«Затінок, сутінок, день золотий…» Ліни Костенко

Вірш «Затінок, сутінок, день золотий…» Ліни Костенко не тільки про запустіння покинутих сіл, а й про запустіння душ наших і смуток нащадків над погаслим отчим вогнищем. Кожне слово поетеси – оцінка явища чи події, пропущена крізь призму неповторного художнього світосприймання.

«Затінок, сутінок, день золотий…» Ліна Костенко

Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може, це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.

Може, він плаче, а може, він жде —
кроки почулись, чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.

Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків — як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.

Може, це вже через тисячу літ —
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах і легендах!

Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок —
ржава сережка над кігтиком клямки.

Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.

Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі —
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші…

У вірші «Затінок, сутінок, день золотий», де теж постають перед очима хата і двір, звідки зникло життя, хоч воно і нагадує про себе закляклими руками шовковиць, білими трояндами, що плачуть і моляться, поетеса роздумує про женьшеневу силу первокореня, хай навіть і пригнічену швидкоплинним часом.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша «Затінок, сутінок, день золотий…» Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *