«Дон Кіхот» РОЗДІЛ LXXIV
Про те, як Дон Кіхот занедужав, про складену ним духівницю і про його кончину
Ніщо земне не вічне, все з самого нащаду і до останньої миті хилиться до свого кресу, надто життя людське, а що небо не вщедрило Дон Кі-хотове живоття даром утишувати свій плин, то смерть і скін заскочили його зненацька. Може, він нудив світом після свого побою, чи вже так судили й повеліли небеса, та тільки він підхопив лихоманку і зліг, і всі шість днів, поки хворів, його провідували друзі: парох, бакаляр і цилюрник, а Санчо Панса, добрий його джура, той не відходив од його узголів’я. Переконані, що це так переживає він своє побиття і своє безсилля визволити й відчарувати Дульсінею, друзі намагалися всіляко Дон Кіхота звеселити. Бакаляр, той усе умовляв його вдарити лихом об землю, встати з ліжка й почати пастушити, для того пастушого життя він, бакаляр, утяв уже еклогу куди сильнішу від Саннадзарових, і купив на власні гроші у кінтанарського вівчаря два чудових псиська, аби отару стерегти, одного на кличку Рябко, а другого — Бровко. Та все це не могло розбити Дон Кіхотової туги.
Приятелі викликали лікаря, той помацав живчика, поморщився і порадив пацієнтові на всяк випадок подумати про здоров’я душевне, бо тілесне в нього загрожене. Дон Кіхот вислухав його спокійно, але зовсім інакше повелися клюшниця, небога і джура, вони умилися сльозами, ніби вже було по Дон Кіхотові. На лікаревий суд, Дон Кіхота сушили і в’ялили туга й журба. Дон Кіхот попрохав дати йому спокій, бо його змагає сон. Його бажання вволили, і він проспав, як мовлять, не-збудно шість годин, аж клюшниця і небога сполошилися, чи не сконав він уві сні. Проте, як збіг той час, він таки прокинувся й голосно покликнув.
— Хвала Богу всемогутньому, що явив мені таку щедру благостиню! Воістину незмірне милосердя Його, і людські гріхи не здольні ні вщербити його, ні вичерпати.
Небога слухала уважно дядькові слова, і вони здалися їй розсудливішими од звичних його речей, принаймні сказаних під час хвороби. Тим-то вона спитала його:
— Про що ваша милость править, пане вуйку? Здається, се якась новина? Про яке милосердя і про які людські гріхи ви мовите?
— Про те, небого, милосердя,— відповів Дон Кіхот,— що його, попри мої гріхи, явив до мене Господь. Ум мій просвітлішав, він уже очистився від кромішньої тьми невігластва, якою окривало його оте кляте читання запоєм гидомирних рицарських романів. Нині я бачу всю їхню плюгавість і облудність, і єдине, за чим я шкодую, що очунявся запізно і що не маю часу одробити зло і взятися читати інші книжки, які є світочем для душі. Чую, небого, що час мені урвався, і мені хотілося б умерти так, аби люди побачили, що я не занапастив свого життя, і аби до мене не пристала слава причинного,— хай я і жив таким, а проте смертю своєю я хочу довести протилежне. Поклич, серце, моїх щирих приятелів, пароха, бакаляра Самсона Карраска і цилюрника майстра Ніколаса: хочу соборуватися і скласти духівницю.
Бігати по них небозі й не довелося, бо всі троє впали в кімнату до Дон Кіхота саме в цю хвилю. Скоро Дон Кіхот їх угледів, то сказав їм так:
— Повіншуйте мене, панство-добродійство, я вже не Дон Кіхот з Ламанчі, а Алонсо Кіхано, за вдачу свою прозваний Добрим. Нині я ворог Амадісові Гальському і тьмі тьменній нащадків його, нині мені відворотні богоненавидні книжчини про мандроване рицарство, нині до мене дійшло все моє недоумство, дійшло, як згубно подіяли тії книжки на мене, нині я, добре досвідчений з ласки Божої, проклинаю іх.
Троє візитерів, почувши таку орацію, подумали, що Дон Кіхот, либонь, схибнувся на чомусь іншому. І тут Самсон сказав йому:
— Як же це так, пане Дон Кіхоте? Оступатися саме тепер, коли ва-шець почула, що чари над сеньйорою Дульсінеєю розбито? Пошиватися в скитники саме тепер, коли ми вже зібралися пастушити й зажити по-княжому з піснею на устах? Цитьте, на Бога, схаменіться і облиште ці байки!
— Байки якраз усе те, що досі було,— заперечив Дон Кіхот,— сі байки справді мені на згубу, але з Божої помоги в смертну минуту я поверну їх собі на руч. Чую, панство-добродійство, що мені вже рясту не топтати, а тому шуткувать годі, зараз мені потрібен сповідник, бо я хочу соборуватися, а потім писар, щоб списати заповіт. У таку хвилину треба спасати душу, от я й благаю вас: поки панотець мене причащатиме, пошліть по писаря.
Присутні перезирнулися — так їх уразив Дон Кіхот, і хоча й не без вагання, повірили його словам; і цей раптовий перехід від шаленства до здорового глузду здався їм явно ознакою того, що вже йому три чисниці до смерті, бо до сказаного він додав ще й інші слова, такі доречні, такі по-християнському милосердні й мудрі, що всі їхні сумніви де й поділися, і вони упевнились остаточно: Дон Кіхот цілком здоровий на умислі.
Парох попросив усіх вийти і,зоставшись з Дон Кіхотом наодинці, соборував його. Бакаляр пішов по писаря і скоро вернувся вкупі з ним і з Санчом Пансою; Санчо (уже в курсі, в якому стані його пан: бакаляр попередив), побачивши, як плачуть клюшниця й небога, теж захлипав носом і залився дрібними. Після останнього святого мирування панотець вийшов і сказав:
— Алонсо Кіхано Добрий справді вмирає і справді зараз він цілком здоровий на умислі. Ходімо всі до нього, зараз він складатиме духівницю.
Ці слова викликали новий вибух горя в клюшниці, небоги та доброго джури Санча Панси: з їхніх очей і так уже мокрих, ринули сльози, а з грудей безугавно вихоплювалися зойки; справді-бо Дон Кіхот, як уже говорилося, однаково, чи то яко Алонсо Кіхано Добрий, чи то яко Дон Кіхот з Ламанчі, завше славився лагідною вдачею і привітністю до людей, за що його любили не тільки домівники, а й усі, хто його знав. Посполу з іншими ввійшов до нього й писар. Потому як він вивів титул тестаменту, Дон Кіхот, помолившись Богові й дотримуючись усього, що в такім разі християнським обрядом прописано, заходився диктувати духовну і почав так:
— Item*, така моя воля, щоб грошей моїх, довірених на руки Санчі Пансі, якого я в пору мого божевілля взяв за джуру, з нього не правили і не стягали, позаяк у нас свої обрахунки: якщо ж після вирахування належних йому грошей щось залишиться, то хай він цю остачу бере собі: кошти невеликі, але йому стануть у пригоді. І якщо я, несповна, доклав рук до того, що він став губернаторювати над островом, то тепер, уже здоровий на розум, я дарував би йому, аби змога, ціле королівство, бо того цілком заслуговують його щирість і відданість. Тут він обернувся до Санча і мовив:
* А також, окрім того (латин.).
— Даруй, друже мій, що через мене ти теж здобув славу причинного і, як і я, вклепався і повірив, що на світі існували мандровані рицарі і досі не перевелися.
— Ох! — зойкнув у відповідь Санчо.— Не вмирайте, вашець, паночку мій любий, а послухайтесь моєї ради: живіть многія літа, бо се ж найбільше божевілля людське: ось так з доброго дива померти, коли тебе ніхто не вбивав і в могилу не заганяв, окрім хіба нудіння світом. Годі-бо вам вилежуватися, вставайте з постелі і гайда, в пастушому перевдязі, в поле, як ми домовилися: гляди, десь за кущем знайдемо одчаровану сеньйору донью Дульсінею, а чого нам ще бажати! А якщо ви вмираєте з досади, що вас побито, то поставте на карб мені: мовляв, вас вибили з сідла через те, що я зле підрихтував попругу і до того ж вашець сама читала в своїх рицарських книгах, що се світова річ, як один рицар скидає іншого додолу: сьогодні він під конем, а завтра на коні.
— Авжеж,— мовив Самсон,— зацний Санчо має тут цілковиту слушність.
