Ульф Старк «Диваки і зануди» Скорочено

Ульф Старк «Диваки і зануди» читати скорочено варто, щоб згадати сюжет твору про підліткові почуття та переживання.

«Диваки і зануди» скорочено

Брехні немає, є лише кульгава правда. Спіноза

Розділ 1

Оповідачем є дванадцятирічна дівчинка Симона.

У свій дванадцятий день народження Симона рано прокинулася. Вони з мамою готувалися до переїзду, тому навколо був безлад. Мама ще спала, а біля її ніг лежав білий пес Кільрой. Дівчинка пішла на кухню, а за нею відправився й пес. Дівчинка звечора сама спекла торт і тепер прикрашала його збитими вершками. Мама працювала над малюнком для щотижневика, тому не мала вдосталь часу.

Свічок вдома не було і Симона використала 12 бенгальських вогнів для торта. Настрій її не був святковим, вона не хотіла ніякого переїзду, зміни школи, нових друзів. Вони мали переїхати в південну частину Стокгольму до бойфренда мами Інґве, а туди від школи потрібно було їхати дві години на метро.

О 8 ранку Симона приготувала каву, взяла фанту та торт, запалила бенгальські вогні й пішла будити маму, яка ймовірно забула про її день народження.

Мама прокинулася і міцно обійняла доньку. Її огрядне тіло пахло парфумами і тютюном.  Ольга не мала подарунка, тому вручила доньці скляну кулю прабабусі, з допомогою якої можна було ворожити. Вони поїли торт, і після цього Симона пішла вигуляти собаку. Мама ж готувалася до приходу сусідів, адже увечері мала відбутися прощальна вечірка.

О  четвертій почали приходити сусіди. Вони приносили з собою різні закуски. Всі спілкувалися та танцювали. Симоні ж ця вечірка не подобалася, бо з сусідами, вона не спілкувалася. Пізніше прибули вантажники, які мали перевезти їх речі у нове помешкання.

Коли телефонував Інґве, то дівчинка збрехала, що мами немає вдома. Симона заснула. Її розбудила мама, коли вони вже мали від’їздити. Дорогою у мами було відчуття, що вони щось забули.

Розділ 2

Вранці Симона прокинулася у новій квартирі. Вона зрозуміла, що вони забули Кільроя! Симона дуже хвилювалася за собаку.  Дівчина почала оглядати помешкання – на першому поверсі була велика кімната, кухня, а на другому – дві спальні. Одна для Симони, у друга для її мами з бойфрендом. Симона вважала Інґве занудою, бо він постійно носив капелюхи, щоб приховати залисину.

Симона розбудила маму, кинувши їй на голову пів пакета борошна. Вона  злилася, що мама забула про собаку, плакала і жбурляла в маму різні речі. Ольга пообіцяла знайти пса і вони разом з Інґве поїхали до старого помешкання, щоб шукати Кільроя.

Погода була сонячна, сонце припікало, дерева розпускалися, пташки співали. На дорогах були затори, які її маму дратували, бо вона швидку їзду, на відміну від Інґве.

У старій квартирі собаки не було, тому вони їздили містом. Мама хотіла забрати у машину білого шпіца, який був із власником. Вона думала, що то був Кільрой.  Невміла вона розбиратися в людях… Симона сказала, що то не їх пес і вони повернулися додому. Мама відчувала сором, за те що забула собаку, тому увесь вечір щось робила: пилососила, мила вікна…

Симона дивилася на скляну кулю і побачила. всередині неї якесь світло. Дівчинка розгледіла двері, схожі на ті, які були у їх старій квартирі. Потім двері відчинилися і дівчинка побачила стежку в сад та якусь тінь біля вишні. Дівчинка розповіла про це мамі та Інґве, але дорослі запевнили, що то лише її уява. 

