“Іванові Франкові” Вороний аналіз вірша

іванові франкові аналіз твору 10 клас

Вірш “Іванові Франкові” є відповіддю на «Вступ» І. Франка до теми «Лісова ідилія», присвяченої М. Вороному.

М. Вороний, звертаючись до побратима по перу Івана Франка, викладає свої погляди на життя, на місце і завдання в ньому, на поезію. У житті є велетні-гнобителі і генії-визволителі. Він воліє йти за генієм до бою. Поет бореться своїм щирим словом, не чекаючи слави, нагород, наражаючись на небезпеку, і йому прикро, що поряд стають, теж немовби до бою, «а справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами».

Проте не можна увесь час боротися, від цього серце озлоблюється, черствіє. Тому звернення до вільної поезії — це «не дурниці», це душі відрада, «найкращий скарб душі». Ніщо поетові не чуже, він іде «за  віком», залишаючись при цьому цільною, гармонійною натурою.

“Іванові Франкові” Вороний аналіз вірша

Автор Микола Вороний

Рік написання – 1902

Жанр: громадянська лірика

Тема вірша “Іванові Франкові”: Думки й переконання поета з приводу творення справжньої літератури

Ідея вірша “Іванові Франкові”: Показати, що автор не відмовляється висвітлювати проблеми суспільства, але при цьому хоче “бути цілим чоловіком”, тобто у гармонії з собою.

Головна думка – «Моя девіза – йти за віком
І бути цілим чоловіком!»

Настрій – У вірші переважають дружні почуття, довірливий настрій, поет спростовує критичні зауваження свого наставника і порадника.

Віршовий розмір – Чотиристопний ямб

Римування – суміжне.

Художні засоби твору

  • епітети: високі думи, щирі почуття, святоблива ліра, байдужим життям, таємничими чарами, скажений шал, невгамовне сумління, велетень могучий, меч блискучий, страшні удари, нікчемний крам;
  • оксиморон: І паперовими мечами Вимахують над головами
  • метафори – Відбились зорі у воді, / Летять до хмар тумани
  • уособлення: «душа бажає скинуть пута», бажає «схопитись і злетіти вгору»;
  • порівняння: влучна, як з неба блискавиця; стоять, немовби теж до бою; зав’януть, як без сонця квіти.
  • риторичні оклики: “Нехай ідуть всі ті нездари на торговиці та базари!”,  “Моя девіза: йти за віком і бути цілим чоловіком!”
  • звертання: мій учителю і друже; о, друже мій; мій славний друже.
  • риторичні запитання: Чи все ж те розумом збагнути, / Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати / Свобідний творчий дух скувати?
  • протиставлення: велетень-гнобитель/геній-визволитель.

Вірш «Іванові Франкові», яка виразно демонструє думки й переконання поета з пригоду творення справжньої літератури. Вірш написаний у формі послання,’яке має конкретного адресата, але, безперечно, може бути адресоване й ширшій аудиторії. Розпочинається послання зверненням до І. Франка як до учителя й друга. Саме йому М. Вороний адресує власне розуміння завдань творчості. Цей вірш є своєрідною віршованою відповіддю на «Посланіє» І. Франка до поета-Вороного (яке вміщено у вступі до поеми  «Лісова ідилія»). І. Франко вважав, що митець стає борцем і агітатором у годину соціальних катастроф, тому предметом його творчості мають бути соціальні конфлікти. Але ж він не відмовляється й від інших естетик світобачення, тричі підкреслюючи положення про щирість митця. Франко впевнений, що обмеження творчості тільки якимось одним принципом є глухим кутом для митця.

На початку поезії М. Вороний подає епіграф, узятий із творчості Ш. Бодлера: «Предметом поезії є вона сама, а не дійсність». Поет наголошує, що життя йому не байдуже, але він розуміє, що життя має дві рівні сили, одна з яких «велетень-гнобитель» (уособлення сили інстинкту вирішувати суперечки кровопролиттям), а друга — «геній-визволитель» (духовна міць, яка повинна стати основою життя). Незаперечна заслуга М. Вороного в тому, що в цій поезії поет вперше ставить питання про необхідність позбавити літературу від «фарисеїв», тобто графоманів, які «стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами». Погоджуючись із І. Франком у необхідності битися, М. Вороний водночас наголошує, що якщо повсякчас битись, то «серце може озлобитись». У запалі полеміки поет питає адресата: «Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати Свобідний творчий дух скувати? І хто Поезію-царицю Посміє кинуть у в’язницю?»

М. Вороний наголошує, що як поет він вільний у своєму виборі, адже творчість не знає перепон. Виразником духовного є Поезія (тобто мистецтво в найширшому розумінні), тому вона повинна бути первинною. Поет покликаний доносити до загалу духовне. Митець переконаний, що людина і людство повинні постійно вдосконалюватися, що з часом духовні ідеали повинні стати пріоритетними.

