«Фауст» Гете головні герої, їх характеристика

«Фауст» Гете головні персонажі – уособлення добра і зла, чистоти і віри. Характеристика героїв твору “Фауст” допоможе розкрити їх образи коротко, визначити риси характеру.

«Фауст» Гете головні герої

Фауст – головний герой драми Гете, втілює філософські погляди Гете. Фауст (ім’я означає «щасливий», «удачливий») сповнений жадоби життя, знань, творчості.

Маргарита – кохана Фауста, земна проста дівчина, створена для щастя. Юність, скромність, чистота тягнуть до неї Фауста. Її природне почуття власної гідності викликає повагу навіть у Мефістофеля.

Мефістофель – один з центральних персонажів трагедії Гете. Він представляє світ нечистої, диявольської сили, уклавши договір з яким, Фауст сподівається досягти безмірних знань і насолод.

Олена – втілення краси, естетичний ідеал, що відкриває нову епоху в існуванні Фауста.

Вагнер – антипод Фауста, кабінетний учений, для якого книжкове знання повинно відкрити сутність і таємниці природи і життя.

«Фауст» Гете характеристика головного героя

Фауст — не просто узагальнений, типовий образ прогресивного ученого. Під час суперечки на небесах він представляє все людство, хоч і належить до найкращої його частини. Таким чином, він символічно являє собою людську популяцію; його доля та життєвий шлях не просто алегорично відображають усе людство, а начебто вказують на «здоровий рецепт» існування кожної людини: живи спільними інтересами, твори, працюй задля загального добробуту — у цьому є щастя.

«Фауст» Гете характеристика Мефістотеля

Мефістофель — дух руйнування, але водночас ворог бездумної нерухомості та сила, що протистоїть застою, бездіяльності. Він — скептик, який зневажає людську природу й упевнений, що знає про неї всю правду: рід людський нікчемний, слабкий, якому притаманні вади та низькі пристрасті, егоїзм і безпомічність. його роль є двоякою. Як особистість Мефістофель протистоїть Фаусту (та автору) своєю невірою в добро, у гуманістичну сутність людини. Він розкриває людські слабкості, заплутаність та несправедливість людських стосунків; усе низьке та непристойне сприймає як норму буття на землі. І автор, і Мефістофель розуміють та декларують діалектичну творчу роль заперечення.

«Фауст» Гете характеристика Маргарити

Маргарита — проста дівчина, не має ані гострого розуму, ані глибоких знань, ані високих мрій. Вона — утілення відвертості, чистоти; земна та зрозуміла. Доброта, уміння прощати, готовність поступатися, скромність, небажання виділятись приваблюють до неї вишуканий розум і неспокійну душу Фауста. Дівчина здатна на всеохоплююче, жертовне та вірне кохання. Маргарита добра, ніжна і жіночна. її думками та діями повністю керує кохання та коханий, на певний час вони цілком оволодівають нею. Вона не може чинити несправедливість, тому сумний фінал її кохання та життя логічно неминучий: її вчинки суперечать її сутності. Ми співчуваємо Маргариті, ми страждаємо разом з нею, з перших сцен її появи в трагедії відчуваючи, що дівчина приречена.

Перебуваючи в тюрмі, напередодні страти відмовившись від спасіння завдяки сповіді перед смертю, Маргарита висловлює жаль з приводу того, що «завжди була безголосою». Вона звинувачує себе в тому, що порушила заповіді, піддалась коханню та чарам Генріха-Фауста, бездумно пішла за ним. Це не прозріння, а прояв моральних позицій її внутрішнього світу. При цьому відчай героїні, бажання спокутувати провину, гостре відчуття особистої відповідальності за скоєне, відмова від будь-яких пільг підносять Маргариту на висоту страдницького душевного очищення. Знаючи, що сонне зілля, від якого померла мати, їй дав Фауст, усвідомлюючи, що вбивство дитини було також вимушеним, своєї провини Маргарита не перекладає на коханого.

І, зберігши найкраще у своїй душі, вона навіть після смерті вища за Мефістофеля. У фіналі першої частини Мефістофель, утративши сподівання вивести Маргариту із тюрми, вигукує: «Вона засуджена на муки!», але Голос з неба заперечує: «Врятована!». Бог прощає Маргариті її гріхи, і цим Ґете виявляє гуманістичне ставлення до жінки, яка має право на співчуття та розуміння.

«Фауст» Гете характеристика Вагнера

Вагнер – кабінетний учений, для якого існує тільки книжкове знання: воно повинно відкрити сутність життя і таємниці природи. Він є антиподом антипод Фауста, який прагне до осягнення сенсу життя за допомогою активної участі в ній. У першій частині він є помічником Фауста.

Ваґнер не прагне пізнати таємниці буття й намагається тільки створити враження людини, яка все знає. Ваґнер немов живе минулим, вивчаючи стародавні тексти. Він іронічно ставиться до слів учителя, уважаючи примхами любов до краси природи та захоплення нею. Він не може зрозуміти духовних поривань Фауста.

Ваґнерові також є чужими проблеми народу. Єдине, що його захоплює,— це читання книг. Наука для нього існує тільки заради власне науки, яка для нього є самоціллю. Він має високий інтелект, але це не робить його справжньою людиною, оскільки він не має жодної гідної мети. Знання Ваґнера не мають практичного застосування. Навіть Мефістофель глузує над ним, уважаючи схоластику марнуванням часу.

Цитатна характеристика Вагнера:

“А я ладен і цілу ніч не спати,
Аби вести із вами вчену річ.
Дозвольте й завтра, в Великоднє свято,
Спитати вас про те, про се.
Я щирий до наук — і знаю вже багато,
Але хотів би знати все.”

“Хіба ж не досить нам трудитись
Ретельно й чесно, так, як нас
Учили вчителі в свій час?”

“Книжки, книжки читати — от де втіха,
Немає в світі кращої краси!
Вони скрашають вечори зимою
І зогрівають серце і думки”

“Професор Вагнер високошановний,
Премудрості збирач непогамовний,
У вченім світі перший стовп.
Круг нього завше звідусюди
Юрбою стовплюються люди,
До краю спрагнені знання.
На кафедрі живий підручник,
Мов той Петро, небесний ключник,
Він рай і пекло відчиня.
Чи ж хто зрівняється з ним? Де там!
Він всіх і вся навік скорив
Непохибним авторитетом,
Він навіть Фауста затьмарив.”

Гете “Фауст” аудіокнига (скорочено)