“Ляльковий дім” ДІЯ ТРЕТЯ
Та сама кімната. Стіл, що стояв перед диваном, пересунуто на середину кімнати разом із стільцями. На столі горить лампа. Двері до передпокою відчинено. З верхнього поверху долинають звуки бальної музики. Фру Лінне сидить біля стола, машинально перегортає книжку, намагається читати. Але, очевидно, неспроможна зібратися з думками. Час віл часу прислухається, чи не йде хто.
Ф р у Л і н н е (дивлячись на свій годинник). Його все ще немає. А часу вже небагато лишилося. Тільки б він не… (Знову прислухається.) Ага! Йде! (іде до передпокою і обережно відмикає зовнішні двері: на сходах чути тихі кроки; вона шепоче.) Заходьте. Нікого немає.
К р о г с т а д (на дверях). Я знайшов дома вашу записку. Що це значить?
Ф р у Л і н н е. Мені треба поговорити з вами.
К р о г с т а д. Ось воно як! І неодмінно тут, у цьому домі?
Ф р у Л і н н е. У мене ніяк не можна було. Моя кімната не має окремого входу. Заходьте. Ми самі. Служниця спить, а Хельмери нагорі на вечорі.
К р о г с т а д (входить до кімнати). Дивись ти! Хельмери танцюють сьогодні? Справді.
Ф р у Л і н н е. А чом би й ні?
К р о г с т а д. Гм, так справді.
Ф р у Л і н н е. Так от. Крогстаде, давайте поговоримо.
К р о г с т а д. Хіба нам з вами є про що говорити іще.
Ф р у Л і н н е. Так, багато про що.
К р о г с т а д. Не думав.
Ф р у Л і н н е. Тому що ніколи не розуміли мене.
К р о г с т а д. Чого тут було не розуміти? Простіше не можна! Безсердечна жінка спроваджує чоловіка на всі чотири боки, як тільки їй випадає вигідніша партія.
Ф р у Л і н н е. Ви гадаєте, я так-таки зовсім безсердечна? Ви гадаєте, мені легко було порвати?
К р о г с т а д. А то й ні?
Ф р у Л і н н е. Крогстаде, невже ви справді так думали?
К р о г с т а д. Інакше навіщо б вам писати мені тоді такого листа?
Ф р у Л і н н е. Та не могла я інакше! Якщо мені довелось розірвати з вами, моїм обов’язком було вирвати із вашого серця будь-яке почуття до мене.
К р о г с т а д (стиснувши руки). Так ось воно що. І все це — лише через гроші!
Ф р у Л і н н е. Не забувай, у мене на руках були стара мати і двоє малолітніх братів. Ми не могли чекати на вас, Крогстаде. Ваші перспективи на майбутнє були тоді такі ще непевні.
К р о г с т а д. Хай так. Але ви не мали права кидати мене заради іншого.
Ф р у Л і н н е. Не знаю. Я й сама не раз питала себе, чи мала я на це право?
К р о г с т а д (стиха). Коли я втратив вас, у мене наче земля вислизнула з-під ніг. Гляньте на мене: я схожий на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку судна.
Ф р у Л і н н е. За допомогою, здається, недалеко було йти.
К р о г с т а д. Вона була близько. Але ви з’явились і загородили мені дорогу.
Ф р у Л і н н е. Сама того не знаючи, Крогстаде. Я лише сьогодні дізналась, що мене призначають на ваше місце.
К р о г с т а д. Я вірю вам, якщо ви це говорите. Але хіба й тепер ви не поступитесь?
Ф р у Л і н н е. Ні. Це все одно не дало б вам жодної користі.
К р о г с т а д. Е, користі, користі!.. Я б на вашому місці все-таки зробив би так.
Ф р у Л і н н е. Я навчилася слухатися голосу розуму. Життя і суворі, гіркі злидні навчили мене.
К р о г с т а д. А мене життя навчило не вірити словам.
Ф р у Л і н н е. То життя навчило вас дуже розумних речей, а ділам ви все ж таки вірите?
К р о г с т а д. Тобто як це?
Ф р у Л і н н е. Ви сказали, що схожі на людину, що і потерпіла аварію і випливла на уламку.
К р о г с т а д. І, гадаю, я мав підставу сказати це.
Ф р у Л і н н е. І я теж як жінка, що потерпіла аварію і випливла на уламку. Нема за чим шкодувати, нема про кого піклуватись!