Розділ 3

О 7 ранку хтось постукав у двері. Мама з Симоною сподівалися, що знайшовся Кільрой і помчали до дверей. На порозі стояв 80-річний дідусь  у лікарняній сорочці та в чорних жіночих чоботях. На його шиї висів старовинний золотий кишеньковий годинник. Його голова була лиса, а  довгі сиві вуса звисали донизу. Дідусь Іван звернувся до доньки Ольги й заплакав. Потім дід обняв Симону.

Старенький пояснив, що не міг більше бути в лікарні, де йому не давали спокійно померти (там беруть аналізи, вимірюють температуру, змушують пити пігулки). Іван попросив зняти з нього жіночі чоботи на підборах. Він їх взяв у медсестри, бо інше взуття йому не підходило.  Рідні не розуміли, як міг старенький, який ледве ходив, дістатися до них? 

Дідусь ходив по кімнатах і заводив усі годинники. У туалеті на унітазі він побачив  Інґве. Інґве перелякано натягнув штани і відрекомендувався старенькому.

Мама була рада побачити батька. Але чоловік сильно втомився і пішов відпочивати до  кімнати Симони.

Симона у той день не пішла до нової школи. Разом з мамою вони відправилися до лікарні дідуся і забрали його речі. Хоча медичний персонал хотів, щоб дідуся привезли назад, такої ж думки був і  Інґве. Ольга сказала, що батько залишиться з ними, а якщо його це не влаштовує, то він може забиратися. Інґве змирився, хоча Симона була б рада його зникненню.

Дівчина хотіла, щоб дідусь був завди з ними і не помирав. Це ж він вчив її читати, плавати, давати здачі, а також він ненавмисне навчив її говорити лайливі слова.  Батька Симона не знала, тому дідуся вона любила як батька. Симона молилася і просила, щоб Бог не забирав дідуся, якщо ж потрібно когось забрати, то нехай це буде  Інґве.

Симона розповіла дідусеві про їх переїзд, про Кільроя, про Інґве. Дівчинка плакала, вона не хотіла навіть думати про те, що дідуся колись не буде. Дідусь заспокоював її і казав, що у їх родині є нормальні й ненормальні, диваки й зануди. Ольга і він належали, за його словами, до ненормальних. Його матір, теж була не така, як усі. З ненормальними жити нелегко. Нормальних і зануд більшість, з ними жити легше, але вони зовсім не цікаві.

Дідусь і Симону вважав ненормальною. Він сказав їй: «Ми схожі на море, де повно риби, водоростей, течій, живих створінь та всякої дивовижної всячини. Зануди обережно зводять негарні вузькі мости над цими незнайомими водами. Бояться, що змокнуть і зіпсують черевики. А ми, диваки, бовтаємося у воді. Нас не зупиняють ніякі течії. Навіть якщо це небезпечно. І навіть якщо зануди дивляться на нас зі страхом та зневагою”.

Дівчинка зрозуміла, що їй буде непросто витримати всіх цих божевільних, диваків і зануд, що жили в будинку.

Розділ 4

Мама одягла леопардову сукню з декольте, червоні туфлі, чорні сітчасті панчохи та сонцезахисні окуляри. Так вона збиралася завести доньку до нової школи. Симона сказала, що вона краще сама піде до школи, бо мама схожа на жінку з джунглів.

Сама дівчина була одягнена в рожеву куртку, латані джинси, кросівки та смугасту футболку. Симона не встигла вчасно на перший урок, бо довго не могла знайти школу. Біля школи було озеро, і водилося багато качок, яких учні підгодовували, хоч це було заборонено.

Весь клас дивися на Симону, коли вона зайшла в клас. Вчителька Ґудрун Ерлінґ мала приємний вигляд, була одягнена в кремову сукню. Симоні вона нагадала Вершкове Тістечко.

