«Прометей закутий» читати повністю текст українською мовою онлайн, автор Есхіл.
Есхіл «Прометей закутий» читати повністю
Переклад Бориса Тена
«Прометей закутий» ДІЙОВІ ОСОБИ
Влада й Сила — слуги Зевсові.
Гефест — бог-коваль.
Прометей — титан.
Океан — титан.
Хор Океанід — дочок Океанових.
Іо — діва-телиця, дочка Інахова.
Гермес — вісник Зевсів.
«Прометей закутий» Пролог
Скеляста гірська пустеля. Три божества — Гефест з молотом і ланцюгом в руках, Влада і Сила — підводять в’язня Прометея до скелі.
ВЛАДА
От і прийшли ми аж на самий край землі,
В безлюдну далеч Скіфії пустельної.
Пора, Гефесте, повеління виконать
Отцеве і до кручі стрімковерхої
5] Оцього міцно прикувать зухвалого
Нерозривними ковами залізними.
Твій квіт укравши, на усе придатного
Вогню він сяйво смертним дав,— за гріх оцей
Повинен кари від богів зазнати він,
10] Щоб научився Зевсові коритися
І так прихильно до людей не ставився.
О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову
Вчинили,— більше вам робити нічого.
А я прикути бога чи наважуся
15] Родимого до кручі буревійної?
Та зважитись повинен неминуче я,-
Отцевим страшно повелінням нехтувать…
(До Прометея).
Високодумний сину велемудрої
Феміди! Хоч недоброхіть, кайданами
20] Тебе припну я до бескету голого,
Де ти людського не почуєш голосу
Й обличчя не побачиш; сонцем палений,
Увесь ти почорнієш і радітимеш,
Що світло дня барвистошатна вкрила ніч…
25] Та знову сонце ранню росу висушить,
І знов тебе ця вічна мука гризтиме —-
Бо ще й не народився визволитель твій.
Ось плід твоєї до людей прихильності.
Ти богом бувши, гніву не боявсь богів
30] І понад міру смертним ти пошану дав —
Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти
Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи,
І марні будуть скарги всі і лементи,
Бо невблаганне серце у Кропіона,-
35] Жорстокі завжди ці нові велителі!
ВЛАДА
(до Гефеста)
Для чого час на марні жалі гаєш ти
І бога не сахаєшся, ворожого
Богам, що видав людям твій почесний дар?
ГЕФЕСТ
Покровенство і приязнь — то велика річ!
ВЛАДА
40] Звичайно. А наказу не послухати
Отцевого — ще більше слід боятися?
ГЕФЕСТ
Жорстокий завжди і завзяття повен ти.
ВЛАДА
А сльози проливати — це не ліки теж,
І не трудися марно, не поможе це.
ГЕФЕСТ
45] Ох, та яке ж огидне ремесло моє!
ВЛАДА
Чого ти нарікаєш? Щиро кажучи,
Причина мук цих — не в твоїй умілості.
ГЕФЕСТ
Хай нею краще інший володітиме.
ВЛАДА
Все можуть боги, тільки не владарити.
50] Нікому не підлеглий тільки Зевс один.
ГЕФЕСТ
Я знаю це й не буду сперечатися.
ВЛАДА
Ти ланцюгами швидше прив’яжи його,
Щоб батько твого не побачив гаяння.
ГЕФЕСТ
Поглянь-бо, ось готові ланцюги йому.
ВЛАДА
55] Вклади злочинця руки в них і, молотом
їх заклепавши, міцно до скали прикуй.
ГЕФЕСТ
Готово,— недаремно потрудився я.
ВЛАДА
Міцніше вдар, притисни, не ослаблюй пут,
Він і з кута тісного вміє вимкнути.
ГЕФЕСТ
60] Одна рука прибита невідривано.
ВЛАДА
Припни ж тепер і другу, щоб мудрій оцей
Дізнався, що від нього не дурніший Зевс.
ГЕФЕСТ
Чи зможе хто, крім в’язня, докорить мені!
ВЛАДА
Тепер ці груди простроми загостреним
65] Клином залізним і прибий міцніше їх.
ГЕФЕСТ
Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!
ВЛАДА
То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?
Не довелось би й над тобою плакати.
ГЕФЕСТ
Очам нестерпне бачиш ти видовище.
ВЛАДА
70] Я бачу, що приймає він заслужене.
Та ланцюгами й ребра обв’яжи йому.
ГЕФЕСТ
Я знаю й сам, що треба,— не наказуй-бо.
ВЛАДА
Наказувати буду, ще й покрикну я.
Схилися вниз і в кільця гомілки закуй.
ГЕФЕСТ
75] Готово! Це зробити — невелика річ.
ВЛАДА
Прикуй тепер і ноги процвяховані,-
Суддю в цій справі матимеш суворого.
ГЕФЕСТ
Із постаттю твоєю схожа й мова ця.
ВЛАДА
Сам — будь ласкавий, а моєю гнівністю
80] І вдачею твердою не кори мене.
ГЕФЕСТ
Ходімо звідси,— тож увесь у путах він.
ВЛАДА
(до Прометея)
Тепер зухвальствуй і кради богів дари
Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх
Здолають, може, смертні увільнить тебе?
85] Даремно Прометея прозорливого
Ім’я ти маєш — сам-бо потребуєш ти
В недолі Прометея-визволителя.
Гефест, Влада й Сила відходять.
ПРОМЕТЕЙ
(сам)
Ефіре божественний! О джерела рік!
О бистрокрилі вітри й незліченної
90] Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,
І всевидющий сонця круг,— вас кличу я,
Погляньте, що — сам бог — я від богів терплю!
Подивіться, ганебне яке
Мордування довгі тисячі літ
95] Терпітиму я!
Безчесні які мені вигадав пута
Блаженних богів новий володар.
Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх
Я ридаю… Коли ж буде край
Безбережному цьому стражданню?
100] Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я
Передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене,— отже, легко
Повинен долю зносити присуджену:
105] То — нездоланна сила Неминучості.
Та як мені мовчати й як повідати
Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я
Почесний дар — за це мене й засуджено:
В сухім стеблі сховавши, джерело вогню
110] Я переніс таємно, й людям сталося
Воно на всі мистецтва їх навчителем.
Оцей-бо злочин я тепер покутую,
В кайданах лютих просто неба висячи.
Чути шелест у повітрі.
А! а! а!
Наближається хор Океанід.
ПРОМЕТЕЙ
115] Але що то за шелест і подих незримий?
Чи то боги? чи смертні? чи інше то щось?
Хто до бескетів цих на край світу прийшов
Видивлятись на муки безмежні мої?
Погляньте ж па в’язня, бездольного бога,
120] На отцевого ворога, всім божествам,
Що входжають до Зевса в покої,
Осоружного тим, що не в міру
До смертних прихильності мав.
Ой, шелест я знову чую пташиний,
125] І ефір навколо дзвенить
Від помахів крил легковійних.
Та страшить мене все, що надходить.
На крилатій колісниці з’являється хор Океані д.
«Прометей закутий» Парод
ВСТУПНИЙ ХОР
Строфа 1
Ні, не жахайсь! Льотом легким
Ніжну любов ми до оцих
130] Скель несемо,— ледве вдалось
Нам прихилить хором благань
Серце тверде батька богів,
Нас проводжали буремні вітри…
Брязкіт оков враз долетів
До глибини наших печер,
І, сором забувши святий, босоніж
135] Прилинули в повозі ми крилатім.
ПРОМЕТЕЙ
Ой леле, леле!
О Тетії плодющої памолодь, дочки
Океану-отця, що котить вали
Довкола землі невсипущим потоком,-
140] На мене погляньте, дивіться усі,
Як, кайданами скований, тут
На ненавидній варті мушу стоять
Над урвищем скелі стрімкої.
ХОР
Антистрофа 1
О Прометей! Хмарою жах
145] Нам оповив сповнені сліз
Очі ясні — бачимо ми,
Як на скелі в муках тяжких
Сохне твоє в сором і глум
Сталі міцної вповите тіло.
