«Злочин і кара» характеристика героїв

Родіон Раскольников характеристика

Бідний, але здатний петербурзький студент Родіон Раскольников одержимий ідеєю, яка бере витоки в гуманізмі та загальнолюдському сенсі буття: чи будуть виправдані порушення закону, якщо вони зроблені в ім’я людства? Зовнішні обставини (злидні і вимушене рішення сестри вийти заміж за розрахунком) штовхають Родіона на те, щоб перевірити власну теорію на практиці: він вбиває стару лихварку та її сестру Лізавету, яка була на той момент часу вагітною. Саме з цього моменту починаються митарства бідного Раскольникова: навіть фізично він не може впоратися з випробуванням: кілька днів після вбивства він лежить у гарячці; за фактом вбивства його починає викликати слідчий і допитувати: підозри мучать студента, він втрачає спокій, сон, апетит; але найголовніше митарство – це совість, яка вимагає відплати за кривавий злочин, скоєний Раскольниковим.

Підтримку Родіон знаходить в сім’ї і любові – саме ці дві цінності Достоєвський ставить в основу: тільки завдяки матері, сестрі Авдотьї і Сонечці, в яку Родіон закохується, він все-таки приходить до висновку, що за кожний злочин людина зобов’язаний зазнати покарання. Він сам приходить до слідчого і зізнається у вбивстві. Після суду Сонечка їде за ним на сибірську каторгу. Від нього не відмовляються ні рідні, ні друзі – ось та жертовність і то всепрощення яке підносить людину. Прийти до усвідомлення власної провини і зважитися на добровільне визнання допомагає Родіону Сонечка Мармеладова.

Сонечка Мармеладова характеристика

Різні жіночі образи зустрічаються в російській літературі, але Соня Мармеладова – найтрагічніша і одночасно з тим сама піднесена героїня:

замість презирства, яке повинна викликати повія, Соня симпатична і чудова в своїй самопожертві: адже вона йде заробляти своїм тілом заради сім’ї;
замість вульгарною і грубою вуличної продажної жінки читач бачить скромну, лагідну, тиху дівчинку, яка соромиться власного заняття, але нічого змінити не може;

Раскольников спочатку ненавидить її, так як відчуває, що його тягне до неї нестримно: тягне так сильно, що він змушений їй першій розповісти про своє злодіяння, але потім розуміє, що саме Сонечка – то спасіння, яке Господь послав йому на втіху.

Сонечка йде рука об руку з Родіоном протягом усього роману. Її віра, жертовність, лагідність і світла, чиста любов допомагає зрозуміти головному герою сенс людського буття.

Саме Соня змусила Раскольнікова піти покаятися в поліцію і просити прощення у всіх людей на перехресті вулиць. Це схоже на церковний обряд сповіді. Адже Раскольніков дійсно щиросердно зізнався Порфирію Петровичу в усьому скоєному.

Соня у творі вперше з’‎являється у вульгарному костюмі повії на похоронах батька. Цей жахливий костюм підкреслює трагізм її образу. Соня змушена йти торгувати собою, щоб врятувати свою родину: хвору Катерину Іванівну, її маленьких дітей. Соня розуміє аморальність свого вчинку, але усвідомлює й те, що не переступити цю межу — означає приректи на смерть дітей.

Соня є символом вічної жертовності в ім’‎я когось, любові до людей, добра. Саме тому до неї «не пристає» ницість і бруд життя.

Риси характеру Соні: відчуття своєї приниженості, смиренність, доброта, здатність прощати, віра в Бога. Навіть живучи у бруді, вона змогла зберегти чистоту душі.

Цитати: «Соня села, чуть не дрожа от страху, и робко взглянула на обеих дам», «Соня опять села и опять робко, потерянно, поскорей взглянула на обеих дам и вдруг потупилась», «Но, взглянув пристальнее, он вдруг увидал, что это приниженное существо до того уже принижено, что ему вдруг стало жалко»

Аркадій Свидригайлов характеристика

Свидригайлов є ідейним двійником Раскольникова, на прикладі якого Достоєвський показує, що зробила з людиною теорія Родіона, коли йому все дозволено:

Свидригайлов

розпусний і вульгарний хоч і дворянин;
підозрюється у вбивстві;
шантажист.