Вчителька представила Симону як хлопчика: “Ласкаво просимо до класу, Симоне Кроль”. Симона зрозуміла, що вчителька прийняла її ім’я за хлопчаче. Їй і самій завжди воно не подобалось, вона мріяла про нормальне шведське ім’я. Але виправити помилку вчительки дівчинка не наважилася. Бо у такому б випадку всі б реготали, придумали б їй якесь прізвисько. Та й виглядала вона як хлопець: джинси, коротка зачіска, грудей видно не було.

Симона хотіла сісти позаду, але вийшло так, що вона сіла спереду біля русявого блакитноокого хлопця. На його обличчі були веснянки. Його звали Ісак. З ним вона обмінялася кількама образливими словами, типу: «Підлабузник!» та “Стерво!”.

Вчителька попросила Ісака показати новенькому школу. Він погодився, а сам під партою вщипнув Симону за стегно.

Симона була задоволена ситуацією що склалася. Додому йти у рожевій куртці вона не могла, тому взяла у гардеробі чужу куртку, що смерділа бензином і тютюном. 

На перерві Симона наступила Ісаку на п’яти так, що він спіткнувся.  Вони почалися битися. Навколо них зібралося пів класу. Бійку зупинив вчитель фізкультури. У Симони була розбита губа, але вона сказала, що вони з Ісаком просто посковзнулися на качиному посліді.

Уже на уроках Симона та Ісаак помирилися, навіть грали в «хрестики-нолики». Вчителька розповідала про домашніх тварин. Симона засумувала, бо згадала про Кільроя. Вона дізналася, що майже у всіх її однокласників були якісь домашні тваринки: папуги, собаки, кролики.  Ісаак розповів, що має птахів і вчителька попросила принести їх на урок.

Коли уроки закінчилися, Симона та Іссак виходили зі школи. Однокласник хотів, щоб вони йшли додому разом. Та Симона побачила хлопця чию куртку вона привласнила і запанікувала. Вона дала куртку Ісааку і втекла…

Вдома Симона нічого не сказала про інцидент у школі. Дідусь грав на віолончелі, а Інґве був дивно одягнений і позував мамі, яка малювала ілюстрації для жіночих журналів.

Розділ 5

Симона сіла в метро, і думала про ситуацію в школі: скільки вона зможе вдавати хлопця та коли її викриють? Рішення проблеми вона не знайшла, тому вирішила все залишити як є.

Дівчинка вважала винним у всьому Інґве: адже через нього вона переїхала, втратила собаку та пішла до нової школи.

Симона їхала в магазин, щоб придбати новий одяг. Гроші їй дав Інгве. Дівчинка придбала потерту куртку, пару чорних джинсів, футболку з чортиком, чорний пояс, навіть хлопчачі труси. Тепер вона виглядала як хлопець.

На вулиці Симона побачила худого Кількроя. Вона з усіх ніг кинулася до нього. Симона його голосно кликала, тому привернула увагу всіх перехожих. Раптово з провулка на роликових ковзанах вилетів чоловік. Симона не змогла оминути його і почала падати. Інстинктивно вона схопилася за щось. То виявилася сумка жіночки, яка сама злякалася, бо вирішила, що її  хочуть пограбувати і зчинила гвалт: “Рятуйте! Моя сумка! Допоможіть! Грабують!”.

Симона лежала на землі, а перехожі думали, що то хлопець-крадій.

Серед перехожих був сусід Симони та її мами, який недолюблював їх. Він впізнав дівчинку, і сказав, що це ще ті сусідоньки. Кільрой тим часом десь зник.

Симона хотіла все пояснити, коли з’явилася поліція. Полісменка всіх опитала, почула версію Симони і потім навіть допомогла шукати собаку. Хоча це й було безрезультатно.

Додому дівчинка прийшла аж увечері. Вона лягла у ліжко, але їй не спалося. Вона взяла скляну кулю, у якій побачила зграю птахів, чорні грозові хмари, загіпсовану ногу, будинок дідуся, лебедя, бурхливу воду… Потім куля згасла.

Розділ 6

Симона підстригла своє кучеряве волосся, одягла новий одяг і стала ще більше схожа на хлопця.  Для більшої достовірності вона ще й вати в нижню білизну напхала. Інґве вразив її зовнішній вигляд, та Симона запевнила, що у класі всі так одягаються.

У школі клас Симони писав контрольну з англійської, а вчителька  слідкувала, щоб учні не списували. Ісак був побитий, дівчина здогадалася, що то йому дісталося за куртку. Вранці батько привіз хлопця на гарній машині.

Симона виконала завдання і розглядала малюнки на стінах класу.

На одному з них був намальований лебідь, який був схожий на ангела. Його намалював Ісак. У той момент Ісак передав їй листа. Це побачила вчителька, і прочитала на весь клас: “Ні, Симоне, ти — смердючий пацюк, я нікому не даю списувати! Знайди когось іншого”.

Симона вирішила, що Ісак негідник. Вчителька порвала її роботу, бо думала, що вона списана. Ісак зухвало усміхався…. Це була його помста за куртку.

Після школи хлопці з класу пішли до озера. Там вони сиділи у старій Криївці – закинутій старій шопі. У минулому там зберігалися човни напрокат. Ісак, Данне, Кваша, Стефан та Пепсі принесли тури різний мотлох і проводили там час. Дівчата не мали права туди приходити. Лише пишногруда дівчина з класу Катті мала допуск у потайне місце (вона дозволяла однокласникам мацати себе за груди, розповідала історії про витівки дорослих вночі).

Кваша пригощав хлопців цигарками-самокрутками. Симона теж курила, прикидалась що їй це подобається.  Вона змінила свою думку про Ісака і більше не вважала його кретином. Хлопець зізнався, що насправді у нього немає птахів, яких він пообіцяв принести на урок.  Симона, не думаючи, пообіцяла з цим допомогти.

На уроці фізкультури Симона, за звичкою, пішла в роздягальню для дівчат. Її однокласниці намагались прикритися речами, адже були напіводягнені. Лише Катті не соромилася. Симона на той момент забула, що вона вдає хлопця.  Одна дівчина  натягнула порушнику на голову труси, а потім хтось ще й схопив її за руку.

Симона когось вдарила, як виявилось це був учитель фізкультури. Він пообіцяв, що ще розбереться з Симоною. До кінця уроку дівчина сиділа в роздягальні хлопців. А після уроку ще й побачила, як хлопці пороздягалися та побігли в душ. 

Розділ 7

Симона йшла додому після школи й думала як зловити птахів для Ісака, коли її наздогнала Катті. Катті дуже сподобався Симон і вона хотіла привернути увагу новенького. Катті притулилася до Симона своїми великими грудьми. Симона не знала як її відшити, вона заклякла.

А Катті ні про що не здогадувалася. Вона обняла Симону за шию і сказала: “Ти мені подобаєшся», дала послухати пісню в навушниках про кохання. А потім Катті ще й поцілувала Симону… Дівчина хотіла відштовхнути шанувальницю, але натомість рукою взяла її за груди…

Це відбувалося біля будинку Симони. Інґве саме підїжджав додому машиною і, побачивши таку картину, урізався в живопліт сусіда Аксельсона, який саме косив траву біля будинку. Крім живоплоту авто повалило вулики, і звідти вилетів рій роздратованих бджіл.

Симона використала ситуацію і втекла додому.  Мама була не в настрої, бо дідусь заважав їй працювати над картиною для журналу.

Інґве прийшов додому з пледом у який було загорнене цуценя. Він подарував його Симоні, але дівчина не була щасливою. Вона не хотіла іншого собаку, вона хотіла знайти Кільроя.

Інґве нічого не розповів про інцидент, через який розбив своє авто. Він купив Симоні собаку, хоча ніколи не любив тварин.  Він дуже старався, і Симоні було його навіть шкода. Мама гладила цуценя, а Симона думала, що теж хотіла би опинитися в її обіймах та розповість про своє нестерпне життя. Симона розповіла, що Кільрой живий, що вона його бачила і не припинить пошуків.

Мама та Інґве поїхали повертати цуценя. Поки їх не було Симона з дідусем лежали і дивилися на зірки. Симона розповіла дідусю про те, що в школі її прийняли за хлопця. Вони удвох посміялися над цією ситуацією, і Симоні стало легше.

Розділ 8

Симона прокинулася дуже рано і пішла до школи, взявши у рюкзак чохол від намету та пакетик хрустких хлібців. Її клас був на третьому поверсі,  і вона там вчора навмисне не зачинила вікно. Дівчина видерлася через пожежну драбину в клас, відкрила його, потім відчинила вхідні двері школи і пішла ловити птахів. 

Качки саме спали в бур’янах. Ловити їх було легко, тому замість двох Симона спіймала їх значно більше.  Вона затягла чохол від намету, який голосно крякав та кахкав, сходами у кабінет та випустила птахів.

Вранці Симона заходила у клас у гарному настрої. Вона сказала Ісаку, що птахів роздобула. Катті непомітно надіслала їй повітряний поцілунок.   Вчителька Плиска в білій сукні відчинила двері класу і остовпіла від шоку. У класі літало 15 качок, які наробили страшний безлад: все було розкидано та загаджено послідом птахів, скрізь валялися хлібні крихти.

Птахів вигнали з класу, засмучена вчителька сиділа посеред брудного класу. Симона зізналася, що це вона принесла птахів. Ісак заступився за неї, і сказав що він теж винен, через його брехню це все трапилося.

Плиска вигнала усіх, а Симоні сказала, що має поговорити з її батьками про і про списування,  і про дівчачу роздягальню, і про птахів.

Розділ 9

Симона чекала візиту вчительки, і розуміла, що має втрутитись в їх розмову з мамою. На вході в будинок Плиску побачив сусід Аксельсон, який скаржився на сусідів: на старого діда, який втік з лікарні у жіночих чоботях, на Інґве, який заїхав автомобілем у його живопліт та вулики; на хлопця-крадія (Симона), який мало не вкрав сумочку у якоїсь жінки. 

Плиска зайшла до квартири Інґве, але, на жаль, мама прийняла її за натурницю, похвалила за гарне тіло. Вона дала їй мундштук для сигарет та одягла на неї крислатий капелюх. Плиска розгубилася і сказала, що трапилася помилка, що вона прийшла щодо її сина, який має проблеми у школі. Мама була настільки захоплення процесом малювання, що навіть не вслухалася у ті слова.

Мама малювала і слухала розповідь вчительки. Вона подумала, що натурниця розповідає про свого сина і сказала, що таким хлопцем можна пишатися, бо він має «море енергії та фантазії!». Вчителька так і не змогла  пояснити про кого мова, а коли Інґве провів її до дверей, то повідомив, що в Ольги немає сина.

Невдовзі почалася гроза. Інґве підійшов до Симони, щоб поговорити про останні події, Він про все здогадався. Дівчинка зрозумівши це вибігла з квартири, побігла до сміттєзвалища. Але Інґве не відставав від неї. Тоді Симона, думаючи що Інїве боїться висоти, полізла на величезного дуба. Але чоловік теж подерся нагору і невдовзі повис на гілці догори ногами. Симона кинулася рятувати його, але попросила зберегти її таємницю. Інґве з Симоною спустилися вниз. У чоловіка була підвернута нога, тому дорогою додому він спирався на плече Симони.

Коли вони прийшли додому, то побачили щасливу маму, яка домалювала малюнок. Нога Інґве сильно набрякла тому вони поїхали в лікарню, де йому загіпсували ступню.

Розділ 10

Дощило й наступного дня. Симоні зателефонувала Катті, щоб запросити в кіно та на вечірку. Симона відмовила їй, і тоді Катті сказала, що піде в кіно з Ісаком. Симона уявила це і відчула роздратування.

Дідусь попросив відвезти його на острів Мейя, де був його будинок. Мама приготувала сніданок, а Симона допомогла дідусеві одягнутися в костюм.  Симона, мама і дідусь Іван з віолончеллю поїхали у бухту, де сіли на пором. На паромі дідусь сидів у візку на колесах, якой вони взяли в лікарні. По його щокам текли сльози, він згадував свою дружину Катарину. Це вперше він він їхав на острів без неї. Вони завжди були разом, тому після її смерті він  більше не їздив на улюблений острів.

Симона знала, як заспокоїти дідуся. Дівчинка дмухнула йому в обличчя, бо й бабуся завжди так робила. Старенький замер, а потім заспокоївся та посміхнувся.

Будинок на острові зовсям не змінився, лише бабуся більше не махала їм з балкону.  Дідусь самостійно вирішив піднятися до будинку. Йому було важко, піт котився по обличчю, він задихався, але за годину дійшов до будинку. 

Бабуся померла п’ять років тому. Відтоді дідусь не був у цьому будинку. Він мовчки ходив по кімнатах, і спогади виринали у його пам’яті. Він взяв подушку з канапи та закрив нею обличчя.

Дідусь вийшон на вулицю та заграв на віолончелі другу сонату Баха для віолончелі та фортепіано. Але партія фортепіано була відсутня, бо її  завжди виконувала  бабуся.

Симона думала, невже може бути таке кохання? Вона згадувала всіх чоловіків мами, уявила Катті та Ісака…

Переночували вони в будинку. Але дідусь тієї ночі не спав, він ходив по будинку, оглядав вміс шухляд та шаф.  Вранці дідусь Іван подарував онуці шовкову сукню з квітчастим узором (у ній бабуся була на їх першому побаченні).

Додому дідусь повертавзя у візку, тримаючи на руках самовар.

Розділ 11

Симона одягла сорочку і черевики Інґве і вирішила йти на вечірку Катті.

На вечрці було багато її однолітків, всі веселилися, пили ситро, їли чіпси, різні снеки. Симона побачила, як яскраво нафарбована Катті обіймає Ісака. Дівчина підійшла до них і Ісак пішов до хлопців. Катті взяла Симона за руку, сказала що він їй подобається. Але Симон відшив Каттті, за що отримав ляпаса.

Далі всі танцювали: Катті з Ісаком, Симон з Анною. Симон постійно  наступав на ноги своїй партнеці, Анна навіть крикнула: “Перестань”. Присутні подумали, що це через те, що Симон поводить себе непристойно.

Невдовзі Симона побачила Катті з Ісаком біля басейну. Симона викликала хлопця на змагання з плавання в озері. Вона не знала, що Ісак добре плаває,  бере участь у змаганнях із плавання. Потрібно було проплисти до мості і назад. Якщо б Ісак програв, то він мав би послати «Катті під три чорти» — така була умова Симона. Катті була в шоці від таких умов.

Розділ 12

Вода була дуже холодна, відстань до мосту була 700-800 м. Ісак стрибнув з мосту і швидко поплив вперед. Симоні відстань здавалася безмежною. Ісак плив легко, ніби у звичайному басейні. Він побачив, що Симону важко і запропонував припинити змагання. Гордість Симони не дозволи погодитись на це… Змагання продовжилось.

Було темно, голосів з берега чути вже не було. Симона сильно замерзла, її руки й ноги заніміли. Вона усвідомила, що не хоче померти тут. Раптом вона почула крик Ісака й попливла до нього. У хлопця уже не було сил і дівчина  обхопила його за шию й попливла у сторону берега. Їх врятували однолітки, які підпливли до них на човні. Хоча Симона казала, що все одно хоче продовжити змагання, Ісак теж хоробро плив поруч. Їх витягли у човен, накрили рушниками та пледами.

