«Прометей закутий» читати. Есхіл

«Прометей закутий» читати повністю текст українською мовою онлайн, автор Есхіл.

Есхіл «Прометей закутий» читати повністю

Переклад Бориса Тена

«Прометей закутий» ДІЙОВІ ОСОБИ

Влада й Сила — слуги Зевсові.

Гефест — бог-коваль.

Прометей — титан.

Океан — титан.

Хор Океанід — дочок Океанових.

Іо — діва-телиця, дочка Інахова.

Гермес — вісник Зевсів.

«Прометей закутий» Пролог

Скеляста гірська пустеля. Три божества — Гефест з молотом і ланцюгом в руках, Влада і Сила — підводять в’язня Прометея до скелі.

ВЛАДА

От і прийшли ми аж на самий край землі,

В безлюдну далеч Скіфії пустельної.

Пора, Гефесте, повеління виконать

Отцеве і до кручі стрімковерхої

5] Оцього міцно прикувать зухвалого

Нерозривними ковами залізними.

Твій квіт укравши, на усе придатного

Вогню він сяйво смертним дав,— за гріх оцей

Повинен кари від богів зазнати він,

10] Щоб научився Зевсові коритися

І так прихильно до людей не ставився.

О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову

Вчинили,— більше вам робити нічого.

А я прикути бога чи наважуся

15] Родимого до кручі буревійної?

Та зважитись повинен неминуче я,-

Отцевим страшно повелінням нехтувать…

(До Прометея).

Високодумний сину велемудрої

Феміди! Хоч недоброхіть, кайданами

20] Тебе припну я до бескету голого,

Де ти людського не почуєш голосу

Й обличчя не побачиш; сонцем палений,

Увесь ти почорнієш і радітимеш,

Що світло дня барвистошатна вкрила ніч…

25] Та знову сонце ранню росу висушить,

І знов тебе ця вічна мука гризтиме —-

Бо ще й не народився визволитель твій.

Ось плід твоєї до людей прихильності.

Ти богом бувши, гніву не боявсь богів

30] І понад міру смертним ти пошану дав —

Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти

Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи,

І марні будуть скарги всі і лементи, 

Бо невблаганне серце у Кропіона,-

35] Жорстокі завжди ці нові велителі!

ВЛАДА

(до Гефеста)

Для чого час на марні жалі гаєш ти

І бога не сахаєшся, ворожого

Богам, що видав людям твій почесний дар?

ГЕФЕСТ

Покровенство і приязнь — то велика річ!

ВЛАДА

40] Звичайно. А наказу не послухати

Отцевого — ще більше слід боятися?

ГЕФЕСТ

Жорстокий завжди і завзяття повен ти.

ВЛАДА

А сльози проливати — це не ліки теж,

І не трудися марно, не поможе це.

ГЕФЕСТ

45] Ох, та яке ж огидне ремесло моє!

ВЛАДА

Чого ти нарікаєш? Щиро кажучи,

Причина мук цих — не в твоїй умілості.

ГЕФЕСТ

Хай нею краще інший володітиме.

ВЛАДА

Все можуть боги, тільки не владарити.

50] Нікому не підлеглий тільки Зевс один.

ГЕФЕСТ

Я знаю це й не буду сперечатися.

ВЛАДА

Ти ланцюгами швидше прив’яжи його,

Щоб батько твого не побачив гаяння.

ГЕФЕСТ

Поглянь-бо, ось готові ланцюги йому.

ВЛАДА

55] Вклади злочинця руки в них і, молотом

їх заклепавши, міцно до скали прикуй.

ГЕФЕСТ

Готово,— недаремно потрудився я.

ВЛАДА

Міцніше вдар, притисни, не ослаблюй пут,

Він і з кута тісного вміє вимкнути.

ГЕФЕСТ

60] Одна рука прибита невідривано.

ВЛАДА

Припни ж тепер і другу, щоб мудрій оцей

Дізнався, що від нього не дурніший Зевс.

ГЕФЕСТ

Чи зможе хто, крім в’язня, докорить мені!

ВЛАДА

Тепер ці груди простроми загостреним

65] Клином залізним і прибий міцніше їх.

