“Абу-Касимові капці” скорочено – Іван Франко

Іван Франко «Абу-Касимові капці» читати скорочено варто, щоб дізнатися про пригоди скупого багдадського купця.

“Абу-Касимові капці” дуже скорочено

У славному місті Багдаді жив купець на ім’я Абу-Касим. Він торгував пахощами, мав незліченні багатства, але водночас володів страшною вадою — неймовірною жадібністю. Касим шкодував грошей на новий одяг, ходив у брудному лахмітті, а символом його скупості стали знамениті капці. Вони були настільки старі, важкі, залатані й підбиті величезними залізними цвяхами, що весь Багдад із них сміявся.

Одного дня Касим пошкодував грошей, щоб урятувати від тюрми свого збіднілого колегу, і ще натомість за безцінь викупив його  сулію дорогоцінної рожевої олії. Саме з цього моменту доля вирішила провчити скнару.

Бажаючи відсвяткувати вигідну покупку, купець уперше за багато років пішов до лазні. Поки Касим мився, його потворне взуття зникло, а в роздягальні натомість з’явилися нові папучі. Касим подумав, що це подарунок приятеля, взув їх і пішов. Виявилось що це були капці багдадського судді. Його звинуватили у крадіжці, зганьбили на все місто й змусили заплатити великий штраф.

У люті купець набив капці камінням і втопив у річці. Проте рибалки витягли їх сітками і, вирішили, що багатій знущається з бідняків. Рибалки розізлились, бо ці капці порвали їх сіті. Вони шпурнули взуття прямо у вікно Касима
Важкі капці розбили шибу й ту саму сулію з рожевою олією. Увесь цінний товар витік крізь щілини в підлозі. Щоб просушити просяклі олією капці, купець виніс їх на плаский дах.
На даху взуттям забавилися бродячі собаки й випадково скинули його вниз. Важезні капці падаючи вбили немовля бідної старої жінки. Суддя виніс жорстокий вирок: оштрафував Касима на чотириста п’ястрів і наказав йому одружитися з цією беззубою бабою.

Відкупившись від старої нареченої, наляканий купець вирішив, що в капці вселився злий дух, і вночі таємно закопав їх на кладовищі. На ранок містом поповзли чутки про «чаклуна, що зарив золото». Жадібний суддя заарештував Касима, а коли із землі знову витягли прокляте взуття, купця звинуватили в оскверненні святої землі й відібрали як штраф останні п’ятсот п’ястрів.

Доведений до відчаю і майже збанкрутілий Касим забрав капці, пішов далеко за місто й закинув їх на дні глибокого й чистого озера. Він сподівався, що тепер вільний, але це озеро виявилося головним резервуаром міського водопроводу.

Важкі капці застрягли в трубі, повністю заблокувавши воду. У Багдаді почалася справжня спекотна революція — розлючений натовп мало не розніс магістрат. Коли майстри розламали склепіння труб і дістали причину затору, люди одразу впізнали взуття скупаря.

До будинку Касима увірвалася поліція. За пошкодження водопроводу та провокацію бунту суд виніс остаточний вирок: конфіскувати дім і все майно купця на користь міста. А Касиму безкоштовно повернули єдину річ, яку знайшли в порожній хаті, — його капці.

Опинившись у вʼязниці — голодний, холодний і повністю розорений — Абу-Касим раптом пережив глибоке внутрішнє очищення. Він усвідомив, що все життя був жорстоким скнарою, який дбав лише про золото й наживався на бідних. Купець зрозумів: ці капці були інструментом самого Бога, який через страждання випалив з його душі жадібність.

Касим із плачем припав до свого старого взуття, цілуючи його як найбільший духовний скарб. Він прив’язав капці до плечей і добровільно став бідним, але абсолютно щасливим жебраком. Відтоді він ходив вулицями Багдада, щиро молився, нікому не бажав зла і навіть тричі пішки сходив до Мекки.

Він помер у злиднях, вільний від земних спокус. Поховали його по-жебрацьки — разом із капцями…

“Абу-Касимові капці” скорочено читати

Розділ 1 

У славному місті Багдаді за часів халіфів жив купець на ім’я Абу-Касим. Він був удівцем і торгував пахощами. Попри своє величезне багатство, Касим мав одну величезну ваду — він був неймовірним скнарою. Старий ходив брудним, обірваним і занедбаним, наче жебрак. Замість тюрбана його лисину обвивала драна брудна шмата, сорочка й штани ледве трималися купи, плащ нагадував діряву верету. Коли купець ішов містом, люди збігалися дивитися на нього, як на диво.

Проте найбільшу увагу й подив містян викликали його капці. Ніхто не знав, де Абу-Касим їх узяв і скільки років носив. Жартівники казали, що це взуття було весільним ще у «дідьчої бабці». Багдадські шевці латали ці капці вже років десять.

Згодом Абу-Касим і сам приклав руку до їхнього «вдосконалення»: він густо набив під підошви величезні залізні цвяхи з головками, схожими на цибулі чи часник, які для нього зробив коваль. Капці стали величезними, як копита, важкими, наче два мішки проса, і залишали широченні сліди. Шкіра на них від латок стала корявою, мов столітній дуб.

Коли Касим шкандибав цими капцями на базар, він прів, сапав і ледве тягнув ноги. Проте доля вирішила провчити старого і через ці самі капці витрусити з нього всі погані звички.

Розділ 2 

Одного торгового дня Абу-Касим ходив базаром, вишукуючи вигоду. Раптом забили барабани: судовий возний зійшов на бочку й оголосив про ліцитацію (відкриті торги/аукціон). Суд продавав за борги весь товар купця Бен-Омара, який також торгував пахощами. Пересічні мусульмани не поспішали купувати парфуми, вважаючи це «бабським ділом», на яке шкода грошей.

Але Абу-Касим, зачувши про пахощі, аж просвітлів від думки, що товар продадуть за безцінь («за песі гроші»). Задихаючись і шкандибаючи, він щосили побіг на базар Бен-Омара, ледве не збиваючи перехожих.

Там до нього підійшов сам збіднілий Бен-Омар. Оплакуючи своє горе, він розповів, що є чесним купцем, але його підставив облесний друг, за якого Омар поручився. Тепер товариш утік, а Омару за борги загрожує в’язниця, а його дружині та дітям — повне розорення й загибель. Бен-Омар благав Касима змилосердитися, поручитися за нього та врятувати від біди.

Однак сльози й благання не зворушили скупого Абу-Касима. Він байдуже відказав, що сам не є таким багатієм, аби рятувати інших від згуби, і пішов геть. Касим поспішив туди, де судовики продавали товар. На продаж виставили величезну сулійку дорогоцінної рожевої олії з Шірасу, яка реально коштувала щонайменше сто п’ястрів. Оскільки охочих купувати не було, безсоромний Абу-Касим сторгував цю бутлю всього за три п’ястри. Забравши олію, щасливий скнара побіг додому, а Бен-Омар лише тихо зітхнув, мовивши, що Бог йому за таке «добре серце» ще заплатить із процентом.

Розділ 3 

Неймовірно радий такій дешевій покупці, Абу-Касим виставив цінну сулію у вікні свого дому, щоб усі бачили його здобуток. Тоді він став думати, як відсвяткувати цю подію. Справляти бенкет чи давати гроші на милостиню бідним він, звісно, не схотів, тому вирішив зробити те, чого давно не робив, — піти в лазню.

Замкнувши дім, він причалапав до лазні. Спершу побурчав через те, що за вхід треба платити гроші, але зрештою зайшов. Слуги заходилися його обслуговувати: роззули, зняли плащ і почали розтирати й масажувати старе тіло.

Поки Касима мили, до нього підійшов чоловік, якого купець вважав своїм другом. Привітавшись, приятель став сміятися з його жахливого взуття: «Глянь! Се ж дійснії почвари!.. Ти ж бо чоловік маючий, — справ собі як слід папучі, в кандалах отих не лізь!». Касим погодився, що капці й справді чудернацькі й він думав про нові, але додав, що йому шкода викидати старі, а витрачати гроші на нові — то нерозумно.

У цей час до лазні з великими почестями зайшов поважний багдадський суддя. Слуги одразу кинулися до нього, догоджаючи на всі боки. Абу-Касим розізлився на таке підлабузництво й швидко пішов митися далі в парну.

Коли Касим вимився і вийшов у роздягальню, своїх потворних капців він не знайшов. Натомість на їхньому місці стояли абсолютно нові, блискучі папучі. Скнара хитро посміхнувся, подумавши, що це його друг вирішив зробити йому подарунок: присоромив, забрав старі колоди, а натомість купив і поставив нове взуття. Зрадівши такому дарунку, Касим швиденько взув папучі й накивав п’ятами з лазні.