К р о г с т а д. Самі вибрали собі долю.
Ф р у Л і н н е. Іншого вибору тоді у мене не було.
К р о г с т а д. Ну й що ж далі?
Ф р у Л і н н е. Крогстаде, а що, коли б ми, двоє потерпілих аварію, подали одне одному руки?
К р о г с т а д. Що це ви говорите?
Ф р у Л і н н е. Двом, разом — на уламках бути все-таки краще, надійніше, ніж триматися нарізно, кожному окремо.
К р о г с т а д. Кристино!
Ф р у Л і н н е. Чого, по-вашому, я приїхала сюди?
К р о г с т а д. Невже ви згадали про мене?
Ф р у Л і н н е. Без роботи, без праці мені не прожити. Все своє життя, наскільки пам’ятаю себе, я працювала, і праця була моєю кращою і єдиною втіхою. А тепер я залишилась одна як перст. Страшенно порожньо, самотньо… Працювати для себе самої мало радості. Крогстаде, дайте мені мету — для чого і для кого працювати.
К р о г с т а д. Я нічому не вірю. Це все тільки жіноче захоплення, великодушна потреба жертвувати собою.
Ф р у Л і н н е. Ви помічали за мною коли схильність до захоплення?
К р о г с т а д. То ви й справді могли б?.. Скажіть мені… Вам усе відомо… про моє минуле?
Ф р у Л і н н е. Все.
К р о г с т а д. І ви знаєте, яка про мене йде слава?
Ф р у Л і н н е. Я зрозуміла з ваших слів, що зі мною ви могли б стати іншою людиною.
К р о г с т а д. Звичайно!
Ф р у Л і н н е. То хіба час минув?
К р о г с т а д. Кристино… ви говорите цілком серйозно? Так-Так. Я бачу по вас. То у вас і справді вистачить сміливості?..
Ф р у Л і н н е. Мені треба когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Крогстаде, я вірю, — і з вами разом я на все готова.
К р о г с т а д (схопивши її за руки). Дякую, дякую. Кристино! Тепер я зможу знов піднести своє добре ім’я… А, я й забув…
Ф р у Л і н н є (прислухається). Тсс! Тарантела! Ідіть.
К р о г с т а д. Чому? В чому справа?
Ф р у Л і н н е. Чуєте, нагорі танцюють тарантелу? Коли її закінчать, вони прийдуть сюди.
К р о г с т а д. Так-так, я піду. А… крім того, все даремно. Ви, звичайно, не знаєте, на що я зважився проти Хельмерів.
Ф р у Л і н н е. Знаю, Крогстаде…
К р о г с т а д. І все-таки у вас вистачило б духу?..
Ф р у Л і н н е. Я добре розумію, до чого може довести відчай такої людини, як ви.
К р о г с т а д. Ах, якби я не починав справи!
Ф р у Л і н н е. Ви могли б. Ваш лист їше в скриньці.
К р о г с т а д. Ви впевнені?
Ф р у Л і н н е. Цілком. Але…
К р о г с т а д (допитливо дивиться на неї). Та чи не доведеться інакше зрозуміти справу? Ви хочете будь-що врятувати подругу. Скажіть прямо. Так?
Ф р у Л і н н е. Крогстаде! Хто раз продав себе заради іншого, не зробить цього вдруге!
К р о г с т а д. Я зажадаю свого листа назад.
Ф р у Л і н н е. Ні-ні.
К р о г с т а д. Природно. Я діждусь Хельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мого листа, що він стосується лише мене, моєї відставки — що його нема чого читати.
Ф р у Л і н н е. Ні, Крогстаде, не вимагайте свого листа назад.
К р о г с т а д. Але скажіть, хіба не для цього, власне, ви покликали мене сюди?
Ф р у Л і н н е. Так, у першу хвилину, коли я злякалась. Але тепер минула ціла доба, і просто не віриться, на що тільки я не надивилась тут за цей час. Хай Хельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з’явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою щиро. Неможливо, щоб далі це тривало — завжди ці приховування. виверти.
К р о г с т а д. Ну, гаразд, якщо ви на це зважуєтесь… Але одне я, у кожному разі, можу зробити, і треба зробити це негайно ж…
Ф р у Л і н н е (прислухаючись). Швидше! Ідіть. Танець скінчено. Нас можуть застукати з хвилини на хвилину.
