«Одіссея» читати. Гомер

«ОДІССЕЯ» ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА

ЗМІСТ П’ЯТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ І ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ ДЕНЬ; РАНОК ТРИДЦЯТЬ СЬОМОГО

Афіна, з’явившись уві сні Телемахові, спонукає його повернутися на батьківщину. Щедро винагороджений Менелаєм і Єленою, він разом з Пісістратом залишає Лакедемон. Нічліг у Діокла. На другий день, минувши Пілос, Телемах сідає на корабель, бере з собою Теоклімена і вирушає в море. Тим часом Одіссей розповідає Евмеєві про свій намір іти до міста жебрачити і стати на слугування до женихів. Евмей затримує Одіссея в себе і радить йому дочекатися повернення Телемаха. За проханням Одіссея він розповідає йому про його батька й матір і про те, що з ним самим траплялось Ужитті. Телемах, прибувши рано-вранці до берегів Ітаки, посилає свій корабель до міста, а сам іде до Евмея.

ПРИБУТТЯ ТЕЛЕМАХА ДО ЕВМЕЯ

У Лакедемон просторий тим часом Паллада Афіна

Рушила, щоб Одіссея відважного світлому сину

Про поворот нагадати й схилить його швидше відплисти.

У передпокій ввійшла в Менелая славетного домі,

5] Де Телемах і осяяний Нестора син спочивали.

Тільки один Несторід тоді ніжним був сном оповитий,

А Телемахових вій насолодний ще сон не торкався —

Батькові злидні будили його цілу ніч божественну.

Ставши край ложа його, ясноока сказала Афіна:

10] “Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати,

Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям

Надто зухвалим. Коли б не рознесли вони й не поїли

Всього добра твого, — вся тоді путь твоя марною буде.

Швидше додому тебе відпустити проси Менелая

15] Голосномовного, щоб бездоганну там матір застати.

Наполягають батько й брати, щоб ішла вона заміж

За Еврімаха. Дарами-бо шлюбними всіх переважив

Він женихів, готовий ще й збільшити викуп за неї.

Не повиносила б часом без тебе майна твого з дому!

20] Знаєш-бо й сам ти, яке у жінки є серце у грудях:

Дбати волітиме дому того вона, з ким одружилась,

А про померлого юності друга й дітей своїх перших

Не пам’ятає й нікого про них не розпитує навіть.

Отже, вертайся додому й за всім доручи доглядати

25] Тій із служебниць, яку ти визнаєш сам за найкращу.

Поки дружину тобі не вкажуть богове достойну.

Інше скажу тобі слово, а ти заховай його в серці:

В засідці із женихів хоробріші на тебе чигають

Потай в протоці вузькій між Ітаки й скелястої Сами,

30] Щоби раніше убити тебе, ніж в отчизну приїдеш.

Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє

Не одного з женихів, що набутки твої проїдають.

Далі з доладним своїм кораблем островів тих тримайся

І обминай уночі їх. Пошле тобі вітер попутний

35] Той із безсмертних, хто завжди рятує тебе й захищає.

А як дістанешся ти до першого мису Ітаки,

Товаришів з кораблем твоїм виряди разом до міста,

Сам же раніше за все до старого прямуй свинопаса,

Що стереже твої свині, — зичливий до тебе він щиро.

40] Переночуєш у нього, а потім пошли його в місто,

Любій матусі твоїй, розумній звістіть Пенелопі,

Що в цілковитім здоров’ї із Пілоса ти повернувся”.

Мовивши це, на високий Олімп відлетіла богиня.

Тож із солодкого сну розбудив він тоді Несторіда,

45] Злегка п’ятою штовхнувши, й таке йому слово промовив:

“Встань, Пісістрате, Несторів сину, та бистрокопитних

Коней у віз запрягай, щоб могли ми в дорогу рушати”.

Та Несторід Пісістрат йому так в заперечення мовив:

“Хоч би й як, Телемаху, спішили ми, все ж вирушати

50] В путь серед темної ночі не слід. Адже скоро світанок.

Краще зажди, поки гарні тобі принесе подарунки

Славний списами Атрід Менелай, покладе в колісницю

І у дорогу вирядить з лагідним словом напутнім.

Згадувать гість мандрівний із подякою буде щоденно

Мужа гостинного, котрий так щиро приймав його в себе”.

Так говорив він, і скоро Еос надійшла злотошатна.

Близько тоді підійшов Менелай до них голосномовний,

З ложа уставши, що з ним пишнокоса ділила Єлена.

Щойно побачив його улюблений син Одіссеїв,

і оі ж хвилини блискучий хітон одягнув на своє він

Тіло, на плечі могутні накинув просторий та довгий

Плащ, і в двері назустріч до нього виходячи, мовив:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Та відпусти вже мене до любого рідного краю,

65] То ж поривається дух мій вернутися швидше додому!”

Відповідає тоді Менелай йому голосномовний:

“Мій Телемах дорогий, Одіссея божистого сину!

Тут я тебе, Телемаху, вже більш не триматиму довго,

Скоро додому ти прагнеш. Звичайно, обурююсь сам я

70] Мужем гостинним, чи то вже занадто привітності в нього,

Чи нелюб’язності, — краще в усьому дотримувать міри.

Зле-бо однаково — в путь випроваджувать гостя, що хтів би

Ще залишитись, чи втримувать тих, що від’їхати прагнуть.

Гостя прийми, що прийшов, а схоче піти — не затримуй.

75] Краще зажди, принесу я тобі в колісницю дарунки

Гарні, поглянь на них оком своїм, а жінкам накажу я

Приготувати обід вам з запасів, що є в моїм домі.

Тож і для мене це гордість і слава, і вам це вигода —

Ситно поснідавши, в путь вирушати в безкраї простори.

80] А як проїхати схочеш по Аргосу ти й по Елладі,

Сам я поїду з тобою, лише запряжу свої коні —

Й люд, і міста покажу тобі різні. Ніхто без дарунків

Нас не відпустить, а дасть тобі винести кожен що-небудь —

Як не казан, то триніжок, з чудової зроблений міді,

85] Пару до запрягу мулів чи з золота чистого келих”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Паростку Зевсів, владарю морів, Менелаю Атріде!

Хтів би вернутись до себе я. Бо, від’їжджаючи з дому,

Жодної там не лишив над майном я своїм охорони.

90] Як би, шукавши божистого батька, я й сам не загинув,

Чи у господі моїй ще й скарб мій коштовний загине”.

Слухав уважно весь час Менелай його голосномовний

І наказав негайно дружині своїй та служницям

Приготувати обід із запасів, що мав він у домі.

95] І управитель тоді надійшов, Етеон, син Боетів,

Вставши з своєї постелі, — він жив недалеко від нього.

Каже розкласти вогонь Менелай йому голосномовний

Та готувати печеню; і все той виконував радо.

А Менелай до комори своєї пішов запашної,

100] Ще й не один, — із ним разом Єлена пішла з Мегапентом.

Щойно в комору спустились вони, де скарби зберігались,

В руки узяв сам Атрід Менелай тоді келих дводонний,

Синові ж свому звелів Мегапентові внести кратеру

Срібну. Єлена тим часом сама біля скринь зупинилась,

105] Де різнобарвні лежали вбрання, що сама вона ткала.

Вибравши врешті одне з них, Єлена, в жінках богосвітла,

Винесла найкрасивіше узором, найдовше одіння,

Наче зоря, яснобарвне, — воно аж на споді лежало.

Так через весь вони дім перейшли з подарунками разом

110] До Телемаха. І мовив йому Менелай русокудрий:

“Хай, Телемах, поворот твій додому, якого так прагнеш,

Гери божистої муж здійснить тобі, Зевс громозвучний.

Що ж до дарів, то з коштовних скарбів, які є в моїм домі,

Дам тобі річ я найкращу — з усього, що є, найдорожчу,

Дам я кратеру тобі чудового виробу. З срібла

Вилита вся, по краях вона золотом чистим покрита,

Витвір Гефестових рук. Мені дав її Федім, Сідону

Славний державець, коли, до вітчизни вертавшись, притулку

Я в його домі шукав. Ту кратеру тобі я дарую”.

120] Так промовляючи, келих дводонний віддав йому в руки

Славний Атрід. Тоді й Мегапент, його син премогутній,

Винісши, тут же на землю поставив блискучу кратеру

Срібну. Й Єлена уже біля них яснолиця спинилась

З платтям в руках і сказала, ім’ям Телемаха назвавши:

125] “Люба дитино, візьми ж і від мене оцей подарунок,

Пам’ять Єлениних рук, — в жадану годину весільну

Дай нареченій своїй. До того ж хай в домі полежить

В милої неньки твоєї. А ти повертайся щасливо

В добре збудований дім свій, в улюблену рідну вітчизну”.

130] Мовивши це, віддала йому в руки, і радо прийняв він.

Взявши усі подарунки, герой Пісістрат їх у кузов

Повозу склав, з великим у грудях своїх дивуванням.

В дім свій тоді запросив їх владар Менелай русокудрий.

Поряд тоді на стільцях посідали вони і на кріслах.

135] Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —

Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала;

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.

140] М’ясо їм краяв ножем Етеон і ділив на частини,

За виночерпія був славетного син Менелая.

Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Разом тоді Телемах і Несторів син благородний

145] Коней умить запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.

Вслід за ними виходить Атрід Менелай русокудрий,

В правій руці золотий із вином, наче мед той, солодким

Келих тримаючи, щоб узливання вчинить на дорогу.

і?” Став перед повозом він і, вітаючи, так до них мовив:

“Хай вам щастить, юнаки! І Нестору, військ вожаєві,

Теж привітання. Він ставивсь до мене, як батько ласкавий,

В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

155] “Паростку Зевсів, ми щойно приїдемо — те, що сказав ти,

Розповімо йому все. О, якби, повернувшись в Ітаку,

Батька свого Одіссея щасливо застав я удома,

Я б і йому розказав, з якою мене ти любов’ю

Стрів і приймав і скільки везу я коштовних дарунків!”

160] Щойно він мовив це, раптом праворуч орел сизокрилий

Злинув, великого в кігті свої на подвір’ї схопивши

Білого гуся домашнього. З криком услід йому бігли

Чоловіки і жінки. А орел зовсім близько, праворуч

Впрост перед кіньми угору злетів. Всі дуже раділи,

165] Бачачи це, звеселилось-бо серце у кожного в грудях.

Несторів син Пісістрат тоді перший між ними озвався:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю, скажи нам,

Знак цей для кого, богами явлений, для нас чи для тебе?”

Так він спитав, Менелай же, Ареїв любимець, замисливсь,

170] В думці вагаючись, як це усе до ладу пояснити.

Та довгошатна Єлена раніше від нього озвалась:

“Слухайте, я вам повім віщування, що вічні богове

Вклали у серце мені, і як, я гадаю, все й буде.

Як між годованих в домі орел оцей вихопив гуся,

175] З гір прилетівши, де сам народився и дітей повиводив,

Так Одіссей, проблукавши багато й багато зазнавши,

В дім свій повернеться й помсту здійснить. Можливо, вже й зараз

Дома лиху він усім женихам затіває погибель”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

180] “Дав би це муж мені Гери божистої, Зевс громозвучний,

Щиро тоді, як богині, я там би тобі помолився!”

Мовивши це, він стьобнув батогом, і із тупотом коні

Швидко помчали навскач через місто до рівного поля.

Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.

185] Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги,

Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, —

Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;

Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв той прибулих.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

190] Коней вони запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.

Дзвінко похльостував бич, і коні охоче летіли.

В Пілос, місто високе, вони прибули незабаром.

Отже, почав Телемах тоді з Нестора сином розмову:

195] “Чи обіцяєш мені, Несторіде, одне лиш прохання

Виконать? Ми ж пов’язані узами дружніми здавна,

З приязні наших батьків, та й однолітки ми із тобою.

Спільна ж ця подорож нині ще збільшує дружбу між нами.

Прямо на мій корабель ізсади мене, паростку Зевсів,

200] Щоб не затримав мене твій батько старенький у домі,

Щоб не почав частувать, — якнайшвидше я їхати мушу”.

Так він сказав, Несторід же в своєму став радитись серш”

Як би то виконать краще йому товариське прохання.

Поміркував і ось що він визнав тоді за найкраще:

205] До корабля повернув свої коні, до берега моря,

Вніс на корму корабля він чудові усі подарунки —

Золото й плаття, усе, що дав Менелай юнакові,

1, поквапляючи друга, він слово промовив крилате:

“Швидше ж на бистрий іди корабель і скликай всіх супутців,

210] Поки додому я встигну дійти й розказати старому.

Добре-бо знаю я те і серцем своїм, і душею, —

Дуже завзятий, палкий в нього дух, він тебе не відпустить.

Сам він запрошувать прийде сюди, і, я певен, без тебе

Він не повернеться. В кожному разі розсердиться дуже”.

215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих

В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.

А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:

“Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,

Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу”.

220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,

До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.

Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,

Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього

Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,

225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,

Що, проживаючи в Пілосі — матері кіз та овечок,

Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.

Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,

Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,

Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно

Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі

В’язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки

Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно

Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.

Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки

В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї

Він богорівному і молоду свому братові жінку

В дім упровадив, а сам — до іншого краю подався,

В Аргос, на коні багатий, — це там йому доля судила

240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.

Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;

Двох могутніх синів — Антіфата і Мантія — мав він,

А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;

Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,

245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий

Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.

В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.

Двоє синів — Алкмеон з Амфілохом — родилися в нього,

В Мантія теж було двоє синів — Поліфід був із Клітом.

250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,

Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.

А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті

Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.

До Гіпересії він, посварившись із батьком, від’їхав.

255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.

Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,

До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме

Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,

Став біля нього він близько і слово промовив крилате:

260] “Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,

Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того

Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, —

Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:

Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?”

265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.

Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;

Звали, вірніш, — бо тепер десь лихою він смертю загинув.

Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім

270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати”.

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

“Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши

Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,

Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.

275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери

Втік я. Тепер моя доля — між люду чужого блукати.

Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,

Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

280] “Не прожену я тебе з корабля, якщо так того прагнеш.

Йди вже до нас, — що маємо, тим і тебе почастуєм”.

Мовивши це, узяв від чужинця він мідного списа

Й поруч поклав на поміст корабля, що хитався на хвилях.

Вийшов потому і сам він на свій корабель мореплавний,

285] Сів на кормі його й поряд тоді посадив біля себе

Теоклімена. Причали негайно гребці відв’язали.

А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше

Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.

Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,

290] Вставили міцно й до переду линвами враз прив’язали

Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.

Вітер попутний для них ясноока послала Афіна.

Буйно він віяв у чистому небі, щоб швидше до цілі

Міг допливти корабель по водах солоного моря.

295] Ось уже й Круни вони пропливли, й ясноводу Халкіду.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.

Подихом Зевсовим гнаний, минав корабель уже й Фею,

І богосвітлу Еліду, де плем’я епеян владарить.

До островів скелястих повів Телемах корабель свій:

30(1 Думав одно лиш — уникне він смерті чи зовсім загине.

Саме в той час Одіссей з свинопасом божистим в хатині

Сіли вечеряти, й інші мужі там вечеряли з ними.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

їх запитав Одіссей, перевірити хтівши Евмея,

305] Чи залишитись запросить в оселі своїй і гостинно

Буде й надалі приймати його, чи до міста спровадить.

“Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші

Товариші! Із світанком у город я маю податись

Жебрати, щоб тягарем не бути тобі й товариству.

310] Ти ж поясни мені все й провожатого дай, щоб надійно

Він допровадив мене. По місту ж і сам я вже буду

Якось блукати, щоб дав мені хліба й напитись хто-небудь.

Так би дійшов я й до дому, де жив Одіссей богорівний,

Звістку про нього приніс би самій Пенелопі розумній;

315] Може, там якось пробрався б і між женихів я зухвалих, —

Маючи стільки наїдків, дали б і мені вони їсти.

Я ж їм прислужувать став би, у чому вони побажали б.

Прямо тобі я скажу, а ти слухай і зваж на це добре:

З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних

320] Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,

Смертний зі мною ніхто не зрівняється в жодній роботі:

Швидко розкласти вогонь, сухих на те дров нарубати,

Різати й смажити м’ясо, вино розливати по кубках —

Все, що на службі в заможних людина виконує проста”.

з” З прикрістю ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Горенько ж ти моє, гостю! І звідки ця думка у тебе

Виникла в серці? Невже ти там зовсім загинути хочеш,

Що заманулось тобі в юрбу женихів замішатись?

Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають.