Невдовзі з лазні вийшов суворий суддя. Не знайшовши своїх нових папуч, а побачивши натомість два смердючих капці, схожих на колоди, він розлютився і вчинив страшний скандал. Перелякані слуги одразу впізнали взуття: «Ах, се ж Касимові капці!.. Він же й обікрав тут вас!».

Два слуги з палицями кинулися навздогін. Вони наздогнали Касима біля самого дому, але замість звинувачень хитро збрехали, що в лазні його чекає якийсь багатий купець, який конче хоче з ним познайомитися. Передчуваючи вигідну угоду, радісний Касим поспішив назад.

Коли ж він переступив поріг лазні, розгніваний суддя наказав зв’язати його як «дрантавого злодюгу», відібрати папучі, а вонючі капцюги прив’язати купцеві до шиї. Абу-Касим плакав, кланявся і виправдовувався, пояснюючи, що це, мабуть, був жарт приятеля, але суддя слухати не хотів. Щоб уникнути тюрми, бідному Касиму довелося витягнути з гаманця десять золотих п’ястрів і дати судді як хабар.

Розділ 4

Повернувшись додому після ганебної пригоди в лазні та сплати хабаря судді, Абу-Касим гірко розридався. Будучи скупарем, але не злодієм, він почувався глибоко ображеним несправедливим звинуваченням у крадіжці папуч. У своїх молитвах він бідкався, що ніколи не крав.

Касим зрозумів, що в усьому винні його старі капці. Саме через пристрасть душі до цих «клятих кайданів» та небажання витратити гроші на нове взуття він втратив величезну купу грошей. Охоплений люттю, купець міцно зв’язав капці шнуром, звалив на плечі й рушив до річки Тігріс.

Ставши над водою, Касим докорив капцям за невдячність, адже він стільки років беріг їх і латав сотні разів. Тоді він наклав усередину взуття каміння, міцно зав’язав і з розмаху кинув у річку, щиро радіючи своїй помсті.

Проте вже за три ночі місцеві рибалки витягли з Тігріса невід, який здався їм надзвичайно важким. Вони сподівалися на величезну рибу, але заплутана в сітці здобич порвала невід. Коли ж рибалки витягли невід на берег, то замість риби знайшли два важких, набитих камінням капці. Один із рибалок одразу впізнав Абу-Касимові капці, вирішивши, що багатій просто глузує з бідного люду.

Розлючений ватажок рибалок узяв капці на плечі, приніс їх просто до будинку Касима і, вибравши момент, коли на вулиці нікого не було, щосили шпурнув їх у вікно купця. Після цього рибак хутко втік назад до річки.

Розділ 5

Абу-Касим прокинувся від страшного брязкоту та стуку, який злякав його дужче, ніж біблійних героїв найбільші потрясіння. Розплющивши сонні очі, він відчув дивовижний аромат. Поглянувши навколо, купець жахнувся: уся його кімната була залита морем дорогоцінної рожевої олії, а посеред цього моря чорнів якийсь «заклятий острів».

Зійшовши босоніж із ліжка прямо в калюжу олії, купець упізнав у чорному предметі свої окаянні капці. Усе одразу стало зрозумілим: хтось поцілив капцями у вікно, розбив шибу, а разом із нею й ту саму величезну сулію з рожевою олією з Шірасу, яку Касим так вигідно купив на аукціоні.

Купець кинувся шукати боклагу, щоб зібрати рідину, але було запізно: уся олія вже втекла крізь шпари в підлозі, лишивши по собі лише ароматну пару та сухі дошки.

У розпачі Касим рвав на собі бороду, ревів і проклинав капці, які знищили його товар вартістю в сто п’ястрів. Бачачи, як капці «розляглися, як магнати», важкі та просяклі рожевою олією, купець вирішив спалити їх у вогні, як єретиків.

Він уже хотів кинути їх до груби, але вчасно зупинився: капці були настільки мокрими, що для їхнього спалювання знадобився б цілий сажень дров, а це означало нові витрати. Бажаючи уникнути чергових збитків, купець насадив капці на палицю і виніс їх сушитися на плоский дах свого будинку, навіть не підозрюючи, яку біду це принесе.

Розділ 6

У Багдаді через страшенну денну спеку люди відпочивають у будинках, а вечорами виходять гуляти на пласкі дахи, які замінюють їм сквери. Вдень же, поки господарі сплять, дахами вільно бігають і бавляться місцеві пси й коти.

Саме вдень багдадські собаки натрапили на даху на капці Абу-Касима. Спершу вони здивовано загарчали на невідомого «звіра», а потім почали бавитися: рвали зубами за обцаси й вуха, відривали латки та тягали взуття з кутка в куток. Розгулявшись, собаки затягли капці на самий край даху. Раптом один із псів злякано заскавучав, коли важкі капці злетіли з маху вниз. Злякані тварини миттєво повтікали з даху.

У цей самий час повз будинок Касима проходила бідна бабуся з маленькою внучкою на руках. Вона зупинилася на розі. Раптом зверху почувся страшний шум. Налякана собака, що летіла слідом за взуттям, роздерла кігтями обличчя жінки, змусивши її випустити дитину. Тієї ж миті на нещасне немовля з неба, мов грім, упали важкі капці, набиті залізом і камінням, і вбили дитину на місці.

На вулиці зчинився неймовірний гвалт, збіглася юрба. Побачивши знайоме взуття, люди в один голос закричали, що це Касимові капці вбили дитину й покалічили бабусю. Зблідлий і переляканий купець вийшов на вулицю. Один із дужих слуг схопив його, обмазав його руки кров’ю вбитої дитини і змусив узяти тіло на руки. Розлючений натовп звинуватив Касима в людоїдстві та навмисному обважненні капців камінням.

Уся ця страшна процесія — Касим із померлою дитиною на руках, закривавлена бабуся, два драби, що несли капці на дрюку, та галаслива юрба — вирушила до суду.

Суддя, який уже добре знав Касима, довго розбирався в справі. Він розумів, що прямої вини купця в нещасному випадку немає. Однак, маючи особисту образу на Касима через попередню історію, суддя постановив: оскільки капці є власністю Абу-Касима, він зобов’язаний відповідати за смерть дитини.

Суддя виніс «премудрий» вирок: Касим повинен одружитися з цією старою бабою, щоб народити нове дитя і не дати згаснути її роду. Крім того, за вбивство купець мав сплатити двісті п’ястрів штрафу, і ще двісті п’ястрів — бабі за каліцтво. Отримавши гроші, суддя пішов додому, а Абу-Касим залишився стояти, наче громом убитий, абсолютно занімівши від такого горя.

Розділ 7

Після оголошення вироку серце Абу-Касима стискалося, в голові все мішалося, а в вухах стояв шум. Коли він, загорнувши обличчя тюрбаном, спробував тихо піти геть, його за поли схопив поліцейський. Він силоміць повернув купцеві його  нещасні капці, які слуги все ще носили на дрючку. Весь натовп вибухнув реготом, і Касим був змушений звалити взуття собі на плечі.

Тільки-но він зробив кілька кроків, як його знову хтось смикнув за одяг. Це була  закривавлена, брудна і беззуба баба. Вона голосила, мов сова, але раптом почала примилятися й лащитися до Касима, заявляючи, що раз суд присудив їм одружитися, вона віддасть йому всю себе і з ними буде «правдивий рай».

Наляканий Касим спробував утекти, але стара міцно тримала його, вимагаючи негайної сплати присуджених грошей. Щоб відчепитися від огидної нареченої, купець знову заліз у свій черес і витягнув триста п’ястрів. Кинувши їй гроші, він люто крикнув, щоб вона купила собі мотузку й повісилася, аби лиш дала йому спокій. Під загальний регіт натовпу Касим  прожогом побіг додому.

Зачинившись у чотирьох стінах, Касим поглянув на капці, і його охопив містичний страх; він вирішив, що в капці вселився пакісний злий дух або грішна душа, яка відбуває покуту і мстить йому за те, що він не поховав її в святому місці.

Ударившись у ревну побожність, Касим до самої ночі молився над взуттям, бився в груди і благав «грішну душечку» про прощення. Опівночі, окропившись водою, він узяв заступ, запакував капці в мішок і пішов на кладовище. Там, біля самого муру, він викопав глибоку яму, закопав мішок, засипав землею і швидко зник у темряві.

Розділ 8

Абу-Касим повернувся додому, тремтячи від кожного шереху, і заліз під перину, дякуючи Богу за вдале нічне діло. Однак лиха доля не спала. До схід сонця Багдадом поповзли фантастичні чутки: нічний вартовий розповів сусідові, той іншому, і невдовзі все місто гуділо про те, що вночі біля халіфового гробу якийсь страшний чарівник шептав закляття, викликав нечисту силу і закопав величезний скарб розміром із «двокірцьовий мішище». Вартовий нібито на власні вуха чув, що земля заклята: кожен, хто почне копати, впаде без духу. Далі чарівник буцімто злетів у повітря мов птах, але сміливий стражник вистежив його аж до самого житла.

