“Зимовий етюд” аналіз (паспорт) Володимир Підпалий

Вірш “Зимовий етюд” належить до пейзажної лірики, його аналіз допоможе підготувати літературний паспорт.

“Зимовий етюд” аналіз вірша (паспорт)

Автор – Володимир Підпалий

Рік написання – 25 січня 1968 року.

Літературний рід — лірика.

Жанр — вірш.

Вид лірики — пейзажна.

Тема: незбагненна краса світу.

Ідея: патріотичні почуття, передані словом.

Основна думка: «Вечір, мов казка, над Україною казка, як вечір, аж синьо в очах…».

Провідний мотив — відтворення романтичної атмосфери зимового вечора; захоплення красою української природи.

Ліричний герой вірша «Зимовий етюд» – людина, яка уміє бачити красу Батьківщини. Він щирий і переконливий, що навіть будь-який читач змушений буде впустити у своє серце любов і тепло.

“Зимовий етюд” художні засоби:

• Метафора: синьо в очах, неба льодинку холодну — на шлях,
• Порівняння: «вечір, мов казка», «казка, як вечір».
• Персоніфікація: «місто дихає у степи», «все насторожене», «Україна заслухалась і не спить».
  
• Інверсія: неба льодинку холодну.
• Антитеза: заслухалась – не спить.
• Повтори: “казка”, “Трішки туману і трішки інею”, “за тополями, за огорожами”, “все запорошене, все насторожене”.
• Епітети «льодинка холодна», «все запорошене, все насторожене»,
• Анафора «все», «вся».

Кількість строф – дві.

Вид строфи: катрен.

Рими:  інею – Україною, шлях – очах, огорожами – насторожене, степи – спить.

Римування: перехресне (АБАБ)

“Зимовий Етюд” побудовано на прийомі антитези.

Чому “Зимовий етюд” це патріотичний вірш?

Автор двічі вживає слово «Україна», він не показує нам традиційного сільського пейзажу, а змальовує місто, яке «тікає на ніч у степи». Степ – це також невід’ємна частина традиційного українського пейзажу. Любов до Батьківщини починається з любові до природи, з уміння бачити красиве у звичайному, з усвідомлення необхідності берегти цю неповторну красу, яку так легко знищити.

“Зимовий етюд” Підпалий 

Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну —
на шлях…
Вечір, мов казка, над Україною
казка, як вечір,
аж синьо в очах…

Там, за тополями,
за огорожами,
де місто тікає на ніч в степи —
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась —
і не спить…

На початку цього вірша послідовно, немов з окремих частинок-штрихів, оформлюється загальна картина зимового вечора: туман, іній, холодна льодинка… Але ліричний герой сприймає цей звичайний вечір як щось виняткове й небуденне. Його душу наповнює радісне піднесення, навіяне красою рідної України. Воно образно виражається у грі слів: «вечір, мов казка» і «казка, як вечір».

Зі звичайного цей зимовий вечір перетворюється на казковий — коли все довкола стає загадковим, а герой сповнений передчуттям дива.
Не випадково у другій частині твору перед нами постає жива, немов справді казкова, картина природи. Серед використаних автором художніх засобів переважає персоніфікація. Цей засіб не лише сприяє поетичному олюдненню довкілля: «місто дихає у степи», «все насторожене», «Україна заслухалась і не спить». Усе, що помічає ліричний герой, живе в єдиному злагодженому ритмі, складаючи разом привабливий одухотворений образ Батьківщини.

Вірш “Зимовий етюд” слухати аудіо