— Годі, панове,— обізвався Дон Кіхот,— виліткам на старі гнізда не вернутися. Я був причинний, а нині здоровий на умислі, я був Дон Кіхотом з Ламанчі, а тепер я, кажу ще раз, Алонсо Кіхано Добрий. Хай моє каяття і моя щирість повернуть мені вашу колишню шану, а ви, пане писарю, мережте далі. Item, одписую всю свою маєтність, рухому і нерухому, притомній сестріниці моїй Антонії Кіхано, але під однією умовою, щоб попередньо з неї вилучено частку, передбачену мною на інші потреби; і насамперед волію, аби виплатили заслуженину моїй клюшниці за весь час її служби в мене, а пріч того, прошу видати їй двадцять дукатів на сукню. Заповітними виконавцями моїми призначаю єгомосць пароха і єгомосць бакаляра Самсона Карраска, притомних тут. Item, волію, аби сестріниця моя Антонія Кіхано, як захоче в малжонство вступити, взяла в малжонки чоловіка, про якого вона заздалегоди знала б, що він про ті рицарські романи ні слухом ні духом не чув. Якщо ж виявиться, що він їх читав, а сестріниця моя однаково побажає його пошлюбити і пошлюбить, то я позбавляю її спадку і прошу моїх заповітних виконавців пустити його по своїй уподобі на боговгодні цілі. А наостанок прошу тих їмосців, моїх виконавців, якщо їм трапиться колись зустріти автора книги, відомої під титулом “Частини другої діянь Дон Кіхота з Ламанчі”, щонайпокірніше попросити його моїм іменем пробачення за те, що ненароком я дав йому нагоду понаписувати такі курзу-верзу, якими нашпигована його книжка, бо, стоячи одною ногою в могилі, я гризуся тим, що став причинником цього.
На сім слові Дон Кіхот завершив свій заповіт і, зомлівши, простягся на ліжку. Всі злякано кинулися йому на поміч; і цілі три дні, поки ще він жив після складення духівниці, його раз у раз обіймали млості. Весь дім був на ногах; а проте тривога не заважала сестріниці їсти, а клюшниці зазирати до чарки, та й Санчо Панса теж себе вгонобляв; та й те сказать, думка про спадщину притирає і втишує той живий жаль, якого завдає спадкоємцям умирущий. Нарешті потому, як Дон Кіхот собору-вався й засудив, навівши чимало ваговитих доказів, рицарські романи, настала його остання смертна минута. Писар, приявний при цьому, сказав, що ні в одному рицарському романі він не читав, щоб якийсь ман-дрований рицар умирав у своїй постелі так спокійно і по-християнському, як Дон Кіхот; і той, під лемент і плач усіх присутніх, пустився духу, простіше сказати, вмер.
Тоді парох попросив писаря дати свідоцтво, що Алонсо Кіхано Добрий, званий звичайно Дон Кіхотом з Ламанчі, справді сконав та упокоївся; свідоцтво теє йому треба було на те, щоб інший якийсь повістяр, окрім Сіда Ахмета Бен-Енхелі, чого доброго, підступно не воскресив Дон Кіхота і не заходився мережити предовгі історії його чинів та вичи-нів. Такий був кінець премудрого гідальга з Ламанчі; одначе місце проживання його Сід Ахмет не вказав, аби всі гради і висі Ламанчі змагалися між собою, кому засиновити Дон Кіхота і вважати його земляком, достоту як сім грецьких міст сперечалися за Гомера.
Ми поминемо, як ридали Санчо, небога і клюшниця, так само не згадуватимем нових епітафій на його могилі. Наведемо лише одну, Самсона Карраска компонування:
Тут лежить гідальго смілий,
Найвідважніший дивак,
Його запал буйнокрилий
Не змогла скрушить ніяк
Навіть хмура міць могили.
Згордувавши світом бренним,
Привидом неприторенним
Він блукав, людей лякавши,
І, прославившись назавше,
Мудрим вмер, хоч жив шаленим.
А премудрий Сід Ахмет мовить, звертаючись до свого пера: “Тут, на сьому кілочку та мідяній дротині, й висіти тобі, гусяче моє перо, хтозна, добре чи зле підстругане, і жити тобі тут довгі віки, якщо лише якісь безчільні й злочестиві борзописці не знімуть тебе, щоб спаплюжити. Але перш ніж вони до тебе діткнуться, застережи їх і прокажи якнайсуворіше:
Обережно, шалапути,
Не торкайтеся ніхто,
Бо лише мені одному
Подвиг цей вершить дано.