К р о г с т а д. Я почекаю вас унизу.
Ф р у Л і н н е. Добре. Проведете мене додому.
К р о г с т а д. Зроду я не був такий щасливий! (Виходить.)
Двері до передпокою залишаються, як і раніш, відчиненими.
Ф р у Л і н н е (дещо прибирає на столі і готує свій верхній одяг). Який поворот! Який поворот! Буде для кого працювати… для кого жити.., куди внести світло і тепло! Так, доведеться-таки докласти зусиль. Скоріше б приходили… (Прислухається.) А, ось і вони. Скоріше одягнутись. (Надягає капелюх і манто.)
За сценою чути голоси Хельмера і Нори, чути, як обертається ключ у замку, і потім Хельмер майже силоміць вводить Нору до передпокою. Вона в неаполітанському костюмі і загорнена у велику чорну шаль. Він у фраку і в накинутому зверху чорному доміно.
Н о р а (ще на дверях, упираючись). Ні-ні-ні! Не хочу сюди! Хочу знов нагору. Не хочу так рано йти.
Х е л ь м е р. Але, любонько Норо…
Н о р а. Ну, я прошу тебе, благаю, Торвальде.. Ну, будь ласка… ще хоч би годинку!
Х е л ь м е р. Ні хвилини більше, моя дорога. Ти пам’ятаєш у нас була умова! Ось так. Сюди. Ти ще застудишся тут у передпокої. (Обережно веде дружину, незважаючи на її опір, до кімнати.)
Ф р у Л і н н е. Добрий вечір.
Н о р а. Кристино!
Х е л ь м е р. Як? Фру Лінне, ви тут, у такий пізній час?
Ф р у Л і н н е. Пробачте, але мені так хотілося подивитись на Нору в костюмі.
Н о р а. Ти сиділа й чекала на мене?
Ф р у Л і н н е. Так, я, на жаль, запізнилась, ти була вже нагорі. Ну, мені не хотілося піти, не глянувши на тебе.
Х е л ь м е р (знімаючи шаль з Нори). Ну, дивіться ж на неї гарненько, їй-право, варто подивитись. Чим же не красуня, Фру Лінне?
Ф р у Л і н н е. Так, зізнаюся…
Х е л ь м е р. Хіба не прегарна? Там в один голос усі визнали це. Але вона страх яка вперта, ця мила крихітка. Що вдієш? Уявіть собі, мені мало не силоміць довелося вивести її звідти.
Н о р а. Ах, Торвальде, ти ще будеш каятись, що не дав мені ще хоч півгодинки.
Х е л ь м е р. Чуєте, фру Лінне! Вона танцює тарантелу… викликає фурор… цілком заслужений… хоч виконання було, здається, надто природне… тобто безпосереднє, більш натуральне, ніж це бажано з погляду мистецтва. Ну, та хай! Головне — вона викликала захоплення, шалене захоплення. І дати їй після цього залишитись? Послабити враження? Ні, дякую. Я підхопив мою чудесну капричіянку, — примхливу капричіянку, можна б сказати, — під ручку, марш-маршем по залу, загальний уклін, і — як пишуть у романах — прекрасне видіння зникло. Кінець завжди повинен бути ефектний.
Ф р у Л і н н е. Але як же мені втлумачити це Норі? Ніяк. Фу, яка тут духота! (Скидає доміно і відчиняє двері до кабінету.) Е? Там же темно? Еге ж, звичайно. Вибачте… (Йде до себе й засвічує там свічі.) Н о р а (швидко, пошепки, задихаючись). Ну, ну?
Ф р у Л і н н е (тихо). Я говорила з ним.
Н о р а. І що ж?
Ф р у Л і н н е. Норо… ти повинна все сказати чоловікові.
Н о р а (притихлим голосом). Я знала.
Ф р у Л і н н е. Тобі нема чого боятися Крогстада. Але ти повинна все сказати.
Н о р а. Не скажу.
Ф р у Л і н н е. Тоді лист усе скаже.
Н о р а. Спасибі, Кристино. Я знаю, що тепер робити. Тсс!
Х е л ь м е р (входить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?
Ф р у Л і н н е. Так-так, і тепер попрощаюсь.
Х е л ь м е р. Уже? А ця ваша робота, оце плетіння?
Ф р у Л і н н е (бере роботу). Так, дякую. Мало не забула.
Х е л ь м е р. То ви ще й плетете?
