“Дожити до світанку” скорочено

“Дожити до світанку” Василь Биков короткий зміст повісті 1972 року Ви можете прочитати за 15 хвилин.

“Дожити до світанку” скорочено по главах

«… Повозка с немцами уже приближалась к Ивановскому, который лежал в колее, держа под животом гранату…»

Дожити до світанку Глава 1 коротко

При настанні сутінків, Іванівський віддав наказ старшині Дюбіну виводити загін на шикування. Цієї ночі вони повинні були перейти на лижах лінію фронту, відшукати базу з боєприпасами німців і підірвати її. У загоні Іванівського були: старшина Дюбін, сержант Лукашов, стрілок Хакимов, молодий хлопець-підривник Судник, сапер Шелудяк, бійці Краснокуцький, Кудрявцев і Заєць, а також артилерист Пивоваров. Всі воїни були незнайомі Іванівському і це його сильно засмучувало, так як він не знав, як вони поведуть себе і чи можна на них розраховувати. Одне він знав і бачив, що бійці були не підготовлені до цієї операції і не всі навіть могли стояти на лижах. Загін вийшов на завдання, першим йшов Іванівський, а старшина Дюбін був замикаючим.

Коли загін підійшов впритул до лінії фронту, бійці продовжили пересування по пластунськи. Швидкість помітно впала і загін розтягнувся. Іванівський боявся пострілів ракет, які їх відразу виявлять. Коли частина загону вже впритул наблизилася до окопів німців, у когось з бійців випадково вистрілила рушниця. В ту ж мить з декількох сторін злетіли ракети і висвітлили недавнє їх місце розташування, а потім по чагарнику біля них почали стріляти кулемети.

Лукашов доповів, що Кудрявцев був поранений. Іванівський вирішив відправити Шелудяка забрати пораненого і повернутися до своїх. Вибір припав на Шелудяка, так як той в силу свого віку постійно відставав і не вмів добре ходити на лижах. Іванівський вирішив, щоб він врятував життя Шелудяк, так як невідомо чим завершиться операція для інших. Через деякий час знову полетіли ракети, а за ними кулеметні черги. Але вони розстрілювали чагарник, де був Шелудяк і Кудрявцев. Іванівський зрозумів, що вони засвітили себе і наказав решті групі бігти далі. Смерть Шелудяка і Кудрявцева дозволила перебратися загону за лінію фронту.

Дожити до світанку Глава 2 коротко

Іванівському було шкода бійців, але він вважав це легкою розплатою за перехід лінії фронту. Іванівський дізнався, що вистрілив Судник і готовий був убити воїна, як і інші члени загону, але кожен боєць був важливий для успішного виконання наказу. Так як вони відставали за часом, Іванівський наказав прискорити крок, і вони пішли далі. Тепер Судник йшов за Іванівським.

Іванівський згадує про свого кращого друга розвідника капітана Волохова, тіло якого під час швидкого відступу він кинув, навіть не встигнувши як слід закопати. А познайомився Іванівський з ним в Борівському лісі, коли після поразки в бою під Крупці, він і ще кілька уцілілих бійців прибилися до групи капітана. Вони бродили по місцевості більше чотирьох днів, потім у них з’явився поранений розвідник ФІХ, який помирав і просив його залишити, але капітан слідував своїм правилам і від пораненого не відмовився. Потім Волохов виявив склад німців і вирішив його підірвати. Капітан розподілив обов’язки між жменькою уцілілих солдатів. Разом з двома бійцями він відправився підірвати склад, а Іванівському з рештою наказав прикривати їх подальший відхід.

Дожити до світанку Глава 3 коротко

Іванівський повернувся в реальність зупинився, щоб зібрати всю групу. Лейтенант Іванівський чекав близько півгодини і підійшло тільки четверо бійців, Дюбіна і Зайця не було видно. Лейтенант вирішив не втрачати часу, якого вже катастрофічно не вистачало, і йти далі, сподіваючись, що їх скоро наздоженуть. Лейтенант ставить замикаючим сержанта Лукашова, який був досить витривалий, але різкий і нетерплячий.

Іванівський знову згадував про спробу Волохова підірвати склад. Сталася біда і капітана випадково виявили і вбили. Іванівський не повірив і витягнув з іншими бійцями з перестрілки тіло капітана. Капітана просто засипали снігом та торішнім листям і почали терміново відступати. Склад залишився неушкоджений.

Дожити до світанку Глава 4 коротко

Іванівський із загоном збився зі шляху і випадково підійшов до хутора, з якого їх почали обстрілювати. Одна із куль поранила лейтенанта в ногу, він швидко перев’язав рану і вирішив нічого не говорити про поранення загону. Коли загін відійшов від хутора, то помітили відсутність Хакимова і Лукашова відправили на його пошуки. Притягли Хакимова, пораненого в спину і живіт. Для нього змайстрували з лиж носилки і продовжили шлях.

Дожити до світанку Глава 5 коротко

Темп був втрачений і Іванівський почав розуміти, що операція близька до провалу, але всі солдати продовжували свій шлях. Сховавшись в стіг сіна, загін зробив невеликий привал. Після привалу Пивоваров настільки фізично ослаб, що довго не міг встати. Деякі солдати пропонували залишити Хакимова в стогу, а самим прискорити крок, але Іванівський відмовився залишати бійця.

Іванівський знову згадує своє повернення в штаб і генерала, який повірив йому і відправив на це завдання. Згадав і білявого полковника, який не хотів вислухати його розвідданих, які він отримав при поверненні в штаб, а змусив писати пояснювальну, запідозривши у зраді. Як згодом Іванівський сам розповів генералу про склад з боєприпасами і заручившись його підтримкою, отримав людей для виконання завдання. Згадав і сильні слова генерала перед початком їх походу, після яких солдати були готові на все.

Дожити до світанку Глава 6 коротко

На світанку загін дістався до шосе і вже не встигав його перейти. Лейтенант приймає рішення відсидітися в протитанковому рові до настання темряви. Солдати трохи поспали, поїли і обговорили відсутність Дюбіна. У Хакимова був жар. До складу залишалося близько двох кілометрів і Іванівський вирішив піти в розвідку разом з Пивоваровим. По шосе постійно проїжджали машини і ще троє німців прокладали зв’язок уздовж дороги. Вибравши момент вони перебігли дорогу, встали на лижі і поїхали до складу боєприпасів.

Дожити до світанку Глава 7 коротко

Іванівський вирішував як краще підірвати склад, щоб їм удвох залишитися в живих. Але коли вони дісталися до місця, де повинен був бути склад, нічого там не виявилося. Німці перемістили склад в інше місце. Іванівський відчув себе розчавленим, стільки смертей і втрат, тепер він може виявитися дізінформатором в очах керівництва. Пивоваров допомагає накласти пов’язку на ногу лейтенанту, вони вирішують розповісти іншим бійцям про те, що трапилося і продовжити пошуки нового місця складу боєприпасів.

Дожити до світанку Глава 8 коротко

До вечора Іванівський з Пивоваровим повернулися до загону, куди нарешті бобралися Дюбін і Заєць. Лейтенант повідомив про відсутність складу і Лукашов відразу звинуватив його в провалі їх операції. Коли всі заспокоїлися, Іванівський віддає наказ Дюбіну повернути Хакимова з загоном назад в штаб. З собою залишає Петра Пивоварова, щоб спільно продовжити пошуки бази.

Дожити до світанку Глава 9 коротко

Увечері Іванівський з Пивоваровим відправляються уздовж дороги на пошуки. Лейтенант не відчуває провину за провал операції і згадує епізод з життя, коли йому було 14 років. Він допомагав на стайні і подружився з командиром відділення Мітяєвим. Одного разу він і інші місцеві хлопчаки вкрали і випадково втопили човен за який відповідав Мітяєв. Коли почався розгляд, Мітяєв поручився за Іванівського, а коли дізнався правду, Мітяєв почав його зневажати і перестав спілкуватися. Іванівському це послужило хорошим уроком на все життя.

Рухаючись вздовж дороги, солдати підійшли до села, де помітили велику антену. Іванівський припустив, що це може бути тимчасовий штаб, і вирішив перевірити. Біля будинку його помітили німці і почалася перестрілка. Іванівського поранило нижче грудей і сили стали його залишати, тому солдати вирішили зайти в інше село і там перечекати.

Дожити до світанку Глава 10 коротко

Солдати наткнулися на баньку, в стороні від селі. Банька була маленька, але для них виявилася порятунком: можна було відпочити і перев’язати рани. Пивоваров чатував, так як в селі були німці і ходили недалеко від лазні. Іванівський розумів, що він незабаром помре, але не хотів вмирати даремно і тому тримався. Між солдатами знову почалася тепла розмова. Пивоваров каже, що йому не страшно помирати, але шкода матір, так як він єдиний син і ним вона так дорожить. Іванівський згадує, що він жив завжди з батьком, а тепер вони обидва на війні і швидше за все вже не побачаться.

Іванівський просить Пивоварова повернутися в село, забрати залишені їм там лижі, і перевірити, чи є там штаб. Солдат бере автомат і йде виконати наказ.

Дожити до світанку Глава 11 коротко

Іванівський згадує свою любов Янінку, з якою познайомився в поїзді, коли їхав в свою частину в Гродно (Польща). Яніну обікрали на станції і він зі своїми друзями купив їй новий квиток, а по дорозі так розговорилися, що Іванівський вирішив її не відпукати. У Гродно Яніна вирішила показати йому місто, і у них було побачення до самого ранку. Коли він її проводжав, почалося бомбардування і йому терміново довелося повертатися в штаб. Більше він її не бачив.

Дожити до світанку Глава 12 коротко

Іванівський чув постріли з боку, куди пішов Пивоваров, а потім і чергу знайомого йому автомата. Прочекавши більше години і усвідомивши, що Пивоваров не повернеться, Іванівський вирішує піти по йому сліду і знайти бійця. Дорогою він себе винить в смерті Пивоварова. Йти йому дуже важко і він спирається на гвинтівку. Серед снігу він знаходить тіло Пивоварова і думає підірватися разом з ним, але в останній момент згадує про дорогу і вирішує повзти до неї, щоб там підірвати якийсь німецький автомобіль. Гвинтівку він кидає, тому що не може її вже нести, постійно спльовує ротом кров, всередині все пече. Іванівський починає замерзати і сили його покидають, але він продовжує повзти до дороги.

Дожити до світанку Глава 13 коротко

Іванівському довелося подолати канаву, дістати гранату і зняти чеку, що було неймовірно складно, так як його тіло практично покинули сили і задубіло від холоду. Далі треба було чекати машину і не замерзнути. Вранці показався візок з двома німцями і Іванівський вкотре був приголомшений невдачею, навіть тепер він не зможе підірвати якогось німецького офіцера. Віз зупинився і один з німців підійшов на відстані до нього і вистрілив. Куля потрапила в плече, але лейтенант навіть не поворухнувся. Коли німець підійшов ближче, Іванівський розтиснув руку і пролунав вибух. Іванівського і німця не стало, а на їх місці утворилася невелика воронка.