Для мене єдиного народився Дон Кіхот, а я народився для нього; йому випало діяти, а мені описувати; ми з ним нерозлийвода, на злість і на заздрість тому недолугому писарчукові тордесільяському, який насмів, а може, ще й насміє не раз неоковирним своїм зле затемперова-ним пером списати діяння презацного мого рицаря, бо в нього кишка для цього тонка і не з його ледачим розумом братися до цієї праці. І порадь йому, як ти випадком з ним здибаєшся, щоби він не розгрібав у могилі тружденні і вже тлінні кості Дон Кіхота і не важився, всі права смерті ґвалтуючи, переносити їх до Старої Кастілії, не важився розкопувати його могилу, в якій воістину й направду почиває Дон Кіхот, випроставшись на повен зріст, бо вже не здольний звершити третій виїзд і нову виправу. А щоб обсміяти незліченні скитання незліченних мандрованих рицарів, цілком вистачить двох його виїздів, одбутих ним на превелику втіху і радість усіх тих, до кого дійшли про них вісті, хай вони наші краяни чи там чужосторонці. Так ти спевниш свою християнську повинність, подавши благую пораду незичливцеві твоєму, а я буду щасливий і гордий тим, що перший сповна, як того бажав, утішився овочем писань твоїх, бо я не мав іншого бажання, як тільки викликати у людей оскому до брехливих і несусвітських історій, у рицарських книгах приточуваних; і от хай моя історія про достеменні подвиги Дон Кіхотові побиває і поб’є ці книги, так що невдовзі буде вже, безперечно, по них”. А за тим — майтеся добре. Амінь.
«Дон Кіхот» Примітки
ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ
Граф Лемоський (Педро Фернандес де Кастро; (1576-1622) — відомий іспанський меценат. Окрім другої частини “Дон Кіхота”, Сервантес присвятив графові Лемоському “Повчальні оповідки”, “Комедії” і роман “Персілес та Сіхізмунда”.
…мої комедії, оголошені друком до вистави на кону… — В добу Сервантеса драматург” робили навпаки: спершу ставили твори на сцені, а потім віддавали в друк.
…іншим Дон Кіхопюм, що гуляє по світу…— Йдеться про неоковирне наслідуванні Сервантеса анонімним автором, який сховався під іменем Алонсо Фернандеса де Авельянеда і був уродженцем арагонського містечка Тордесільяса. Цей плагіатор видав 1614 року підроблену другу частину “Дон Кіхота”.
…сам великий богдихан китайський…— Цією вигадкою про лист із Китаю Сервантес хотів підкреслити, як він бідує.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ЧИТАЛЬНИКА
…законився, кажуть, у Тордесільясі, а народився в Таррагоні.— Згаданий апокриф “Дон Кіхота” вийшов друком у Таррагоні, а його автор називав себе уродженцем Тордесільяса.
…в найголоснішій битві…— себто в битві під Лепанто (17 жовтня 1571 p.), в якій Сервантес брав участь і втратив руку.
…тим і не можу я переслідувати духовної особи…— натяк на великого іспанського драматурга Лопе де Вегу (1562-1635), суперника Сервантеса в літературі. Лопе де Вега й справді служив при священній інквізиції, а потім дістав сан священика.
“Мінго-Ревільго” — сатиричні куплети XV в., спрямовані проти короля Енріке IV.
РОЗДІЛ І
Лікург (бл. IX в. до н. є.), Солон (VI в. до н. є.) — законодавці давньої Греції, перший з них спартанець, другий афінянин.
…ні королю, ні пішаку…— прислів’я, побудоване на назвах шахових фігур, означає: нікому на світі.
Родамонте, Собріно, Рейнальдо, Роланд, Руджеро — герої поеми Аріосто “Роланд Несамовитий”.
Сакріпант — герой рицарських поем, шанувальник Анжелікн.
РОЗДІЛ III
…звався Самсонол…— натяк на біблійного велетня Самсона. Хламида святого Петра.— Одежа кліриків нічим не відрізнялася від одежі студентів. Чотири ступені у студентів називалися: остіарій (чергозий по кімнаті), лектор (читець богослужбових книг), екзорцист (знавець латинських молитовних формул) та аколіт (церковний служка).
…в Мафтусліловому віці.— Мафтусаїл — біблійний персонаж, який, за переказом, прожив майже тисячу років.
…збірку Тостадових творів.— Тостадо — прізвисько богослова Алонсо де Мадрігаля, який помер у 1450 р. Зібрання його творів складається зі ста двадцяти чотирьох томів, і ця його плодючість у письменстві стала прислів’ям.
РОЗДІЛ IV
Злодій Брунель — персонаж поеми Аріосто “Роланд Несамовитий”.
РОЗДІЛ V
Марісанча (Санча, Санчіка) — зменшувальні імена Марі, оскільки в Іспанії діти могли брати ім’я батька складником свого імені і то іноді в зменшувальній або жіночій його формі.
Уррака — донька короля Фернандо І Кастильського (пом. 1065 p.), героїня старовинного романсу. Дізнавшись, що батько позбавляє її спадщини, вона вирішує торгувати своїм тілом, а виручені гроші віддати на упокій батькової душі.
РОЗДІЛ VI
…великий кастільський віршник…— Наведені далі вірші взято з І елегії ліричного іспанського поета Гарсіласо де ла Вето (1503-1536), чиї твори дуже впливали на поетичні спроби Сервантеса.
…чи клітку, то й клітку, чи копирсалочку до зубів… — Майструвати клітки або виробляти копирсалочки до зубів вважалося в ті часи заняттям цілком можливим для гідальга.
РОЗДІЛ VIII
…тії вірші поета нашого…— тобто Гарсіласо де ла Веги, взяті з III еклоги, де оспівуються всі чотири німфи.
Ротонда — римський Пантеон, збудований у І в. н. є.
Горацій Коклес, Муцій Сцевола, Курцій — безстрашні римські воїни і патріоти.
Шпиль святого Петра — так у народі прозвали єгипетський обеліск, поставлений проти собору святого Петра у Римі. Слова Дон Кіхота про попіл Юлія Цезаря, замурований там в урну,— легенда.
РОЗДІЛ IX
Зле скінчилось для французів…— початок популярного іспанського романсу, присвяченого битві в Ронсельвальській ущелині.
…нехай би собі співав хоч і про Калаїноса…— Мавр Калаїнос — герой старовинного романсу, де оповідається, як він домагався кохання інфанти Севільї.
РОЗДІЛ X
Ліобий друже, ви посланець…— рядки із старовинного романсу про популярного іспанського героя Бернардо дель Карпіо.
…лихая доля завзялась на мене…— рядок з еклоги Гарсіласо де ла Bern.
РОЗДІЛ XI
С. 386. Харонів човен.— У грецькій міфології Харон перевозив через підземну ріку Стікс душі померлих.
РОЗДІЛ XII
Ніз, Евріал — юнаки-бійці, з яких перший зголосився добровільно прийняти смерть, що загрожувала другому (Вергілій, “Енеїда”).
Орест, Пілад.— У грецькій міфології син грецького царя Орест заприятелював з сином колхідського царя Піладом так щиро, що їхня дружба стала символом самопожертви.
Комиші списами стали…— вірші з роману іспанського письменника Переса де Іти (15447-1619?) “Громадянські війни в Гранаді”. Комишами билися під час військових ігрищ.
Другу друг плює у кашу…— рефрен старовинного романсу.
Касільдея Вандальська (тобто Андалузька).— Прізвище утворене від назви германського племені вандалів, завойовників півдня Іспанії.
РОЗДІЛ XIV
…севільську велетку, що звуть Хіральда.— Хіральда — вежа Севільського собору, побудована маврами десь між 1184 і 1196 pp. У 1568 р. вона була увінчана статуєю Перемоги з розгорнутим знаменом (флюгером) у руці.
…знамениті бики в Гісанді…— п’ять величезних безформних статуй у містечку Гісандо.
Хто славного подужав у двобої…— рядки з першої пісні епічної поеми Алонсо де Ерсільї “Араукана” (1567).
…два безміни воску — на свічки для церкви. Так карали членів релігійних братств за те, що вони порушили статут.
РОЗДІЛ XVI
Глоса — в іспанській поезії середньовіччя і Відродження вірш із кількох строф, заключні рядки яких складаються в самостійну строфу, що містить головну думку всього вірша.
…на вигнання… на понтійські острови…— тобто на чорноморські (по-давньогрецькому Чорне море називається Понт Евксинський). Натяк на римського поета-вигнанця Овідія.
РОЗДІЛ XVII
Дон Мануель де Леон — славетний своєю хоробрістю рицар, зображений у романі Переса де Іти “Громадянські війни в Гранаді”. Він безстрашно ввійшов до клітки з левами, куди його дама необачно впустила свою рукавичку.
РОЗДІЛ XVIII
О, любі дари, знайдені на горе…— рядки з вірша Гарсіласо де ла Веги.
Закони дистрибутивного й комутативного права — терміни, запозичені з Арістотелевої “Етики”. Дистрибутивне (розподільче) означає розподіл благ і кар, що їх заслуговує якась особа. Комутативне (замінне) означає заміну однієї кари іншою.
Богопохвальні та кардинальні чесноти — богословські терміни. Під богопохвальними чеснотами розумілися: віра, надія, милосердя; під кардинальними: обачливість, справедливість, мужність, поміркованість.
Людина-риба Ніколас (по-італійському Пеше Ніколас або Кола) — фантастичний плавець, напівриба-напівчоловік, легенда про якого виникла у XV в. на Сіцілії.