Ф р у Л і н н е. Буває.
Х е л ь м е р. Знаєте, ви б краще вишивали.
Ф р у Л і н н е. Вишивати? Чому?
Х е л ь м е р. Набагато краще. Бачите: тримати роботу ось так, лівою рукою, а правою роблять стібки… ось так… легкими, вільними рухами… Чи не так?
Ф р у Л і н н е. Так, здається…
Х е л ь м е р. Плетіння, навпаки, не може бути красиве; завжди якось незграбно. погляньте: ці стиснені руки… ці спиці — то вгору, то вниз… якась китайщина… О яке чудове шампанське там подавали!
Ф р у Л і н н е. Ну, прощавай, Норо, і не опирайся більше.
Х е л ь м е р. Добре сказано, фру Лінне!
Ф р у Л і н н е. На добраніч, пане директоре.
Х е л ь м е р (проводжаючи її до дверей) На добраніч, на добраніч. Сподіваюсь, благополучно дійдете додому? Я б залюбки … та вам недалеко. На добраніч.
Фру Лінне виходить, він замикає за нею двері і повертається.
Ну, нарешті спровадили! Страшенно нудна особа.
Н о р а. Ти дуже втомився, Торвальде.
Х е л ь м е р. Ані трохи не втомився.
Н о р а. І спати не хочеш?
X е л ь м е р. Зовсім ні. Навпаки, я дуже збуджений. А ти? Так, у тебе дуже втомлений і сонний вигляд.
Н о р а. Так, я дуже втомилась. І скоро засну.
Х е л ь м е р. От бачиш! Отже, я добре зробив, що ми не залишились ще.
Н о р а. О, ти все добре робиш.
Х е л ь м е р (цілуючи її в лоб). Ну от, жайворонок заговорив по-людському. А ти помітила, як Ранк був сьогодні збуджений?
Н о р а. Справді? Хіба? Мені не довелося з ним поговорити.
Х е л ь м е р. І мені майже також. Та я давно не бачив його в такому піднесеному настрої. (Дивиться на неї якусь хвилину, потім підходить до неї ближче.) Гм!.. Однак, як чудесно знову опинитись у себе вдома. Ах ти, чарівна, юна красуне!
Н о р а. Не дивися на мене так, Торвальде.
Х е л ь м е р. Що? Мені не можна дивитися на моє неоціненне багатство? На всю цю чарівну красу, яка належить мені, мені одному, вся цілком!
Н о р а (переходячи на другий бік столу). Не треба так говорити зі мною сьогодні.
Х е л ь м е р (йдучи за нею). У твоїй крові все ще кипить тарантела, як подивлюся. І тому ти ще чарівніша… Чуєш?.. Гості вже розходяться. (Стишеним голосом.) Норо… скоро в домі все затихне.
Н о р а. Сподіваюсь.
Х е л ь м е р. Чи не так, моя кохана? О, знаєш, коли я буваю з тобою у товаристві, — знаєш, чому я так мало розмовляю з тобою, тримаюсь від тебе якнайдалі, лише потай поглядаю на тебе?.. Знаєш чому? Тому що я уявляю собі, ніби ти моя таємна любов, ніби ми з тобою одружені потай і ніхто навіть не підозрює, що між нами щось є.
Н о р а. Так-так-так, адже я знаю, що всі твої думки про мене.
Х е л ь м е р. А коли ми збираємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні, юні плечі… на цей дивний вигин шиї… Я уявляю собі, що ти моя юна наречена… то ми просто з-під вінця… що я вперше приведу тебе зараз у свій дім… вперше залишуся з тобою сам… один з тобою, моя юна, трепетна красо! Весь цей вечір у мене не було іншої думки, іншого бажання, крім тебе. Коли я побачив, як ти кружляєш і маниш у тарантелі… в мене кров закипіла… я не міг більше… Тому я й забрав тебе звідти так рано…
Н о р а. Іди, Торвальде… Залиш мене. Я не хочу.
Х е л ь м е р. Що це значить? Ти мене дратуєш, дитинко Норо?.. Не хочу?.. Чи я тобі не чоловік?..
Стук у вхідні двері.
Н о р а (здригаючись). Чуєш?
Х е л ь м е р (повертаючись). Хто там?
Р а н к (за дверима). Це я. Можна на хвилинку?
Х е л ь м е р (тихо, з досадою). І що йому тепер потрібно? (Голосно.) Зараз. (їде — відмикає двері.) Це добре, що ти не пройшов повз нас.
