«Летять на землю груші, як з рогаток…» Ліна Костенко

Вірш «Летять на землю груші, як з рогаток…» Ліни Костенко

«Летять на землю груші, як з рогаток…» Ліна Костенко

Летять не землю груші, як з рогаток.
Б’є в тамбурини осені горіх.
Сади, омиті музикою згадок,
ковтають пил міжселищних доріг.

В старім гнізді танцюють лелечатка,
і, одірвавши ніжки від землі,
немов малі русалоньки, дівчатка
гойдаються в зеленому гіллі.

Ой доле, доле, що з людьми ти коїш?
Цим осокорам вже по двісті літ.
Із катапульти гойдалки такої ж
колись я звідси вилетіла в світ.

Ось я зійду з наждачного перону
у цей зелений, цей черлений вир.
Сидить просмолена ворона
в береті сонця набакир.

Стара дзвіниця й досі ловить гави.
Танцює ціп на житньому току.
Ну що мені магнолії, агави?
Я поцілую мальву у щоку.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша «Летять на землю груші, як з рогаток…» Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

Автор: Гнатюк У рубриці: Вірші Ліни Костенко

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *