Чому Святослава називали “давньоруським спартанцем”?
Український історик Михайло Грушевський називав князя Святослава «давньоруським спартанцем» і «першим запорожцем на київському столі».
Щоб зрозуміти чому Грушевський називав Святослава спартанем потрібно знати значення цього слова.
Спартанець – це помірна, загартована в скруті людина, яка задовольняється найнеобхіднішим.
Ці характеристики повністю відносяться до Святослава. Усі свої сили та досвід він спрямував на утвердження Русі на міжнародній арені. Святослав Ігоревич створив надійну основу Київської держави, яка за його княжіння мала найбільшу свою територію від Каспійського моря до Балкан. Вісім років свого князювання до трагічної загибелі він провів у постійних походах, розширюючи і зміцнюючи молоду державу східних слов’ян.
Але його роля в історії неоднозначна. Він був відважним і талановитим полководцем, дотримувався простоти в житті, був відкритим і благородним. Але іноді він був жорстоким, у нього виникали спалахи люті. Його полководницька вдача, на жаль, не завжди доповнювалася політичною далекоглядністю і розумним використанням наслідків своїх блискучих перемог. Він володів величезними територіями від Балкан до Середньої Волги і від Балтійського моря до Каспію та Кавказу, але зберегти їх не зміг.
М. Грушевський писав про Святослава: “Сміливий і чесний лицар-войовик, що у всім поступає одкрито і сміло, не шукає здобичі, ні багатства, цінить тільки славу воєнну і для неї однієї живе. Се герой княжої дружини, її найвищий ідеал”.
Святослав Ігоревич воював упродовж усього свого правління, блискуче проводив тактичні операції та розробляв довготривалі воєнні кампанії. Він спробував силою зброї утвердити у ширших геополітичних просторах Київську державу, її поступ на світовій арені, забезпечити торгівлю з країнами Сходу, Болгарією і Візантією, ліквідувати зовнішню загрозу на кордонах країни з боку хозар, печенігів, булгар.
Отож, зовнішня політика Святослава сприяла збільшенню території Київської Русі, проте привела до значних людських втрат. Держава змушена була багато витрачати на воєнні потреби, що виснажувало її поступ. Не завжди далекоглядною і раціональною була й внутрішня політика Святослава, чвари й язичеські пристрасті давалися взнаки.
Святослав Ігоревич залишився для наступних поколінь зразком воїна і полководця, який не шкодував ані сил, ані здоров’я заради рідної землі і загинув, захищаючи її від ворогів.