Небом новий править стерник —
150] Силою Зевс право нове
Завів на Олімпі, святі прадавні
Закони злочинно зламавши нині.
ПРОМЕТЕЙ
О, коли б під землю він кинув мене,
Під склепіння Аїда, що мертвих ховає,
Аж у тартар безкрайній, і там
155] Закував жорстоко в кайдани залізні,
Щоб ні бог, ні смертний, ніхто не радів
Із муки моєї!
А тепер — бездольний, забава вітрів,
Ворогам страждаю на втіху.
ХОР
Строфа 2
Та хто з богів, немилосердний,
160] Із тебе глумував би тут?
Недолею твоєю хто
Не вболіватиме, крім Зевса? Завжди лютий,
Незламний волею, це ж він
владі приборкав своїй
Весь Уранів рід.
165] Вщухне тоді він, як серце утолить чи силою
Хтось одбере йому власть потужну.
ПРОМЕТЕЙ
Хай у путах ганебних, знеславлений, я
Знемагаю тепер,— я іще знадоблюсь
Блаженних пританові, щоб перед ним
170] Прозорливо викрити змову нову,
Що берло й пошану йому відбере.
Та мене не облестить розмовами він
Медяними, погрози суворої страх
Таємниці від мене не вирве, аж поки
175] 3 кайданів жорстоких мене звільнить,
І за цю нестерпну ганьбу
Побажає сам заплатити.
ХОР
Антистрофа 2
Відваги повен, ти ніколи
Гіркій біді не улягав.
180] Та надто вільно мовиш ти,
За тебе душу нам проймає жах пекучий,
За долю журимось твою,-
Як через море страждань
В тиху пристань ти
Сам допливеш, непохильний-бо волею Кроносів
185] Син, недіймане у нього серце.
ПРОМЕТЕЙ
Я знаю, що лютий, жорстокий Зевс,
Справедливість йому — його самоволя;
Але прийде час —
Злагіднійте він під ударом важким,
190] Погамує свій безнастанний гнів,
І дружній зі мною закласти союз
Поспішить він до мене назустріч.
Епісод перший
ХОР
(Старша Океаніда)
Скажи всю правду, розкажи докладно нам,
В якій провині Зевс, тебе винуючи,
195] Глумує з тебе тяжко і безчесно так,-
Скажи, як ця розмова не гнітить тебе.
ПРОМЕТЕЙ
Як боляче, як важко це розказувать,
Та гірко ж і мовчати,— так і так болить.
Як боги, вперше почали злоститися
200] І учинивсь між ними лютий заколот,-
Одні-бо скинуть намагались Кроноса,
Щоб Зевс владарив, інші ж їм противились,
Царем богів Кроніда не бажати,— .
В той час титанам радив якнайкраще я,
205] Урана й Геї дітям, та умовить їх
Не міг я. Буйним серцем зневажаючи
Ті хитрощі, самою тільки силою
Вони здобути владу сподівалися.
Не раз я чув провіщення від матері
210] Феміди-Геї (під двома іменнями
Єдина постать), як скінчиться заколот.
Тоді не тиском сили, не потужністю,
А підступом належить подолать богів
(Вони ж мене не вшанували й поглядом,
215] Коли я перед ними говорив про це).
Тому волів я краще в цих обставинах
Вдвох з матір’ю допомагати Зевсові,
Як-то допомагає вільний вільному.
Безодня чорна тартару моєю лиш
220] Порадою — і Кроноса одвічного,
І всіх його сподвижників поглинула.
За цю послугу карою жахливою
Владар богів жорстоко відплатив мені.
Властиво-бо усім тиранам хворіти
225] На боязку до друзів недовірливість.
Питали ви, з якої це причини вій
Глумує так із мене,— все з’ясую вам.
Трон батьківський посівши, між ботами він
Дари почесні поділив і кожному
230] Дав владу. Тільки для людей знедолених
Не залишив нічого, несь-бо смертний рід
Хотів вій винищити і насадить новий.
Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,
А я — наваживсь. Людям я рятунок дав,
235] Щоб їм, розбитим громами Кроніона,
На чорне дно аїду не спускатися.
За це ось муки зазнаю такої я,
Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.