ГЕФЕСТ

Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!

ВЛАДА

То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?

Не довелось би й над тобою плакати.

ГЕФЕСТ

Очам нестерпне бачиш ти видовище.

ВЛАДА

70] Я бачу, що приймає він заслужене.

Та ланцюгами й ребра обв’яжи йому.

ГЕФЕСТ

Я знаю й сам, що треба,— не наказуй-бо.

ВЛАДА

Наказувати буду, ще й покрикну я.

Схилися вниз і в кільця гомілки закуй.

ГЕФЕСТ

75] Готово! Це зробити — невелика річ.

ВЛАДА

Прикуй тепер і ноги процвяховані,-

Суддю в цій справі матимеш суворого. 

ГЕФЕСТ

Із постаттю твоєю схожа й мова ця.

ВЛАДА

Сам — будь ласкавий, а моєю гнівністю

80] І вдачею твердою не кори мене.

ГЕФЕСТ

Ходімо звідси,— тож увесь у путах він.

ВЛАДА

(до Прометея)

Тепер зухвальствуй і кради богів дари

Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх

Здолають, може, смертні увільнить тебе?

85] Даремно Прометея прозорливого

Ім’я ти маєш — сам-бо потребуєш ти

В недолі Прометея-визволителя.

Гефест, Влада й Сила відходять.

ПРОМЕТЕЙ

(сам)

Ефіре божественний! О джерела рік!

О бистрокрилі вітри й незліченної

90] Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,

І всевидющий сонця круг,— вас кличу я,

Погляньте, що — сам бог — я від богів терплю!

Подивіться, ганебне яке

Мордування довгі тисячі літ

95] Терпітиму я!

Безчесні які мені вигадав пута

Блаженних богів новий володар.

Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх

Я ридаю… Коли ж буде край

Безбережному цьому стражданню?

100] Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я

Передбачаю завжди, й несподіваних

Нещасть нема для мене,— отже, легко

Повинен долю зносити присуджену:

105] То — нездоланна сила Неминучості.

Та як мені мовчати й як повідати

Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я

Почесний дар — за це мене й засуджено:

В сухім стеблі сховавши, джерело вогню

110] Я переніс таємно, й людям сталося 

Воно на всі мистецтва їх навчителем.

Оцей-бо злочин я тепер покутую,

В кайданах лютих просто неба висячи.

Чути шелест у повітрі.

А! а! а!

Наближається хор Океанід.

ПРОМЕТЕЙ

115] Але що то за шелест і подих незримий?

Чи то боги? чи смертні? чи інше то щось?

Хто до бескетів цих на край світу прийшов

Видивлятись на муки безмежні мої?

Погляньте ж па в’язня, бездольного бога,

120] На отцевого ворога, всім божествам,

Що входжають до Зевса в покої,

Осоружного тим, що не в міру

До смертних прихильності мав.

Ой, шелест я знову чую пташиний,

125] І ефір навколо дзвенить

Від помахів крил легковійних.

Та страшить мене все, що надходить.

На крилатій колісниці з’являється хор Океані д.

«Прометей закутий» Парод

ВСТУПНИЙ ХОР

Строфа 1

Ні, не жахайсь! Льотом легким

Ніжну любов ми до оцих

130] Скель несемо,— ледве вдалось

Нам прихилить хором благань

Серце тверде батька богів,

Нас проводжали буремні вітри…

Брязкіт оков враз долетів

До глибини наших печер,

І, сором забувши святий, босоніж

135] Прилинули в повозі ми крилатім.

ПРОМЕТЕЙ

Ой леле, леле!

О Тетії плодющої памолодь, дочки

Океану-отця, що котить вали 

Довкола землі невсипущим потоком,-

140] На мене погляньте, дивіться усі,

Як, кайданами скований, тут

На ненавидній варті мушу стоять

Над урвищем скелі стрімкої.

ХОР

Антистрофа 1

О Прометей! Хмарою жах

145] Нам оповив сповнені сліз

Очі ясні — бачимо ми,

Як на скелі в муках тяжких

Сохне твоє в сором і глум

Сталі міцної вповите тіло.