…як казав один віршописець…— Натяк на Хуана Баустісту де Вівара, відомого тодішнього імпровізатора.
РОЗДІЛ XIX
Не можна ж, далебі, вимагати од саяжан, щоб вони говорили, як толедяни…— Уродженці області Саяго, як тоді вважали, говорили неправильною мовою, тоді як жителі Толедо подавали приклад зразкової класичної мови.
…Махалаонда — сільце під Мадрідом, синонім глушини.
РОЗДІЛ XXI
С. 438. Казани єгипетські— За біблійним переказом, євреї, які були в єгипетській неволі й мали хоч якусь поживу в “казанах єгипетських”, коли опинилися в пустелі, то пожалкували, що покинули Єгипет, де їм все-таки не загрожувала голодна смерть.
РОЗДІЛ XXII
“Метаморфози або Овідій Гишпанський” — назва, вигадана Сервантесом як наслідування “Метаморфоз” римського поета Овідія.
Ангел Магдалини — флюгер на церкві святої Магдалини в Саламанці.
Каньйо де Весінгерра — канал для стоку нечистот у Кордові.
“Причинок до Вергілія Полідора”.— Полідор Вергілій (бл. 1470— бл. 1555) — італійський гуманіст, автор славетного свого часу трактату “Про винахідників” (1499).
Пречиста Скеля Франції — домініканський монастир, розташований на горі між Саламанкою та Сьюдад Родріго, де 1409 року було відкрито чудотворний лик Пречистої. Трійця свята Гаетська — монастир і собор у місті Гаета біля Неаполя.
Монтесінос, Дурандарт — герої старовинних іспанських романсів. Дурандарт, поранений у битві, помер на руках у Монтесіноса.
Белерма — його кохана.
РОЗДІЛ XXIII
…і що я хотів би стати Фуггером…— Фуггери — німецький банкірський дім XVI-XVII вв., що мав свої відділення в Іспанії.
Дон Педро Португальський — брат короля Генріха Мореплавця (1394-1460); 1424 року вирушив у подорож і відвідав усі відомі тоді країни Сходу.
РОЗДІЛ XXIV
…я знаю одного державця…— натяк на графа Лемоського, якому присвячено другу частину “Дон Кіхота”.
Сегідилья — пісня на зразок частівки, любовного або сатиричного спрямування. С. 453. Майорат — спадщина, що разом з титулом переходила до старшого сина. Теренцій — давньоримський сатирик (бл. 195-159 до н. є.).
РОЗДІЛ XXV
Рехідор — член міської чи сільської управи.
…визволив Мелісендру. — Мелісендра — героїня старовинних іспанських романсів. Мелісендру, доньку цісаря Карла Великого, викрали напередодні весілля маври. Визволив її жених Гайферос.
Геркулесові стовпи — гори обабіч Гібралтару, місце одного з подвигів Геракла.
Велетка Андандона — персонаж роману “Амадіс Гальський”, бридка жінка величезного зросту.
РОЗДІЛ XXVI
Замовкли всі, тірійці і троянці — рядок з’Вергілієвої “Енеїди” в іспанському перекладі.
Дюрандалевий меч — меч Роланда, наділений чудодійною силою. С. 461. …провести многолюдними вулицями…— Єретиків возили верхи на ослі, попереду йшли герольди, позаду — варта.
Йдуть попереду герольди…— рядки з вірша відомого іспанського сатирика Франсіско Кеведо (1580-1645).
Неспюр — грецький цар-довгожитель, за переказом, помер у віці 300 років. С. 463. Вчора мав я ще державу…— рядки зі старовинного іспанського романсу.
РОЗДІЛ XXVII
…з берберійського брану…— Берберією звалася тоді вся Північна Африка. С. 469. …склало б трофей.— Греки зводили на місці перемоги пам’ятник у вигляді захопленої зброї.
РОЗДІЛ XXIX
Рифейські гори.— Де ці гори, невідомо. Античні автори вважали, що десь на півночі.
Астролябія — прилад, щоб визначати розташування світил.
РОЗДІЛ XXXI
Дуенья — служниця при багатій і знатній жінці, як правило, із зубожілого дворянського роду.
РОЗДІЛ XXXII
Паррасій, Тимант, Апеллес — грецькі живописці. Лізіпп — грецький скульптор.
РОЗДІЛ XXXIII
…фотель самого Сіда Руя Діаса Войовника.— Сід — великий феодал XI в., завдяки блискучому військовому талантові одвоював у маврів ціле королівство (Валенсію). Герцогиня має на увазі трон Сіда, захоплений у маврів.
