тібетом немає жодної… Яка ж усе‑таки чудова наша планета!”
Він переступив через борт і, цупко хапаючись руками за скоби та підтягуючись, почав поволі переносити своє тіло вздовж корпусу корабля. Поступово в нього входив спокій, зростала впевненість у рухах. Але йому ставало дедалі холодніше.
“Ага, цей же бік корабля не освітлений. Тут космічна ніч. Наче вічна мерзлота. Майже абсолютний нуль. Тому й холодно”.
Граматик перевів терморегулятор на обігрівання скафандра. До камери з пальним залишалася все менша відстань.
“Та це й не так далеко. На Землі – кілька кроків ступити… Тільки б нічого серйозного з дозатором… Зрештою, все можна поладнати. Основне – не розгубитися, діяти чітко, без паніки”.
І нараз на чорному тлі, попри сам корабель, блиснув сліпучо‑яскравий промінь, націлений йому майже в груди. Граматик інстинктивно відсахнувся вбік, ледь скоби не випустив. Промінь ще і ще раз гострими довгими спалахами прорізав темінь.
“Пірати! – обдало його морозом. – Лазерна зброя?
Тільки б корабля не пошкодили, не порізали лазерним променем: там же Капітан, скафандр у нього не загерметизований. Що робити?”
І в його уяві виникла картина. Ось пірати біля вхідного люка, він же залишив його відчиненим, вони лізуть у шлюзову камеру, виривають герметичні двері. А Капітан нічого не знає…
Граматик рвучко повернувся до вхідного люка, готовий до сутички з піратами. І побачив – яскраво освітлений сонцем фал, яким він був прив’язаний до корабля. Фал, освітлений сонцем…
“І треба ж… Страхополох, шнурка злякався… А якби подумав добре, то збагнув би відразу, що ніякого променя, навіть лазерного, в безповітряному просторі не побачиш. Це тільки на Землі видно шлях променя, бо там у повітрі зависає безліч пилинок та дрібненьких крапельок. Вони й відбивають та розсіюють світло. А тут – промінь побачив би хіба що тоді, коли б він був спрямований просто в очі. Побачив би лише сліпучу цятку…”
Нарешті доповз до камери з пальним, вставив у замок чималого ключа з поперечною ручкою, повернув його й хотів потягти до себе, але не було в що впертися: ноги марно совалися в безповітряному просторі.
“Бракує матеріальної точки опори. Такою точкою опори може бути лише корабель, більш нічого довкола нема. Отже, треба стати на корабель і тоді тягти… Поволі, не гарячкуй…”
Тримаючись однією рукою за ручку ключа, другою за скобуу Граматик підібгав під себе ноги так, що підошвами торкнувся обпаленої поверхні корабля біля самого люка. Тоді почав розпростовувати тіло. Ноги дедалі сильніше тисли на корпус ракети, руки натягалися, але люк не піддавався. Ще раз посмикав – люк наче прикипів.
“Сплавився метал, чи що, коли проходили крізь товщу повітря?”
Серце гарячково бухкало. В горлі пересохло. Думка шукала виходу.
Граматик ще раз крутнув ключем – і відчув руками, що за обшивкою клацнула засувка. То це він не до кінця натиснув ключем, через те й люк не відчинявся! Трохи зсунув ноги й потягнув за ручку – люк почав відходити, відхилився зовсім. Перед Граматиком роззявився темний отвір.
Хлопець нахилив обличчя до пройми, заглянув у тісну комірку, яку тьмяно освітлювало молочне світло, відбите від Землі. Воно було навіть яскравіше, ніж місячне. Граматик побачив спочатку кілька брикетів пального, глянув на дозатора – і остовпів. Йому забракувало повітря. Неприємний холод поповз поза спиною. Він міцніше затис у кулаці масивного ключа.
На дозаторі…
Зсуне(н)ий, сконденсова(н)ий, схвале(н)я, Повол(ж)я, ста(т)ят годи(н)ик, зцементова(н)ий, в’ю(н)истий, оста(н)ій, прирече(н)ість, сьогоде(н)ість, збудже(н)ість, вихова(н)ість, осі(н)ій, зволоже(н)ий, жи(т)євий, здорове(н)ий, пшоня(н)ий, вибіле(н)ий, ві(д)аль, всія(н)ий, сваві(л)я, тьмя(н)ий.
Ключ. Вибери спочатку ті слова, у яких букви, що в дужках, подвоюються, а потім ті, у яких нема подвоєння букв. У кожному слові підкресли другу від початку букву. Коли ці букви складеш підряд, прочитаєш важливу інформацію.
«Троє на Місяці», розділ VIII. Над Маріанською западиною
Післяї того як Граматик вийшов у космос, Капітан і Друг якийсь час залишалися на своїх місцях: Капітан мовчав за пультом керування; Друг лежав на поролоновій підстилці з підібраними під себе ногами.
