Лі Бо аналіз віршів допоможе зрозуміти твори автора та підготувати літературний паспорт кожного з них.
Лі Бо аналіз віршів
Аналіз вірша Лі Бо “Сосна біля південної галереї”
Аналіз вірша “Печаль на яшмовому ганку”
Лі Бо “На самоті сиджу у горах Цзінтяншань” аналіз (паспорт) твору
Зграя птиць пролетіла
і зникла ту ж мить вдалині,
Сиротлива хмаринка
за ними слідом поспішає.
Я на гори дивлюся –
і не набридає мені,
Горам також на мене
дивитися не набридає.
Автор – Лі Бо
Рід літератури: лірика
Жанр: ліричний вірш
Тема: єднання людини з природою, гармонія між внутрішнім світом поета і спокоєм гірського пейзажу.
Ідея: гармонія людини з природою приносить душевний спокій.
Образи:
-Ліричний герой — людина, яка усамітнилася серед гір, споглядає світ і знаходить у ньому спокій.
-Гори — символ вічності, стабільності, мудрості.
-Птахи — символ швидкоплинності життя, руху, свободи.
-Хмаринка — символ мандрівної душі, що прагне пізнання.
Художні засоби:
Епітети:сиротлива хмаринка
Метафори: горам дивитися не набрида, хмаринка поспішає
Настрій: спокійний, медитативний
Лі Бо “Запитання і відповіді в горах” аналіз (паспорт твору)
Мене спитали, в чому смисл мого життя у горах.
Я усміхнувсь і промовчав, ну що тут говорити!
З дерев опалі пелюстки пливуть у далечі-безвісті —
В новий, у зовсім інший світ, байдужі до людського!
Автор: Лі Бо
Рід літератури: лірика
Жанр: ліричний вірш
Вид лірики – філософська
Тема: усамітнення поета серед природи, пошук гармонії з навколишнім світом і відсторонення від суєти людського життя.
Ідея: справжня мудрість полягає у спокої, єдності з природою та внутрішньому розумінні світу, яке не потребує слів.
Основна думка: гармонію і сенс життя можна знайти не в людських справах, а в тиші природи, у спогляданні її краси.
Образи:
-Ліричний герой — мудрець або поет, який усвідомив марність людських турбот і знайшов спокій у горах.
-Гори — символ спокою, вічності, усамітнення.
Пелюстки дерев — символ плинності життя, краси, що минає.
Далечінь-безвість — уособлення вічності, нового світу, невідомого.
Настрій: Спокійний, задумливий.
Художні засоби:
-Метафора: пелюстки пливуть у далечі-безвісті
-Епітети: опалі пелюстки
Лі Бо “Думи тихої ночі” аналіз твору (паспорт)
Перед ліжком біле місячне світло,
Ніби іній на землі.
Підводжу голову, на ясний місяць дивлюся…
похилив голову, думаю про вітчизну.
Паспорт твору
Автор – Лі Бо (701–762)
Рід літератури: лірика
Жанр: вірш
Вид лірики – пейзажно-філософська
Тема: туга ліричного героя за рідним краєм
Головна думка (ідея): краса природи пробуджує в людині спогади про рідний дім і близьких; навіть у самоті й віддаленні від Батьківщини людина не перестає думати про неї.
Образи:
-Ліричний герой — самотній мандрівник, який сумує за домівкою;
Місяць — символ далекої Батьківщини, постійності й духовного зв’язку з рідними;
Світло місяця / іній — символ чистоти, спокою, але й прохолодної самотності.
Художні засоби:
-Епітети: «біле місячне світло», «ясний місяць»
-Порівняння: «ніби іній на землі»;
-Антитеза: «підводжу голову — похиляю голову»
Настрій: спокійний, задумливий
У короткому вірші Лі Бо розкрив глибоке людське почуття — любов до рідного дому. Його поезія вчить помічати красу навколишнього світу та берегти в серці пам’ять про рідну землю.
Лі Бо “По той бік кордону” аналіз твору (паспорт)
Автор: Лі Бо (701–762)
Рід літератури: ліро-епос
Жанр: поем
Тема: зображення життя воїнів на далеких прикордонних заставах, їхньої мужності, самопожертви, суму за рідною домівкою і вірності батьківщині.
Ідея: возвеличення відваги, стійкості та любові до вітчизни; уславлення героїв, які боронять рідну землю.
Основна думка: справжня слава — не в нагородах і пошані, а у вірності обов’язку й готовності віддати життя за рідну землю.
Композиція твору:
Твір складається з шести частин, кожна з яких розкриває різні грані життя воїнів на межі імперії:
I частина: змалювання суворих природних умов, у яких перебувають воїни; мотив самотності та ностальгії.