До смертних жалісливому — мені жалю
240] Нема; немилосердний був до мене Зевс,
Але й його неславить, це стидовище.
ХОР
З заліза треба серце мати, з каменю,
З тобою щоб не мучитись стражданнями
Твоїми, Прометену! їх не бачити
245] Воліли б ми — надав серце в жалощах!
ПРОМЕТЕЙ
На мене друзям гірко вже й дивитися.
ХОР
Крім цього, більше не вчинив нічого ти?
ПРОМЕТЕЙ
Позбавив смертних прозирання долі я.
ХОР
Які ж від цього ліки ти їм винайшов?
ПРОМЕТЕЙ
250] Я їх сліпими наділив надіями.
ХОР
Велику смертним помічі дарував ти цим.
ПРОМЕТЕЙ
Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.
ХОР
Вогнистий промінь — тим недовгоденним дав!
ПРОМЕТЕЙ
Вогонь навчить їх багатьох умілостей.
ХОР
255] За це тебе Кроніон, так. караючи…
ПРОМЕТЕЙ
Катує, мучить, глуму не послаблює.
ХОР
Невже твоїй недолі і кінця нема?
ПРОМЕТЕЙ
Не буде, якщо сам не схоче Зевс того.
ХОР
Чи схоче ж він? Яка надія? Бачиш ти,
260] щ0] погрішив? Нелегко нам це мовити
І боляче для тебе. Та облишмо це,-
Шукаймо краще із біди визволення.
ПРОМЕТЕЙ
О, легко тому радити нещасного,
Хто навіть і ногою не торкнувсь біди.
265] Але ж усе це добре наперед я знав.
Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся,-
Помігши смертним, я себе на муки дав.
Та знемагати в муках не гадав я тут,
На кручі цій високій, у самотності,
270] На скелях, що мені на долю випали.
Страждань ви не оплакуйте теперішніх —
Зійдіть додолу з колісниці й слухайте,
Що має статись, і про все довідайтесь.
Явіть, явіть увагу,— з тим, хто мучиться,
275] Помучтесь разом. Тож біда, блукаючи,
Одних сьогодні, других — завтра здибає.
ХОР
Не відмовимо послуху ми
Тобі, Прометею! Ногами легкими
З бистролетного повозу зійдемо ми,
280] 3 ефіру, де птахів прозорі шляхи,
До стрімкої підійдемо скелі,-
Про муки твої —
Бажаємо все ми почути.
На крилатому коні з’являється Океан.
ОКЕАН
Довгу-довгу до краю пройшовши путь,
285] Я до тебе прибув, Прометею,
Легкокрилого птаха направивши літ
Без удил, зусиллям волі самої.
Знай же, горем і я вболіваю твоїм,
Ще й спорідненість наша до того мене
290] Спонукає. .
А коли б і не рідний ти був, то нікого
Не шануюся так, як тебе.
Що правду я мовлю, дізнаєшся сам,-
Лестити лукаво не личить мені.
295] Розкажи мені, як же тобі помогти,
Щоб ти не сказав, ніби маєш ти друга,
Вірнішого від Океана.
ПРОМЕТЕЙ
Це що? І ти моєї муки глядачем
Прийшов? Та як ти зважився, покинувши
300] Одноіменні хвилі й самостворені
Печери кам’яні, в залізородний край
Податись? То для того ти прийшов сюди,
Щоб висловити в горі співчуття мені?
На Зевсового друга, що поміг йому
305] Здобути тронні владу, подивись тепер,-
Якої муки зазнаю від нього я?
ОКЕАН
Все бачу, Прометею, і порадити
Тебе хотів би якнайкраще, хоч ти й сам
Тямущий. Вдачу виправ, сам себе пізнай
310] Подивись — новий-бой над богами цар.
А гострими словами будеш кидатись —
Почує Зевс, хоч би й багато вище він
Сидів, і знай — пекучий біль теперішніх
Страждань цих лиш дитячою забавою
315] Тоді здаватись буде. Погамуй себе,
Нещасний, з мук цих пошукай визволення.
