«Дон Жуан» читати. Мольєр

дон жуан читати Жан Батист Мольєр

«Дон Жуан» ДІЯ П’ЯТА

Сцена являв собою сільську місцевість.

ЯВА 1

Дон Луїс, Дон Жуан, Сганарель.

Дон Луїс. Як?! Сину мій, та невже ж милосердне небо зглянулося на мої благання? Невже ви кажете мені правду? Чи не маните ви мене облудною надією? Чи ж можу я бути певний того, що з вами насправді сталося це надзвичайне переродження?

Дон Жуан. Так, я зрікся всіх моїх помилок, я вже не той, що був учора ввечері. Небо раптово змінило мою вдачу, і ця зміна вразить цілий світ. Воно осяяло мою душу, й полуда спала мені з очей; жах мене бере, коли я озираюся тепер на те засліплення, що в ньому так довго перебував, і на те злочинне розпусне життя, що я його так довго провадив… Я пригадую всю ту гидоту, яку я чинив, і дивом великим дивуюся, як небо могло її так довго терпіти і вже двадцять разів не звалило на мою голову грізних ударів свого правосуддя. Я бачу, яку велику ласку подарувало мені милостиве небо, не покаравши мене за мої злочинства, і хочу скористатися з. неї як слід, хочу перед очима цілого світу змінити своє життя, спокутувати мої колишні провини з усіма їх спокусами і постаратися заслужити у неба прощення усіх моїх гріхів. Ось до чого я пориватимуся тепер і прошу вас, добродію, допоможіть мені у виконанні мого наміру, знайдіть мені такого проводиря, який не дав би мені спіткнутися на новому для мене шляху…

Дон Луїс. О сину мій, як легко повертається батьківська любов і як швидко на першому ж слові щирого каяття зникають з нашої пам’яті тяжкі образи, які заподіяв нам син. Я вже забув усі прикрості, що ви їх мені вчинили, — все стерли в пам’яті слова, які я щойно від вас почув… Далебі, я не тямлю себе, я плачу від щастя, всі мої сподівання здійснилися, й мені більше нічого просити в неба. Обніміть же мене, сину мій, і благаю вас, будьте непохитні в цьому гідному хвали намірі!.. А я піду мерщій до вашої матері, понесу їй цю радісну звістку, щоб поділити з нею солодкі пориви мого безмежного захвату та скласти небові глибоку подяку за те благодайне рішення, яке воно вам навіяло.

ЯВА 2

Дон Жуан, Сганарель.

Сганарель. Ох, паночку мій, який же я радий, що ви покаялися й починаєте нове життя! Довго ж я цього дожидався, і ось, дякувати небові, всі мої бажання справдилися.

Дон Жуан. Сто чортів! Та й йолоп же!..

Сганарель. Як то йолоп?

Дон Жуан. Як?! Та невже ж ти вважаєш за щире золото все те, що я зараз говорив? Невже ти гадаєш, що уста мої були на той час у згоді з моїм серцем?

Сганарель. Як?! То, виходить, це не… Ви не… Ваше… (Набік). Ох! Що за людина, що за людина, що за людина!

Дон Жуан. Ні, ні, я анітрішечки не змінився, і почуття мої все такі ж, як і були.

Сганарель. То на вас не подіяло навіть оте предивне чудо, ота статуя, що рухається й говорить?

Дон Жуан. У цьому й справді є щось таке, чого я не збагну. Але хоч би що там було, воно неспроможне ні переконати мій розум, ні зворушити мою душу, і коли я сказав, що хочу змінити свою поведінку й провадити зразкове життя, то це зроблено з суто політичних міркувань: я змушений вдаватися до воєнних хитрощів, змушений прикидатися, щоб поладнати з батьком, що мені потрібний, і вберегти себе від сотень прикрих несподіванок, що їх можуть нам заподіяти чужі люди. Я говорю з тобою відверто, Сганарелю, і дуже радий, що маю свідка, перед яким я можу відкрити свою душу і звірити йому справжні мотиви, що примушують мене діяти саме так.

Сганарель. Як?! Ви ні в що не вірите, а проте хочете видати себе за доброчесну людину?

Дон Жуан. А чом би й ні? Скільки є таких, як я, що вдаються до цього ремесла і надівають ту ж саму маску, щоб вельми спритно дурити світ!

Сганарель. Ах!.. Що за людина! Що за людина!

Дон Жуан. Тепер цього вже не соромляться: лицемірство нині — модний порок, а всі модні пороки сходять за доброчесність. Роль людини з добрими засадами — найкраща з усіх ролей, що їх тільки можна зіграти. Як на сьогодні, професія лицеміра має величезну перевагу. Завдяки цьому мистецтву обман завжди, незмінно в пошані, і якщо його навіть, і викриють — однаково ніхто не наважиться сказати проти нього бодай хоч словечко. Всі інші людські вади й хиби підлягають критиці, кожному вільно відверто на них нападати, але лицемірство — це порок привілейований, воно власною рукою затуляє всім рота і спокійнісінько розкошує собі необмеженою безкарністю. Прикидання та різні фокуси допомагають згуртуватися всім, хто стоїть за лицемірство. Зачепиш одного — на тебе напустяться всі, а ті, що чинять свідомо чесно й чиєї щирості не доводиться брати під сумнів, оті, кажу я, завжди шиються в дурні: вони простодушно попадаються в пастку до лицемірів і цліпо допомагають цим мавпам влаштовувати їхні справи. Ти й не уявляєш собі, скільки я знаю подібних людей, які з допомогою таких хитрощів спритно покривали гріхи своєї молодості, прикривалися плащем релігії, як щитом, і, одягнувши на себе цей почесний убір, здобували собі право бути найнегіднішими людьми на світі!.. Хай їхні інтриги всім добре відомі, хай усі знають, хто вони такі, а проте вони асе ж не втрачають поважного становища в товаристві: вони чи то голову схилять, чи журно зітхнуть, чи то закотять очі під лоба — і все вже й гаразд, все вже й владналося, чого б вони не накоїли. Під оцим благодайним захистком я й хочу сховатися, щоб на майбутнє убезпечити від різних несподіванок мої особисті справи. Нізащо не покину я моїх улюблених звичок, але я критимуся від усіх і розважатимусь потайки. А якщо мене й викриють, я сам не поведу й рукою: вся зграя заступиться за мене і відборонить мене хоч би від кого. Одне слово, це найкращий спосіб безкарно чинити все, чого б тобі не Заманулося. Я видаватиму себе за цензора громадської моральності, ні про кого не скажу й однісінького доброго слова, а доброї думки буду тільки про себе. Якщо хто мене хоч ледь-ледь зачепить, я не подарую цього довіку і приховаю в душі моїй непримиренну ненависть… Я гратиму роль охоронця небесних законів і під цим пристойним приводом переслідуватиму моїх ворогів, обвинувачуватиму їх у невірстві й зумію підбурити проти них запеклих і довгоязиких фанатиків, а ті, не відаючи, в чому справа, ганьбитимуть їх по всіх усюдах, обкидають їх болотом Ч, спираючись на свою таємну владу, прилюдно їх засудять. Ось як треба користуватися з людських хиб, і розумна людина саме так і пристосовується до пороків свого сторіччя!