II частина: утвердження патріотизму, сили духу та мужності китайських вояків.
III частина: роздуми про славу й несправедливість, коли справжніх героїв забувають.
IV частина: ліричний відступ — туга за коханою, спогади про дім.
V частина: нові битви, готовність воїнів знову йти в бій; надія на повернення.
VI частина: кульмінаційна частина — знову війна; воїн готовий до бою й сподівається зупинити зло мечем.
Образи твору:
-Ліричний герой (воїн) — мужній, вірний, відданий батьківщині; водночас глибоко людяний, здатний на ніжність і сум.
-Імператорське військо — символ єдності, честі, сили.
-Князь Лоулана, генерал Хо Пяо-яо — уособлення військової влади, що часто отримує славу, забуваючи про простих солдатів.
-Кохана воїна — образ любові, спогаду, домашнього тепла, що підтримує героя.
-Природа (сніг, гори, пустеля, місяць) — символи самотності, вічності, духовної сили, що контрастують із кривавими війнами.
Художні засоби:
-Епітети: «глибокі сніги», «золота фортеця», «пекуча спрага», «мертві піски».
-Метафори: «флейта розносить мелодію нудьги», «сигнальні вогні спалахнули в пустелі».
-Порівняння: «стоїмо непохитно, як скелі».
Настрій твору: сумний, героїчний
Поема Лі Бо «По той бік кордону» — це глибокий поетичний твір про мужність і жертовність. У ній звучить любов до батьківщини, біль втрат і усвідомлення того, що істинна слава — у вірності своєму обов’язку, навіть коли ніхто не помітить твого подвигу.
Читати вірш “По той бік кордону”
І
Невчасно лягли
на Тянь-Шань глибокі сніги,
Ні квітки немає –
холодна пустеля навкруг.
А флейта розносить
мелодію, повну нудьги,-
“Поламані верби”,
до болю знайомий мотив!
Під грім золотих барабанів,
удень ми б’ємось
І важко дрімаєм
на яшмових сідлах вночі.
Хоч би нам і вмерти отут
серед гір довелось,-
Дізнається князь Лоулана
про наші мечі!
ІІ
Імператорське військо
зіходить в північні пустелі,
Рвуться варварів коні
із наших напитися рік.
Проти стріл і списів
стоїмо непохитно, як скелі,
Нас безмежна любов до вітчизни
з’єднала навік.
Снігом з пригорщі гасимо
спрагу пекучу над морем,
На холодних курганах ночуємо
в мертвих пісках,
Лиш коли ми у битвах
напасників військо поборем,-
Зможем гордо сидіть
на вишиваних подушках.
ІІІ
Неначе вихор, огирі
виносять нас на шлях,
Свистять ремінні нагаї,
дорогу рвуть копита.
Прощай, вітчизно! Стріли сплять
в крутих сагайдаках,
Але “Небесних гордіїв”
ми мусимо розбити.
Коли ж закінчаться бої
і коні спинять лет,
І над морями крові й сліз
ти гордо пройдеш, славо,-
Нас не згадають, вояків,-
в столиці лиш своїй портрет
Побачить пишний генерал,
герой Хо Пяо-яо.
ІV
Білі коні
і жовта фортеці стіна
Сняться нам,
наче хмар і пісків далина.
В дні печалі згадай,
що в далекім краю,
В прикордонній заставі
вночі я стою.
Світлячки пролітають
в твоєму вікні,
Місяць легко пливе
по промерзлій стіні.
Вітер свище в саду,
б’ється гілка в вікно.
Листя бідних утунів
пожовкло давно.
І немає тебе,
і печаль, і пітьма,-
Сльози ллються з очей,
але все це дарма…
V
Знову варварів орди
спускатися з гір почали.
Знов на битву в пустелю
виходять небесні солдати.
Генерали вже “тигрові знаки”
свої роздали,
Знову будуть бійці
головою в пісках накладати.
Дальній місяць на стріли
і сагайдаки погляда,
Візерунками паморозь
зброю укрила криваву.
Не зітхай надаремно,
дружино моя молода,-
Ще тривають бої,
ще я, може, вернусь на заставу.
VІ
Спалахнули в пустелі
сигнальні вогні,
Над палацами хмари
криваво пливуть.
Імператор велить –
знову бути війні.
Грізно б’ють барабани,
і сурми ревуть.
Духів чари не в жарт
в небесах затялись.
В межигір’ї Луншань
барабан не змовка.
Я піду напролом,-
може, й змовкне колись
Чвара духів війни
під мечем вояка.