Ці чутки миттєво дійшли до багдадського судді. Почувши про золото, суддя схопився «наче лев на лови». Він швидко оформив протокол із вартовим і, взявши з собою сім пар посіпак (охоронців), вирушив на затримання «чаклуна». Дорогою до процесії приставали сотні цікавих містян, і за пів години незліченний натовп уже ревів під вікнами будинку Абу-Касима.

Почувши страшний гук, Касим підскочив до вікна, почуваючись як лев у сітці.   Тільки-но Касим відчинив, суддя наказав зв’язати його руки й ноги одним шнуром, скрутивши купця в обарінок.

Суддя почав допит, звинувачуючи Касима в чаклунстві та погрожуючи спалити п’яти вогнем або здерти шкіру, якщо той не зізнається, які чари діяв уночі. Бідний Касим, заїкаючись від жаху, розповів правду про те, як поховав свої прокляті капці. Що більше купець плакав, то дужче реготав натовп. Суддя не повірив йому і наказав показати місце схову.

Оскільки мусульмани вірили, що чарівник, ставши на землю, може набратися дідьчої сили й щезнути, Касима запхали в мішок, прив’язали до дрючка і два дужих драби понесли його на цвинтар на плечах, мов виноградне гроно.

На кладовищі вартовий вказав на місце. Касима випустили з мішка, і він указав на розриту землю. Люди миттєво відкопали яму і витягли капці. Суддя, розлючений тим, що замість скарбу знайшов старе взуття, звинуватив Касима в святотатстві та оскверненні священної землі. Замість страти на палі суддя виніс черговий вирок на п’ятсот п’ястрів штрафу (триста — на святиню, сто — судді за труди, п’ятдесят — вартовому, решту — присутньому чесному люду). Коли Касим упав на коліна, благаючи про милосердя і кричачи, що це його повна руїна, суддя сухо відрізав: якщо грошей не буде сьогодні ж, купець гнитиме в тюрмі.

Розділ 9

Абу-Касим опинився в ситуації людини, яка заблукала в диких нетрях і від страху біжить навпрошки. Що більше він намагався позбутися своїх капців, то впертіше вони поверталися, хапаючи його за поли. Тепер, коли нічний інцидент забрав у нього останні збереження — «весь скарб його, весь хліб», — купець уже не мав сил ні плакати, ні рвати бороду. Він годинами сидів нерухомо у порожній хаті з голими стінами й заціпеніло дивився на брудні, обісрані й набиті камінням капці.

Йому здавалося, що капці глузують із нього, вихваляючись своєю вірністю: «Дурню! нас ти відцурався!.. Зуб судьби усе те схрупав, тільки нас не розкусив… Нас до смерті мусиш мати». Не витримавши цих галюцинацій, Касим закрив вуха пальцями, закричав, що божеволіє, і вирішив заховати взуття так далеко, щоб навіть чорт не знайшов.

Він зібрався, поклав капці в мішок і через міст над Тігрісом пішов далеко в чисте поле під палючим сонцем. Знемагаючи від спеки й спраги, він раптом почув підземне булькотіння води. Пройшовши ще пів години, Касим натрапив у долині на чисте, кришталеве, заховане від сонця озерце.

Відпочивши й напившись, купець зрадів: місце було безлюдним, рибалки й стражники сюди не ходили. Він добре розмахнувся і закинув мішок із важкими капцями на саме дно озера. Почуваючись неймовірно щасливим, Касим повертався до міста, ледве не співаючи. Він вирішив не здаватися: продати свій старий будинок, виручити за нього тисячі п’ястрів і розпочати новий, престижний бізнес — торгувати не пахощами, а дорогим шовком, одамашком і кармазином. Тієї ночі він уперше спав спокійно, мов дитина.

Минуло два дні. Усе було тихо, і Касим уже почав обережно ходити базаром, хоча страх глибоко засів у його душі — він пересувався вулицями несміливо, мов побитий пес.

Аж ось третього ранку місто здригнулося. Спочатку біля громадської криниці почала кричати якась баба, потім до неї приєдналися інші. Зчинився такий гвалт, що в Касима залящало в вухах. Натовп ревів: «Зрада! Дідьчі штуки!.. Дайте нам тих злюк у руки, що збавляють нас води!». Вийшовши на вулицю, купець запитав, що сталося. Люди розпачливо пояснили, що ще вчора вода в криниці була як кришталь, а сьогодні — жодної краплі, водопровід пересох.