Сганарель. О небо! Що я чую?! Тільки того й бракувало, щоб ви до всього іншого ще й лицеміром зробилися, — то вже найвище паскудство!.. Пане, оце останнє — то вже край!.. На всякий терпець буває кінець, і я не можу більше мовчати!.. Робіть зі мною що хочете: бийте мене, лупцюйте мене нещадно, вбийте мене, якщо воля ваша, але я мушу дати моєму серцеві полегкість і, як вірний слуга, сказати вам те, що я сказати мушу. Знайте, пане, що доти глек воду носить, доки вухо ввірветься, і, як прегарно каже щодо цього один письменник, — не знаю тільки, як його звати, — мовляв, людина в цьому світі однаково що птах на гілці; гілка тримається за дерево; хто тримається за дерево, той додержується добрих приписів; добрі приписи дорожчі за красні слова; красні слова кубляться при дворі; при дворі домують придворні; придворні додержуються моди; мода постає з фантазії; фантазія є здатність душі; душа є те, що дає нам життя; життя кінчається смертю; смерть примушує нас думати про небо; небо простилається над землею; земля — аж ніяк не море; на морі гуляють бурі; бурі розбивають кораблі; кораблі потребують добрих стерничих; добрий стерничий має в голові добрий розум; доброго розуму не мають люди молодого віку; люди молодого віку повинні слухатися старих; старі полюбляють багатство; багатство робить людей багатими; багаті люди — не те, що вбогі; вбогі живуть у злиднях; злидні не мають закону; хто не має закону, той живе, як тварюка; отже, ви потрапите у пекло, до чортів у зуби.

Дон Жуан. Ого!.. Ну й намудрував! Чудово!..

Сганарель. Якщо й це вас не пройняло, то нарікайте на себе!..

ЯВА 3

Дон Карлос, Дон Жуан, Сганарель.

Дон Карлос. Дуже радий, Дон Жуане, що зустрів вас! Переговорити з вами й довідатися про ваше рішення багато зручніше тут, ніж у вашій господі. Ви пам’ятаєте, звичайно, що я у вашій присутності взяв на себе цю справу. Щодо мене, не потаю від вас: моє найпалкіше бажання — перевести сварку на мир, і я все ладен зробити для того, щоб і ви вступили на цю стежку, щоб почути, як ви привселюдно назвете мою сестру своєю дружиною.

Дон Жуан (лицемірно). Шкода!.. Від щирого серця хотів би я дати вам сатисфакцію, якої ви бажаєте, але небо рішуче проти цього; воно навіяло моїй душі спасенний намір змінити своє життя, і в мене тепер єдина думка — безповоротно відмовитися від усіх почуттів, що зв’язують мене зі світом, якнайшвидше зректися геть усякої земної марноти і намагатися віднині суворою поведінкою спокутувати ту злочинну розбещеність, до якої призвів мене запал нерозсудливої юності…

Дон Карлос. Цей намір, Дон Жуане, аж ніяк не розбігається з тим, про що я кажу: товариство шлюбної жінки може дуже добре поєднатися з тими похвальними помислами, які вам навіяло небо.

Дон Жуан. На жаль, це не зовсім так! Адже сестра ваша вирішила зробити те саме, вона вирішила відцуратися світу, піти в монастир, — ласка духа святого спливла на нас обох одночасно.

Дон Карлос. Її рішення піти в монастир не може пас задовольнити, бо до цього спричинилося те, що ви знехтували нею і нашою родиною, а наша честь вимагає, щоб сестра жила з вами.

Дон Жуан. Запевняю вас, що це неможливо… Адже і я мав саме таке найщиріше бажання, про це тільки й мріяв!.. Щё нині прохав я у неба поради, але почув голос, який провістив мені, щоб я покинув думку про вашу сестру і що з нею разом я не врятую моєї грішної душі.

Дон Карлос. І цими красномовними словами, Дон Жуане, ви сподіваєтесь засліпити нам очі?

Дон Жуан. Я скоряюся голосу неба.

Дон Карлос. Як?! Ви хочете, щоб я вдовольнився подібними речами?

Дон Жуан. Так хоче небо.

Дон Карлос. Виходить, ви викрали мою сестру а монастиря лише для того, щоб покинути її потім?

Дон Жуан. Так наказує небо.

Дон Карлос. І ви гадаєте, що ми знесемо таку ганьбу в нашій родині?

Дон Жуан. Волайте до неба!

Дон Карлос. Та що ж це!.. Все небо та небо!

Дон Жуан. Небо бажає, щоб було саме так.

Дон Карлос. Досить, Дон Жуане, я вас зрозумів. Не зараз я розрахуюся з вами — тут для цього непідхоже місце, але я знайду вас, і будьте певні, що вам не доведеться, довго на мене чекати.

Дон Жуан. Ви вчините так, як ви собі схочете. Ви знаєте, що я не з полохливих і вмію тримати шпагу в руці, коли треба. А зараз я йду від вас у цю глуху вуличку, що веде до монастиря, але заявляю вам: щодо мене, то я не маю ніякого бажання битись — небо забороняє мені навіть саму думку про герць, проте, якщо ви на мене нападете, ми ще побачимо, що з цього вийде.

Дон Карлос. Ми побачимо, дійсно, ми побачимо!..

ЯВА 4

Дон Жуан, Сганарель.

Сганарель. А хай його дідько візьме, пане, де це ви навчилися так розмовляти? Це багато гірше, ніж усе те, що було досі!.. Як на мене, краще б уже ви залишилися такий, як були. Я все сподівався на ваш порятунок, але тепер зовсім втратив на це надію і гадаю, що небо, яке до цього часу ставилося до вас поблажливо, не стерпить цього останнього паскудства!

Дон Жуан. Годі, годі!.. Небо не так суворо дивиться на це, як ти гадаєш, і якби кожного разу, коли люди…

ЯВА 5

Дон Жуан, Сганарель, примара в образі жінки під вуаллю.

Сганарель (помітивши примару). би, ой пане, ось уже само небо хоче з вами говорити й посилає вам пересторогу!..

Дон Жуан. Якщо небо посилає мені пересторогу, то нехай говорить ясніше, коли хоче, щоб я його зрозумів.

Примара. Дон Жуанові лишилася єдина мить, щоб виблагати собі небесне милосердя, і якщо він не покається негайно, він не втече від своєї згуби…

Сганарель. Чуєте, пане?

Дон Жуан. Хто сміє так говорити?! Я наче впізнаю цей голос…

Сганарель. Ах, паночку, це примара, я бачу по ході.

Дон Жуан. Примара, чи мана, чи сам диявол — я хочу знати, що це таке.

Примара змінюється і з’являється в образі Часу з косою в руці.

Сганарель. О небо!.. Гляньте, пане, як змінилася постать!

Дон Жуан. Ні, ні! Ніщо не має сили злякати мене! Стривай, я перевірю моєю шпагою, чи тіло це, чи дух!..

Примара зникає в ту мить, коли Дон Жуан хоче вдарити її шпагою.

Сганарель. Ох, паночку мій, та невже ж вам іще мало доказів?! Схиліться і кайтеся мерщій!..

Дон Жуан. Ні, ні! Що б там не сталося, ніхто не наважиться сказати, що я здатний до каяття! Ходім, іди за мною.

ЯВА 6

Статуя командора, Дон Жуан, Сганарель.

Статуя. Спиніться, Дон Жуане! Вчора ви дали мені слово завітати до мене на вечерю.

Дон Жуан. Так. Куди треба йти?

Статуя. Дайте мені руку.

Дон Жуан. Ось вона.

Статуя. Дон Жуане, хто задубів у мерзоті й гріхах, на того чекає страшна смерть; хто відкинув небесне милосердя, на того впаде небесний грім.

Дон Жуан. О небо! Що зі мною! Незримий вогонь, палить мене!.. Несила більше терпіти!.. Все тіло моє горить, палає, немов багаття! Ах!..

З сильним гуркотом ударяє грім; кидає сліпучим вогнем блискавиця і падає на Дон Жуана. Земля розкривається і поглинає його, а з того місця, куди він зник, вихоплюється величезне полум’я.

ЯВА 7

Сганарель сам.

Сганарель. Ах!.. Моя платня! Моя платня! Смерть його — всім і кожному втіха!.. Зневажене небо, знехтувані закони, зведені дівчата, збезчещені родини, ославлені батьки, скривджені жінки, чоловіки, що їх доведено до відчаю, — всі, всі вдоволені! Тільки мені одному не пощастило! Моя платня, моя платня, моя платня!

Оцініть статтю
Додати коментар