“Конрад, або Дитина з пляшки” скорочено

“Конрад, або Дитина з бляшанки” – повість Крістін Нестлінгер, скорочено її читати варто, щоб згадати пригоди головних героїв.

“Конрад, або Дитина з бляшанки” дуже скорочено

Одного разу пані Берта Бертолотті отримує поштою семирічного хлопчика з бляшанки Конрада, зробленого на заводі. Там дітей роблять ідеальними і перш, ніж надіслати батькам, кілька разів тестують. Певне, мають свої шаблони і лекала і тому налагодили виробнитцво досконалих дітей. Кондрат – ідеальний: чемний, сумлінний, розумний і чесний, але від цього страшенно нудний. Довершений Кондрат збиває з пантелику свою нову маму і зовсім не має друзів. Цікаво, що сама пані Бертолотті ідеальною мамою бути не може, якщо брати все ті ж стереотипні шаблони «материнської ідеальності». Вона курить цигарки, вельми, коли натужно думає, полюбляє нездорову їжу, неохайна, розсіяна, вона пише собі нагадування помадою на дзеркалі і розкидає по хаті речі. Все те, чому зазвичай ідеальні мами оголошують нещадну війну.

Втім, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті абсолютно щаслива і живе в гармонії з собою. Неідеальна для інших, вона ідеальна для самої себе. Отримавши випадково дитину, вона проти волі стикається з паралельним світом, де всім заправляють запрограмовані «треба», «можна», «не можна» і десятки правил – і все це в голові однієї дитини. В той час як сама пані Берта живе за своїми «хочу» і «не хочу». Схоже навіть, що це Кондрат вчить Берті бути справжньою мамою, а сама Берті більше схожа на дитину. Берті сама поводиться, думає, приймає рішення як дитина, в той час як Конрад мислить абсолютно по-дорослому. Контрастна і парадоксальна ситуація. Втім, Нестлінгер часто в своїх книгах виписує самостійних, серйозних дітей та «здитинілих» дорослих. Міняючи таким чином їх місцями, вона дає змогу краще розуміти мотиви вчинків один одного.

Пані Бертолотті неідеальна і зовсім не знає, що потрібно робити. Накупивши Кондротові іграшок і морозива, вона забуває купити зошити і олівці до школи. Проте це її не засмучує, адже в житті дитини є речі значно важливіші за якісь там олівці.

Втім, є в книзі і інший герой – антогоніст Бертолотті. Це аптекар пан Егон, який дружить з Берті і береться виховувати Кондрата на свій манер – йому страшенно імпонує, що хлопчик такий правильний, і тому пан Егон всіляко підтримує його в цій ідеальності.

Виходить – з одногу боку самодостатня, епатажна, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті, з іншого – педантичний, банальний і нудний аптекар пан Егон. Два різні світи і два різні уявлення про ідеальну дитину. Вони отримують початковий матеріал, з якого їм доведеться «виліпити» справжню людину, особистість. От тільки пана Егона влаштовує вже те що є, а пані Берті – ні.

Протягом всієї книги Конрад розвивається як справжня дитина, відходячи від шаблону «досконалості» .В цьому йому допомагає звичайна дівчинка Кіті, яка може і схитрити, і школу прогуляти, якщо потрібно. Втім, окрім неї в Кондрата немає в школі друзів, бо попри те, що вчительна вважає його «справжнім скарбом», діти його не люблять – він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. Але не тому, що він погана дитина, а тому що це «правильно» – так його запрограмували. Врешті-решт Конраду вдається стати звичайною дитиною, що не робить його гіршим, а додає індивідуальності.

«Конрад, або Дитина з бляшанки» скорочено (аудіокнига)

Крістін Нестлінгер “Конрад, або Дитина з бляшанки” скорочено

Це більш детальний переказ твору Крістін Нестлінгер.

Головна героїня Берті Бартолотті живе одна, окремо від чоловіка. Берта неохайна, забудькувата, у неї у ванній кімнаті повний безлад: у ванні плавали 11 золотих рибок, у раковині лежали брудні речі, що чекали прання. Жінка не любила розпорядок, і все робила за бажанням. Вона одягалася яскраво та незвично, так само яскраво і фарбувалася: «…нафарбувала своє обличчя в рожевий, червоний, чорний, брунатний, зелений і синій кольори». Скільки їй було років мало хто знав, вона нікому про це не говорила.

Жінка заробляє тим, що виробляє чудові килими. Берта дуже творча особистість, вона створює красу, вміє її бачити й відчувати. «Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як чує слова «дитино моя». ЇЇ мати, давно померла, а пан Бартолотті давно пішов від неї — чому пішов, нас не стосується, це її, приватна справа». Ще коли Берта жила з чоловіком, то хотіла мати дитину, але тепер вона була самотня.

Берта зовсім непрактична й живе сьогоднішнім днем, не думаючи про майбутнє, не плануючи нічого. Вона не будує планів і вирішує, що їй робити сьогодні, прямо на ходу. Також Берта особливо не переймається грішми. «Торговці килимами й торговці меблями правили за її килими утричі більше грошей, ніж самі платили пані Бартолотті, тому килими й були такі дорогі».

