Розділ XV «Чиї сліди?»
Капітан і Граматик натрапили на дивні сліди на поверхні Місяця. Вони зрозуміли, що це не їхні відбитки, адже весь час ішли прямо й не могли повернутися назад. Сліди були схожі на людські, але трохи більші, тому хлопці почали здогадуватися, що їх могли залишити космічні пірати або навіть прибульці з інших планет.
Порадившись, вони вирішили не повертатися до корабля, а йти слідами, щоб з’ясувати, хто їх залишив. Капітан наказав бути дуже обережними, триматися ближче до скель і поки що нічого не повідомляти Незнайкові та Другу, щоб не виказати себе.
Дорогою Граматик згадав, як вони з Капітаном колись узимку шукали Незнайка за слідами на снігу. Ці спогади допомогли йому ще уважніше придивлятися до загадкових відбитків на місячному пилу.
Раптом поверхня Місяця здригнулася. Хлопці ледве втрималися на ногах і зрозуміли, що стався місяцетрус. Невдовзі вони побачили величезний стовп каміння й пилу, схожий на квітучий терновий кущ. Капітан припустив, що це може бути виверження вулкана, але вирішив не змінювати маршруту й продовжити переслідування.
Коли мандрівники наблизилися до Білої гори, з-за скелі несподівано вийшла загадкова постать у скафандрі з незвичайним циліндричним шоломом. Капітан наказав сховатися в тіні, щоб їх не помітили. Граматик устиг увімкнути передавач і попередити Друга та Незнайка про можливу небезпеку, повідомивши, що на Місяці можуть бути космічні пришельці або пірати. Після цього вони стрімко кинулися до укриття, відчуваючи, що опинилися перед великою таємницею і серйозною небезпекою.
Розділ XVI «На Місяці трава не росте»
Після того як зв’язок із Капітаном і Граматиком обірвався, Друг зрозумів, що вони потрапили в небезпеку. Він припустив, що друзів міг засипати камінний дощ або пошкодити їхні скафандри. Незнайко спочатку жартував, що Граматик хотів сказати «на Місяці косовиця», але Друг пояснив, що на Місяці трава не росте, тому косовиці там бути не може.
Друг вирішив негайно вирушити на допомогу Капітанові й Граматикові. Незнайко також наполіг, що піде разом із ним. Перед виходом пес ретельно перевірив його скафандр, запас кисню та обладнання, адже будь-яка помилка могла коштувати життя.
На поверхні Місяця Незнайкові було дуже важко рухатися. Скафандр заважав згинати ноги, а спека й холод одночасно виснажували його. Він сумував за Землею, зеленою травою, річкою та теплим сонцем. За порадою Друга він увімкнув систему охолодження.
Йдучи слідами Капітана й Граматика, вони помітили місце, де друзі довго стояли. Там був ще один, невідомий слід. Друг зробив висновок, що Капітан і Граматик нікого не зустрічали, а лише почали переслідувати невідомого.
Згодом сліди Капітана й Граматика раптово зникли, а далі тягнулися лише два чужі сліди. Це означало, що хлопці кудись поділися. Незнайко припустив, що їх викрали, але Друг не погодився, адже тоді чужі сліди були б глибшими.
Раптом на Незнайка накинули аркан. Невідомий у дивному циліндричному шоломі почав тягнути його за мотузку. Незнайко не міг підвестися і зрозумів, що його хочуть забрати в полон. Він покликав Друга на допомогу, але пес, припавши до землі, почав дивно тремтіти, і сталося щось несподіване.
Розділ XVII «У пастці»
Капітан і Граматик опинилися у глибокому проваллі, де панувала непроглядна темрява. Вони не бачили ні Сонця, ні Землі, ні зірок. Граматик помічав лише дивні спалахи перед очима, а Капітан пояснив, що це діє космічне проміння.
Хлопці почали шукати один одного навпомацки й незабаром зустрілися. Вони помітили, що їхні скафандри вкрилися липким місячним пилом. Граматик зізнався, що його радіопередавач розбився під час падіння, коли він саме намагався попередити Незнайка й Друга про невідомого.
Капітан висловив думку, що землетрус був не природним явищем, а наслідком вибуху. Він припустив, що дивний незнайомець у циліндричному шоломі може бути вартовим якоїсь таємничої бази на Місяці.
Обговоривши різні версії, друзі дійшли висновку, що потрапили в природну місячну тріщину приблизно дванадцятиметрової глибини. Завдяки слабкому тяжінню вони майже не постраждали, але вибратися нагору було дуже важко.
Капітан і Граматик розглядали різні способи порятунку: використати кисневі балони як реактивний двигун, видряпатися по мотузці або видовбати сходинки в скелі. Однак жоден із цих способів не гарантував успіху.
На щастя, Граматик згадав, що має мотузок, але він виявився закоротким. Тоді хлопці вирішили не чекати допомоги, а шукати вихід самостійно. Вони зв’язалися мотузкою, щоб не загубитися в темряві, і почали рухатися вздовж тріщини.
Під час руху між ними виникла суперечка щодо напрямку, але Капітан логічно відновив події падіння і довів, що Граматик просто втратив орієнтацію після удару. Після цього вони продовжили шлях, долаючи втому й спрагу, сподіваючись знайти вихід із небезпечної пастки.
Розділ XVIIІ «Кров на алмазі»
Незнайка потрапив у полон до загадкового чоловіка в циліндричному шоломі. Зв’язаного мотузкою його несли через місячну поверхню до величезної ракети. Дорога була довгою й виснажливою: сонце сліпило очі, а страх не полишав хлопця.
Біля ракети Незнайка провели повз варту, підняли ліфтом і через шлюзову камеру завели всередину. Там він опинився у великій розкішній каюті, прикрашеній килимами із земними краєвидами. У кріслі сидів дивний підстаркуватий чоловік із рудою цапиною борідкою та коштовними перснями на руках.
Незнайко й незнайомець намагалися порозумітися, але через різне розуміння назв міст виникало багато кумедних непорозумінь. Незнайко розповідав про Келеберду, Канів, Дніпро та Київ, а чоловічок думав про відомі європейські курорти й палаци.
Згодом господар почав говорити про багатство й коштовності. Він захоплено згадував золоту пектораль і особливо знаменитий алмаз «Сансі», заради якого, за його словами, люди не раз вбивали одне одного. Він розповів історію про індійського принца Мухаммеда, який хитрощами погубив власного батька, щоб заволодіти дорогоцінним каменем.
Незнайко не міг зрозуміти, як можна жертвувати людськими життями через звичайний камінь, адже для нього справжню цінність мали не коштовності, а праця й людська майстерність. Його слова лише роздратували дивного співрозмовника.
Після цього чоловічок почав розпитувати Незнайка про навчання, улюблені предмети та здібності. Вислухавши відповіді, він вирішив, що хлопець йому підходить для якогось задуму. Останні слова незнайомця так вразили Незнайка, що він відчув сильне хвилювання і зрозумів: його хочуть використати для небезпечної справи.
Розділ XIX «В оранжереї оранжеве небо»
Граматик і Капітан, опинившись у темряві, помітили смужку світла й через відчинені двері потрапили до шлюзової камери. Далі вони пройшли коридором і зайшли до великої зали, де зустріли високого доброзичливого чужопланетянина.
Господар станції дозволив хлопцям зняти шоломи, пояснивши, що повітря придатне для дихання. Під час розмови він розповів, що прибув із планети біля зорі Епсилон у сузір’ї Ерідана. Їхня цивілізація набагато старша за земну й досягла величезних успіхів у науці та техніці, але через однаковість думок і відсутність суперечностей перестала розвиватися.
Саме тому їхня експедиція подорожує Галактикою в пошуках нового й незвичайного. Вони вже кілька місяців спостерігають за Землею, але не втручаються в життя її мешканців.
Чужопланетянин запросив хлопців оглянути станцію. Спочатку вони побували в оранжереї під прозорим куполом, де оранжеве небо створювало незвичайну атмосферу. Там росли дивовижні дерева, трава й квіти, а інші члени експедиції вручну доглядали рослини. Виявилося, що така праця для них є найкращим відпочинком.
Потім Капітан і Граматик відвідали секцію синтезу, де за допомогою складних машин із рослин виготовляли різноманітні продукти харчування. Чужопланетянин пояснив, що вони дбайливо ставляться до природи, не знищують органічні рештки й використовують їх для відновлення ґрунту.
Після цього хлопців привели до робітні, де члени експедиції досліджували Землю за допомогою сучасних приладів і телескопів. Їм дозволили подивитися на свою планету зблизька. Граматик побачив рідне село, Дніпро, свій дім і маму, яка разом із Незнайковою матір’ю дивилася на Місяць і сумувала за дітьми.
Не стримавши почуттів, Граматик голосно звернувся до Землі, ніби сподіваючись, що його рідні почують. Побачене ще більше зміцнило в ньому бажання якнайшвидше повернутися додому.
Розділ XX. «Аварія»
Після того як Граматик і Капітан побачили Землю в телескоп, чужопланетяни попросили пояснити, чому рідна планета викликає в людей такі сильні почуття. Граматик виступив перед членами експедиції й щиро розповів про любов до батьківської хати, рідної землі, природи, мови та сім’ї. Він описав красу всіх пір року й пояснив, що саме спогади про Батьківщину роблять Землю найдорожчим місцем для людини.
Його слова справили велике враження на чужопланетян, які почали жваво обговорювати почуте. Але раптом пролунав різкий тріск: метеорит пробив покриття станції. Повітря почало швидко виходити у відкритий космос, і тиск різко впав.
Капітан устиг закрити шолом, а Граматик не зміг опустити забороло, бо механізм заклинило. Він почав задихатися й знепритомнів. Капітан кинувся рятувати друга, затуливши отвір його шолома своїм тілом. Свідомість Граматика згасала, і останнім, що він почув, був тривожний голос Капітана.
