Марко Вовчок: цікаві факти з життя і творчості

Марко Вовчок цікаві факти з життя та творчості української письменниці російського походження розкажуть багато нового з біографії цієї незвичайної жінки.

Марко Вовчок цікаві факти

Справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська

Вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею наприкінці 50-х років ХІХ століття.

10 цікавих фактів про Марко Вовчок:

1. Народилася Марія Вілінська у родіні збіднілих дворянин. Коли їй було 6 років, помер батько. Вітчим дівчинки часто знущався з неї у дитинстві., він був картярем і п’яницею. Згодом матері довелося піти від нього, а двох дітей виховувала тітка. Життя і там було складним, вона мусила бути за ґувернантку дітят тітки.

2. Марію Вілінську називають «українським Жорж Сандом», вважають «фатальною жінкою». 

3. Зна­ла близько 10 іноземних мов, се­ред яких французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська (рідною для неї була російська) та інші.  Повсякденною мовою в родині Вілінських була французька.

4.Повість «Маруся» отрима­ла нагороду Французької академії і була рекомендована для обов’язкового вивчення в французьких школах.

5. Чому у Марко Вовчок був такий псевдонім? Є кілька теорій. Перша пояснює, що псевдонім М. Вілінська – письменниця вигадала сама, за прізвищем першого чоловіка (Маркович). Друга теорія розповідає, що псевдонім народився з вуст П. Куліша, який поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні. Сама ж письменниця свій псевдонім ненавиділа.

6. Марія порушувала норми, обов’язкові для «доброчесної» жінки. Наприклад, вона не захотіла погодитися редакторськими правками, внесеними у її тексти самим метром Кулішем!

7. Судом з 19 літераторів була засуджена за плагіат при роботі над перекладом казок Андерсена, після чого переїхала жити в глушину Тверської губернії.

8. Була особисто знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Жулем Верном, Дмитром Менделеєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим.

9. Марко Вовчок ніколи не заперечувала вигадки про себе і не спростовувала публічно помилки стосовно її біографічних даних. Письменниця була впевнена, що біографію людини варто писати тільки після її смерті. Вона ніде не друкувала свого портрета до 1902 року.

10. Марко Вовчок прожила 73 роки, виглядала теж досить молодо, як на свій вік. Померла від раку мозку.

Марко Вовчок особисте життя

Вперше заміж вийшла в 17 років за засланого в Орел у Кирило-Мефодіївській справі Опанаса Марковича.  Він був старше неї на 11 років. У них народився син Богдан.

Чоловіки нею захоплювалися, боготворили, кохали й проклинали. Через неї накладали на себе руки. Жінки пліткували, ревнували, заздрили, осуджували й ненавиділи. У звабливої Марка були романи і з П. Кулішем, і з І. Тургенєвим, і з М. Добролюбовим, і з О. Пассеком, і з Д. Писарєвим. Проте урешті-решт її останнім чоловіком і другим законним був дрібний чиновник М. Лобач-Жученко, який був молодший на 17 років.

Марія Вілінська і Пантелейлон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш, залишаючи дружину, поїхав за Марком і одразу ж повернувся. Застав її у Берліні з І. Тургенєвим. 30 років ображений коханець виливав гори бруду й непристойностей на звабливу Марка Вовчка.

У Марії Маркович була репутація «фатальної жінки». Річ у тому, що два її коханих чоловіки померли просто в неї на руках, а третій зако­ханий вчинив самогубство. Юрист Олександр Пассек (з яким вона прожила 6 років під Парижем), помер від туберкульозу. Інший – троюрідний брат та коханець Марії Маркович Дмитро Писарєв, по­тонув на Балтійському морі під час спільної прогулянки на вітрильнику. Ще один коханець, польський хімік, випив ціанистого калію.

Питання авторства?

Серед дослідників існує думка, що твори Марка Вовчка, написані українською мовою, – зовсім не її пера, а авторства Опанаса Маркови­ча, чоловіка письменниці. Зокрема, так думають про «Народні оповідання», «Інститутку», «Невільничку», «Кармелюка» та ряд інших.

Звинувачення в плагіаті

У 1870 Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Семеном Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника „Переводы лучших иностранных писателей“. За цю роботу щороку їй мали платити 2 тис. рублів сріблом. Крім того, якщо б Вовчок погодилася ще й перекладати твори для цього видання, то отримувала б по 25 рублів за кожен друкований аркуш перекладу. Письменниця погодилася, бо мала чимало боргів, які нажила за свого кількарічного перебування у Парижі.

Роботи й без перекладів було чимало. Письменниця всього не встигала, тому найняла перекладачок — дівчат із провінції, яким платила по 10 рублів за друкований аркуш перекладу. Перекладені ними твори підписувала своїм прізвищем, справжні авторки претензій не висували. Тож Вовчок на тому непогано заробляла.

Але одного разу, найнята перекладачка, якій Вовчок не доплатила, підставила її (самостійно не перекладала твори, а брала вже наявні переклади інших). Марко Вовчок звинуватили у плагіаті.

Скликали третейський суд з 19 літераторів, які визнали Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що цей переклад вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді ніхто не знав про найманих нею перекладачок. Це б ще більше зганьбило Вовчок, репутація якої і так вже була зіпсована. Після цього випадку, який осоромив письменницю, вона переїхала жити в глушину — в маєток своїх знайомих у Тверській губернії.