…од волів, плугів та ярма одірвано ратая Вамбу…— Вамба (672-680) — останній король готської династії; за народним переказом (спростованим уже в добу Сервантеса) походив з селян.
РОЗДІЛ XXXIV
Фавіла — готський король; відбив перші наскоки арабів на Іспанію.
Грек-Командор — прізвисько знаменитого еллініста, професора Саламанського університету Ернана Нуньєса де Гусмана, глави (командора) рицарського ордену Сант-Яго. Склав перший збірник народних прислів’їв та приказок.
Ліргандей — персонаж рицарського роману.
РОЗДІЛ XXXV
Діт — в античній міфології одне з імен Плутона, бога підземного царства. С 505. Касик — вождь індіанців, у даному випадку червоношкірий.
РОЗДІЛ XXXVIII
Мартоський горох — тобто дуже добірний. Місто Мартос (в Андалусії) славилося своїми злаками і овочами.
Кандайське царство — тобто Індокитай. Коморинський мис — мис південного краю Індостану.
Од любові ворогині горить мені в серці рана..— рядки з вірша італійського поета Серафіно Аквіліно (1466-1500).
Прийди раптом, смерте мила..— рядки з вірша іспанського поета Ескріба (кінець XV — початок XVI в.).
…десь на Гадючі острови затокарити.— Український відповідник цього прислів’я: де козам роги правлять.
Вінець Аріадни — у грецькій міфології коштовна прикраса, що її Діоніс подарував Аріадні.
Панкайський бальзам.— Панкая — вигадана африканська країна, звідки нібито вивозили добірний ладан, а також батькіщина фенікса (за Плінієм).
РОЗДІЛ XL
Лотосі — містечко в Болівії, відоме своїми срібними копальнями.
Беллерофонт — син корінфського царя; верхи на коні Пегасі подолав триголову вогнедишну Химеру.
Боот — сузір’я Волопас (по-грецькому).
Перітой — Тезеїв товариш. Боот і Перітой названі тут помилково замість Пірея та Ео, двох коней Сонця.
РОЗДІЛ XLI
Зухвалий юнак — тобто Фаетон, який помчав у колісниці свого батька Феба назустріч Сонцю.
…ми вже вступили в другу сферу повітря…— Космографічні уявлення Дон Кіхота належать ще докоперніковій системі світу. Вчення про небесні сфери почерпнуто з праць давньогрецького космографа Птоломея.
…історію про ліценціата Торральбу… Побачив навіч усю ту колотнечу, штурм і загибель Бурбона— Йдеться про сплюндрування Рима найманцями Карла V. Свідка всіх цих звірств Евхеніо Торральбу інквізиція звинуватила в чаклунстві.
Семикози — тобто сім зірок, народна назва сузір’я Плеяд.
РОЗДІЛ XLIV
Великий кордовський поет — іспанський поет Хуан де Мена (1411-1456).
…сього нового Енея…— натяк на головного героя Вергілієвої “Енеіди”, який раптово покинув закохану в нього Дідону.
Енарес, Харама, Тахо, Мансанарес, Пісуерга, Арланса — іспанські річки.
РОЗДІЛ XLV
…антиподів повсіденний знайдителю, прохолодливих сосудів благісний гойдателю, тут Тимбрію, там Фебе, ще де стрільне, а де-інде цілителю…— синоніми Феба, бога світла, медицини і поезії. Гойдателем сосудів Феба називали ось чому: напої виготовляли в мідних глеках, а потім охолоджували, поставивши в посудину, наповнену снігом, і гойдаючи її. Сонце ж викликає спрагу в людей.
РОЗДІЛ XLVI
Квинтарня — музичний інструмент на зразок скрипки, але з товстішими струнами і більш низьким звучанням.
РОЗДІЛ L
Аранхуеські фонтани.— Місто Аранхуес було знамените своїми чудовими фонтанами.
РОЗДІЛ LI
…стає пеньком, що царював над жабами…— за байкою римського байкаря Федра, Юпітер кинув жабам пеньок, щоб він царював над ними.
РОЗДІЛ LIV
..указ про вигнання…— Королівський указ про вигнання з Іспанії морисків (маврів вихрестів). Вони мали вирушити на кораблях до Африки, а майно їхнє підлягало конфіскації. Серед інших обвинувачень проти іспанських маврів особливо підкреслювалося те, що вони збиралися повстати проти іспанської влади і, з допомогою своїх африканських одноплемінників, заснувати в Андалусії незалежну мавританську державу.
