«Цар Едіп» Ява четверта
Тейрезій, сліпий старець, з поводатарем, входить.
Едіп
О Тейрезій, ти,
Що знаєш все на небі й на землі,
Що можна й що не мож сказать словами!
Хоч невидючий ти, та знаєш добре,
Яка наш город мучить болість люта,
В тобі однім, о княже, вся опора,
Рятунок весь. Бо Феб (коли ще сього
Не чув ти від посланців) отакий
Прислав нам вирок на посольство наше:
Тоді лишень мине нас ся хороба,
Коли убійців Лайя винайдем
І поб’ємо чи проженем із краю.
Тож не відмов нам і, чи з лету птахів,
Чи з інших там віщувань річ сю знаєш,
Рятуй себе, і город, і мене,
Рятуй усіх від скверни вбійства того!
На тебе здаємось. Бо ж помагать,
Де тра й де можеш – се найкращий труд.
Тейрезій
Ой, як же важко мудрим буть, коли
Нема за мудрість вдяки! Добре я
Се знав, та й ось забув. А то б сюди
Я не прийшов.
Едіп
Се що? Чому такий
Знесмілений приходиш?
Тейрезій
Відпусти мя
Додому! Легше ти свою судьбу,
А я свою зноситимем, коли
Мене послухаєш.
Едіп
Несправедливо
Й недружно місту, що тя згодувало,
Сказав ти, відмовляючи віщби.
Тейрезій
Не дуже, бачу, і тобі твоя
Говірка на добро виходить, тож
Щоб і собі такого ж-не зазнати…
Едіп
О пробі! Сли се знаєш, на колінах
Всі просим тя, не відвертайсь від нас!
Тейрезій
Ви всі безумні. Я не хочу слова
Сказать, щоб горя не завдать тобі.
Едіп
Що-що? Ти знаєш і не скажеш? Хочеш
Нас зрадить, погубити город весь?
Тейрезій
Не хочу болю завдавать собі,
Ані тобі. Дарма благать! Ніколи
Не виявлю сього.
Едіп
О злюко злюща –
Бо й камінну б розлютив ти натуру –
Невже не скажеш нам? Невже все так
Незрушений останеш, неприхильний?
Тейрезій
Мій упір лютить тя, а на свій власний
Ти мов сліпий, лишень мене ганьбиш.
Едіп
Хто ж не розлютився б, таке почувши,
Як ти зневажуєш свій рідний город?
Тейрезій
Прийде воно й само, хоч я тепер
Се мовчанкою вкрию.
Едiп
А як має
Прийти, то чи ж не слід тобі сказати?
Тейрезій
Нічого більше не скажу. А ти
Як хочеш, так лютуй собі і злись.
Едіп
І не скриватиму тепер у моїм
Гніві ніщо, чого доміркувавсь.
Так знай же, що, по моїй думці, ти
Се діло видумав і виконав,
Хоч і не власними руками! Сли б
Не був припадком ти сліпий, то я б
Сказав, що ти є одинокий справець
Отсього вбійства.
Тейрезій
Чи направду? Слухай:
Останься ти при тім проклятті, що
Проголосив недавно, і віднині
Ні в мене, ні в отсих тут не розпитуй!
Бо справець слабості й чуми в сім краї –
Ти сам.
Едіп
Безвстидно так ти ригнуть смів
Сим словом? І гадаєш, що втечеш
Від кари?
Тейрезій
Я вже втік. Мене хоронить
Могуча сила правди.
Едіп
Відки ж ти
Її набравсь? Ачень, не з ворожби.
Тейрезій
Від тебе. Мимоволі ти мене
Припер до сього слова.
Едіп
До якого?
Скажи ще раз, най ліпше зрозумію.
Тейрезій
Хіба вперед не зрозумів? Чого
Ще більше хочеш?
Едіп
Щось було неясне
В твоїх словах. Скажи ще раз!
Тейрезій
Так слухай:
Ти сам є той убійця, за котрим
Шукаєш.
Едіп
Не на радість ти собі
Вже другий раз ображуєш мене.
Тейрезій
Чи ж маю більше ще казать, щоб ти
Ще дужче зливсь?
Едіп
Що хочеш, говори!
