«Троє на Місяці» читати (скорочено) – Іван Ющук

Іван Ющук «Троє на Місяці» читати повністю текст онлайн, що розповідає про фантастичні пригоди юних українців на Місяці.

Іван Ющук «Троє на Місяці» читати

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Уважний читач, щойно візьме цю повість до рук, відразу помітить, що вона не “наукова”, а “граматична”. Але хай це не лякає його. Автор аж ніяк не мав наміру викладати тут граматику: йшлося лише про те, щоб уважний читач ще раз перечитав у шкільному підручнику правила українського правопису й правильно розплутав 33 шифровки, які виникають кожного разу саме там, де події набувають найнебезпечнішого для героїв повороту.

До речі, коли вже зайшла мова про дешифрування, то слід пам’ятати, що його треба робити не будь‑де (не на клаптиках паперу і тим більше не на сторінках книжки), а в спеціально заведеному для цього зошиті, який повинен зберігатися в надійному, недоступному для “піратів” місці: у портфелі чи в шухляді.

В уважного читача може виникнути запитання: де хлопці взяли корабель та інше космічне спорядження, адже такі речі на дорозі не валяються? Усілякі деталі купили в Києві в магазині “Юний технік” за гроші, зароблені влітку. Скафандри десь дістали готові. Звичайно, нових їм ніхто не дав, цього не можна сподіватися навіть у далекому майбутньому, тому ці їхні обладунки такі поношені й застарілі. А от корабель склепали самі у верболозах (бо ж де ще інакше, як не там, хтось із них пощербив сокиру?). Адже в космічну мандрівку їх покликали фантазія і власна уява, а може, їм дещо привиділось у сні. Через те, мабуть, і деякі закони фізики в їхньому кораблі не такі нещадні, як у кораблях, побудованих висококваліфікованими спеціалістами на космічних корабельнях.

Кілька слів про героїв. Це звичайнісінькі собі хлопці, яких можна впізнати по тому, що на уроках мови, і не тільки мови, вони час від часу замріяно дивляться кудись у вікно. Чому Капітана прозвали Капітаном, а Граматика – Граматиком, я гадаю, не треба пояснювати. Але Незнайко… Дехто його обзивав бараном, інші – дурнем, телепнем. Проте ці означення зовсім несправедливі. Найкраще для нього все‑таки підходить прізвисько Незнайко, бо, вже давно хтось з українців сказав: “Незнайко на печі лежить, а Знайко по дорозі біжить”. А письменник Григорій Тютюнник у романі “Вир” написав: “Федот навмисне удавав із себе незнайка”.

Хто ж такий Гарріс? Чи капіталіст? Аж ніяк. Це маніяк‑злочинець, якому без будь‑якого труда дісталися незліченні багатства і який хоче мати їх ще більше. Навіщо? Навряд чи й він сам знав навіщо. Бо якби хоч трохи він задумувався над тим “навіщо”, то не плекав би таких людоїдських планів.

Дуже багато всіляких пригод довелося пережити хлопцям. Але з кожпого скрутного становища вони виходять переможцями. Чи випадково це? Зовсім ні. Уважний читач повинен помітити, що дві речі їм кожного разу ставали в пригоді: справжня, непідробна людяність і рідне слово. Вони завжди дбають насамперед не про себе, а про товариша, про інших людей. А рідне слово, яке йде з глибоких віків, додає їм сили, витривалості, розраджує їх у тяжкі хвилини.

Автор

«Троє на Місяці», розділ І. Таємнича записка

Наближався до кінця останній травневий день.

Щоправда, над Келебердою ще стояв гомін: десь на вибоїнах бряжчала бортами вантажна автомашина, хтось клепав косу, когось гукали, де‑не‑де ліниво озивався собака, часом поважно мукала корова. Але то був вечоровий гомін, коли все лаштується до спочинку після виснажливої денної праці.

На протилежний, правий берег Дніпра, заволочений прозоро‑бузковою млою, вже лягли нерівними плямами перші сутінки й поповзли, наче розколини, по зеленому шумовинню густих заростей. Потемніли старезні тополі круг Шевченкової могили. А за ними, з‑за Канівських гір, виткнулася темно‑синя хмара, готова розпростерти свої пощерблені крила над розімлілою від денної спеки землею.

