“Пісня про незнищенність матерії” Антонич аналіз допоможе підготуватися до уроку.
“Пісня про незнищенність матерії” Антонич аналіз вірша
Автор – Б.-І. Антонич
Збірка – «Книга Лева»
Рік написання – 1936
Жанр – філософська лірика
Тема: розповідь про роздуми ліричного героя над незнищенністю матерії
Ідея: утвердження думки, що людина є частиною природи, вона не зникає а переходить у щось інше
Віршований розмір: Шестистопний ямб
Римування – перехресне. Жіноча рима
У вірші поет змальовує вічний колообіг життя. У світі постійно щось умирає й щось народжується знов. І цей цикл буде існувати вічно. Нічого неможливо повернути назад.
Художні засоби найбільш вживані у вірші – це метафори з порівняннями.
Ліричний герой і в цій поезії злютований зі світом природи: він “закутаний у вітер”, “накритий небом”, уподібнений до “мудрого лиса”, улюбленого образу поета; він — часточка всесвіту, матеріалізована в тілі, але разом з тим — одухотворена, бо “обмотана піснями”, тобто пам’яттю роду, творчістю, красою.
Образ “білого каменю” поет запозичив з фольклору, це символ першосвіту, пракоренів людини. Спираючись на народні уявлення про процеси життя і вмирання, Б.-І. Антонич звертається і до суто фізичних змін, які відбуваються в природі: “…тіло стане вуглем, з пісні буде попіл”. Шаленство буяння, вічний рух, постійні метаморфози — через них поет передає ідею незнищенності матерії.
ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ
Забрівши у хащі, закутаний у вітер,
накритий небом і обмотаний піснями
лежу, мов мудрий ліс, під папороті квітом
і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.
Рослинних рік підноситься зелена повінь,
годин, комет і листя безперервний лопіт.
Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,
і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.
Прокотяться, як лява, тисячні століття,
де ми жили, ростимуть без наймення пальми,
І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
задзвонять в моє серце джагани в копальні.
