Свіччине весілля характеристика Івана Свічки

«Свіччине весілля» характеристика Івана Свічки — головного героя повісті Івана Кочерги розкрита в цій статті. Цитатна характеристика Івана Свічки допоможе розкрити образ головного героя.

«Свіччине весілля» образ Івана Свічки

Іван Свічка — головний герой драми Івана Кочерги. Цей зброяр є виразним представником волі народу.

Він сміливий, чесний і порядний у всьому. Іван користується незмінною повагою ремісників. Наділений неабияким розумом, Свічка уважно аналізує бачене й почуте, добре знає життя і людей, а тому до його думок прислухаються. А мислить він ширше, ніж його товариші, оскільки дбає передовсім про інтереси громади, ладен віддати життя заради загальної справи. Його мужність і висока людська гідність зумовлені усвідомленням власної причетності до справедливої боротьби народу за свої права, вірою в торжество волелюбних ідеалів. Він упевнений, що в житті людським повинна бути справедливість, тому й намагається утверджувати її особисто і закликає до цього громаду. Про нові розпорядження воєводи він говорить як про знущання над робочими людьми, закликає ремісників не коритися насильству:

А завтра ж всі гуртом до магістрату,
Нехай тепер хоч світло дасть, хоч ні –
А на панів не будем працювати!

Свічка – не прихильник кровопролиття і спочатку намагається переконати своїх супротивників-ворогів у неправоті, відмовляючи від бійки гарячкових ремісників:

Товариші! Не в кулаці, а в правді
тепер повинна бути наша міць.
(До Чопа, що вхопив велику лаву).
Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми
Словами нашу правоту довести.

І. Кочерга переконливо доводить, що народ береться за зброю в крайніх випадках, тоді, коли соціальний гніт, гноблення стають страхітливо жорстокими, об‘єднуються з приниженням людської гідності трудівника, зі знехтуванням його духовності, віри й моралі. Та переконавшись, що мірні акції не допоможуть Іван Свічка закликає все трудове Подольє до збройної боротьби, щоб силою утвердити правду в житті:

А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні!

Так зброяр сам забирає грамоту із клятого замка. Перед дружиною воєводи Іван Свічка поводиться не як злодій, а як наполегливий шукач справедливості, і на її докірливи запитання: «Хіба тобі життя набридло? Чого тобі безумцю треба? » – твердо відповів: «Світла!» Після повернення на Подольє він відразу ж віддав її ремісникам, щоб “розсіяли нарешті сум нічний”. Поступово переконавшись, що панські обіцянки так і залишаються обіцянками, свічка закликає ремісників до збройної боротьби з ненависними гнобителями:

А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні!

Та недовго перебував молодий ватажок ремісників на волі, його арештували за вкрадення грамоти, забравши з церемонії власного весілля. Для Свічки особисто князівська грамота вже не має жодної цінності, бо він розпізнав її фальшиву суть. Юнак легко поступився би «привілеєм брехливим» і міг би врятувати власне життя. Але ж Свічка знає і те, що народ покладає величезні надії на грамоту, знає, що за оту «принаду дорогу» народ «боровся, як за правду». Тому віддати документ – означає зрадити своїх товаришів, знівечити надію народу. Це добре розуміють і його вороги. Воєвода востаннє запитує Свічку: «Мовчиш? Не хочеш зрадити?» Свічка обирає смерть. Життя, куплене ціною зради ремісників, не приваблює його. На це не може спокуситися справжня людина, бо тільки той, хто вирвався з пут вузькоегоїстичних уявлень і потреб, хто спроможний поступитися особистим в ім‘я громадського, живе на світі недаремно. Іван Свічка навіть в таких тяжких обставинах не втрачає переконання, що нард звільниться від експлуатації і стане незалежним:

Хоч не мені – для вільного народу
Колись зоря займеться світлова.
Він стверджує, що за “світло” треба боротися, мир і благополуччя самі не прийдуть:
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.

Ця впевненість не залишає його і в критичну хвилину, коли воєвода засудив його на смертну кару.

Образ сміливого і непримиренного до насильства зброяра, цілісної і самобутньої, «вільної натури» викликає симпатії ще й тим, що він ввічлива і благородна людина, яка ставиться за пошаною до інших. Щирою ніжністю пройняті почуття Івана до Меланки. Він завжди турбується про свою кохану, називає її лагідними словами, що схожі на музику закоханого серця: «Меласю, ластівко сердешна», «люба», «зіронько моя». Але немає суперечності між сосбистим почуттям і соціальними емоціями: кохання його до Меланки зливається в один могутній акорд з пристрастною любов‘ю до волі. На жаль, так і не довелося закоханим відчути щастя сімейного життя. Меланка гине в нерівній боротьбі з князем за життя милого, але той вогник, що несла дівчина після її смерті не погас, а розгорівся у величезну пожежу народного повстання, яке очолив Іван Свічка. Над тілом коханої дівчини він промовляє слова, сповнені любові і ніжності:

І свічка ця, що ти життям купила,
Крізь дикий терн та бурю пронесла,
Що ми огнем повстання запалили,
Хай світить нам, привітна і ясна.
Прощай, голубко!
…На честь її по цілому геть місту
Засвітимо весільні ми огні!

Так спалахує кривавий протест ремісників, так здійснюється помста за розбите щастя. За «Свіччине весілля!» – таке гасло повсталого народу, що запалює нищівний вогонь пожеж у твердинях володарів, які не хотіли дозволити працівникам українським світити вогник своєї свободи і праці.

В образах Івана Свічки та Меланки І. Кочерзі вдалося переконливо показати героїзм і незалежність українського народу в боротьбі за свою волю і незалежність.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Твори з укр. літ.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *