«Малий Віз» Оксана Сенатович читати повністю твір у зручному форматі, що розповідає цікаву історію про козаків та хлопчика. Аналіз твору «Малий Віз» допоможе у підготовці до уроку.
Оксана Сенатович «Малий Віз» читати
Червневе небо обтрушувало в озеро зорі. Зоряне озеро — як небо, здавалось, дай нурка і полетиш. Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба, розплющив очі. Вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його з озера. Прогуркотів небом Великий Віз і заїхав за хмари. А Малий Віз повіз Дмитрика додому.
— Де ти поночі вештаєшся? — запитала Дмитрика мама…
— Витягав з води Віз, — відповів син. Засунув Віз під ліжко і ліг спати.
Ще й заснути не встиг, як закрутилися Возові колеса, і Дмитрик разом з ліжком поїхав у невідоме.
— Чому в невідоме? — заперечив Дмитрик. — Ось минаю село, он Кам’яна гора. Ось і товариство чекає на мене.
— Це тебе ми чекаємо? — взяв руки в боки сивоусий козак. — І кого ж це ми дочекалися?
Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру.
Чекали кого завгодно — турків, татар, друзів, недругів, але такого дива не сподівалися. На возі — ліжко, а на ліжку хтось спросоння лепече, що вони на нього начебто чекали.
— Ні, пане-брате, таких, як ти, ми не чекаємо. Лежнів серед нас немає, обійдемося і без тебе, — почали козаки одмахуватись руками від лежачого хлопця.
Дмитрик сів на ліжку, ноги звісив з побічні, не знає, що йому робити. А козаки ще мить — і за шаблі візьмуться, щоб одігнати від себе ману.
— Згинь з очей! Кінних, піших приймаємо у свій кіш, а ти котися зі своєю «канапою». Там за лісом пани-ляхи п’ють каву, може, тобі до ліжка її подадуть.
Дмитрик розгубився. Йому так хочеться знайти спільну мову з козаками. Почав злазити з ліжка. Воно перехилилось, Дмитрик разом з ним бабахнувся на землю. А Віз, почувши волю, відкотився набік.
— Так тобі і треба, — розсміялися козаки. — Будеш знати, як до нас іншим разом їздити. Тепер спробуєш сам занести ліжко на плечах до дому.
Сивовусий козак узяв велику ложку і затиснув її у Дмитриків кулак.
— Якщо не спиш, то сідай їсти з нами. Поїси і скажеш, чого прийшов.
Дмитрик втиснувсь у коло. Одному козакові, вмощуючись, притиснув ногу.
— Ще не встиг познайомитись, а вже з моєї ноги стілець собі робиш! Скільки років тобі? — запитав козак, якому Дмитрик притиснув ногу.
— Десять, — Дмитрик притиснув ложку до грудей, — скоро десять!
— А нам по триста десять.
— І ви ще не повмирали?
— Чи ти вже навсидячки спиш? — тристадесятилітній козак зачерпнув ложкою куліш і звернувся до своїх побратимів: — Їжте, хлопці, бо помремо з голоду, поки цей хлопчисько повірить, що ми на світі є.
Дмитрик наївся, перечекав, поки козаки викотили казан, і почав говорити несміло:
— Я маю справу до Івана Сірка. Чи не скажете, де його можу зустріти?
Кінець ознайомчого фрагменту…
Переказ твору «Малий Віз»
Однієї червневої ночі Дмитрик дивився на зоряне небо, яке відбивалося в озері. Здавалося, що озеро стало другим небом, у якому плавали зорі. Хлопчикові уявилося, ніби він пірнув у це зоряне озеро. Там він намацав дно небесного світу, схопився за дишель Малого Воза й витягнув його з води. Невдовзі Малий Віз повіз Дмитрика додому.
Коли хлопець повернувся, мама запитала, де він так довго ходив. Дмитрик відповів, що витягав з води Віз. Потім заховав його під ліжко й ліг спати.
Та тільки-но він задрімав, як колеса Воза закрутилися, і хлопчик разом із ліжком помчав у незнайомі краї. Незабаром він опинився біля козацького табору. Біля куреня сиділи козаки, варили куліш і грілися біля ватри.
