Вірш “Мій перший вірш написаний в окопі…” Ліни Костенко присвячений темі війни.
“Мій перший вірш написаний в окопі…” аналіз
Автор – Ліна Костенко
Жанр – вірш
Лірика – громадянська
Тема – зображення війни з усіма її наслідками як чогось страшного і жахливого.
Ідея – засудження війни
Твір належить до ранньої поезії Ліни Василівни. Спогади про повоєнні роки ще й досі живі… Вони болісно залишили свій слід у памятіі серці : “моє дитинство, вбите на війні”
«Мій перший вірш написаний в окопі» – це той перший вірш, що його маленька дівчинка з містечка над Дніпром написала «мало не осколком» на стіні окопу, не зберігся: упав снаряд, і стіна з великими дитячими літерами осипалася.
Тяжкі втрати хвилюють душу. В цей час поетеса пише про життя і слід, що залишає людина на землі. Світ здається похмурим, безрадісним, повним знедолених.
Авторка показує, що не лише сама війна калічить людей і приносить страждання, а навіть спогади про неї. Вірш сповнений щирими переживаннями та емоціями. Ліна Костенко вражає поетичною відвертістю. Вона щиро відкриває своє серце перед читачем; її майстерність проявляєтьсяу зображенні трагічної правди війни. Людина відкриває для себе чаруючий світ поетичного слова.
Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Мій перший вірш написаний в окопі…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.
“Мій перший вірш написаний в окопі…” Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик –
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.