У Багдаді почалася справжня революція. Величезний збунтований натовп із дрючками й палицями рушив до магістрату. До них приєднувалися тисячі людей: водоноси з порожніми коновками, прачки з праниками. Площа перед урядом гуділа: «Гвалт! Води, води, води!». Пани й міська влада, налякані погрозами розлюченого натовпу розгромити урядові будівлі та крамниці, терміново зібрали найкращих майстрів і відправили їх розслідувати головний міський водопровід.

Цілий день Багдад знемагав без води. Аж під вечір у криницях нарешті зашуміло, і крізь сталеві труби знову вдарили потужні водяні стовпи. Здвиг народу, що весь день чекав на порятунок, кинувся назустріч майстрам, які поверталися після ремонту, вимагаючи розповісти, яке ж диво чи ворог перекрили воду. Натовп ревів, прагнучи дізнатися правду.

Ось детальний переказ заключного, десятого розділу поеми Івана Франка «Абу-Касимові капці», у якому історія скупого купця сягає свого драматичного та водночас глибоко філософського фіналу.

Розділ 10

Настав вечір. Абу-Касим не знаходив собі місця: його мучили важкі передчуття, він то ходив, то лягав, то намагався читати Коран, але слова стрибали перед очима. Холодний розум старався відігнати тривогу, та серце відчувало неминуче лихо.

Раптом надворі пролунав страшний крик. Розлючений натовп багдадців виламав двері та ввірвався до його будинку. Люди звинувачували Касима в тому, що він навмисно перекрив міський водопровід, бажаючи заморити весь Багдад спрагою. Переляканий купець, ледве дихаючи, намагався виправдатися, стверджуючи, що він слабкий старець і не робив нічого страшного.

У відповідь на його виправдання натовп розступився, і до хати зайшов змерзлий, мокрий робітник. В руках він ледве ніс його капці.

Виявилося, що озеро, в яке Касим так радісно викинув своє взуття, було головним резервуаром міського водопроводу. Важкі капці застрягли в трубі й повністю перекрили воду. Щоб їх дістати, чотирьом майстрам довелося ризикувати життям і зруйнувати три лікті кам’яного склепіння. Робітник почав вимагати від купця негайної оплати за цю пекельну працю. Побачивши капці, Касим зрозумів, що це кінець. Він розридався і попросив людей просто вбити його на місці.

Тієї ж миті до будинку увійшла поліція. Абу-Касима заарештували й кинули до міської в’язниці. Поки він сидів за ґратами, комісари провели обшук і переписали все його майно.

Згодом Касима привели на суд, де оголосили жорстокий вирок. За спричинення бунту, пошкодження водопроводу та колосальні збитки міській скарбниці суд постановив конфіскувати дім і все майно купця. Судді насмішкувато додали, що оскільки в домі не знайшли жодних цінних речей, вони «милостиво» і безкоштовно повертають йому лише одне — його капці.

Почувши вирок, Абу-Касим не став сперечатися. У в’язниці, в голоді та холоді, старець пережив глибоке духовне переродження. Він усвідомив, що все життя був безсердечним скупиндрягою, який відбирав хліб у бідних і любив лише золото. Він зрозумів, що через ці злощасні капці сам Аллах роздув на дні його душі іскру добра. Вогонь бід спалив усе його багатство, але звільнив душу від жадібності.

Зі сльозами на очах Касим припав до своїх капців, цілуючи їх як найбільший скарб, що вивів його з темряви. Він прив’язав їх собі на плечі й заявив, що відтепер і до самої смерті ходитиме містом як вільний від спокус жебрак і носитиме ці капці як нагадування.

Усі вирішили, що старий просто збожеволів. Проте Абу-Касим дійсно став щирим, побожним жебраком. Він молився біля мечетей, тричі пішки сходив до Мекки й помер у злиднях. Його поховали разом із нерозлучними капцями, а в народі він запам’ятався як святий.

Примітка автора:
У післяслові Іван Франко пояснює, що вперше почув цю історію в юності від неписьменного чоловіка з Дрогобича (який, імовірно, почув її від солдатів), а пізніше знайшов її у німецькому перекладі арабських казок «Тисяча і один день». Франко зазначає, що свідомо відійшов від простої повчальної казки, змістивши акцент на психологічний трагізм і духовне переродження скнари на тлі деспотичного та корумпованого східного суспільства.