Сонце скотилося майже до самого обрію, але, помітивши зловісну, темно‑синю стіну на заході, раптом застигло на місці. Йому, певне, стало жаль того чудового світу, що, залитий буйною зеленню та рясним цвітом, красувався по обидва боки величної річки. І воно ще раз, востаннє зібравши сили, щедро сипнуло навсібіч гарячими стрілами променів.

Посвітлішали верхівки дерев. То тут, то там у небесній безкрайності спалахнули сліпучо‑білі, опалові, жовтогарячі, червоні мазки хмаринок. Забіліла срібляста смуга, залишена реактивним літаком. Барви яріли, мінилися, переходили одна в одну й нарешті меркли, щоб знову злитися з синявою неба. Тільки вихоплена сонцем з небесної безодні прозора пелюстка молодого місяця не тьмарилася, не танула, а наливалася світлом і ставала дедалі виразнішою.

Ніби якийсь невидимий художник‑велетень на очах творив дивну космічну картину. Неповторну, казкову, розкішну – аж дух перехоплювало. Здавалося, в грудях від неї народжувалася й ширяла, заполонюючи і тебе, і весь простір довкола, беззвучна музика, пройнята незбагненним щемом, сповнена гармонії й довершеності.

Саме в цей час на вулицю з хати вийшов досить високий широкоплечий хлопець років чотирнадцяти. Вій прихилився до стовпця хвіртки і так і завмер, прикипівши очима до цього захоплюючого видива. Не помічав нічого: ні комарів, що надокучливо дзижчали навколо його пелехатої голови, ні куща шипшини, всипаного запахущими квітками, ні гомону, який плив над селом. Тільки вбирав у себе мінливі барви заходу і вслухався в бентежну мелодію, іцо розливалась над світом.

Потім затримав мрійливий погляд на вузькій пелюстці Місяця, довго вдивлявся в його тонкі, мов мереживо, обриси, ніби щось вичитував з нього. А тоді глибоко вдихнув свіжого повітря, що накочувалося з дніпрових лугів на Келеберду, і перевів очі на дорогу, яка бігла в лози.

Поволі осідала курява, збита худобою. Перевальцем, покахкуючи, брели качки від ставка. Якийсь чоловік підгрібав натрушену біля воріт солому. Дві жінки зупинилися на узбіччі – про щось жваво розмовляли між собою.

З гілки, що нависла над хвірткою, хлопець машинально зірвав зелену вишню, розкусив її і, скривившись, виплюнув. Тоді відщипнув кілька молоденьких вишневих листочків, поклав у рот і став жувати. А в його очах, що пильно стежили за дорогою, росла невідома тривога. Щось, видно, дуже непокоїло його.

Аж раптом у кінці вулиці, від верболозів, знову знялася курява: запізнілий пастух настирливо підганяв корову з телям. Обличчя в хлопця, що стояв біля хвіртки, розпогодилося, він ляпнув долонею себе по шиї, проганяючи в’їдливого комара, і ступив назустріч товаришеві.

– Ну, що, знайшов? Де була? – запитав він пастуха, коли той порівнявся з ним.

– Та знайшов, – відповів товариш. – Ніг під собою не чую. Мало не до Канівської греблі забрела.

– Швидше повертайся, Граматику, не барися довго. Є новий цікавий матеріал, – хлопець торкнувся рукою задньої кишені сіро‑синіх дешевих джинсів, з якої стирчала газета. – Та й про нашу експедицію треба докладніше поговорити.

– Я миттю, Капітане. А ти, щоб не нудився без діла, ось прочитай, – і Граматик тицьнув йому в руку складений учетверо аркуш із зошита.

Той, кого було названо Капітаном, залишився чекати. А Граматик, – безперечно, Капітанів однокласник, трохи нижчий від нього й дрібніший, з акуратно підрізаною над лобом і пригладженою чуприною, так само в дешевих джинсах, що колись були голубого кольору, і босий, – щодуху погнав корову додому.

Капітан тим часом розгорнув папірець, і в очі йому впав якийсь незрозумілий, химерний набір слів. Став поволі читати:

Галактика, вакуум, гамір, галас, гасло, гармонька, гарпун, вольовий, воля, віче, володар, ветеран, ватра, галявина, вітролом, в’яз, гербіцид, віспа, впівголоса!

Кінець ознайомчого фрагменту…

Іван Ющук «Троє на Місяці» скорочено

Автор переказу – Гнатюк Юлія

Слово до читача

Автор одразу попереджає: повість не наукова, а «граматична». Він не мав на меті викладати граматику — він хотів, щоб читач перечитав правила українського правопису і розв’язав 33 шифровки, які з’являються в найнебезпечніші моменти для героїв. Розшифровки треба робити в окремому зошиті, який зберігається подалі від «піратів».

Герої — троє звичайних хлопців: Капітан, Граматик і Незнайко. Деталі для космічного корабля вони купили в київському магазині «Юний технік», скафандри дістали старі, а сам корабель збудували власноруч у верболозах. У мандрівку їх покликали фантазія й уява. Їхній ворог — Гарріс, маніяк-злочинець, що прагне ще більших багатств, навіть не розуміючи навіщо. З кожної небезпеки хлопців рятують дві речі: справжня людяність і рідне слово.

Розділ І. Таємнича записка

Надворі добігав кінця останній травневий день. Над селом Келеберда стояв тихий вечірній гомін: десь бряжчала вантажівка, хтось клепав косу, мукала корова. На правому березі Дніпра вже лягали перші сутінки, темніли тополі біля Шевченкової могили, а з-за Канівських гір насувала темно-синя хмара. Сонце, наче жаліючи прекрасний світ, востаннє щедро кинуло навсібіч промені — і небо спалахнуло різнобарвними хмаринками. Молодий місяць поволі наливався світлом.

Біля хвіртки стояв широкоплечий чотирнадцятирічний хлопець і, забувши про все, вдивлявся в цю дивовижну картину. Він довго споглядав тонкий серп місяця, а потім переніс погляд на дорогу, що вела в лози, — в його очах росла тривога.

Нарешті з’явився товариш — він гнав корову з телям, що забрела аж до Канівської греблі.

— Швидше повертайся, Граматику, — сказав хлопець біля хвіртки. — Є новий цікавий матеріал. Та й про нашу експедицію треба поговорити.

Граматик, не зупиняючись, тицьнув йому складений аркуш із зошита і побіг додому.

Капітан розгорнув папірець і побачив дивний набір слів: галактика, вакуум, гамір, галас, гасло, гармонька, гарпун, вольовий, воля, віче, володар, ветеран, ватра, галявина, вітролом, в’яз, гербіцид, віспа, впівголоса!

Хлопець розгублено здвигнув плечима. «Це не домашнє завдання, — подумав він. — Це Граматик щось накрутив». З іншого боку аркуша виявилася інструкція:

Запиши всі слова у стовпчик строго за алфавітом. У кожному слові підкресли передостанню букву. З цих букв складеться речення.

Капітан почав розшифровувати: вакуум, ватра, ветеран — у, р, а. «Ура! Є перше слово», — зрадів він і продовжив розгадувати таємницю.

Розділ ІІ. «Космічні пірати»

Після заходу сонця до Капітана повернувся Граматик, який довго шукав загублену корову. Капітан показав йому статтю з газети про нові дослідження Місяця. У ній повідомлялося про загадкове голубувате світіння над кратером Лінней у Морі Ясності. Учений припускав, що це пов’язано з виходом газів із місячних надр.

Капітан дуже зацікавився цією новиною. Він висловив думку, що на Місяці може бути кисень, а отже, там можна буде створювати житлові приміщення для людей. Також хлопці прочитали про загадкові спалахи в горах Дерфеля біля південного полюса Місяця. Це стало ще однією нерозгаданою таємницею супутника Землі.

Потім Капітан запитав Граматика про шифровану записку. Той пояснив, що всі важливі повідомлення потрібно шифрувати через небезпеку космічних піратів, які грабують космічні кораблі. Граматик запропонував використовувати граматичні шифри, засновані на правилах української мови. Капітан підтримав цю ідею.

Щоб перевірити винахід, Граматик дав Капітанові нову шифровку. За спеціальним ключем потрібно було вибрати слова, у яких кількість звуків і букв однакова, а з перших букв прочитати приховане запитання. Капітан уважно взявся за розгадування.

Розділ ІІІ. «Третій зайвий»

Надворі вже сутеніло. Капітан і Граматик чекали на Незнайка, який готував космічний корабель до польоту. Поруч із ними був їхній незвичайний шестиногий пес Друг.

Незнайко повідомив, що майже закінчив підготовку корабля: завантажив воду, кисень, продукти й більшу частину космічного пального. Після цього він несподівано попросив узяти його із собою на Місяць.

Хлопці пояснили, що корабель розрахований лише на двох членів екіпажу, а всі запаси також підготовлені для двох людей. Незнайко дуже хотів летіти й пропонував розміститися будь-де, навіть у відсіку для продуктів.

Тоді Друг пояснив, що зайва маса на кораблі потребує додаткового пального і може завадити польоту. Тому взяти третього пасажира неможливо. Незнайко засмутився, але погодився з доводами друзів. Він попросив привезти з Місяця каміння та інші цікаві зразки для шкільного музею.

Коли Незнайко пішов завершувати підготовку корабля, над селом запанувала тиха літня ніч. Здалеку долинала пісня Оксани, співали солов’ї, а в небі сяяв молодий місяць. Хлопці милувалися красою вечора й думали про майбутню космічну подорож.

Наприкінці розмови Капітан повідомив, що розгадав чергову шифровку Граматика і готовий до старту експедиції.

Розділ IV. «Вогняна куля»

Першого червня в Келеберді всі прокинулися дуже рано. Над селом сходило сонце, небо наповнювалося яскравими барвами, співали півні, мукали корови, а люди поспішали до своїх справ. Проте цього ранку дітей не потрібно було будити — вони самі схоплювалися з ліжок ще до світанку.

У селі панувало незвичайне пожвавлення. Хтось шукав драбину, хтось — сокиру, а маленькі діти мріяли полетіти на Місяць. Дорослі дивувалися поведінці хлопців, але ще не знали причини цього хвилювання.

Коли над Дніпром почало світати, раптом у небі з’явилася яскрава вогняна куля. Вона стрімко злетіла над селом і осяяла все навколо потужним світлом. Люди завмерли від подиву, милуючись незвичайним видовищем.

Та ніхто не здогадувався, що цією вогняною кулею був космічний корабель, на якому Капітан, Граматик і їхній вірний помічник Друг вирушили в подорож до Місяця. Саме в цей час вони розгадували чергову граматичну шифровку з дуже важливим секретним повідомленням.

Розділ V. «Операція “Узвар”»

Космічний корабель уже летів далеко над Землею. За ілюмінаторами сяяли зорі, а внизу виднілися вогні міст. Граматик спостерігав за планетою та намагався визначити, над якими країнами вони пролітають.

Капітан зізнався, що ледве не проспав старт, бо допізна перевіряв усі розрахунки польоту. Граматик також розповів, як важко було прокидатися так рано. Хлопці вирішили трохи підкріпитися. Капітан запропонував їжу, але Граматик захотів лише випити вишневого узвару.

Під час пиття в умовах невагомості сталася пригода. Граматик закашлявся, і велика червона куля узвару випливла з пакета та зависла посеред кабіни. Вона могла пошкодити прилади корабля, тому хлопці почали думати, як її безпечно прибрати.

Спочатку вони обговорювали різні способи, а потім вирішили використати гумову грушу. Капітан обережно підплив до кулі й поступово втягнув усю рідину всередину груші. Так «операція “Узвар”» успішно завершилася.

Після цього Друг повідомив, що незабаром зійде Сонце. Хлопці спостерігали неймовірно красивий космічний світанок. Над краєм Землі поступово з’являлися різнокольорові смуги, схожі на веселку, а потім виглянуло Сонце. Земля під ними оживала у променях світла, відкриваючи ліси, поля, гори та моря.

Захоплений побаченим, Граматик помітив унизу щось незвичайне й радісно покликав Капітана. Тим часом на них чекала нова шифровка та нові пригоди під час польоту до Місяця.

Розділ VI «Невже аварія?»

Під час польоту космічного корабля Граматик показував Капітанові Землю через ілюмінатор. Вони бачили Чорне та Азовське моря, Дніпро, його водосховища та намагалися розгледіти рідне село Келеберду. Хлопці милувалися краєвидами своєї Батьківщини з космосу.

Побачивши Дніпро, Капітан зацікавився походженням його назви. Граматик розповів про різні наукові версії та пояснив, що слово «Дніпро» колись означало «Дунай-ріка». Він навів приклади з народних пісень і літописів, де слово «Дунай» уживалося як загальна назва великої річки. Потім Граматик докладно пояснив походження назв Дніпро, Дністер і Дунай, розповів про давні корені слів, які означали воду, річку та швидкий рух.

Хлопці обговорювали також інші назви річок і навіть ім’я давнього слов’янського бога Перуна. Граматик вважав, що спочатку Перун був богом дощу, якого особливо шанували хлібороби. Він захоплено розповідав, як багато про минуле народу можна дізнатися, досліджуючи слова та їхнє походження.

Раптом Капітан перервав розмову. Після перевірки розрахунків він повідомив, що орбіта корабля проходить на вісім кілометрів нижче від запланованої. Відхилення було невеликим, але незрозумілим. Можливо, корабель виявився важчим через додатковий пакунок, про який згадував Незнайко. Для виправлення помилки доводилося витратити частину запасного пального.

Друг перевірив розрахунки й підтвердив їхню правильність. Після цього екіпаж приготувався до переходу на основну траєкторію. Та коли Капітан почав дозувати пальне, виявилося, що система працює неправильно: замість потрібної кількості показувала більшу, а зайве пальне не скидалося.

Капітан намагався виправити несправність, але безрезультатно. У кабіні запанувала тривожна тиша. Нарешті він обернувся до товаришів. Його обличчя було блідим, але голос залишався спокійним. Стало зрозуміло, що під час старту могла статися серйозна аварія.

Розділ VII. «Люк не відчиняється»

Після того як стало зрозуміло, що несправність пов’язана з дозатором пального, Граматик вирішив вийти у відкритий космос і перевірити обладнання. Капітан допоміг йому підготувати скафандр, дав необхідні інструменти та попросив бути обережним. Граматик пообіцяв діяти уважно й вирушив до шлюзової камери.

Після відкачування повітря він відчинив зовнішній люк і вперше опинився у відкритому космосі. Спочатку хлопця охопив страх перед безмежною чорною порожнечею, але він швидко взяв себе в руки. Йому пригадалося дитинство, коли він так само боровся зі своїми страхами. Граматик почав уважно розглядати Землю, яка з космосу здавалася надзвичайно красивою. Він бачив моря, океани, хмари над Гімалаями та ще раз переконався, яка прекрасна його планета.

Тримаючись за скоби на корпусі корабля, хлопець повільно дістався до камери з пальним. Дорогою він навіть злякався яскравого променя, прийнявши його за лазерну зброю космічних піратів. Однак незабаром зрозумів, що це був лише освітлений Сонцем страхувальний трос.

Біля камери з пальним виникла нова проблема. Люк ніяк не відчинявся. Граматик спочатку подумав, що метал деформувався під час польоту. Після кількох невдалих спроб він зрозумів, що не до кінця повернув ключ. Коли засувка клацнула, люк нарешті відчинився.

Заглянувши всередину, Граматик побачив дозатор і завмер від несподіванки. Побачене настільки вразило його, що він міцніше стиснув у руці ключ і на якусь мить навіть розгубився.

Розділ VIII. «Над Маріанською западиною»

Поки Граматик працював у відкритому космосі, Капітан і Друг залишалися на борту корабля. Капітана не полишала тривога через несподівані неполадки. Він думав про друга, який зараз самотньо перебуває в космосі, і хвилювався за його безпеку.

