«Мій друг лелека» читати. Михайло Слабошпицький

«Мій друг лелека» Михайло Слабошпицький читати текст онлайн ( скорочено).

Михайло Слабошпицький «Мій друг лелека» скорочено

Одного разу хлопчик разом із татом рибалив на березі річки. Вони наловили риби й варили юшку. Поряд із берегом шумів очерет, а в казанку вже закипала вода. Раптом до них підійшов лелека з перебитим крилом. Було видно, що птах поранений і дуже голодний. Мабуть, хтось із жорстоких людей скалічив його.

Лелека зупинився неподалік і уважно дивився на казанок. Тато сказав, що птах голодний. Хлопчик дістав із відра кілька дрібних рибин і кинув їх лелеці. Той швидко проковтнув рибу, а потім отримав ще кілька рибинок. Коли лелека підійшов ближче, хлопчик помітив, що з його рани сочиться кров. Він хотів допомогти птахові, але той одразу відскочив убік. Через пережитий біль і жорстокість людей лелека боявся довіряти людям.

Поки батько з сином їли юшку, лелека стояв неподалік і насторожено стежив за кожним їхнім рухом. Коли хлопчик знову пригостив його рибою, птах уже не боявся так сильно і спокійно дивився на свого нового знайомого.

Після риболовлі батько й син почали збиратися додому. Жартома хлопчик запропонував лелеці йти разом із ними. На його подив, птах справді рушив слідом. Він ішов трохи позаду, обережно спостерігаючи за людьми. Було видно, що він уже починає їм довіряти, хоча ще трохи побоюється.

Коли вони прийшли додому, хвіртку залишили відчиненою. Лелека довго стояв біля входу до двору, уважно розглядаючи все навколо: будинок, криницю, господарські споруди. Він вагався, чи заходити. Лише коли повз проїхала машина і налякала його, птах швидко зайшов на подвір’я. Коли хлопчик зачинив хвіртку, лелека занепокоївся і спробував утекти, але через поранене крило не зміг. Тоді хлопчик лагідно заспокоїв його і запевнив, що ніхто не завдасть йому шкоди.

Поступово лелека повірив людям. Він дозволив перев’язати собі крило і терпляче зносив лікування, навіть коли рану обробляли йодом. Відтоді птах залишився жити у дворі хлопчика.

Минуло літо. Лелека повністю освоївся в новому домі. Він уже міг злітати на дах хати та господарських будівель, не боявся господарів, брав їжу з рук і дозволяв себе гладити. Між ним і хлопчиком виникла справжня дружба.

Та коли наблизилася осінь і в небі почали з’являтися зграї перелітних птахів, лелека дедалі частіше дивився вгору. Хлопчик просив його залишитися назавжди, адже тут йому було добре. Проте птах ніби давав зрозуміти, що мусить летіти. Одного дня над хатою пролетіла зграя лелек. Тоді його друг востаннє подивився на хлопчика, змахнув уже зціленими крилами і полетів услід за своїми родичами. Хлопчик переживав, чи зможе він наздогнати зграю, адже крило ще не зовсім перестало боліти.

Минув час. Узимку хлопчик рідше згадував про свого пернатого друга, а з настанням весни майже забув про нього. Але одного теплого дня сталося диво. З неба на дах їхньої хати прилетіли два лелеки. Вони голосно заклекотіли, ніби віталися. Хлопчик уважно придивлявся до них і йому здалося, що один із птахів — той самий лелека, якого вони врятували минулого року.

Невдовзі обидва лелеки почали носити гілки та будувати гніздо на хаті. Раніше лелеки ніколи не селилися в них. Тому хлопчик був переконаний, що його друг повернувся, щоб віддячити за добро і назавжди залишитися поруч зі своїми рятівниками.