Берта спілкується лише з паном Егоном, чоловіком у розквіті сил.  «Він мав п’‎ятдесят п’‎ять років. І двічі на тиждень приятелював із пані Бартолотті. Раз на тиждень він приходив у гості до неї, а раз на тиждень вона йшла в гості до нього. Вони разом вирушали в кіно чи до театру, потім ішли кудись вечеряти».

Одного дня почтальйон приніс їй посилку. Це була важка 20-ти кілограмова коробка, на якій не було зворотньої адреси. Берта не могла зрозуміти, що це вона замовила. У жінки було захоплення –  замовляти речі з різних каталогів, і ці речі іноді були їй зовсім не потрібні. Тому жінка не дуже здивувалася, коли отримала посилку з консервною банкою. Берті Бартолотті не може згадати, щоб замовляла щось таке важке, але цікавість перемагає, і вона відкриває бляшанку. Усередині сидить зморщена істота, яка просить дати її поживний розчин, що був під кришкою. З бляшанки вилазить голий семирічний хлопчик Конрад, який  вітаєсвою нову матір. Як виявляється, Конрад – дитина з фабрики,  де у нього заклали ідеальну поведінку та неабиякі знання. Саме тому він є ідеальною дитиною, про яку мріють всі батьки,  він зразково вихований і дуже освічений. Конрад дає жінці документи, що засвідують його особу та медичну картку, де вказані щеплення.

Берта дуже здивувалася, але Конрад їй сподобався. Вона намагалася зробити все, щоб йому було зручно й він не почувався зайвим. Вона відчуває його настрій і переживання. Берта намагається стати йому справжньою матір’ю. У хлопчика немає одягу, тому вона бере всі гроші, які були в домі і йде за покупками. Берта витратила на Конрада всі свої гроші, навіть ті, що відклала на оплату квартири, й ті, що були сховані на «чорний» день.  Берта вирішила, що поява Конрада і є ті надзвичайні обставинні.

Жінка купила хлопчику одяг, взуття. Одяг був дуже яскравий, незвичний для широкого загалу. Такий же яскравий, як сама Берта. Вона купила те, що подобається їй, не дізнавшись про уподобання Конрада. Можливо вона зробила це тому, що жила сама й не звикла дбати про інших, і враховувати їхню думку. І цього їй ще треба навчитися.

«Пані Бартолотті годину ходила по місту. За цей час вона витратила чотири тисячі шилінгів і накупила дев’‎ять пластмасових торбин дитячого одягу: штанців, шкарпеток, вибивних і вишиваних пуловерів, двоє штанів, вельветові і шкіряні, пасок та індійську шовкову сорочку. Купила також три пари черевиків – рожевих, із бузкового кольору з пряжками, тридцятий, тридцять перший і тридцять другий розміри. Котрась пара та прийдеться, міркувала вона. А ще купила чудернацьку шапку з блакитної шкіри, з вишитим срібними й золотими нитками візерунком і з золотим дзвоником посередині, а ще курточку, пошиту з барвистих клаптиків».

Крім одягу вона купила й іграшки: «велику коробку будівельних кубиків, ведмедика, книжку з малюнками, плигавку, пластмасовий пістолет, ляльку, що вміла казати «мамо», блазня й танцюриста на ниточці».

Потім «вона зайшла до крамниці й вибрала дитяче ліжко. Червоне дитяче ліжко з зеленим матрацом, на якому був вибитий білий слон. Червоне ліжко було найдорожче в крамниці. І зелений матрац також був найдорожчий».

«Уже майже біля свого будинку пані Бартолотті згадала, що Конрадові треба купити солодощів і морозива. Вона витягла з торби гаманця й купила у пекаря пакуночок горіхових цукерків, пакуночок смаженого мигдалю, велику, на цілу родину, коробку малинового морозива і два десятки жувальних гумок двох видів».

Коли Берта повернулась додому, то дуже здивувалася, коли Конрад сказав, що хлопчики не граються ляльками. Вона була недосвідчена у вихованні дітей, ніколи не спілкувалася з ними і не знала, як дбати про дитину. Берта купила ляльку, тому що вона була дуже гарна, не думаючи про те, чи сподобається вона Конраду і чи потрібна йому. У цій ситуації спрацювали її особисті уподобання та мрії!

До того ж Берта не знала, як вітатися з дитиною, чи треба поцілувати його, чи обняти, чи поплескати по плечі, бо не знала, як поводитися з семирічними дітьми, хоча Берта була дуже чутлива до інших людей.

Конраду не сподобилася речі, які купила Берта, бо він хотів одягатися у скромний неяскравий одяг. Але він відмовився від пропозиції купити йому інші модні речі, щоб не марнувати гроші.

Коли він її запитав, чому у інших дітей одяг не яскравий, то вона пояснила це так:

 «—Це тому, що люди страшенно нудні, — сказала пані Бартолотті. — Тому, що вони не мають фантазії і завжди всі хочуть того самого, не зважуються на щось інше!…

– Глянь-но, я також убрана в таке, чого інші люди не носять, — сказала вона! — Сонце, оленя й кота я намалювала фарбами. Такого пуловера, крім мене, не має ніхто в цілому світі, і я пишаюся цим! Гарний, правда ж?»