Небом новий править стерник —

150] Силою Зевс право нове

Завів на Олімпі, святі прадавні

Закони злочинно зламавши нині.

ПРОМЕТЕЙ

О, коли б під землю він кинув мене,

Під склепіння Аїда, що мертвих ховає,

Аж у тартар безкрайній, і там

155] Закував жорстоко в кайдани залізні,

Щоб ні бог, ні смертний, ніхто не радів

Із муки моєї!

А тепер — бездольний, забава вітрів,

Ворогам страждаю на втіху.

ХОР

Строфа 2

Та хто з богів, немилосердний,

160] Із тебе глумував би тут?

Недолею твоєю хто

Не вболіватиме, крім Зевса? Завжди лютий,

Незламний волею, це ж він

владі приборкав своїй

Весь Уранів рід.

165] Вщухне тоді він, як серце утолить чи силою

Хтось одбере йому власть потужну. 

ПРОМЕТЕЙ

Хай у путах ганебних, знеславлений, я

Знемагаю тепер,— я іще знадоблюсь

Блаженних пританові, щоб перед ним

170] Прозорливо викрити змову нову,

Що берло й пошану йому відбере.

Та мене не облестить розмовами він

Медяними, погрози суворої страх

Таємниці від мене не вирве, аж поки

175] 3 кайданів жорстоких мене звільнить,

І за цю нестерпну ганьбу

Побажає сам заплатити.

ХОР

Антистрофа 2

Відваги повен, ти ніколи

Гіркій біді не улягав.

180] Та надто вільно мовиш ти,

За тебе душу нам проймає жах пекучий,

За долю журимось твою,-

Як через море страждань

В тиху пристань ти

Сам допливеш, непохильний-бо волею Кроносів

185] Син, недіймане у нього серце.

ПРОМЕТЕЙ

Я знаю, що лютий, жорстокий Зевс,

Справедливість йому — його самоволя;

Але прийде час —

Злагіднійте він під ударом важким,

190] Погамує свій безнастанний гнів,

І дружній зі мною закласти союз

Поспішить він до мене назустріч.

Епісод перший

ХОР

(Старша Океаніда)

Скажи всю правду, розкажи докладно нам,

В якій провині Зевс, тебе винуючи,

195] Глумує з тебе тяжко і безчесно так,-

Скажи, як ця розмова не гнітить тебе. 

ПРОМЕТЕЙ

Як боляче, як важко це розказувать,

Та гірко ж і мовчати,— так і так болить.

Як боги, вперше почали злоститися

200] І учинивсь між ними лютий заколот,-

Одні-бо скинуть намагались Кроноса,

Щоб Зевс владарив, інші ж їм противились,

Царем богів Кроніда не бажати,— .

В той час титанам радив якнайкраще я,

205] Урана й Геї дітям, та умовить їх

Не міг я. Буйним серцем зневажаючи

Ті хитрощі, самою тільки силою

Вони здобути владу сподівалися.

Не раз я чув провіщення від матері

210] Феміди-Геї (під двома іменнями

Єдина постать), як скінчиться заколот.

Тоді не тиском сили, не потужністю,

А підступом належить подолать богів

(Вони ж мене не вшанували й поглядом,

215] Коли я перед ними говорив про це).

Тому волів я краще в цих обставинах

Вдвох з матір’ю допомагати Зевсові,

Як-то допомагає вільний вільному.

Безодня чорна тартару моєю лиш

220] Порадою — і Кроноса одвічного,

І всіх його сподвижників поглинула.

За цю послугу карою жахливою

Владар богів жорстоко відплатив мені.

Властиво-бо усім тиранам хворіти

225] На боязку до друзів недовірливість.

Питали ви, з якої це причини вій

Глумує так із мене,— все з’ясую вам.

Трон батьківський посівши, між ботами він

Дари почесні поділив і кожному

230] Дав владу. Тільки для людей знедолених

Не залишив нічого, несь-бо смертний рід

Хотів вій винищити і насадить новий.

Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,

А я — наваживсь. Людям я рятунок дав,

235] Щоб їм, розбитим громами Кроніона,

На чорне дно аїду не спускатися.