Розділ XXI. «Нерівний двобій»
Незнайко стримав свій гнів і вирішив не сперечатися з дивним чоловічком, щоб не наразити на небезпеку друзів. Тим часом той вихваляв своїх роботів, які бездумно виконують будь-які накази, і пояснював, що хоче залишити Незнайка живим лише як покірного слугу.
Чоловічок назвав себе інженером Джеком Гаррісом, сином інженера Гаріна, і похвалився величезними багатствами. Він розповів про свій страшний задум — за допомогою смертоносних променів знищити людей на значній частині Землі, щоб самому заволодіти всіма скарбами, музеями, палацами та коштовностями.
Незнайко був вражений такою жорстокістю й сказав, що його співрозмовник — дуже погана людина. Він навмисно не розповів про Капітана й Граматика, приховавши існування друзів. Гарріс вирішив замкнути Незнайка на складі, сподіваючись таким чином упіймати його собаку Друга, якого дуже хотів забрати собі.
Робот вивів Незнайка з ракети на поверхню Місяця й повів до інших роботів. Хлопець думав про друзів і сподівався, що вони ще на волі та зможуть його врятувати. Та раптом конвоїр несподівано зупинився, схопив Незнайка і сталося щось зовсім несподіване, що змінило подальший перебіг подій.
Розділ XXIІ. «Порятунок»
Після зникнення Незнайка шестиногий пес Друг залишився сам серед безжиттєвої місячної пустелі. Спочатку він хотів вирушити на допомогу Незнайкові, але вирішив спершу розшукати Капітана й Граматика, бо не знав, чи вони живі.
Бігаючи вздовж глибокого провалля, Друг почув голос Капітана. Виявилося, що хлопці опинилися на дні темної прірви й не можуть вибратися. Граматик був дуже ослаблений після аварії й ледве тримався на ногах.
Пес почав обережно спускатися вниз, орієнтуючись на голос Капітана. Коли він дістався друзів, Капітан прив’язав до нього мотузок і наказав повільно підніматися нагору. Сам він поліз за Другом, а Граматик, незважаючи на слабкість, почав рухатися слідом.
Підйом був важким і небезпечним. Капітан майже нічого не бачив, скафандр заважав рухатися, але він уважно перевіряв кожен виступ і не поспішав, щоб не зірватися. Друг упевнено знаходив безпечний шлях, а Граматик мужньо долав втому й нестачу кисню.
У якийсь момент мотузок натягнувся, і Капітан занепокоївся, що товариш упав. Та виявилося, що Граматик лише випадково наступив на нього. Після цього підйом продовжився.
Нарешті Друг вибрався на поверхню, а за ним і Капітан. Спочатку його очі застилала біла полуда, але незабаром зір повернувся. Він став біля краю провалля й почав обережно витягувати Граматика за мотузок.
Коли Граматик майже дістався поверхні, Капітан уважно подивився на нього й із тривогою вигукнув, бо помітив, що з товаришем сталося щось недобре. Незважаючи на всі труднощі, друзі врятувалися з небезпечної пастки завдяки взаємній підтримці, витримці та відданості Друга.
Розділ XXIII. Один серед пустелі
Після того як робот-конвоїр відійшов, інші роботи почали складати біля Незнайка балки та рейки, зовсім не звертаючи на нього уваги. Хлопець намагався підвестися, але зі зв’язаними руками це було неможливо. Втомившись, він на мить завмер, а роботи знову підкотили його до купи металу.
Лежачи на місячному ґрунті, Незнайко замислився про небезпеку, яка загрожує Землі. Він зрозумів, що повинен будь-що втекти й попередити друзів про підступний задум лиходія. Раптом він відчув, що мотузка послабилася. Обережно звільнивши руки, хлопець піднявся й непомітно відійшов. Роботи не переслідували його, бо виконували лише запрограмовані накази.
Незнайко вирішив не повертатися до ракети, де перебував небезпечний чоловік із цапиною бородою. Він пішов у протилежний бік, намагаючись знайти дорогу до свого корабля. Дорогою хлопець бачив величезну місячну споруду, біля якої працювали роботи, а над нею висіла прекрасна Земля.
Йдучи безкраєю пустелею, Незнайко згадував своїх друзів Капітана і Граматика та був упевнений, що вони не покинули б його в біді. Самотність і незвичний місячний краєвид навіювали сумні думки. Він пригадував дитинство, як колись заснув під гарбузовим листям під час гри в хованки, а друзі довго його шукали й зрештою знайшли. Цей спогад додавав йому надії, що й тепер товариші не припинять пошуків.
Довга дорога виснажила Незнайка. Він відчував голод, спрагу й сильну втому. Присівши відпочити на камені, хлопець почув прекрасний спів солов’я, який на мить переніс його думками на рідну Землю. Але несподівано спів змінився карканням ворона. Підвівши голову, Незнайко побачив, що до нього знову наближається циліндроголовий робот із капроновим мотузком.
Від страху хлопець не міг ані втекти, ані закричати. Зібравши останні сили, він почав голосно кликати своїх друзів, сподіваючись, що вони почують його й прийдуть на допомогу.
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Якщо вам цікавий подальший переказ цієї книги пишіть про це в коментарях!
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