РОЗДІЛ LV
Палац Галіани — тобто “царські палати”, “райська обитель”. Галіана, за давніми переказами, була мавританською принцесою, що прийняла християнство і стала дружиною Карла Великого. її батько збудував для неї пишний палац на березі Тахо, біля Толедо. Руїни його й досі називаються палацом Галіани.
РОЗДІЛ LVII
Бірене лютий, зраднику Енею…— Бірен (Бірено), герой Аріостового “Роланда Несамовитого”, покинув свою кохану, як і Еней Дідону.
РОЗДІЛ LVIII
Гриф-птиця — чудовисько, наполовину орел, наполовину лев.
Сціпіон — славетний римський полководець Сціпіон Африканський (185-129 до н. є.), що зруйнував Карфаген (146 до н. є.).
…ревнивий ковальський бог скував Венеру й Марса…— У грецькій міфології Вулкан, бог ковальства, закував у тонку залізну сіть свою дружину Венеру і Марса, бога війни, з яким вона його зраджувала.
Еклога — пасторальний твір.
Гарсіласо — іспанський поет Гарсіласо де ла Вега.
Хіноенс — великий португальський поет (1524-1580).
Актеон — у міфології юнак-мисливець, що мав нещастя побачити богиню Діану під час купання; щоб покарати його за цей блюзнірський вчинок, богині перекинули його в оленя, якого одразу розшарпали мисливські пси.
РОЗДІЛ LX
Тут ти, зраднику, й помреш…— рядок зі старовинного іспанського романсу.
…ми вже десь недалеко Барселони.— В ті часи Барселона та її околиці часто зазнавали нападів розбишак.
Озіріс — єгипетський бог. Роке сплутав Озіріса з Бузірісом, легендарним тираном сіцилійським.
РОЗДІЛ LXI
…світова зоря як і не голубила вуха…— Цей образ пов’язаний з тим, що уламки статуї на честь Мемнона, сина Аврори, світової зорі, при першому промінні сонця бриніли, як порвані струни. За легендою, так Мемнон відгукується на вітання своєї матері.
РОЗДІЛ LXII
Шотландчик — астролог-шарлатан, що жив у Пармі наприкінці XVI в.
Верхогони з кільцями — змагання вершників, під час якого треба було просилити списа в кільце.
“Вірний пастух” — пастораль італійського поета Гваріні (1537-1612).
“Аманта” — пастораль італійського поета Торквато Тассо (1544-1595).
“Світоч душі” — трактат ченця домініканця Феліпе де Менесеса.
…діждеться свинка свого Мартинка.— Свиней кололи на Мартинів день (11 листопада).
РОЗДІЛ LXIII
Монжуїк— фортеця на пагорбі біля Барселони.
РОЗДІЛ LXIV
Левантійські береги — тобто східне узбережжя Піренейського півострова.
РОЗДІЛ LXV
Бернардіно де Веласко — комісар, який наглядав за виселенням морисків, людина дуже жорстока.
…очі Аргусові…— Аргус — у міфології стоокий велетень, наглядав за коханою Юпітера, яку було обернуто коровою.
РОЗДІЛ LXIX
Мінос, Радамант — у міфології судді в підземному царстві Плутона. Немврод — легендарний цар давньої Халдеї, будував Вавілонську вежу, щоб дістатись до неба.
РОЗДІЛ LXX
Ти, до скарг байдужий, як той мармур — рядок з вірша Гарсіласо де ла Веги.
РОЗДІЛ LXXIII
…він вичепурений краще за Мінга.— Йдеться про сатиричні куплети Мінго-Ревульго (див. приміт. до переднього слова другої частини “Дон Кіхота”). В першій строфі мовиться про вбрання МІнга: синій жупан і малинова куцина.
Гей, пастуше, звідки ти…— рядки з народної пісні.
РОЗДІЛ LXXIV
…еклогу куди сильнішу від Саннадзарових…— Джйкомо Саннадзаро — італійський письменник (1456-1530), автор славетного в епоху Відродження пастушого роману “Аркадія” (1504).
…сім грецьких міст сперечалися за Гомера.— Афіни, Смирна, Родос, Коло-фон, Саламин, Хіос та Аргос марно сперечалися, доводячи, що кожному з них належить честь бути батьківщиною великого поета.
…переносити їх до Старої Кастілії…— Наприкінці підробленої другої частини “Дон Кіхота” плагіатор нахвалявся розповісти про пригоди Рицаря Сумного Образу в Сала-манці, Авілі та Вальядоліді (Старій Кастілії).
Анатоль ПЕРЕПАДЯ