Симона та Ісак не захотіли повертатися на вечірку, тому разом пішли  до Криївки. Там було холодно. Вони запалили стару грубу і почали скидати з себе пледи, та одяг, щоб його висушити. Ісак був шокований, бо побачив, що Симона дівчина.  Дівчина спокійно сказала, що її звати Симона. У Криївці стало тепло, вони лежали поруч… Симона хотіла зізнатися хлопцю, що він їй подобається.

Розділ 13

Вранці Симона прокинулася, їй подобалося лежати поруч з Ісаком під старою ковдрою. Вона зізналася, що він їй подобається. Хлопець сказав, що це взаємно… Вони поцілувалися, а потім пішли додому.

Вдома Симона нафарбувалася, одягла рожеву скню та білі чобітки.

Після розповіді мамі та Інґве про ночівлю з хлопцем у занедбаній шопі, дівчина ще заспокоювала їх.

У школі Симона непомітно сіла на своє місце. Ніхто крім Ісака не звернув на неї уваги. Коли вона кашлянула, Плиска зацікавлено подивилася на неї і зробила зауваження. Вчителько подумала, що то черговий жарт хлопця.

Анна у той момент саме розповідала біля дошки про своїх комах паличників. Один паличник заліз на зачіску вчительки, через що та налякалася та завмерла.  Симона підійшла до вчительки, забрала паличника з її волосся та засунула назад в банку Анни. Та вчителька й досі не могла усвідомити, що Симон – це дівчина. Тоді Ісак сказав, що він може підтвердити, що Симона дівчина, хоча й почервонів після цих слів.

Катті була шокована більше всіх, адже вона закохалася в дівчину.

Плиска відправила Симону додому. Дівчина була замучена, вона вирішила стати слухняною та непоміною, не відрізнятися від інших.

Несподівано дорогою додому Симона зустріла Кільроя. Вдома всі були щасливі, що він знайшовся. Дівчина нагодувала його та викупала, навіть спати з ним лягла в одне ліжко.

Розділ 14

Симона прокинулася вночі і побачила, що біля неї сидів дідусь. Вона розповіла йому про останні події: про качок, про вечірку, про змагання в озері, про ніч у Криївці з Ісаком, про вчительку, яка не могла повірити, що вона дівчина. Вони ще довго згадували її дитинство. багато приємних моментів з дитинства. Перед тим як піти, дідусь сказав, що наступного дня до нього прийдуть друзі, щоб  попрощатися. Симона не хотіла, щоб дідусь помирав. Але він заспокоїв її, адже він старий та немічний, йому, як диваку, хочеться знати, що буде потім.

Уже світало, коли дідусь пішов. Симона дістала скляну кулю і побачила дідуся в гарному саду, де були птахи, метелики, люди… Вона хотіла побачити, що буде далі, стукнула по кулі, і та розкололася на дві частини.

До дідуся на 6 вечора мали прийти гості. Він сидів у візку і розказував, що готувати на стіл, наспівував якусь веселу мелодію. Кожного гостя дідусь цілував у щоку.   Симона одягла квітчасту сукню бабусі у той вечір.  Всі запрощені сіли за довгий стіл, і дідусь сказав:  “Призволяйтеся усмак і будьте як удома, мої славні диваки!”. 

Коли стемніло, то заграв оркестр, який був створений дідусем у будинку літніх людей. Дідусь Іван лише слухав ту музику. Згодом старенький взяв руки доньки та онуки у свої долоні та заплющив очі. Він дихав усе тихіше, поки не затих…

Авторські права на опублікований матеріал належить сайту dovidka.biz.ua. Копіювання без дозволу автора заборонено! Автор – Гнатюк Юлія