“Відмикаю світанок скрипичним ключем…” Ліни Костенко

Вірш “Відмикаю світанок скрипичним ключем…” Ліни Костенко – це роздуми письменниці над значенням поезії.

“Відмикаю світанок скрипичним ключем…” Ліна Костенко

Відмикаю світанок скрипичним ключем.
Чорна ніч інкрустована ніжністю.
Горизонт піднімає багряним плечем
день – як нотну сторінку вічності.
Що сьогодні? Який веселий фрагмент
із моєї шаленої долі?
Усміхається правда очима легенд
і свобода – очима неволі.

Любов неповторна – моя валторна.
Шляхи прощальні – перша скрипка печалі.
А сірі будні будуть бити, як в бубни.
Дуже мені легко. Дуже мені трудно.

Еволюція гусячих пер.
Філософій забрьоханий німб.
Слово – прізвище думки тепер,
а частіше – її псевдонім.

Так чого ж я шукаю і чим я жива?!
Велемовний світ велелюдний.
Ви поезія, вірші? Чи тільки слова?
У майбутнього слух абсолютний.

У вірші “Відмикаю світанок скрипічним ключем” письменниця роздумує над значимістю поезії у цьому “велемовному” і “велелюдному” світі, негаразди якого відзначає тонким метафоричним зауваженням: усміхається правда- очима легенд і свобода – очима неволі. Генітивні метафори “очі легенд”, “очі неволі” служать для створення яскравих персоніфікованих образів. У контексті художніх творів Ліни Костенко оживають, навіть одухотворюються такі традиційні в українському письменстві образи душі, безсмертя, без яких не можемо уявити її поезію.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Відмикаю світанок скрипичним ключем…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.