“Цвіте терен, цвіте терен” аналіз родинно-побутової пісні допоможе скласти літературний паспорт ліричного твору.
“Цвіте терен, цвіте терен” аналіз (паспорт)
Автор – невідомий. Це народна пісня
Рік написання – невідомий
Рід літератури – лірика
Жанр: пісня (родинно-побутова)
Вид лірики – інтимна лірика.
Тема: оспівування страждань дівчини через те, що «миленький поїхав іншої шукати».
Ідея: засудження зради у палкому коханні.
Основна думка: Хто з любов’ю не знається, / Той горя не знає.
Провідний мотив пісні — нерозділене кохання, адже милий поїхав „іншої шукати“.
Художні засоби “Цвіте терен, цвіте терен”
Пісня має характерні ознаки фольклору — повтори, звертання, риторичні питання, зменшувально-пестливі слова.
- Повтори: «Цвіте терен», «нехай їде», «очі, мої».
- Метафори: «Очі не дрімали», «очі наробили», «очі полюбили».
- Риторичні запитання: Що ви наробили / Що всі люди обминали, / А ви полюбили?
- Звертання: Очі мої, очі мої, / Що ви наробили…
- Пестливі слова – молоденька, вечероньки, нічки, кріселечко, миленький.
Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов’ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.
Вірш “Цвіте терен, цвіте терен” текст
Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає,
Хто в любові не знається, }2
Той горя не знає.
А я, молоденька,
Вже горя зазнала, }2
Вечероньки не доїла.
Нічки не доспала.
Візьму я крісельце,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.
Хоч дрімайте, не дрімайте —
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.
Нехай іде, нехай їде.
Нехай не вернеться, }2
Не дасть йому Господь щастя,
Куди повернеться.
Очі мої, очі мої,
Що ви наробили,
Що всі люди обминали,
А ви полюбили?
Ця песня про нещасливу долю дiвчини, яка не пiзнала материнского щастя, не притискала до грудей малятка, не спiвала колискових пiсень. В пiснi останнiй куплет “… десь поiхав мiй миленький iншоi шукати”.Це не все !
Далi :
Може йому ота iнша,
Дала що вiн хоче.
Бо я ж йому не далася,
Й плачу серед ночi.
-Ой ви очi, моi очi,
Що ж ви наробили ?
Його люди обминали,
А ви й полюбили.
– Колись була молода я,
Кажуть, що й вродлива.
Тепер сиджу край вiконця, –
Сива, Стара Дiва …
-Цвiте терен, цвiте терен,
Та й цвiт опадае,
Хто з любовью не знаеться,
Той горя не знае …