Образ писаря Прокіпа Ригоровича Пістряка – втілення найогидніших рис козацької старшини. Цитати до образу Пістряка теж наведені в цій статті.
Хараткеристики Пістряка “Конотопська відьма”
Пістряк – писар, що уміло використовує своє службове становище у власних інтересах. Це образ зухвалого шахрая, підступного і мстивого в стосунках з іншими. Службові справи в нього є засобом для шахрайства. Пістряк — п’яниця, у нього аж руки трясуться.
Опис Пістряка: «А хто ж то лізе? Що ж се він так там мордується? То піткнеться у двері, та й назад наші… Лізе то не хто як сотенник конотопський писар і щирий приятель пана сотника Микити Забрьохи»
Писар пишається своєю вченістю. Але вченість його надзвичайно обмежена: він і читати в церкві може тільки тоді, коли «небагато закладок», а говорить хоч і «не попростому, усе з писання», але все не до пуття.
Жорстокий П. Пістряк до селян – чинить різні свавілля: глумиться над селянами, вимагаючи від них хабарів, зловживає своїм становищем, веде розпутне життя. Жінок, які відвернулися від нього або не давали хабарів, Пістряк вважає за відьом. Так було втоплено кілька ні в чому не повинних жінок.
Він на кожному кроці обдурює сотника і радіє, що це легко вдається. У своїх діях і вчинках Пістряк хитріший і підступніший, ніж сотник. Пістряк задумав скинути Забрьоху з сотенства і посісти його місце. Він радить недоумкуватому і довірливому сотнику не йти з козаками в похід, як того вимагав наказ, а зайнятися «невідкладнішою» справою — знайти відьму, що «вкрала дощ». Темний Забрьоха наївно потрапляє в хитру Пістрякову пастку і наказує топити жінок. У результаті Забрьоха втрачає посаду, але і Пістряк не став сотником, більше того — швидко втратив своє місце, бо надумав «орудувати» новим «начальником». Зрадливий Пістряк навіть подарунок, що лагодив Забрьосі на весілля, поніс до нового сотника, щоб «підбитись» до того.
Мова писаря Пістряка колоритна, насичена старослов’янізмами й канцеляризмами.
Риси характеру Пістряка
- дурисвіт і крутій;
- шахрай і п’яниця;
- хитрий і підступний;
- паразит, користолюб, хабарник;
- “освіченість — стара дячківська наука”;
- використовує службове становище у власних інтересах для особистої сваволі й збагачеиня; жорстокий і бездушний.
Цитатна характеристика Пістряка “Конотопська відьма”
· «…Як Пістряк Григорович сказав, так воно так і є, так і буде, вже і до сто баб не ходи, так ніхто не переможе».
· «…Дванадцять год учився у дяка в школі: у год вичистив граматику, два годи вчив часловець, півчварта года сидів над Псалтирем і з молитвами зовсім вивчив, та півп’ята года вчився писати, а цілісінький год вчився на щотах».
М. Забрьоха про писаря: «…він у нас чоловік з ученою головою, говоре так, що і з десятьма простими головами не розжуєш».
М. Забрьоха про П. Пістряка: «…Бо вже на вигадки завзятий був…».
· «Я йому хука усучу».
· «Подавишся, як я тобі галушку піднесу. …Підведу тебе під монастир… Буде у Конотопі сотник, та не Забрьоха…»
· «…Усяк чоловік імать главу, глава імать розум, розум імать волю, а сія рекомая вона повеліваєть і десницею, і шуйцею, і усяким членом».
· «На руку ковінька нашому пану Пістряку. Зробив з паном сотником, що йому треба було і чого йому давно хотілось. Пошив у дурні, підвів, щоб не слухав предписанія начальства, не йшов у Чернігов, може, від татар або від ляхів відбиватись… замість діла, прийнявсь відьом топити… «Певно, його замінять, а сотником поставлять… вже ж нікого більш, як мене».
Талимін Левурда: «…я ввійшов, дивлюсь… аж в неї в гостях чорт, та от, як бачите, славнісінько, як пан писар Прокіп Григорович… така йому і пика, і одежа, і усе таке.
· «Пойміте його і відворіте у ратушу і присовокупіте подалі його доклади, бо сам сознаніє учинив, що видів і осязав живого чорта; убо він є колдун, чаклун; воутріє ізбию киями сього грішника».
· «Піддобрюсь до неї (Зубихи), вона поможе його (Забрьоху) втопити, а мені винирнути з писарства та на панство».
· «…І став її (Зубиху) пильно прохати, щоб як би того пана Микиту зовсім у дурні пошити… а він як піддасться у чаклування, так тут його і зробити дурнем, щоб і сотенства відцурався; а намість його та настановити сотником його — Пістряка, і обіщавсь, що тоді Явдосі своя воля буде чаклувати, як і стільки хоче».
· «Дарма! Підіб’юсь під нового та й буду над ним орудувати. Недовго буде панувати. Пошию і сього у дурні, його і замінять, тоді вже, певно, я буду. …Той подарунок, що лагодив тобі на весілля, понесу йому на ралець».
· «Усім же їм се сталося ось за що Пістряку Григоровичу — щоб не обдурював усю правду. Щоб, розсердившись на людей, не робив їм біди, як тут з жінками: на кого сердився, а скільки душ занапастив, у воді потопив, і сиріт зоставив? А що най- пуще, щоб не пив так цупко горілки»