За це ось муки зазнаю такої я,

Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.

До смертних жалісливому — мені жалю 

240] Нема; немилосердний був до мене Зевс,

Але й його неславить, це стидовище.

ХОР

З заліза треба серце мати, з каменю,

З тобою щоб не мучитись стражданнями

Твоїми, Прометену! їх не бачити

245] Воліли б ми — надав серце в жалощах!

ПРОМЕТЕЙ

На мене друзям гірко вже й дивитися.

ХОР

Крім цього, більше не вчинив нічого ти?

ПРОМЕТЕЙ

Позбавив смертних прозирання долі я.

ХОР

Які ж від цього ліки ти їм винайшов?

ПРОМЕТЕЙ

250] Я їх сліпими наділив надіями.

ХОР

Велику смертним помічі дарував ти цим.

ПРОМЕТЕЙ

Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.

ХОР

Вогнистий промінь — тим недовгоденним дав!

ПРОМЕТЕЙ

Вогонь навчить їх багатьох умілостей.

ХОР

255] За це тебе Кроніон, так. караючи…

ПРОМЕТЕЙ

Катує, мучить, глуму не послаблює.

ХОР

Невже твоїй недолі і кінця нема?

ПРОМЕТЕЙ

Не буде, якщо сам не схоче Зевс того. 

ХОР

Чи схоче ж він? Яка надія? Бачиш ти,

260] щ0] погрішив? Нелегко нам це мовити

І боляче для тебе. Та облишмо це,-

Шукаймо краще із біди визволення.

ПРОМЕТЕЙ

О, легко тому радити нещасного,

Хто навіть і ногою не торкнувсь біди.

265] Але ж усе це добре наперед я знав.

Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся,-

Помігши смертним, я себе на муки дав.

Та знемагати в муках не гадав я тут,

На кручі цій високій, у самотності,

270] На скелях, що мені на долю випали.

Страждань ви не оплакуйте теперішніх —

Зійдіть додолу з колісниці й слухайте,

Що має статись, і про все довідайтесь.

Явіть, явіть увагу,— з тим, хто мучиться,

275] Помучтесь разом. Тож біда, блукаючи,

Одних сьогодні, других — завтра здибає.

ХОР

Не відмовимо послуху ми

Тобі, Прометею! Ногами легкими

З бистролетного повозу зійдемо ми,

280] 3 ефіру, де птахів прозорі шляхи,

До стрімкої підійдемо скелі,-

Про муки твої —

Бажаємо все ми почути.

На крилатому коні з’являється Океан.

ОКЕАН

Довгу-довгу до краю пройшовши путь,

285] Я до тебе прибув, Прометею,

Легкокрилого птаха направивши літ

Без удил, зусиллям волі самої.

Знай же, горем і я вболіваю твоїм,

Ще й спорідненість наша до того мене

290] Спонукає. .

А коли б і не рідний ти був, то нікого

Не шануюся так, як тебе.

Що правду я мовлю, дізнаєшся сам,-

Лестити лукаво не личить мені.

295] Розкажи мені, як же тобі помогти, 

Щоб ти не сказав, ніби маєш ти друга,

Вірнішого від Океана.

ПРОМЕТЕЙ

Це що? І ти моєї муки глядачем

Прийшов? Та як ти зважився, покинувши

300] Одноіменні хвилі й самостворені

Печери кам’яні, в залізородний край

Податись? То для того ти прийшов сюди,

Щоб висловити в горі співчуття мені?

На Зевсового друга, що поміг йому

305] Здобути тронні владу, подивись тепер,-

Якої муки зазнаю від нього я?

ОКЕАН

Все бачу, Прометею, і порадити

Тебе хотів би якнайкраще, хоч ти й сам

Тямущий. Вдачу виправ, сам себе пізнай

310] Подивись — новий-бой над богами цар.

А гострими словами будеш кидатись —

Почує Зевс, хоч би й багато вище він

Сидів, і знай — пекучий біль теперішніх

Страждань цих лиш дитячою забавою

315] Тоді здаватись буде. Погамуй себе,

Нещасний, з мук цих пошукай визволення.