Се буде все балакання пустеє.
Тейрезій
Так я й кажу, що ув огиднім зв’язку
Живеш ти з наймилішими і сам
Не бачиш свого зла.
Едіп
Чи все ти так
Безжурно думаєш таке балакать?
Тейрезій
Як довго правда силу має в світі.
Едіп
Є сила в правді, та не в тобі! Ти
Її не маєш, ти сліпий на очі,
На вуха і на розум.
Тейрезій
Ти, нещасний,
Ганьбиш у мене те, що в тебе швидко
В самого весь ганьбитиме народ.
Едіп
Укритий пітьмою, не можеш ти
Пошкодить ні мені, ані нікому,
Хто світло бачить.
Тейрезій
О, не з моїх рук
Тобі судила доля впасти, йде
Сам Аполлон, що се вчинити має.
Едіп
Чи сам ти уложив се, чи Креон?
Тейрезій
Ой, не Креон упадком твоїм буде,
А лиш ти сам!
Едіп
О скарби, власте, штуко,
Понад всі штуки вища в сім житті,
Так повнім зради, як же то на вас
Чатує заздрість. Задля тої власті,
Котру вручив мені сей город даром,
Не з просьби, – вірний друг мій з початку,
Креон на мене тайком засідаєсь,
Мене прогнать бажає, підсилає
Сього чарівника та інтригана,
Підступного кудесника, що тільки
В лихварстві добре бачить, та сліпий
У своїй штуці. Ну, скажи-бо, де
Твоя премудра ворожба явилась?
Чому, коли була тут та співачка
Собача, ти рятуючого слова
Міщанам не сказав? А загадку
Не перший-ліпший розгадати міг,
На те віщба була б здалась. Ба ти
Не мав її ні з лету птахів, видко,
Ні від богів. Аж я прийшов, Едіп
Малосвідущий, повалив її
Лиш дотепом, не птахами навчений.
А ти тепер мене прогнати б рад,
Бо думаєш, що при Креоні будеш
Стоять найближче трону. Та, мабуть,
Слізьми проплачеш ти і твій товариш
Сі замисли! Коли б не був ти старець,
То гірко б потерпів за се зухвальство.
Хор
А нам здаєсь, розміркувавши добре,
Що і його слова, й твої, Едіпе,
Гнів витиснув. Та не туди б змагати,
Лиш як найліпше божий суд розчовпать.
Тейрезій
Хоч цар ти, та, чень, рівне право є
Тобі так само відповісти; маю
Те право й я. Бо ж я не твій слуга,
Лиш Фебів, і Креона не наняв я
Собі в заступники. А що зганьбив
Ти сліпоту мою, так знай же ось що:
Хоч ти й видющий, а не бачиш ями,
В якій єси, ні де живеш, ні з ким.
Бо чи ти знаєш, чий ти? Сам о тім
Не знаючи, ти ворог своїм рідним,
Тим, під землею, й тим, що на землі.
Все наближаєсь невдержимим ходом
Батьківське й материнськеє прокляття,
Що вдарить тя подвійно й прожене
Із сього краю. Як тепер ти бачиш
День, так тоді лиш бачитимеш тьму.
Немає берега, ні Кіферону гір,
Котрі би швидко не лунали твоїм
Риданням, як пізнаєш, що подружжя,
В котре вплинув ти на вітрилах щастя,
Було для тебе пристанню недолі.
І іншого ще много лиха ти
Не бачиш, що тобі і твоїм дітям
Враз грозить. Ну-ко, лихослов за те
Креона й мій язик! Та знай: немає
На світі чоловіка, щоб страшнішу
Загибель мав, як та, що жде тебе.
Едіп
Га, маю слухать довш його зухвальства?
Не щезнеш ти? Не підеш швидко геть,
Плечима к сьому дому обернувшись?
Тейрезій
Я б і не був прийшов, якби мя ти
Не був зазвав.
Едіп
Звучи тебе сюди,
Не знав я, що почнеш плести дурниці.
Тейрезій
Так я тобі таким дурним здаюся?
А твоїм родичам здавався мудрим.
Едіп
Яким? Стій! Хто ж, по-твоєму, мій родич?