Р а н к. Я ніби почув твій голос, от і захотілося забігти до вас. (Окинувши кімнату швидким поглядом.) М-так, ці милі, знайомі місця. Гарно у вас тут, затишно, у вас обох.
Х е л ь м е р. Здається, тобі і нагорі було сьогодні гарно, затишно.
Р а н к. Чудово. А чому б ні? Чому б не взяти від життя все, що воно дає? В кожному разі — скільки можна і доки можна. Вино було прекрасне…
Х е л ь м е р. Особливо шампанське!..
Р а н к. І ти помітив? Просто не віриться, скільки я міг влити в себе.
Н о р а. Торвальд також випив сьогодні багато шампанського.
Р а н к. Справді?
Н о р а. Так, а після цього він завжди в чудовому настрої.
Р а н к. Ну й що ж, чому б і не випити разок увечері, після проведеного з користю дня?
Х е л ь м е р. Проведеного з користю? Цим я, на жаль, не можу похвалитись.
Р а н к (плескаючи його по плечу). А я ось можу!
Н о р а. Докторе Ранк, ви, певно, робили сьогодні якесь наукове дослідження?
Р а н к. Саме так.
Х е л ь м е р. Те-те-те! Маленька Нора говорить про наукові дослідження?
Н о р а. І можна привітати — з успіхом?
Р а н к. М-так, можете.
Н о р а. Отже, домоглися хорошого результату?
Р а н к. Найкращого, і для лікаря, і для пацієнта — упевненості.
Н о р а (швидко, допитливо). Упевненості?
Р а н к. Цілковита впевненість. Ну, і як не випити після цього?
Н о р а. Так, ви правильно зробили, докторе.
Х е л ь м е р. І я те саме скажу. Тільки б тобі не довелося розраховуватись за це завтра.
Р а н к. Ну, в цьому житті даремно нічого не дається!
Н о р а. Докторе Ранк, ви, мабуть, охочий до маскарадів?
Р а н к. Так, якщо багато забавних масок…
Н о р а. Слухайте ж, як нам з вами вбратися наступного разу?
Х е л ь м е р. Ах ти, вітрогонка! Ти вже думаєш про наступний раз?
Р а н к. Нам з вами? Зараз скажу. Вам — пестункою щастя…
Х е л ь м е р. А ти придумай вбрання, яке б ясно виразило цю думку.
Р а н к. Хай твоя дружина з’явиться такою, якою завжди і в усьому буває…
Х е л ь м е р. Оце влучно сказано. Ну, а ти придумав, як ти з’явишся?
Р а н к. Так, друже мій, це в мене вирішено.
Х е л ь м е р. Ну?
Р а н к. На наступному маскараді я з’явлюся невидимкою…
Х е л ь м е р. Оце так вигадка!
Р а н к. Є така велика чорна шапка, — чи ти не чув про шапку-невидимку? Варто надіти її — і людини наче й не було…
Х е л ь м е р (приховуючи посмішку). Так, це так.
Р а н к. Але я зовсім забув, для чого, власне, зайшов. Хельмере, дай-но мені сигару з гаванських, найтемнішу.
Х е л ь м е р. З великою охотою. (Пропонує портсигар.)
Р а н к (бере одну і зрізує кінчика). Дякую.
Н о р а (запалюючи сірника). А мені дозвольте запропонувати вам вогнику.
Р а н к. Дякую вам. (Вона тримає перед ним сірника, і він запалює.) І прощавайте!
Х е л ь м е р. Прощавай, прощавай, друже!
Н о р а. Спокійного сну, докторе Ранк.
Р а н к. Дякую за побажання.
Н о р а. Побажайте мені того ж самого.
Р а н к. Вам? Ну, якщо ви хочете — спокійного сну. І дякую за вогник. (Киває їм обом і виходить.)
Х е л ь м е р (напівголосно).Добре підпив.
Н о р а (неуважно). Мабуть, що так.
Хельмер виймає з кишені ключі і йде до передпокою. Торвальде… Навіщо ти?
Х е л ь м е р. Треба спорожнити скриньку. Вона вже повна місця не вистачить для вранішніх газет.
Н о р а. Ти хочеш працювати вночі?
Х е л ь м е р. Ти знаєш, що не хочу…— Що це? Тут порався із замком!
Н о р а. Із замком?