330] їм услуговують слуги нітрохи на тебе не схожі,

А молоді все, одягнені в гарні плащі і хітони,

Голови в них аж блищать від оливи й обличчя красиві, —

Ось хто вслуговує їм. Столи, відгембльовані гладко,

Аж угинаються в них від вина, і хліба, і м’яса.

335] Краще у нас залишайся. Нікого-бо ти не обтяжиш —

Ані мене, ані інших, що тут проживають зі мною.

А як повернеться врешті улюблений син Одіссеїв,

Сам він одягне і плащ, і хітон тобі, й інше одіння

1 спорядить, куди прагнеш ти серцем своїм і душею”.

340] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

“О, якби став ти, Евмею, і Зевсові-батькові любим,

Як і мені, ти ж бо край моїм мукам поклав і блуканням!

Гіршого в світі нема за таке от життя мандрівниче.

Задля утроби проклятої безліч доводиться людям

345] Лиха терпіти — й блукання, і злидні, і всяке нещастя.

А що затримуєш ти мене тут, щоб я ждав Телемаха,

То хоч про матір скажи Одіссея, подібного богу,

Й батька його, на порозі-бо старості він їх покинув, —

Чи вони й досі живі ще під сонячним світлим промінням,

Чи повмирали уже і домують в оселі Аїда?”

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

“Щиро й одверто, мій гостю, все зараз тобі розповім я.

Й досі живий ще Лаерт. У своєму він домі всечасно

Зевса благає, щоб швидше узяв його душу із тіла.

355] Тяжко-бо журиться він і за сином своїм, що від’їхав,

І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю

Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну.

З жалю за сином такою умерла вона жалібною

Смертю, що хай так віднині ніхто не вмирає з живущих,

збо Хто мені любий і щиру до мене любов виявляє.

Скільки жива ще була вона, хоч і журилася тяжко,

Стільки любив розмовляти я з нею й розпитувать часом,

Бо виховання й мені вона разом дала, і Ктімені,

Славній дочці довгошатній, між дітьми її наймолодшій.

365] Разом росли ми, й про мене лиш трошечки менш вона дбала,

А як вступили обоє у юність ми вельмижадану,

Видали в Саму її, і віно взяли незліченне,

Плащ, і хітон мені, й інше одіння дала її мати,

Пару сандалій прегарних, щоб ноги взувать, дарувала

370] І відрядила в село. Й ще сердечніш мене полюбила.

Нині цього я позбавлений. Але боги всеблаженні

Благословляють мене у справі, якою займаюсь.

З неї-бо їм я і п’ю, ще й людей достойних частую.

Від господині ж нічого привітного вже не почути

375] Ні у словах, ні на ділі відтоді, як лихо на дім наш

З тими зухвальцями впало. А слугам буває ж так мило

Порозмовлять з господинею, в неї про все розпитати,

Випити в неї й поїсти, ще й в поле нести із собою

Річ, від якої звичайно радіє у челяді серце”.

380] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,

Поневірявсь од батьків і вітчизни своєї далеко.

Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,

Чи зруйнували напасники широковуличне місто,

385] Де проживав твій батько з шановною матір’ю разом,

Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,

А вороги тебе раптом на свій корабель захопили

І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа”.

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

390] “Гостю, якщо вже питаєш мене і довідатись хочеш,

Мовчки посидь біля мене й солодким вином утішайся

Вдосталь. Ночі тепер нескінченні. Є час і поспати,

Час є й цікаві розмови послухать. Тобі ж ні до чого

Спати лягать завчасу, — ще довгий нам сон надокучить.

395] Інші ж усі, кого їх душа спонукає і серце,

Хай собі спати ідуть. А завтра мені на світанку

Кожен, поснідавши, свині хазяйські на пашу хай гонить.

Ми ж в цій хатині питтям та їдою втішатися будем

І один одному згадувать в дружній розмові печальні

400] Наші пригоди. Бо є й у скорботі минулій утіха

Мужу, що лиха багато зазнав, проблукавши багато.

Я розповім тобі те, про що ти хотів розпитати.

Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,

Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.

Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.

На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий.

Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,

Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.

А як постаріє в їхній країні людське покоління,

410] То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить —

Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє.

Два у них міста, й надвоє поділено все поміж ними.

Владарював у обох тих містах ще віддавна мій батько

Ктесій, Орменів син, до безсмертного бога подібний.

415] Раз фінікійці до нас прибули, мореходці славетні,

І навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім.

В домі ж у батька мойого була фінікіянка гарна,

Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.

Та незабаром її прелукаві звели фінікійці:

420] Прала вона близ бокастого їх корабля, і один з них

Ложем із нею й коханням з’єднався. А легко звести цим

Женщину кволу, хоч би вона й дуже була доброчесна.

Став він у неї розпитувать, хто вона й звідки походить,

І показала на батьківський дім вона високоверхий.

425] “Родом з Сідону я, міддю багатого, можу хвалитись.

Я — Арібанта дочка, що в великих купався достатках.

Та захопили мене тафіяни, розбійники хижі,

В час, коли з поля я йшла, і, в цей край запровадивши потім,

Тут за підхожу ціну продали мене в дім цього мужа”.

4!0] Мовив тоді чоловік, що таємно із нею з’єднався:

“Чи не хотіла б ти знову додому вернутися з нами,

Щоб свого батька і матір побачити й високоверхий

Дім свій? Живі ще вони й за заможних вважаються й досі”.

Відповідаючи, жінка таке тоді мовила слово:

435] “Може це бути, якби, корабельники, ви обіцяли

З клятвою — цілу й здорову мене довезти аж додому”.

Мовила так, і всі поклялись, як вона зажадала.