Берта не хоче бути схожою на інших, вона хоче відрізнятися, бути самою собою, а не підлаштовуватися під життя оточення. У неї свої поняття про красу, вона любить яскраві незвичайні речі і не соромиться їх носити, їй нудно бути сірою мишею.

Конрад же поводиться як доросла людина. Йому потрібно знати, чи можна дитині їсти морозиво одразу чи лише на десерт, тому що він не може чинити неправильно, так його навчили на фабриці.

Конрад ставить Берті багато запитань, бо намагається зрозуміти все, що його оточує. Він вчиться, і разом з ним вчиться Берта, тому що вона до появи хлопчика мала піклуватися тільки про себе, а тепер має вчитися виховувати дитину. Вона не знає відповідей на багато запитань, тому що ніколи над цим не замислювалася або не стикалася з подібними ситуаціями.

Берта вважала, що Конрад може гратися будь-де, без обмежень простору, а ідеальний Конрад вибирає таке місце для ігор, щоб нікому не заважати. Грається він у кутку між вікном і дверима до передпокою.

Коли Берта витратила всі заощадження й не мала навіть грошей, щоб нагодувати Конрада, вона змушена була просити їх у пана Егона. Фармацевт Егон настільки захоплений ідеальним хлопчиком, що пропонує стати його батьком.

«— Такого чудового хлопця я зроду не бачив! Якби всі діти були такі, я б давно завів собі сина чи дочку! Такий вихований, ласкавий, ґречний, чемний семирічний хлопчик — просто скарб!»

Конрад – ідеальна дитина з точки зору дорослих. Таким його створили, так його навчали на фабриці. Він діє й поводиться так, як доросла людина, тобто за поведінкою й сприйняттям довкілля належить до світу дорослих.

Наступного понеділка Конрада зараховують до початкової школи, і завдяки своїм знанням він переходить одразу до третього класу. Завдяки своїм дуже хорошим відміткам та слухняності він стає фаворитом учителів, він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. Але через таку поведінку всі однокласники дражнять і висміюють його, тим більше, що він не захищається ні словами, ні вчинками. Конрад не може нікого образити через свою правильність та вихованість. Він хотів би поводитися як інші діти, але щось не дозволяло йому цього зробити.

Тільки Кітті, сусідська дівчинка, розуміє і захищає Конрада. Конрад розказав їй правду про своє походження, й вона не видала цей секрет. Конрад їй подобався, вона бачила, що він хороша людина. Вона допомагає Конраду наблизитися до світу дітей.

Пан Егон пропонує Конраду переїхати до нього, бо Берта погана матір, вона не купує дитині шкільне приладдя. А сам пан Егон приніс йому багато чудових речей, які порадували Конрада. Та Конрад залишися жити з Бертою, бо йому подобалася Кітті й він хотів і далі бути її сусідом.

Пан Егон каже Берті, що вона також має змінитися, має стати поважнішою, дбати про свій вигляд, не гасати більше по місту в такому чудернацькому вбранні! Він пояснює, що тепер потрібно прибирати в помешканні, щоденно готувати їсти, зважувати кожне своє слово, казати тільки те, що можна перед семирічним хлопцем. Пан Егон почав вимагати від Берти змінити стиль життя, її погляди. Він починає вказувати їй, що робити. Він поводився як голова родини, й це її дратувало. Крім того, Берті не подобалося, що пан Егон заявляв про свої права на Конрада, втручався в їхні стосунки й критикував її дії.

Та коли потрібно було повернути Конрада на фабрику, вони вирішили залишити його у себе, бо вони його полюбили.

Однак через кілька тижнів із фабрики приходить лист, в якому пані Бартолотті повідомляється, що Конрада було доставлено помилково, і що його мають забрати та відвезти до законних батьків. Фрау Бартолотті та Кітті ховають Конрада у фармацефра Егона.

Вони вирішують змінити Конрада, адже якщо він стане не ідеальним  і неосвіченим хлопчиком, то завод не захоче його повертати.

Щоб досягти такого результату, Конрад був змушений кардинально змінитися. Кітті допомагає йому змінитися. Дівчинка вчила його лайливих слів, обмальовувати стіни, писати криві літери, намазувати кремом підлогу. Кітті колола його шпилькою, коли він робив щось не так, а мама заохочували цукерками та поцілунками.

Йому було дуже важко змінюватися, він доклав максимум зусиль, щоб люди з фабрики й батьки, які за ним прийшли, не захотіли його забирати.. Але він не відчував насолоди від цих змін.

Незабаром фабрична бригада знайшла Конрада. Виробник та фактичні батьки хочуть забрати хлопчика і приходять до аптеки. Але Конраду вдається поводитися настільки некоректно, що новоспечені батьки та власник фабрики втрачають до нього інтерес і йдуть геть.

Батьки та Кітті щасливі, що Конрад залишився з ними. Але вони розуміють, що їх чекає багато роботи, оскільки тепер хлопчик не розуміє як себе правильно поводити – бути розбишакою чи слухняним?