У кінці поезії М. Вороний виголошує своє творче кредо: «Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!». У цілому митець погоджується з опонентом у тому, що поет вільний обирати предмет творчості, аби тільки б його бачення було ширше. Тому М. Вороний «іде за віком» (тобто не відмовляється від важливості висвітлювати актуальні, злободенні проблеми суспільства), але найголовнішим для нього є при цьому зберегти свою «цілість», тобто внутрішню гармонію.

“Іванові Франкові” Микола Вороний читати

Відповідь на його Посланїе
La poesie n’a pas la verite pour
objet, elle n’a qu’elle-meme.
Charles Baudelaire

Hi, мій учителю і друже,
Про мене все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за ідеалом,
З його стражданням і болінням
І невгамованим сумлінням,
Життя — се дві противні сили,
Що між собою в бій вступили.
Одна з них — велетень-гнобитель,
А друга — геній-визволитель;
Його двосічна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;
Але і велетень могучий
В руці тримає меч блискучий?
Страшні, тяжкі його удари,
А ще страшніш таємні чари…
Як маю я його цуратись
Чи від ударів ухилятись?
О, ні! Я, взявши в руки зброю,
Іду за генієм до бою.
Рубаюсь з ворогом, співаю,
В піснях до бою закликаю
Всіх тих, що мляві, чи недужі,
Чи під укриттям сплять байдужі.
І знаю я, що замість плати
Мене чекають кари, страти…
Та чи ж грізний удар обуха
Там, де буяє творчість духа?
Одна хвилина раювання
Там відкупляє всі страждання.

Бо то чуття свобідні, щирі
Бринять у святобливій лірі.
І прикро, як ураз зі мною
Стають, немовби теж до бою,
А справді для пихи своєї
З порожнім серцем фарисеї
І паперовими мечами
Вимахують над головами.
Хто кликав їх? Чого їм треба?
Чи хробакам потрібно неба?
Нехай ідуть всі ті нездари
На торговиці та базариї
Нікчемний крам, дрібні вигоди —
От їх найвищії клейнодиі
Але коли повсякчас битись,
То серце може озлобитись.
Охляти може, зачерствіти,
Зав’януть, як без сонця квіти.
Душа бажає скинуть пута,
Що в їх здавен вона закута,
Бажає ширшого простору —
Схопитись і злетіти вгору,
Життя брудне, життя нікчемне
Забути і пізнать надземне.
Все неосяжне — охопити,
Незрозуміле — зрозуміти!
О, друже мій, то не дурниці.—
Всі ті щасливі небулиці
Про райських гурій, про нірвану,
Про землю ту обітовану.
Вони тягар життя скидають
І душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути,
Що дасться серцеві відчути?
І чи можливо без утрати
Свобідний творчий дух скувати?
І хто Поезію — царицю
Посміє кинуть у в’язницю?
Хто вкаже шлях їй чи напрямок,
Коли вона не зносить рамок?
В ній в с і краси кольори сяють,
В ній в с і чуття і змисли грають!..
До мене як горожанина
Ставляй вимоги — я людина.
А як поет — без перепони
Я стежу творчості закони;
З них повстають мої ідеї —
Найкращий скарб душі моєї.
Творю я їх не для шаноби;
Не руш, коли не до вподоби.
І ще скажу, мій славний друже,
Я не беру життя байдуже.
Високих дум святі скрижалі,
Всі наші радощі і жалі,
Всі ті боління і надії
І чарівливі гарні мрії, —
Все, що від тебе в серце впало,
Не загубилось, не пропало…
Моя девіза: йти за віком
І бути цілим чоловіком!
Харків, 1902 р.

Оцініть статтю
Додати коментар

  1. Лиза

    Жанр: громадянська лірика
    Спосіб римування: суміжне
    Художні засоби: Звертання («мій учителю і друже»)
    Епітети ( скаженим шалом, вгамованим сумлінням, двосічна гостра криця, велетень могучий, меч блискучий, таємні чари, страшні тяжкі його удари)
    Питання (Хто кликав їх? Чого їм треба? Чи хробакам потрібно неба?)
    Метафори (серце може озлобитись, душа бажає скинуть пута, бо то чуття свобідні, щирі бринять у святобливій лірі)
    Порівняння (Зав’януть, як без сонця квіти; До мене, як горожанина…)

    Відповіcти
    1. Аня

      СПАСИБО))))))

      Відповіcти
    2. санчес

      дякую

      Відповіcти
    3. Користувач

      Дякую! Реально допомогла))

      Відповіcти
  2. Marta

    Спасибо, вы супер, очень помогли, вау

    Відповіcти
  3. Юзер

    ДЯ КУ Ю!!!

    Відповіcти
  4. Саша

    Спасибо тебе большое

    Відповіcти