“Говорюща риба” скорочено

“Говорюща риба” короткий зміст (переказ) твору Емми Андієвської нагадає сумну історію незвичайної дружби. В підготовці до уроку також допоможе аналіз.

«Говорюща риба» скорочено (аудіокнига)

Емма Андієвська “Говорюща риба” скорочено читати

У великих водах на світ з’явилася балакуща риба, засмучені батьки мали надію, що з віком її балакущість зникне. Але це не проходило, її балакучість набрала такої вправності, що батьки вже соромилися того, що вони одна родина.

У балакущої риби було добре серце. Вона не розуміла, чому батьки сумують, їй подобалось розмовляти. Але дивлячись, як батьків убиває неслава, балакуща риба попрощалася з місцями, де жила її родина, і попливла шукати інший табун.

Але і в іншх табунах говорюща риба не знайшла співрозмовника, а коли вона починала говорити всі риби мовчки затулялися плавниками й втікали. Скоро стало відомо, що балакуща риба, постійно говорить, чим заважає іншим рибам зосередитися, а це порушує їх гідність. Тому вся рибна громада ухвалила безслівний присуд, який був намальований верховодами на верхніх верствах води, щоб балакущу рибу видалили з води.

Балакуща риба саме гналася за виводком оселедців, щоб розповісти їм жарт, коли мовчазні виконавці вироку, взявши її на спини, одним махом винесли її на берег. Там вони її поставили на ноги, і, вручивши листок, де було намальовано, що їй назавжди заборонено користуватися водяним царством, зникли в глибині.

Відтоді риба жила на березі. Спочатку вона трохи боялася оточення, крізь кущі не можна було проплисти, і в повітрі, яке так нагадувало глибину, вимовлені слова не залишали за собою найменшої бульки. Крім того, на березі бували рибалки. Балакуща риба не один раз бачила їх знизу, хоча це було заборонено.

Тільки крізь воду рибалки мали інший вигляд, вони насамперед ніколи не розмовляли й не рухалися, а тепер риба на власні очі бачила, як вони не тільки говорять, як вона, а й ходять, і певно серед них можна знайти не одного співрозмовника.

Як їй хотілося, кожного разу, як рибалки відправлялися в море, підійти й привітатися, але їй постійно щось заважало зав’язати знайомство, і риба ходила по березі й говорила сама з собою.

Одного дня, проспавши у холодку довше, ніж звичайно, риба побачила недалеко від себе рибалку, що лагодив човен, нарікаючи на долю. Почувши так близько від себе розмову, говорюща риба не втрималася. Звівшись на ноги вона підійшла до рибалки.

Говорюща риба сказали рибалці, що шукає співбесідника, і чоловік взяв її на свій човен, коли їхав ловити рибу. Так вони і подружилися. Риба допомагала рибалці вибирати кращі місця для ловлі, розповідала, що відбувається під водою, а рибалка ділився з нею проблемати, розповідав про сім’ю та дітей.  Іноді, коли щастило добре продати вилов, рибалка приносив пляшку вина, і вони удвох пили по чарці.

Однієї місячної ночі, рибалка зрозумів, що риба його найкращий товариш і запросив її до себе в гості, щоб познайомити з сім’єю.

Рибалка пояснив рибі, як знайти його хату в селі, і пообіцяв зустріти. Риба обіцяла прийти до нього на обід в гості.

Наступного дня тільки но сонце піднялося риба підхопилась і зібралася в гості до рибалки.

Рибалка попередив дружину, що в гості до них прийде його кращий товариш і має бути приготоване все найліпше. Сам вийшов ненадовго, але забув попередити, що його друг – то риба.

Риба зайшла у двір рибалки, де була жінка з дітьми. Діти побачили говорющу рибу, але мати не звернула увагу на неї, бо була дуже заклопотана.

Риба ще кілька разів привіталася, але жінка готувала обід і не помітила гостю. Риба вирішила, що мабуть прийшла невчасно, і вже йшла на вулицю, коли її побачила жінка.

Дружина рибака вирішила, що це чоловік загубив рибину і вирішила її засможити. Жінка постійно щось говорила, тому навіть не почула, що риба розмовляє. Риба намагалася пояснити, що вона і є товаришка чоловіка, що це її вони чекали в гості.

Та жінка нічого не чула і засмажила рибу.

Рибалка прийшов додому з покупками, він хотів приємно вразити свого друга. А жінка сказала, що посмажила рибу, яку він загубив. Чоловік, згадав, що він забув повідомити дружині, що його друг – риба, кинувся до сковорідки.

Але смажені риби були всі однакові, і рибалка не впізнав свого друга.

Довго чекав рибалка на свого товариша, та балакуща риба не приходила. Кілька разів чоловік виходив на дорогу, шукав рибу, але її не було. Він навіть запитував перехожих і рибалок, чи не бачили вони його товариша, говорющої риби, але люди тільки хитали головами. З часом рибалку почали цуратися, він не ловив рибу, а тільки ходив берегом й кликав свого товариша, а коли витягували з уловом сіті на берег, він просив рибу, щоб вона сказала йому хоч одне слово.

В кінці твору описана розмова шакала і консервної бляшанки. Їм шкода героїв – рибалки й говорющої риби, заклопотаної жінки, що не почула риб’ячого голосу. Рибалка знайшов собі друга – говорющу рибу, бо його дружина ніколи його не слухала і не чула.

Риба загинула – це сумно. Але кожен колись помре. І, як на мене, горе рибалки через загибель друга навіть сумніше, ніж смерть риби. Та помирати, за все життя не почувши голосу риби, – це справді найгірше, що може трапитися людині.

Автор переказу – Гнатюк Юлія