«Люборацькі» сюжет – Свидницький

Свидницький «Люборацькі» сюжет

Роман «Люборацькі» має соціально-побутовий характер і показує розпад родини священника під впливом освіти, соціального середовища та моральної деградації.

Елементи сюжету

• Експозиція – село Солодьки, де живе родина Люборацьких: отець Гервасій, паніматка та діти (Антось, Мася, Орися, Текля). Спочатку в родині панує злагода, взаємоповага і традиційні цінності. Бідність духовенства та залежність від панства.
• Зав’язка – вплив польського пана Росолинського. Переконання, що українське — «низьке». Рішення батька дати дітям «освіту» в чужих навчальних закладах. Початок розриву дітей із рідним середовищем.
• Розвиток дії – навчання Антося, Масі, Орисі. Приниження в школах (дошка «NOTA», заборони, покарання). Зміна характерів дітей під впливом середовища: Мася поступово відцуралася від родини; Антось псується в середовищі семінарії; Орися стає жертвою жорстокого шлюбу. Посилення конфліктів між поколіннями. Розпад сімейних зв’язків.
• Кульмінація – смерть отця Гервасія. Повне моральне роз’єднання дітей із матір’ю. Жорстокість і деградація Орисиного шлюбу. Остаточний розпад родини.
• Розв’язка – трагічні долі дітей: Антось помирає після духовної і життєвої кризи; Мася гине в злиднях; Орися помирає від насильства; Текля йде в монастир; Стара Люборацька також помирає. Фоня залишається сиротою. Родина остаточно знищена як соціальна і моральна одиниця.

Основні сюжетні лінії

• Сімейна: розпад родини Люборацьких.
• Освітня: навчання дітей у духовних і світських закладах.
• Соціальна: вплив панства і колоніальної культури.
• Морально-психологічна: деградація особистості під впливом середовища.
• Трагічна: загибель більшості членів родини.

Особливості сюжету

-багатолінійність (історії кожного з дітей);
-хронологічна послідовність подій;
-поєднання побутових і соціальних конфліктів;
-поступове наростання трагізму;
-відкритий соціально-критичний фінал.

Свидницький «Люборацькі» композиція

Особливості композиції:

-Хронологічна (послідовна) побудова
Події розгортаються послідовно від дитинства дітей до їх дорослого життя і трагічного фіналу без складних часових стрибків.

-Двочастинна структура
Роман складається з двох великих частин: 1)життя родини та навчання дітей; 2) наслідки виховання і остаточний розпад родини.

-Багатолінійність сюжету
Окремо розвиваються історії Антося, Масі, Орисі, Теклі, що поступово сходяться до спільного трагічного фіналу.

-Паралельне зображення приватного і соціального
Події в родині поєднані з ширшим соціальним тлом: школа, семінарія, панство, духовенство.

-Контраст як основний композиційний принцип
Протиставлення:
-рідне село ↔ місто і навчальні заклади
-традиційна культура ↔ польсько-російський вплив
-родинна гармонія ↔ моральний розпад

-Поступове наростання трагізму
Від відносно спокійного початку до повного знищення родини в фіналі.

-«Сцени-епізоди» замість єдиного конфлікту
Роман складається з окремих епізодів із життя героїв, які формують цілісну картину занепаду.

-Відкрита соціально-критична композиція фіналу
Завершення показує наслідки системи виховання та суспільного середовища, а не лише долю окремих героїв.

-Рамкова єдність через образ родини
Усі події об’єднані історією родини Люборацьких як центральної композиційної осі.

Свидницький «Люборацькі» характеристика

Персонаж Антося — це втілення характеру, звичок і уподобань самого Анатолія Свидницького у дитинстві. Доля Антося у романі має трагічний відтінок, як і доля самого Свидницького, котрий, певно, сам підсвідомо передчував свою дочасну смерть.

Для зображення сестер Масі і Орисі прототипами послужили його сестри Марія і Юлія. Марія дійсно навчалася в пансіоні польки пані Вернер у Тернівці. Вчителька пані Вернер і стала прототипом пані Печержинської, у якої вчилася Мася. З життя було взято й інших персонажів. Наприклад, чоловік Орисі, піп Тимоха Петропавловський, відтворений із особи священика села Соболівки, який був п’яницею і грубіяном.

Дія роману розпочинається змалюванням пейзажу подільського села Солодьки, в якому й живе попівська родина Люборацьких, що складається з отця Гервасія, паніматки і їхніх дітей: Антося, Масі, Орисі і Теклі. Жити їм дуже сутужно, бо село небагате, а тому й подаяння на церкву скупі. Проте сім’я Люборацьких живе у злагоді. Повага молодших до старших, культ татуся передаються через постійні посилання в розмові з домочадцями на його мудрість і обізнаність з релігійними догмами. Любов і взаємну повагу спостерігають діти і у стосунках батька та матері: панотець Гервасій звертається до паніматки ласкавим словом — серце.

Далі о. Гервасій відвідує польського пана Росолинського, який у спілкуванні з панотцем постійно переконує його, що все українське — то «мужиче, низьке й некультурне». І таким чином нарешті переконав отця віддати найстаршу дочку навчатися до «польського пансіону».

Центральне місце у романі займає образ сина Люборацьких Антося, який є композиційним центром роману. Від природи Антось щирий, дотепний і сміливий. Він намагається протестувати проти схоластики, нелюдських знущань над бурсаками: за кожну провину били різками так, що іноді учні втрачали свідомість.

Але що міг зробити один юнак проти цілої системи з антилюдськими законами? Система знищила Антося. Його, одного із найздібніших учнів, випускають із семінарії «вне разряда» та ще й насильно одружують з підстаркуватою дівкою, а Галя, яку кохав Антось, не буде з ним. В розквіті сил, вкрай спустошений безнадією і смутком, Антось помирає. «Не своєю смертю я вмираю: мене вбила семінарія та…» — промовив він перед тим, як дихнути востаннє. Коли це все діялося, вже не було на світі отця Гервасія. Паніматка ледве зводила кінці з кінцями. Ніхто з дітей не порадував її старість, тільки прикрість та біда. Гіркотою і болем сповнені думки матері, коли ще був живий Антось: «Господи, Господи! — подумала мати,— попереучували моїх діток на один бік: з тієї ляховка вийшла, та така, що з голими руками не приступай, а цей монахом став».

Одруживши Орисю з попом Тимохою, паніматка думала зажити щасливо, при внуках. Але самодур зять глумиться над старою жінкою, виганяє її з хати і, зрештою, осиротив єдиного внука, малого Фоню: вбив його матір, свою дружину Орисю, коли та одного разу вступилася за парафіян.

Попри окремі комічні епізоди, твір сумний, сповнений трагізму. І кінцівка його теж трагічна: стара Люборацька помирає в дорозі, і її, віруючу людину, ховають неподачік корчми, «і довго-довго жиди лили помиї на її гріб, а жиденята— прибіжить, тупне ногою, плюне й назад, аж поки й не заорали його». Теклю— наймолодшу з Люборацьких— віддають у монастир. Лише Галя, колишня кохана Антося, живе щасливо, одружившись з підлим донощиком Робусинським. Вона зневажила і кохання, і пам’ять про Антося.