Поява хлопчика на ліжку дуже здивувала козаків. Вони не чекали такого гостя і почали жартувати з нього. Козаки сказали, що приймають до свого товариства лише піших або кінних, а не тих, хто їздить на ліжку. Дмитрик спробував злізти, але впав разом із ліжком на землю. Козаки голосно засміялися.
Потім вони запросили хлопця до спільної вечері. Найстарший козак дав Дмитрикові ложку й посадив його до гурту. Під час розмови хлопчик дізнався, що козакам нібито вже по триста десять років. Дмитрик не міг у це повірити, а козаки ще більше жартували з його здивування.
Після вечері Дмитрик розповів, навіщо прийшов. Він посперечався з товаришем і хотів дізнатися, чи справді за часів отамана Івана Сірка існували підводні човни. Козаки відповіли, що самого Сірка зараз немає, бо він перебуває у Львові й перевіряє книжку, яку про нього пише один письменник.
Старий козак сказав Дмитрикові, що якщо він не хоче чекати виходу книжки, то може сам подивитися на підводний човен. Разом вони пішли до річки. Там біля берега гойдався дивний човен, схожий на велику жовту черепаху. Дмитрик хотів витягнути його на берег, але не зміг. Коли ж спробував залізти всередину, козаки не дозволили.
Вони сказали хлопчикові, що вже скоро настане ранок і його будитимуть. Дмитрик здивувався, бо йому здавалося, що він не спить. Тоді козаки показали на схід, де починало світати, і сказали, що ось-ось вистрелить козацька ракета. Хлопчик здивувався ще більше й запитав, чи це вони придумали ракету. Козаки гордо відповіли, що придумали і підводного човна, і ракету.
Незабаром ракета злетіла в небо. Навколо стало світло. Дивний підводний човен зблід, занурився у воду й зник. А козаки почали віддалятися.
Через кілька днів Дмитрик вирушив до міста Підгайці. Він зайшов до книгарні й запитав, чи вже з’явилася книжка про Івана Сірка. Проте книжки ще не було. Продавець відповів, що вона вийде незабаром.
Хлопчик не розумів, чому письменник так довго її пише. Адже всі повинні дізнатися про козацькі підводні човни та ракети. Дмитрик вирішив ще трохи почекати. А якщо книжка не з’явиться, то він сам сяде на Малого Воза й вирушить до Львова шукати Івана Сірка.
Наприкінці твору авторка зазначає, що ніхто не знає, куди б вони поїхали разом із Сірком. Про це в книжці не буде написано. Адже отаман ще не знає, ким є Дмитрик насправді — справжнім козаком чи лише допитливим шукачем пригод.
Аналіз твору «Малий Віз»
Автор: Оксана Сенатович (українська письменниця, поетеса).
Рід літератури: Епос.
Жанр: Літературна казка (фантастичне оповідання).
Тема: дивовижна мандрівка хлопчика Дмитрика в минуле України на казковому Малому Возі, його зустріч із запорізькими козаками.
Ідея: уславлення героїчного минулого українського народу, винахідливості та кмітливості козаків; виховання патріотизму, поваги до історії та любові до читання.
Головні герої
Дмитрик — допитливий, кмітливий, фантазер, прагне довести другові історичну правду, мріє бути справжнім козаком.
Козаки — сивовусий козак, тристадесятилітній козак та інші. Вони зображені з гумором, але водночас є гордими, патріотичними, гостинними та винахідливими.
Іван Сірко (позасюжетний персонаж) — легендарний кошовий отаман, який стежить за історичною точністю навіть у сучасних книжках.
Сюжетний ланцюжок (композиція)
Експозиція: Дмитрик дістає Малий Віз із зоряного озера.
Зав’язка: Ліжко Дмитрика перетворюється на чарівний транспорт і везе його в минуле.
Розвиток дії: Зустріч із козаками, частування кулішем, розмова про вік козаків та отамана Івана Сірка у Львові; суперечка про козацькі винаходи.
Кульмінація: Демонстрація козацького підводного човна (“жовтої черепашки”) та запуск козацької ракети на світанку.
Розв’язка: Повернення Дмитрика в сучасність, візит до книгарні в Підгайцях, роздуми про майбутню подорож до Львова на пошуки Івана Сірка.
Матеріал підготовлено у навчально-ознайомчих цілях. Текст твору цитується з метою критичного та літературознавчого аналізу, відповідно до ст. 22 Закону України «Про авторське право і суміжні права».”
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
Дуже гарна казка!