Вже застаріли, може, ці слова мої,
Проте ж відплату й сам високодумної
Розмови, Прометею, розумієш ти,
820] А все ж ти, й мук зазнавши, непокірливий,
Не поступився, мовби ще бажаючи
Нових собі накликати. Наукою
Скористуйся моєю, на рожен не лізь
І пам’ятай: суворий, самовладний цар
825] Керує світом. Я ж піду та спробую,
Як із цієї муки врятувать тебе.
А ти — будь спокійніший, не зухваль отак,
Хіба не знаєш, при твоєму розумі,
Яка буває дяка марнословцеві?
ПРОМЕТЕЙ
830] Тобі я заздрю, бо тепер безвинний ти,
Хоча й на все зі мною разом важився.
Тож не турбуйся мною,— невблаганного
Ти не переконаєш. Стережися-бо,
Щоб і собі цим лиха не накоїти
ОКЕАН
335] Умієш ближніх краще ти порадити,
Аніж себе, — це знаю з дій, не з слів твоїх.
Отож у путь не заважай іти мені.
Я певен, певен, що твоє визволення
Я в подарунок від Кроніда матиму.
ПРОМЕТЕЙ
340] Хвалю тебе і завжди буду дякувать
Тобі за це я. Не ослаб ти запалом,
Та не турбуйся,— хоч і як хотів би ти
Мені в пригоді стати, без полегкості
Для мене марно ти себе трудитимеш.
345] Хай вже мені погано, та не хтів би я,
Щоб іншим це до горя спричинилося.
О ні, й без того тяжко вболіваю я
Недолею Атланта, брата рідного,
Що десь стоїть на Заході далекому,
350] Стовпи землі і неба — нелегкий тягар —
Могутніми плечима підпираючи.
І жаль мені Тіфона стоголового,
Печери Кілікійської осельника,
Оту потвору, від Землі народжену,-
355] Приборкану, безсилу; проти всіх богів
Повстав він, і пашіла буйним полум’ям
Із пащі смерть; вогнем Горгони блискало
З очей, які загрожували Зевсові.
Ллє метнув стрілою недріманною
360] На нього Зевс; упавши з неба, блискавка
Зухвалі нахваляння зупинила враз,
І спопелів він, просто в серце вражений;
Безтямним, розпростертим над протокою
Морською тілом він лежить, пригнічений
365] Корінням Етни: на вершині сидячи,
Гефест кує залізо. Але вирвуться
Колись із верхогір’їв ріки полум’я
І язиками пожеруть неситими
Рясні поля Сіцілії родючої,
370] У громі-блисках бурі вогнедишної
Тіфон всепожирущу лютість вивергне,
Сам громом Зевса на вугілля спалений.
Мене не потребуєш ти навчителем,
Отож, як сам умієш, і рятуй себе.
375] Свою недолю до кінця я витерплю,
Аж поки гнів у серці вщухне Зевсовім.
ОКЕАН
Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,
Що слово — лікар гніву найлютішого?
ПРОМЕТЕЙ
Коли завчасно стримувати в серці гнів,
330] А не тоді гасити, як налає він.
ОКЕАН
Скажи мені, що бачиш небезпечного
В моєму піклуванні та відважності?
ПРОМЕТЕЙ
І нерозважну простоту, і марний труд. “
ОКЕАН
На хворість цю послабувать дозволь мені, —
385] Дурним здаватись — вигідно розумному.
ПРОМЕТЕЙ
І цю провину за мою вважатимуть.
ОКЕАН
То цим мене додому ти спроваджуєш?
ПРОМЕТЕЙ
Щоб не придбав ти ворога плачем оцим!
ОКЕАН
Того, що на престолі всемогутньому?
ПРОМЕТЕЙ
390] Остерігайся серце прогнівить йому:
ОКЕАН
Повчальна, Прометею, ця біда твоя
ПРОМЕТЕЙ
Рушай, іди — тримайся свого розуму.
ОКЕАН
Податись у дорогу вже і сам я мав.
Уже-бо птах четвероногий крилами
395] Розлогу потрясає путь повітряну,-
Спочити дома, в стайні, поспішає він.
Океан відлітає.