Тейрезій
Сей день тебе і вродить і погубить.
Едіп
Що знов за темні загадки говориш?
Тейрезій
А ти хіба не найліпший розгадчик?
Едіп
Кпиш з мене там, де я вказавсь великим.
Тейрезій
А власне щастя те тебе згубило.
Едіп
Що з того, город сей я таки спас.
Тейрезій
Піду вже. Хлопчику, веди мене!
Едіп
Веди, веди! Приніс ти нам лиш колот
Та зваду, – легше стане, як підеш.
Тейрезій
Піду, та ще скажу тото, за чим
Я тут прийшов, – твій вид мя не злякає,
Бо месть твоя мене вже не досягне.
Так слухай же: той муж, котрого ти
Шукаєш здавна та витрублюєш
Про вбійство Лайя грізно, він є тут.
Вважаєсь за прихожого, та скоро
Тут вродженим покажеться, фіванцем.
Та не порадуєсь тим щастям, ні,
З видющого сліпець, із багача
Жебрак, піде він у чужую землю,
Нащупуючи ліскою дорогу.
Він власним дітям враз явиться братом
І батьком, власній матері і сином
І мужем, батьків співжених і вбійця.
Тепер же йди домів і се роздумай!
А як мені брехню докажеш, в той час
Кажи, що глупство вся віщба моя.
Тейрезій відходить з поводатарем, Едіп у палату.
«Цар Едіп» Ява п’ята
Хор
Хто се, на кого пророцька
Ся дельфійськая скала
Невимовне, дивовижне
Вбійство теє завдала?
О, нехай же якнайшвидше
На вітроногих скакунах
Він біжить від нас у безвість!
Бо в грізних уже огнях,
В зброї блискавок на нього
Наступає Дія син,
А також страшнії кери,
Що крок в крок підуть за ним.
Блисла нам оце недавно
Із сніжних Парнасу стін
Вість: шукать усюди вбійці,
Де, дводушник, криєсь він?
Певно, мов бугай, блукає
В диких скалах і лісах
Та печерах, сам-самотній,
Все в бігу, все на ногах.
Нам насланий з преісподні,
Хоче вироку уйти;
Та докіль живе він, мусить
В собі все його нести.
А страшні, страшенні речі
Сей віщун нам проказав!
Чи їм вірить, чи не вірить –
Ще на певнім я не став.
Раз надія, то знов сумнів
Запирає річ мою.
Бо ж ні здавна, ні тепер я
Не чував, щоб на сім’ю
Лабдакідів син Поліба
Злії замисли носив.
Так з якої б речі люту
Лабдакіда смерть я мстив
На Едіпі, не добувши
Певних доказів яких?
Зевс, Аполлон певне знають
Геть всі скритки діл людських;
Та чи знає ліпш від мене
Все те земний ворожбит?
В світі мудрість є на мудрість,
А хто дужчий – побідить.
Ні, ніколи на Едіпа
Я не кину сю вину,
Поки ясне, певне слово
Не розсіє тьму страшну.
Адже ж як та Сфінкс крилата
На наш город надійшла,
Він явивсь нам мудрим другом.
Вирятував нас від зла;
Тож винить його в злочинстві –
Безсердечність би була.
«Цар Едіп» Ява шоста
Креон. Хор.
Креон
Міщани, чую, що наш цар Едіп
Тяжкі на мене звалює провини!
Я не втерпів, являюсь тут. Бо сли
В теперішнім нещасті він міркує,
Що в слові або в ділі через мене
Якусь поносить шкоду, то я й жить
Не хочу довше, ганьбою окритий,
Бо ж немала для мене шкода йде
З такого слова, ні, безмірна шкода.
Сли злим окликне мя весь город, ви
І всі приятелі.
Хор
Е, ганьба та
Не з розмислом, чень, вирвалась йому,
Лиш з гніву вибухла.
Креон
Так як же се
Тут виявилось, що віщун збрехав
Через мою підмову?
Хор
Цар так мовив,
А на якій підставі, я не знаю.
Креон
І чи так з смілим видом, з чистим серцем
На мене кинув сю неславу він?
Хор
Не знаю. Царських діл судить не мислю.
Та ось і сам з палати він виходить.