Щоб відволіктися від тривожних думок, Капітан доручив Другові стежити за приладами, а сам вирішив приготувати сніданок. Перебираючи продукти, він знайшов незапланований пакунок із пирогами. Тоді Капітан згадав слова Незнайка про таємничий згорток від Оксани і припустив, що під час завантаження могла статися помилка, через яку маса корабля змінилася.

Згодом він узяв читати поему «Енеїда». Читання допомогло йому трохи заспокоїтися. Тим часом корабель пролітав над Гімалаями, а потім над безкраїм Тихим океаном. Капітан милувався Землею з космосу й згадував цікаві факти про найвищу вершину світу — Еверест та найглибше місце океану — Маріанську западину.

Раптом корабель кілька разів хитнуло, ніби його штовхнули. Незабаром почувся глухий удар і шипіння повітря. Капітан зрозумів, що це повернувся Граматик і почав наповнювати шлюзову камеру повітрям.

Невдовзі двері відчинилися. До кабіни увійшов виснажений Граматик. Його скафандр був укритий кристаликами інею. Не сказавши ні слова, він почав підтягувати за собою страхувальний трос. Було видно, що хлопець повернувся зі справді важливою новиною про причину несправності корабля.

Розділ IX. «У Морі Ясності нема води»

Повернувшись із відкритого космосу, Граматик приніс із собою несподіваного пасажира. Спочатку Капітан не зрозумів, кого саме той тягне за собою. Коли ж Граматик зняв шолом із потерпілого, усі побачили Незнайка. Він був сильно замерзлий, майже непритомний, тому хлопці почали негайно його рятувати. Вони розтирали йому груди та обличчя, робили штучне дихання і поїли гарячим молоком із маслом та перцем.

Незабаром Незнайко прийшов до тями. Капітан був вражений і розгніваний, адже ніхто не знав, як хлопець опинився на кораблі. Тоді Граматик розповів, що знайшов його в камері з пальним. Незнайко сидів просто на дозаторі, через що й виникли всі проблеми з подачею пального. Батареї його старого навчального скафандра розрядилися, тому він ледь не замерз у космосі.

Коли Незнайко трохи оговтався, він чесно розповів свою історію. Йому дуже хотілося полетіти на Місяць разом із друзями. Особливо його приваблювало Море Ясності, яке він уявляв справжнім морем із теплою водою, островами та красивими черепашками. Щоб потрапити в експедицію, хлопець таємно заліз у камеру з пальним. Перед цим він завантажив ще п’ять кілограмів пального, а запасні десять кілограмів прибрав, щоб самому поміститися всередині.

Почувши це, Капітан зрозумів, що корабель залишився без резервного запасу пального. Це значно ускладнювало подальший політ. Незнайко ж розповів, що під час старту його сильно притисло, а потім він замерз і майже весь час дрімав.

Тоді Друг пояснив Незнайкові, що на Місяці немає справжніх морів. Місячні моря — це лише великі темні рівнини без води. Граматик доповнив пояснення, розповівши про переносне значення слів і омоніми. Він навів приклади, як одне й те саме слово може означати різні речі.

Незнайко дуже засмутився, дізнавшись, що в Морі Ясності немає ні води, ні черепашок. Тим часом Капітан виконував нові розрахунки на електронно-обчислювальній машині. Закінчивши їх, він похмуро повідомив товаришам, що через появу незапланованого пасажира та втрату запасного пального експедиція опинилася в складному становищі. Це могло серйозно вплинути на весь подальший політ до Місяця.

Розділ X. «Вихід знайдено!»

Після того як Незнайко розповів, як потрапив на корабель, усі зрозуміли серйозність становища. Через його присутність маса корабля збільшилася на п’ятдесят кілограмів, а запасного пального зовсім не залишилося. Друг підрахував, що для виконання всіх маневрів потрібно ще десять кілограмів пального, яких на борту не було.