Вже застаріли, може, ці слова мої,

Проте ж відплату й сам високодумної

Розмови, Прометею, розумієш ти,

820] А все ж ти, й мук зазнавши, непокірливий,

Не поступився, мовби ще бажаючи

Нових собі накликати. Наукою

Скористуйся моєю, на рожен не лізь

І пам’ятай: суворий, самовладний цар

825] Керує світом. Я ж піду та спробую,

Як із цієї муки врятувать тебе.

А ти — будь спокійніший, не зухваль отак,

Хіба не знаєш, при твоєму розумі,

Яка буває дяка марнословцеві?

ПРОМЕТЕЙ

830] Тобі я заздрю, бо тепер безвинний ти,

Хоча й на все зі мною разом важився.

Тож не турбуйся мною,— невблаганного

Ти не переконаєш. Стережися-бо,

Щоб і собі цим лиха не накоїти 

ОКЕАН

335] Умієш ближніх краще ти порадити,

Аніж себе, — це знаю з дій, не з слів твоїх.

Отож у путь не заважай іти мені.

Я певен, певен, що твоє визволення

Я в подарунок від Кроніда матиму.

ПРОМЕТЕЙ

340] Хвалю тебе і завжди буду дякувать

Тобі за це я. Не ослаб ти запалом,

Та не турбуйся,— хоч і як хотів би ти

Мені в пригоді стати, без полегкості

Для мене марно ти себе трудитимеш.

345] Хай вже мені погано, та не хтів би я,

Щоб іншим це до горя спричинилося.

О ні, й без того тяжко вболіваю я

Недолею Атланта, брата рідного,

Що десь стоїть на Заході далекому,

350] Стовпи землі і неба — нелегкий тягар —

Могутніми плечима підпираючи.

І жаль мені Тіфона стоголового,

Печери Кілікійської осельника,

Оту потвору, від Землі народжену,-

355] Приборкану, безсилу; проти всіх богів

Повстав він, і пашіла буйним полум’ям

Із пащі смерть; вогнем Горгони блискало

З очей, які загрожували Зевсові.

Ллє метнув стрілою недріманною

360] На нього Зевс; упавши з неба, блискавка

Зухвалі нахваляння зупинила враз,

І спопелів він, просто в серце вражений;

Безтямним, розпростертим над протокою

Морською тілом він лежить, пригнічений

365] Корінням Етни: на вершині сидячи,

Гефест кує залізо. Але вирвуться

Колись із верхогір’їв ріки полум’я

І язиками пожеруть неситими

Рясні поля Сіцілії родючої,

370] У громі-блисках бурі вогнедишної

Тіфон всепожирущу лютість вивергне,

Сам громом Зевса на вугілля спалений.

Мене не потребуєш ти навчителем,

Отож, як сам умієш, і рятуй себе. 

375] Свою недолю до кінця я витерплю,

Аж поки гнів у серці вщухне Зевсовім.

ОКЕАН

Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,

Що слово — лікар гніву найлютішого?

ПРОМЕТЕЙ

Коли завчасно стримувати в серці гнів,

330] А не тоді гасити, як налає він.

ОКЕАН

Скажи мені, що бачиш небезпечного

В моєму піклуванні та відважності?

ПРОМЕТЕЙ

І нерозважну простоту, і марний труд. “

ОКЕАН

На хворість цю послабувать дозволь мені, —

385] Дурним здаватись — вигідно розумному.

ПРОМЕТЕЙ

І цю провину за мою вважатимуть.

ОКЕАН

То цим мене додому ти спроваджуєш?

ПРОМЕТЕЙ

Щоб не придбав ти ворога плачем оцим!

ОКЕАН

Того, що на престолі всемогутньому?

ПРОМЕТЕЙ

390] Остерігайся серце прогнівить йому:

ОКЕАН

Повчальна, Прометею, ця біда твоя

ПРОМЕТЕЙ

Рушай, іди — тримайся свого розуму.

ОКЕАН

Податись у дорогу вже і сам я мав.

Уже-бо птах четвероногий крилами

395] Розлогу потрясає путь повітряну,-

Спочити дома, в стайні, поспішає він.

Океан відлітає.