І разом з тим він самотній і не витримує тяжкості власних гріхів: він закінчує життя самогубством. Ось від чого Сонечка рятує свого Родіона.

На совісті Свидригайлова дві смерті: дівчинки, над якою він вчинив наругу, і дружини. Можливо, були й інші жертви, але про них просто ніхто не знає. Він цинік, для його поведінки характерним є свобода від моральності.

Але навіть така цинічна людина, як Свидригайлов, може бути здатним на благородні вчинки. Він намагається спокутувати свої страшні вчинки добрими справами. Перед самогубством Свидригайлов забезпечив сім’‎ю покійного Мармеладова, віддав спадщину своєї дружини Дуні Раскольніковій, врятувавши її від шлюбу з Лужиним.

Таким вчинком героя автор показує, що добро і зло не можуть існувати по один бік життя. Вони несумісні.

Система головних образів у романі така, що герої доповнюють один одного і вносять свої корективи в ідейну структуру роману: не будь одного з них – система б зруйнувалася. Не можна категорично ділити всіх на хороших і поганих: серце кожної людини – арена, де щодня б’ються добро і зло. Хто з них переможе, вирішувати тільки самій людині. Саме ця боротьба показана в романі за допомогою головних героїв, які допомагають читачеві правильно зрозуміти думку великого Достоєвського.

Альона Іванівна характеристика

Альона Іванівна – лихварка «… крихітна суха старенька, років шістдесяти з гострили і злими очицями, з маленьким гострим носом … біляве, мало посивіле волосся її було жирно змащені маслом. На її тонкій і довгій шиї, схожої на курячу ногу, було наверчено якесь фланелеве ганчір’я, а на плечах, незважаючи на спеку, бовталася вся пошарпана і пожовкла хутряна кацавейка ». Її зображення повинно викликати огиду і тим самим як би частково виправдовувати ідею Раскольникова, який носить їй застави, а потім вбиває її. Персонаж -символ нікчемною і навіть шкідливого життя. Однак, на думку автора, вона теж людина, і насильство над нею, як над будь-якою людиною, навіть в ім’я благородних цілей, є злочином морального закону.

Амалія Іванівна характеристика

Амалія Іванівна (Амалія Людвігівна, Амалія Федорівна) – квартирна хазяйка Мармеладових, а також Лебезятникова і Лужина. Знаходиться в постійних контрах з Катериною Іванівною, яка в хвилини злості називає її Амалією Людвігівною, що викликає у тій різке роздратування. Запрошена на поминки Мармеладова, вона примиряється з Катериною Іванівною, але після спровокованого Лужина скандалу велить їй з’їжджати з квартири.

Заметов Олександр Григорович характеристика

Заметов Олександр Григорович – письмоводитель в поліцейській конторі, товаришу Разуміхіна. «Років двадцяти двох з смаглявою і рухливою фізіономією, здавався старіше своїх років, одягнений по моді і фатом, з проділом на потилиці, розчесаний і распомаженний, з безліччю перснів і кілець на білих вичещенних щітками пальцях і золотими ланцюгами на жилеті». Разом з Разуміхіним приходить до Раскольнікова під час його хвороби відразу після вбивства баби. Він підозрює Раскольникова, хоча і робить вигляд, що той його просто цікавить. Випадково зустрівшись з ним у трактирі, Раскольников дражнить того розмовою про вбивство бабусі, а потім раптом приголомшує питанням: «А що, якщо це я стару і Лізу вбив?» Зіштовхуючи цих двох персонажів, Достоєвський зіставляє два різних модулі існування – напружене шукання Раскольникова і благополучно-сите міщанське животіння на зразок заметовского.

Зосімов характеристика

Зосімов – доктор, приятель Разуміхіна. Йому двадцять сім років. «… Висока і жирна людина, з одутлим і безбарвно-блідим, гладковибритим лицем, з білявий прямим волоссям, в окулярах і з великим золотим перснем на припухлім від жиру пальці». Самовпевнений, знає собі ціну. «Манера його була повільна, як ніби млява і в той же час вивчений-но-розв’язна». Приведений Разуміхіним під час хвороби Раскольникова, пізніше сам цікавиться його станом. Підозрює у Раскольникова божевілля і далі цього нічого не бачить, поглинений своєю ідеєю.

Ілля Петрович характеристика

Ілля Петрович (Порох) – «поручик, помічник квартального наглядача, з горизонтально рудуватими вусами, що стирчать в обидві сторони і з надзвичайно дрібними рисами обличчя, нічого, втім, особливого, крім деякого нахабстване виражали». З викликаним в поліцію з приводу несплати за векселем Раскольниковим грубий і агресивний, викликаючи в того протест і провокуючи скандал. Під час своєї явки з повинною Раскольников застає його в більш доброзичливому настрої і тому не вирішується відразу зізнатися, виходить і тільки з другого разу робить визнання, чим сильно дивує Пороха .

Катерина Іванівна характеристика

Катерина Іванівна – дружина Мармеладова. З числа «принижених і ображених». Років тридцяти. Худа, досить висока й струнка жінка, з прекрасними темно-русявим волоссям, з сухотними плямами на щоках. Погляд її різкий і нерухомий, очі блищать як у лихоманці »губи запеклися, дихання нерівне і уривчасте. Дочка надвірного радника. Виховувалася в губернському дворянському інституті, закінчила його з золотою медаллю і похвальним листом. Вийшла заміж за піхотного офіцера, бігла з ним з рідного дому.

Після його смерті залишилася з трьома малолітніми дітьми в злиднях. Як характеризує її Мармеладов «… дама гаряча, горда і непохитна». Компенсує почуття приниженості фантазіями, в які сама ж вірить. Фактично змушує свою прийомну доньку Сонечку піти на панель, а після цього, відчуваючи провину, схиляється перед її самопожертвою і стражданням. Після смерті Мармеладова на останні кошти влаштовує поминки, всіляко намагаючись продемонструвати, що чоловік її й сама вона – цілком шановані люди. Постійно конфліктує з квартирної господинею Амалією Іванівною. Розпач позбавляє її розуму, вона бере дітей і йде з дому просити милостиню, змушуючи їх співати і танцювати, і незабаром помирає помирає від сухот. На дітей чекали злидні, але їх врятував Свидригайлов.

Образ Катерини Іванівни трагічний: вона є втіленням безмірного людського горя.

Лебезятніков Андрій Семенович характеристика

Лебезятніков Андрій Семенович – міністерський чиновник. «… Хирлявий і золотушний чоловічок, малого зросту, десь служив і на диво білявий, з бакенбардами у вигляді котлет, якими він дуже пишався. Понад те, у нього майже постійно боліли очі. Серце у нього було досить м’яке, але мова вельми самовпевнена, а інший раз надзвичайно навіть зарозуміла, – що, у порівнянні з фігуркою його, майже завжди виходило смішно ». Автор говорить про нього, що він «… був один з того незліченного легіону пошляків, дохлих недоносків і всьому недовчених самодурів, які миттю пристають неодмінно до наймоднішої ходячої ідеї, щоб відразу ж опошлити її, щоб миттю окарикатурити все, чому вони ж іноді найщирішим чином служать ». Лужин, намагаючись долучитися до новітніх ідейних віянь, фактично обирає як «наставника» саме Л. і викладає його погляди. Л. нерозумний, але добрий за характером і по-своєму чесний: коли Лужин підкладає в кишеню Соні сто рублів, щоб звинуватити її в крадіжці, Л. викриває його. Образ декілька шаржований.

Лізавета характеристика

Лізавета – молодша, зведена сестра лихварки Альони Іванівни. «… Висока, незграбна, боязка і смиренна дівка, мало не ідіотка, тридцяти п’яти років, що була в повному рабстві у сестри своєї, що працювала на неї день і ніч, тремтіла перед нею і терпіла від неї навіть побої». Смагляве добре обличчя. Займається пранням і лагодженням білизни. До вбивства була знайома з Раскольниковим, прала йому сорочки. Була також у дружніх стосунках з Сонечкою Мармеладової, з якою навіть обмінялася хрестами.