Капітан пояснив, що за таких умов експедиція не може бути виконана за початковим планом. Навіть якщо політ проходитиме бездоганно, пального не вистачить для посадки на Місяці, зльоту з нього та повернення на Землю. Крім того, обмеженими були запаси кисню й харчів.

Незнайко почувався винним і запропонував голодувати, щоб зекономити продукти. Проте Капітан відповів, що це не вирішить проблему з пальним. Він запропонував лише облетіти Місяць і повернутися додому без висадки. Граматик не хотів так легко відмовлятися від експедиції. Він вважав, що потрібно використати всі можливості, перш ніж змиритися з невдачею.

Незнайко намагався допомогти порадами, але його пропозиція про те, щоб сісти на «краю Місяця» й потім скотитися на Землю, викликала заперечення. Друг пояснив, що Місяць має форму кулі й не має краю, а для відриву від його поверхні потрібна велика швидкість. Граматик, пояснюючи Незнайкові помилку, навів багато прикладів синонімів і фразеологізмів.

Раптом одна з Незнайкових необережних фраз наштовхнула Граматика на цікаву думку. Він запитав у Капітана, чи вистачило б пального, якби місце посадки було приблизно на вісім кілометрів вище від кратера Ліннея. Капітан спочатку не зрозумів, навіщо це потрібно, але все ж виконав розрахунки.

Друг швидко визначив, що в такому випадку пального вистачило б і на посадку, і на повернення на Землю. Після перевірки Капітан підтвердив правильність цих розрахунків. Тоді Граматик нагадав про особливе місце на Місяці, яке розташоване значно вище за кратер Лінней і має велике наукове значення.

Капітан одразу зрозумів задум товариша. Його похмурий настрій змінився радістю. Він збагнув, що експедицію можна врятувати, змінивши місце висадки. Вихід із складної ситуації було знайдено. Капітан із захопленням оголосив, що експедиція відбудеться, а політ на Місяць продовжується.

Розділ XI «Потрібно мати силу волі»

Після того як Граматик запропонував новий план експедиції, настрій у всіх покращився. Капітан зрадів, що подорож на Місяць усе ж відбудеться, а Граматик висловив припущення, що гори Дерфеля можуть приховувати не менше таємниць, ніж кратер Лінней. Капітан пояснив, що ці гори майже не досліджені й цікаві ще й тим, що там ніколи не заходить Сонце, а отже, є постійне джерело енергії.

Незнайко обережно запитав, чи він допоміг знайти вихід із ситуації. Капітан відповів, що Незнайко лише наштовхнув їх на правильну думку, але водночас нагадав, скільки клопоту завдала його необдумана витівка. Граматик дорікнув Незнайкові за легковажність і сказав, що той діяв не думаючи про наслідки.

Проте Капітан не став його карати. Він зарахував Незнайка до складу екіпажу та доручив йому відповідати за чистоту, порядок і збереження харчів. У виконанні інших обов’язків йому мав допомагати Друг. Пес зауважив, що Незнайко недостатньо підготовлений до експедиції, бо має мало знань.

Незнайко зізнався, що хоче добре вчитися, але йому важко зосередитися. Його постійно відволікають цікаві події за вікном. Друг пояснив, що причина цього — нестійка увага, а Капітан додав, що Незнайкові бракує сили волі.

Хлопці почали пояснювати, як виховувати в собі наполегливість. Граматик розповів, як змусив себе не їсти черешні, поки не наповнить відро ягодами. Капітан пояснив, що сила волі полягає у вмінні наказувати самому собі й виконувати поставлене завдання.

Далі Граматик узявся пояснювати Незнайкові правило «дев’ятки» в українській мові. Він крок за кроком розібрав правило написання букв и та і в словах іншомовного походження. Незнайко уважно слухав і поступово зрозумів складний матеріал. Це додало йому впевненості.

Раптом Незнайко помітив над Землею дивовижну білу квітку, схожу на троянду. Спочатку друзі не повірили йому, але невдовзі побачили незвичайне явище. Капітан здогадався, що це спалахи блискавок над тропічними лісами Амазонки. Хлопці довго милувалися Землею, яка ніби дарувала їм білі троянди на прощання.