Закрадалася тривога: щойно вилетіли, зробили тільки один виток‑і вже то відхилення від розрахованої орбіти, то якісь неполадки в дозаторі. Ніби ж усе було заздалегідь передбачене, забезпечене, випробувапе, перевірене. І ось тобі маєш…
А Граматик зараз сам у космосі, віч‑на‑віч із чорною безоднею. Пробпрається вздовж холодного корпусу корабля. Мабуть, незручно там і навіть страшно. Людина ж звикла відчувати під ногами тверду землю, бачити над головою небо – блакитне або сіре, рухатися серед предметів – природних чи створених штучно. А коли довкола ніщо, глуха порожнеча, мертва тиша, тоді нелегко витримати…
“І що могло з дозатором статися? Чи під час старту яка деталь не витримала навантаження й лопнула?.. Чи, може, пірати? Адже до камери з пальним найлегше дістатися: причалив тихцем ззаду до корабля – і порядкуй. А пальне в космосі – як повітря, вода і хліб. Але було б чути бодай поштовх, а може, й брязк… Ет, дурниці”.
Капітан крутнув головою.
“Коли сидиш без діла, всякі думки в голову лізуть… Треба негайно чимось зайнятися, щось робити, щоб не вигадувати казна‑що. Найважче – то чекати склавши руки”.
– Друже, йди на моє місце, пильнуй за приладами, а я приготую Граматикові сніданок – він ще не снідав сьогодні.
Каиітап підійшов до відсіка з харчами, відчинив холодильник і почав перебирати припаси. На кожному пакунку написи.
“А то що за пакунок?.. Пироги з маком! Таке не було заплановане… Аж чотири! Стривай, стривай… Незнайко ж казав, що Оксана поклала щось загорнуте в папір і не хотіла показувати йому… Незнайко вантажив пальне… Залишалося п’ятнадцять кілограмів… Отже, Незнайко… щось переплутав, зробив не так…”
– Пробач, Друже, що відволікаю, – звернувся Капітан до свого помічника, – чи не міг Незнайко завантажити пальне в ящиках?
– Незнайко не міг завантажити пальне в ящиках, – відповів пес, – бо діагоналі граней ящиків, у яких запаковане пальне, більші, ніж діаметр люка.
– Отже, все‑таки дозатор… Довго нема Граматика… Ремонтує, мабуть.
Капітан поставив у підігрівальну камеру молоко (приємно буде випити гарячого), дістав з холодильника пакет із сніданком (“хай розігрівається для Граматика”). Потім підійшов до полички з книжками (“може, скоріше час ітиме”),
Узяв з полички “Енеїду” І. П. Котляревського. У новому навчальному році будуть її вивчати. Першу частину поеми він прочитав ще вдома. І тепер почав одразу з другої:
Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь…
Тривога стала поволі влягатися, відступати. Уяву заповнило розбурхане море, яке оскаженіло розкидає козацькі човни, але веселі, життєрадісні мандрівники‑троянці не лякаються грізної бурі, дружно гребуть веслами, сміються, жартують.
За ілюмінатором, повернутим до Землі, вже починався неозорий Тихий океан. Щойно минули найвищу вершину земної кулі Джомолунгму, або, як її ще інакше називають, Еверест (у Капітана в пам’яті спливли цифри: 8848 метрів. “Якби ще додати сорок, то були б одні вісімки”, – подумав він), а вже наближається найглибша на Землі Маріанська западина (“Теж цікаві цифри: 11022 метри, – подумав Капітан, – одинадцять, а потім нуль і помножене на два: двадцять два”). Ось із синього океану повистромлювали темно‑зелені спини спочатку Філіппінські, а далі Каролінські острови. Наче якісь велетенські звірі вилізли з води погрітися на сонці. А поміж ними снують кораблі, залишаючи за собою по обидва боки сліди, які роблять їх подібними до довговусих водяних жучків.
Якраз над Маріанською западиною Капітан відчув, як їхній корабель хитнувся, ніби повний соломи віз на вибоїні. “Невже і в космосі западина, як і на Землі, – проскочила в Капітана думка. – Але ні, одне з другим не пов’язане”. Капітан прислухався. Ніяких звуків. Тільки корабель ще раз гойднувся, ще, ніби хтось його штовхнув убік. Від курсу він, проте, не відхилявся.
Потім щось глухо гупнуло. І за перегородкою в шлюзовій камері почулося шипіння.
– Та це ж Граматик повернувся! – майже вигукнув Капітан. – Повітря в шлюзову камеру напускає.
Він відклав книжку й підійшов ближче до дверей, щоб, коли потрібно буде, допомогти товаришеві.
Клацнув замок, і відчинилися двері. У проймі з’явився зморений Граматик. Живий і цілий. Від нього повіяло холодним і паленим залізом. На скафандрі забіліли кристалики інею.
Граматик, не кажучи ні слова і не піднімаючи заборола на шоломі, обернувся обличчям до отвору й почав вибирати фал, який тягся за ним. Щось зачепилося в дверях, він поправив його, і ось до кабіни вплив…
Бряз(к)нути, форпос(т)ний, некорис(т)ливий, хвас(т)ливий, кіс(т)лявий, пристрас(т)ний, дійс(т)ний, контрас(т)ний, щас(т)ливий, ультрасучас(т)ний, пес(т)ливий, облас(т)ний, гіган(т)ський, альпініс(т)ський, учас(т)ник, балас(т)ний, ненавис(т)ний, шіс(т)надцять, чотиритиж(д)невий, турис(т)ський, неумис(л)ний, захис(т)ник.
Ключ. Вибери підряд лише ті слова, у які не треба вставляти букв із дужок (у них відбулося спрощення в групах приголосних). У кожному такому слові підкресли третю від початку букву. Саме в цих буквах і криється потрібна інформація.