Потім, коли вже вони присяглися і клятву скінчили,

Відповідаючи, жінка таке до них мовила слово:

440] “Отже, мовчіть! Хай і словом до мене ніхто з-поміж ваших

Товаришів не озветься, зі мною на вулиці стрівшись

Чи близ криниці, щоб хтось не подався у дім до старого

З виказом, бо запідозрить господар і зразу ж міцними

Путами зв’яже мене, та й вам приготує загибель.

44lt;; В мислях тримайте це слово й прискорюйте вашу торгівлю.

А як наповните свій корабель ви усяким припасом,

Звістку до мене тоді якнайшвидше у дім передайте,

Золота я захоплю, що під руку мені попадеться,

Перевізного ж і інше я щось би хотіла вам дати:

450] В домі у знатного мужа дитя я його доглядаю.

Хлопчик кмітливий, і завжди зі мною він бігає всюди.

На корабель я його приведу, і стократну ціну ви

Зможете взять за хлопчину, чужим його людям продавши”.

З цими словами вернулась вона у дім мого батька.

455] Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, —

Різних товарів багато в місткий корабель закупили.

А завантаживши свій корабель крутобокий, щоб їхать,

Вісника зразу ж послали до жінки — про це їй сказати.

Вельми хитрющий прийшов чолов’яга у дім мого батька,

460] Мав золоте він на продаж намисто в янтарній оправі.

Поки служебниці наші й матуся поважна в покоях

Те розглядали намисто, в руках його важили власних

І за ціну торгувалися, він їй моргнув непомітно.

Переморгнувшися з нею, на свій корабель він вернувся.

465] Жінка ж, узявши за руку, в той час повела мене з дому.

В передпокої знайшла на столах вона кубки, — недавно

Учту справляли там люди, що батьку в ділах помагали;

Зараз на площу міську подались вони всі на нараду.

Швидко схопивши три кубки й за пазуху їх заховавши,

470] Жінка їх винесла, я ж за нею пішов необачно.

Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги.

Кроком поспішним славетної пристані ми досягнули,

Де бистрохідний вже нас дожидав корабель фінікіян.

Сіли на нього вони й попливли усі шляхом вологим,

475] Нас посадивши. Зевс їм послав тоді вітер попутний.

Шість уже діб ніч і день ми по морю пливли безнастанно.

А як і сьомий ще день надіслав тоді Зевс нам Кротон,

Вбила стрілою ту жінку сама Артеміда-лучниця, —

Хлюснула, наче та чайка морська, у ропу вона трюмну,

480] Й кинули в море її на поживу тюленям та хижим

Рибам, а я в кораблі з засмученим серцем лишився.

Аж до Ітаки нас вітер попутний і хвилі пригнали, —

Тут-то Лаерт і придбав мене, з власних достатків сплативши.

Так і оцю я країну побачив своїми очима”.

485] В відповідь так промовив йому Одіссей богорідний:

“Дуже мій дух схвилював ти, Евмею, мені так докладно

Всі розповівши нещастя, що духом ти їх перетерпів.

Та до лихого тобі і хорошого трохи добавив

Зевс, бо, зазнавши біди, до ласкавого в дім ти потрапив

490] Мужа, який і питтям, і їдою тебе забезпечив

Вдосталь, — живеться у нього тобі непогано. А я от

Тільки по довгих блуканнях сюди на останку потрапив!”

Так між собою вони провадили стиха розмову.

Зрештою й спати лягли, та лише на часину коротку,

і’5] Бо вже Еос надійшла злотошатна. Тим часом до суші

Товариші Телемаха дійшли й відв’язали вітрила,

Щоглу спустили й на веслах до пристані вже підпливали.

Кинули котву камінну, причали міцні закріпили

І повиходили всі на берег шумливого моря,

500] Приготували сніданок, іскристе вино замішали.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Так говорити до них розпочав Телемах тямовитий:

“Ближче до міста ви наш корабель чорнобокий спрямуйте,

Сам же в поля до своїх пастухів я негайно подамся,

505] Ввечері в місто вернусь, як огляну свої володіння.

Завтра ж уранці, в подяку за поміч в дорозі, я добру

Учту з печенею вам і солодким вином улаштую”.

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

“Любе дитя, а мені ж то куди уже йти? До чийого

510] Дому? До тих, що кермують на цій кременистій Ітаці?

Може, навпрост до дому твого і твоєї матусі?”

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Іншим я разом і сам запросив би тебе завітати

В нашу оселю, — гостинності нам не бракує. А зараз

515] Гірше було б це й для тебе: мене там немає, й матусі

Ти не побачиш, — не часто з світлиці униз вона сходить

До женихів, на кроснах від них вона тче якнайдалі.

Іншого мужа тобі я вкажу, до якого ти зайдеш, —

Це Еврімах, Поліба розумного син благородний, —

520] Дивляться наче на бога тепер ітакійці на нього.

Кращий за інших-бо він женихів і прагне найбільше

Матір узяти мою й Одіссеєве місце зайняти.

Та лиш один у ефірі те відає Зевс-олімпієць,

Чи не настигне його загибелі день замість шлюбу”.

525] Так говорив він, і раптом злетів перед ними праворуч

Яструб, провісник швидкий Аполлонів, — тримаючи в кігтях,

Дику голубку терзав він нещадно, і сипалось зверху

Пір’я поміж кораблем і самим Телемахом на землю.

Теоклімен тоді нишком убік юнака відкликає.

530] Взявши за руку його й на ім’я називаючи, мовить:

“Знай, Телемах, не без бога та птиця злетіла праворуч.

Глянувши тільки, збагнув я, що віщий то птах перед нами.

Роду, що владним більше від вашого був би, немає

В цілій Ітаці, од всіх-бо ви завжди були найсильніші”.

535] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“О, якби слово твоє та справдилося, друже мій, гостю!

Скоро відчув би ти приязнь мою, і дарунків багато

Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим”.

І до Пірея, товариша вірного, так він озвався:

540] “Клітія сину, Пірею! Послухав мене ти найбільше

З товаришів, що зі мною поїхали в Пілос піщаний.

Отже, і зараз послухай, в свій дім заведи цього гостя,

Щиро прийми й почастуй його, поки я сам повернуся”.

В відповідь ось що Пірей йому, списник уславлений, мовив:

545] “Знай, Телемаху, якби і надовго ти там забарився,

Я піклуватимусь ним, — гостинності нам не бракує”.

Мовивши так і зійшовши на свій корабель, наказав вія

Товаришам з ним іти і причали усі відв’язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.

550] Ноги тим часом узув Телемах у сандалії гарні,

Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям

Із-під помосту. Гребці ж відв’язали причали, зштовхнули

З берега свій корабель і до міста притьмом веслували.

Як наказав Телемах, улюблений син Одіссеїв.

555] Кроком швидким у той час вже несли його ноги, аж поки

Він не дійшов до подвір’я, де безліч свиней ночувало

Й вірний його свинопас владаревим майном піклувався.

«ОДІССЕЯ» ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

ЗМІСТ ШІСТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.

УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ

Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом

Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,

А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.

Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі

5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий —

Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,

І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:

“Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, — якийсь твій товариш

Чи із знайомих хто-небудь, — не гавкають чуйні собаки,

10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую”.

Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий

Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився

Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він

Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,

15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,

Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.

Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає

Сина, який з чужини по десятому році вернувся,

Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, —

20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий

І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.

Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:

“Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав

Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!

25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,

Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!

Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,

Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне

Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!”

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,

Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,

Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею

Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє

35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте”.

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

“Досі душею незламна вона і весь час непохитна

Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних

Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають”.

40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,

Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.

З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.

Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:

“Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце

45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить”.

Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же

Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.

Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.

Потім в мисках дерев’яних подав свинопас їм печене

50] М’ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,

В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,

В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,

Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:

“Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці

В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?

Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався”.

60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.

Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,

Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,

В довгих блуканнях, — таку божество йому випряло долю.

65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,

В хату до мене прийшов, — його я тобі доручаю.

Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.

70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?

Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,

Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.

Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить —

Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,

ь Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,

Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,

Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.

Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,

В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,

80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги

І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.

А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,

Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно

Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.

До женихів же у місто іти йому в кожному разі

Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.

Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.

А одному, хоч би й дужому, проти громади такої

Важко що-небудь зробить, — все одно вони будуть сильніші”.

90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

“Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, —

Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,

Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили

В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.

95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,

Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?

Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,

Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.

Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,

іоо ци Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, —

Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, —

Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я

Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,

До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.

105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,

Краще убитим у домі своєму волів би я бути

Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,

Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових

Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,

110] Як розливають вино і всі прощають припаси

Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:

Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,

115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись

Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.

Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:

Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,

Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш

120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.

Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі:

Скільки на цих островах державців не є можновладних —

З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,

Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,

125] Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.

Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю

їх домаганням покласти не може, вони ж об’їдають

Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!

Тільки заховано це у лоні богів всемогутніх.

130] Швидше ж, татуню, іди до розумної ти Пенелопи

І розкажи, що я з Пілосу цілий вернувся й здоровий.

Я ж залишуся у тебе, аж поки назад ти прибудеш,

Все їй звістивши самій, щоб інший про це із ахеїв

Хтось не довідавсь. Багато-бо хто мені лихо готує”.

135] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.

Ти ж усю правду тепер розкажи мені щиро й одверто.

Чи й до Лаерта нещасного треба мені із цією

Вістю зайти? Хоч і дуже він за Одіссеєм журився,

140] Та доглядав, проте, в полі роботи і з челяддю в домі

їв він і пив, коли серце у грудях до того схиляло.

З того ж часу, як своїм кораблем ти у Пілос подався,

Більше він, кажуть, не їсть і не п’є, як звичайно бувало,

Не доглядає й роботи, а тільки з плачем та зітханням

145] В смутку сидить, і в’яне усе на костях його тіло”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Шкода, та все ж залишімо його, хоч і як це нам гірко!

Тільки б од власного вибору щось нам залежало, смертним,

Спершу обрав би лиш день я повернення батька додому.

і5о Матері все сповістивши, вертайся назад, до Лаерта ж

Сам у полях не блукай; а їй ти скажи, щоб до нього

Ключницю, нашу служебку, вона якнайшвидше послала

Потай од інших, а та хай старого про все повідомить”.

Мовивши це, відіслав свинопаса. Сандалії взявши,

155] Той їх до ніг підв’язав і до міста пішов. Від Афіни

Не заховалось, що вийшов Евмей свинопас із кошари.

Ближче вона підійшла, на вигляд мов жінка прекрасна,

Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.

Ставши у дверях, вона Одіссеєві тільки з’явилась,

160] А Телемах не побачив і зовсім її не помітив, —

Не перед кожним відкрито себе виявляють богове, —

Лиш Одіссей її бачив та пси, що, й не гавкнувши навіть,

Із скавучанням від страху з кошари усі повтікали.

Злегка бровами кивнула вона. Одіссей богосвітлий

165] Враз догадався, до муру високого вийшов із хати

І зупинивсь перед нею. До нього звернулась Афіна:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Зараз же синові слово скажи, не таївшись од нього,

Як вам удвох, женихам уготовивши смерть і загибель,

170] В місто славетне податись. Сама ж бо від вас я недовго

Осторонь буду, — готова я поряд із вами до бою”.

Тут Одіссея жезлом золотим доторкнулась Афіна.