Потім Капітан нагадав, що час готуватися до переходу на основну траєкторію польоту. Граматик і Незнайко облаштували для себе місця, а Капітан разом із Другом перевірив усі прилади та розрахунки. Після запуску двигунів Незнайко злякався, що корабель перевертається, але Капітан пояснив, що це лише з’явилося тяжіння.

Коли корабель успішно вийшов на нову траєкторію, Капітан повідомив, що політ триватиме трохи довше, зате це дозволить заощадити пальне. Через нестачу запасів він запропонував усім відпочивати під час польоту, а контроль за кораблем доручив Другові. Незабаром усі члени екіпажу почали готуватися до сну, а корабель продовжив свій шлях до Місяця.

Розділ XII «Пейзаж без зелені»

Корабель успішно приземлився на Місяці серед кратерів і гір. Навколо простягався незвичайний пейзаж без рослинності, лише чорні й білі скелі та каміння.

Незнайко хотів одразу вийти назовні, але Капітан і Граматик пояснили йому, що на Місяці немає повітря, а температура є смертельно небезпечною. Вони наголосили на важливості самодисципліни та ретельної перевірки скафандрів.

Після посадки корабель засипало пилом і дрібним камінням, яке підняли двигуни. Коли все заспокоїлося, мандрівники через ілюмінатори побачили прекрасну Землю, що сяяла над місячним горизонтом. Вона здалася їм надзвичайно красивою й рідною.

Капітан розповів про можливості освоєння Місяця: будівництво космодромів, обсерваторій, заводів і сонячних електростанцій. Граматик мріяв, що колись тут з’являться оранжереї з рослинами й тваринами. Незнайко ж дійшов висновку, що найкраще місце для життя — це Земля.

Розділ XIII «Чорні тіні»

Капітан і Граматик вирушили досліджувати поверхню Місяця, а Незнайко залишився на кораблі. Перед виходом він прибрав сміття, але дізнався, що залишати відходи на Місяці не можна.

Спустившись на поверхню, мандрівники помітили, що через слабке тяжіння рухатися дуже легко. Вони досліджували місячний пил, каміння та кратери, фотографували місцевість і спостерігали її особливості.

Капітан пояснив, що на Місяці сліди можуть зберігатися сотні років, бо тут немає вітру й дощу. Вони обговорювали походження кратерів і загадкові спалахи світла, які раніше помічали астрономи, сподіваючись знайти їх пояснення.

Поступово хлопці наблизилися до світлої гори, якій хотіли дати назву Біла або Либідь. Але раптом Капітан помітив дивні чорні тіні на поверхні Місяця. Побачене викликало в нього й Граматика сильне хвилювання, адже ці сліди могли свідчити про щось незвичайне й таємниче.

Розділ XIV «Зв’язок обірвався»

Після того як Капітан і Граматик вийшли досліджувати Місяць, Незнайко залишився на кораблі разом із Другом. Він спостерігав за товаришами через ілюмінатор і милувався Землею, яка здалася йому біло-рожевою. Незабаром мандрівники зникли за кам’яними валами, і Незнайкові стало самотньо та нудно.

Друг порадив йому не байдикувати, а зайнятися навчанням. Незнайко почав вивчати приголосні звуки й за допомогою підказок Друга поступово запам’ятовував їхні групи. Проте довго сидіти над книжкою він не зміг і вирішив прибрати в кораблі.

Під час прибирання корабель раптом сильно захитався. Незнайко злякався, що випадково натиснув якусь кнопку й може залишити друзів на Місяці. Однак Друг пояснив, що це, ймовірно, був місячний землетрус, тому Незнайко заспокоївся.

Невдовзі в радіоприймачі почувся схвильований голос Граматика. Він встиг сказати лише: «Друже… Незнайку… Чуєте нас? На Місяці кос…», як зв’язок раптово обірвався через сильні перешкоди.

Незнайко й Друг кинулися до ілюмінатора, намагаючись побачити Капітана й Граматика. Поверхня Місяця здавалася порожньою, але раптом на тлі світлого диска Землі вони помітили загадковий чорний силует. Це стало тривожним початком нової небезпечної пригоди.