Раскольников випадково підслуховує її розмову зі знайомими міщанами, з якого дізнається, що стара лихварки в 7:00 наступного дня залишиться вдома одна. Трохи раніше він випадково почув у трактирі фривольну розмову молодого офіцера і студента, де йшлося, зокрема, і про Л. – що вона хоч і некрасива, але багатьом подобається – «тиха така, лагідна, на все згодна» і тому постійно вагітна. Під час вбивства лихварки Л. несподівано повертається додому і теж стає жертвою Раскольникова. Саме подароване нею Євангеліє Соня читає Раскольнікову.

Лужин Петро Петрович характеристика

Лужин Петро Петрович – тип ділка і «капіталіста». Йому сорок п’ять років. Манірний, поважний, з обережною і буркотливою фізіономією. Похмурий і зарозумілий. Хоче відкрити в Петербурзі адвокатську контору. Вибившись з нікчеми, високо цінує свій розум і здібності, звик милуватися собою. Однак найбільше Лужин цінує гроші. Він захищає прогрес «в ім’я науки та економічної правди». Він проповідує з чужих слів, яких наслухався від свого приятеля Лебезятникова, з молодих прогресистів: «Наука ж говорить: Люби, перш за все, одного себе, бо все на світі на особистому інтересі засноване … Економічна ж правда додає, що чим більше в суспільстві влаштованих приватних справ … тим більше для нього твердих підстав і тим більше влаштовується в ньому і спільна справа ».

Усі його вчинки служать особистій меті. Це принцип егоїста. Він завжди прагне пригнічувати інших, слабших. Він легко може переступити через людей, навіть не задумуючись над тим, бо зневажає їх. Тобто, Лужин вважає себе «незвичайною» людиною, якій все дозволено. Він втілює теорію Раскольнікова в життя.

Вражений красою і освіченістю Дуні Раскольникової, Лужин робить їй пропозицію. Його самолюбству лестить думка, що багородна дівчина, що випробувала багато нещасть буде все життя благоговіти перед ним і підкорятися йому. Крім того, Лужин сподівається, що «чарівність прекрасної, доброчесного і освіченої жінки» допоможе його кар’єрі. У Петербурзі Лужин живе у Лебезятникова – з метою «про всяк випадок забігти вперед» , тим самим підстрахувавшись від будь-яких несподіваних демаршів з її боку. Вигнаний Раськольниковим і відчуваючи ненависть до нього, намагається посварити з ним його матір і сестру, спровокувати скандал: під час поминок по Мармеладову дає Сонечці десять рублів, а потім непомітно суєт їй у кишеню ще сто, щоб трохи пізніше публічно звинуватити в крадіжці. Викритий Лебезятніковим, змушений ганебно піти.

Мармеладов Семен Захарович характеристика

Мармеладов Семен Захарович – титулярний радник, батько Сонечки. «Це був чоловік років вже за п’ятдесят, середнього зросту і щільної статури, з сивиною і з великою лисиною з набряклими від постійного пияцтва, жовтим, навіть зеленкуватим обличчям і з припухлими повіками, через які сяяли крихітні, як щілинки, але одухотворені червонуваті оченята. Але щось у ньому було дуже дивне; у погляді його світилася начебто навіть захопленість, – мабуть, був і сенс, і розум, – але в той же час миготіло ніби безумство ». Позбувся місця «по зміні штатів» і з того моменту став пити.

Раскольников зустрічається з Мармеладовим в трактирі, де той розповідає йому своє життя і сповідається в гріхах – що п’є і пропив речі дружини, що його власна дочка Сонечка через зубожіння і його пияцтва пішла на панель. Усвідомлюючи всю свою нікчемність і глибоко каючись, але не маючи сил подолати себе, герой власну слабкість намагається піднести до світової драми, навіть роблячи театральні жести, яким призначено виказати його не остаточне втрачене благородство. «Жаліти! навіщо мене жаліти! – Раптом заволав Мармеладов, встаючи з простягнутою вперед рукою, в рішучому натхненні, як ніби тільки й чекав цих слів … »

Незважаючи на те, що він неухильно деградує, Мармеладов зберіг кращі людські якості, здатність сильно відчувати: він любить дітей, Катерину Іванівну, переживає за них.

Двічі Раскольников супроводжує його додому: у перший раз п’яного, вдруге – розчавленого кіньми. Образ пов’язаний з однією з головних тем творчості Достоєвського – убогості й приниження, в якій поступово гине людина, що з останніх сил чіпляється за гідність, яку вона втрачає.