Випраним чисто плащем і хітоном вона йому спершу

Плечі укрила й осанку ставну й моложавість вернула.

175] Знову смуглявий він став, і повніш заокруглились лиця,

Чорною знов бородою усе обросло підборіддя.

Все це зробивши, вона відійшла, Одіссей же в хатину

Знов повернувся. Дуже здивований син його любий

Вбік свої очі відвів, боячись, чи не бога він бачить.

180] Врешті озвався і слово до нього промовив крилате:

“Зараз ти іншим здаєшся, мій гостю, ніж був ти раніше.

Інше ти маєш одіння, і зовсім не те твоє тіло.

Чи не один ти з богів, що простором небес володіють?

Зглянься на нас і дозволь принести тобі жертву священну

185] І золоті коштовні дарунки. О, змилуйсь над нами!”

В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

“Ні, я не бог, і чому до безсмертних мене ти рівняєш?

Батько я твій, за якого в зітханнях ти стільки скорботи

Терпиш весь час і насильств від людей зазнаєш ти зухвалих!”

190] Мовивши це, почав цілувати він сина, й струмили

З лиць його сльози на землю, що стримував їх він до того.

Та Телемах не повірив, що то перед ним його батько,

Й, знову до нього звернувшись, у відповідь так йому мовив:

“Не Одіссей ти, не батько мій, ні, — то якийсь мене зводить

195] Бог, щоб я потім ще більше зітхав після того і плакав.

Смертній людині ніяк-бо таке неможливо зробити

Розумом власним, лиш богу, як з’явиться він перед нами,

Легко зробити себе молодим чи старим — як захоче.

Щойно ти дідом старим тут сидів у брудному лахмітті

200] Й схожий уже на богів, що простором небес володіють”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Ні, Телемаху, не слід ні надто вже так дивуватись,

Ні сумніватися так, коли дома вже батько твій любий.

Інший сюди Одіссей ніякий до вас не прибуде,

205] Це ж бо я сам, що стільки недолі зазнав у блуканнях,

Аж по двадцятому році до рідного краю вернувся.

Те ж, що тут сталось, то справа Афіни, що здобич дарує, —

Отже, й мене, як схотілося їй, — бо усе вона може, —

То на убогого старця подібним зробила, то раптом

210] На молодого, красивого мужа у гарнім одінні.

Легко-бо вічним богам, що простором небес володіють,

Чи звеличати, чи зовсім принизити смертну людину”.

Так він промовив і сів. Рясні проливаючи сльози,

Став Телемах обнімати свого благородного батька.

215] Стриматись більше не в силі, обидва вони заридали.

Плакали ревно вони, від хижих птахів голосніше —

Кань пазуристих або надморських орлів, що з гнізда в них

Позабирали селяни малих пташенят, ще безперих.

Так жалібні вони сльози обоє з-під брів проливали.

220] В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,

Та Телемах обізвався нарешті і мовив до батька:

“Як тебе, батьку мій любий, яким кораблем мореплавці

В нашу Ітаку сюди привезли? І що то за люди?

Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас ти дістався”.

225] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

“Зараз, мій сину, одверто всю правду тобі розповім я.

Славні мене привезли мореплавці-феаки, що й інших

Переправляють по морю людей, хто до них прибуває.

Спав на швидкім кораблі я, вони ж провезли мене морем,

230] І на Ітаку зсадили, й дарів надавали коштовних —

Міді, і золота, й безліч усяких тканин і одежі.

Все це лежить у печері заховане з волі безсмертних.

Нині ж сюди я прибув за порадливим словом Афіни —

Обміркувати удвох, як лихих ворогів нам позбутись.

235] Перелічи ж мені зараз усіх женихів, щоб докладно

З певністю знав я — і скільки їх є там, і що то за люди.

Отже, я в серці своїм бездоганнім усе розсудивши,

Зважу тоді, чи здолали б одні ми з тобою, без інших,

Справитись з ними, чи й інших покликати нам доведеться”.

240] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Батечку любий, багато я чув про діла твої славні,

Й рук твоїх міць бойову, і мудрість твою у пораді.

Все ж я дивуюсь, сказав ти занадто, — адже неможливо

Проти такої їх сили змагатися двом чоловікам.

245] Тих женихів не один-бо десяток, не два, а багато

Більше. От зараз чисельність їх знатимеш ти докладніше.

Тільки з Дуліхію тут п’ятдесят їх і двоє добірних

Є юнаків, а з ними ще й шестеро є челядинців.

З Сами їх двадцять чотири сюди прибуло чоловіка,

250] З Закінту двадцять ахеїв до того ж наїхало юних

Та із самої Ітаки дванадцять мужів найзнатніших.

Є з ними разом окличник Медонт, і пісняр божественний,

Є ще й прислужники два, досвідчені різати м’ясо.

Отже, якби ми наважились вийти на всіх, хто є в домі,

255] Не довелось би зазнать нам гіркої, страшної відплати.

Краще зміркуй, чи не можна знайти нам собі оборонців, •’

Зваж, хто душею прихильний до нас в обороні нам став би”.

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

“Тим-то й скажу тобі я, ти ж послухай мене й пам’ятай це;

260] Зваж-но, чи досить того, що й батько наш Зевс, і Афіна

Нам допоможуть, чи треба нам інших шукать оборонців”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Ті, кого ти називаєш, найкращі для нас оборонці.

Хоч вони й високо в хмарах живуть, на людей вони інших

265] І на безсмертних богів свою владу відтіль простягають”.

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

“Лиш небагато часу вони будуть обоє лишатись

Осторонь бійки завзятої, щойно поміж женихами

Й нами зав’яжеться справа Ареєва в домі моєму.

270] Ти ж, як тільки світанок настане, йди швидше додому

І з женихами зухвалими там перебудеш тим часом.

Трохи пізніше й мене свинопас запровадить до міста

В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда.

Хоч і почнуть мене в домі твоєму вони зневажати,

275] Серцем своїм і зневаги, й образи ті знось терпеливо.

Хоч би й за ноги по хаті за двері мене волочили

Й навіть ударили чимось, — дивися й на це ти спокійно,

Стиха ласкавими лиш умовляй їх словами безчинства

Ці припинити. Тільки, напевно, вони умовлянь тих

280] Вже не послухають. Близько-бо день, що їх вирішить долю.

Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

Щойно Афіна до серця вкладе мені це велемудра,

Я головою кивну тобі. Ти ж, це помітивши, зразу

Зброю, для бою придатну, всю, скільки не є її в домі,

285] Скрізь позбирай і склади десь на поверсі в затишнім схові

Разом усю. Женихів же, як це спостерігши, про неї

Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:

“Я її виніс од диму. На ту вона зброю й не схожа,

Що залишив Одіссей, як походом подався до Трої, —

290] Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.

Ще й важливішу Кротон у серце поклав мені думку:

Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,

Ви не поранили тут один одного та не зганьбили

Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо”.

295] Тільки для нас ти обох два мечі приготуй, і два списи,

Й два із бичачої шкури щити, щоб у руки узяти,

Як нападать почнемо. Женихам же Паллада Афіна

З Зевсом-порадником розум цілком затуманять тим часом.

Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

300] Якщо ти справді мій син і походженням з нашої крові,

Хай не почує ніхто, що тут Одіссей, в своїм домі,

Ані Лаерт, ані той свинопас хай нічого не знає,

Ані з домашніх хто-небудь, ні навіть сама Пенелопа.

Тільки удвох — я і ти — будем настрої знати жіночі,

305] Й чоловіків-челядинців ми можемо так перевірить.

Хто з них шанує нас, хто нас боїться у серці своєму

Й хто ні пошани до нас, ні поваги нітрохи не має”.

Відповідаючи, син йому ось що промовив пресвітлий:

“Батьку мій, в твердості серця мого ще не раз ти, гадаю.

Впевнишся, — досі у нім легкодухості ще не бувало.

Та невелика, проте ж, і користь для обох нас, гадаю,

Буде із того, — подумати трохи й над цим попрошу я.

Довго тобі по своїх довелось би ходить володіннях,

Поки про кожного все б ти розвідав. А в домі спокійно

315] Нищили б наше тим часом майно ті зухвальці без жалю.

Що ж до жінок, то їх перевірити й зараз прошу я —

Хто з них тебе не шанує й яка поміж ними невинна.

Чоловіків же по їхніх кошарах, проте, я не хтів би

Перевіряти, — встигнемо це ми й пізніше зробити,

320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця”.

Так між собою вони провадили стиха розмову.

А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом —

Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.

Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,

325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,

Снасті потому позносили з нього пособці відважні,

А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.

Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,

Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,

330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,

Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого

Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.

Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,

Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.

335] А до домівки божистого володаря підійшовши,

Перед всіма на подвір’ї жінками окличник промовив:

“Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся”.

До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько

Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.

з40] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався

Він до свиней своїх, дім і подвір’я її залишивши.

А женихи зажурились, уражені звісткою тою,

Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний

І кружкома проти брами вхідної усі посідали.

345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:

“Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,

Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили — не вдасться!

Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,

Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,

350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались”.

Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,

Вгледів, що вже корабель їх — у глибоководній затоці

Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.

Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:

355] “Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!

Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі

Бачили той корабель, а догнати його не здолали”.

Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.

На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,

Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.

Потім юрбою на площу самі подалися, нікому

Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.

Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:

“Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!

Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи

Наші дозорці позмінно. А вже як заходило сонце,

Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі

В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,

На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же

370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.

Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити

Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,

Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.

Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,

375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.

Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської

Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,

Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,

Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.

380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.

Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали

З нашого краю, — тоді в чужину нам іти доведеться.

Упередить його треба й за містом схопити у полі

Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо

385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку

Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.

А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,

Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,

То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки

390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому

Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того

Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився”.

Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.

Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,

“з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.

Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,

Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі

Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.

Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:

400] “Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха

Вбити. Страшна-бо то річ — убивати людину із роду

Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.

Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок —

Сам тоді вб’ю я його, ще й усіх вас до того закличу,

405] А заперечать боги — до стримання й я закликаю”.

Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.

З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,

Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.

Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній

410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.

Знала вона, що для сина її тут загибель готують,

Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.

Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.

До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,

415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,

До Антіноя з докором звернулася й так говорила:

“Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе

Люди ітакські, що ти між ровесників — найвидатніший

420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!

Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати

Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого

Свідком є Зевс? Це ж нечестя — для іншого коїти лихо!

Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху

425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав

Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,

Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.

Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.

Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.

430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.

Ти ж його дім об’їдаєш безчесно, шлюбну дружину

Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.

Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись”.

В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:

435] “Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.

В світі такого нема і не буде, такий не родився,

Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,

Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!

440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:

Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!

Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна

Часто до себе садив і шматками печені смачної

З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.

445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий

Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись

Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш”.

Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.

Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,

4gt;0] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки

Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.

До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий

Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,

Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько

455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,

Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця

В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати

І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи

З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.

460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:

“Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?

Чи повернулись додому оті женихи гордовиті

З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?”

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

465] “Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,

Містом ішовши, — серце мене якмерщій спонукало

Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.

Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,

Вісник, — про все він раніше від мене звістив твою матір.

470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:

Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,

Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив

В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, —

Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.

475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, — напевне ж не знаю”.

Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,

Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не

помітив.

Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували

Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.

480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.