«Подвiйне коло» — це перша новела роману Яновського «Вершники», яка розповідає про трагічні події братовбивчої війни. Головні герої твору “Подвійне коло” та їх характеристика допоможути описати портрети. Цитатна характеристика героїв розкриє образи героїв.
Головні герої «Подвійне коло»
- Андрій Половець — командир загону армії Денікіна (денікінець).
- Оверко Половець — командир „купи кінного козацтва головного отамана Петлюри” (петлюрівець)
- Мусій Половець — батько родини.
- Панас Половець — махновець.
- Сашко Половець — найменший брат (був із Панасом, залишився з Іваном). Махновець.
- Іван Половець — бiйєць Червоноi Армiї. Командир загону інтернаціонального полку.
- червоний комісар Герт
“Подвійне коло” образи
З новели Яновського “Подвійне коло” постає образ громадянської війни як явища протиприродного, жахливого і потворного.
У творі «Подвійне коло» повторюваним зоровим образом є блакитні вежі
Окрім образів людей у новелі проступають образи природи (вітер, коні, земля, кавун, пил, буря, хмари, дощ, ліс) та явищ і предметів (шаблі, тачанки, крики, зойки, постріли, убивства).
√ Образи-символи: духовне прозріння — блакитні вежі; смерть, яку не поважають — кавун; батьківство — Мусій Половець; вічне повернення, два світи (людський і природний), існування людини між родинною та ідеологічною сферою — подвійне коло.
“Подвійне коло” характеристика героїв
Брати Половці родом з Дофінівки.
Характеристика Андрія “Подвійне коло”
Андрій — командував загоном Добровольчої армії генерала Денікіна; привіз батькові Мусію бінокль з турецького фронту; за Мать-Росію; підпрапорщик російської армії, поверхетроковий вояка за веру, царя і отечество; герой Саракамиша й Ерзерума. Серед синів Половців Андрій відзначався холоднокровністю, погордою, невмінням принижуватися.
Половчиха казала про нього: “…вдався у дядька Сидора, таке ж ледащо й не знати хто”.
Слова, що зриваються з вуст Андрія, вражають ненавистю до рідного брата і рідної землі. Батьківщиною йому стала Росія-матінка, а рідному братові він кидає в обличчя образливе: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво»… Останні спогади Андрія Половця про те, як галичан бив у Карпатах до смерті. Отож перед нами — запеклий шовініст.
Він знехтував батьківським заповітом, кинувши злісно: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки, проклинаю ім’ям брата і згодою роду, проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину» У нашого народу слово у великій пошані. Ним можна вселити віру в людину, воскресити її, а можна вразити в саме серце гостріше, аніж мечем. Слово-прокляття — це один з найбільших гріхів людини. Тому думаю, що в Андрія не зосталося, напевне, нічого святого в житті, якщо він проклинає рідного брата, навіть згадавши мудрі батькові слова про святість роду..
Усе-таки після згадки Оверка про рідну Дофінівку, старого батька Мусія Половця та після питання «Що тобі пригадується?» — старший брат відповів: «…батько Половець та його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». В останню хвилину життя він не ідеологічні лозунги викрикує, згадує рідний дім і батьків. Підсвідомо він розуміє, що рід, це основа людського життя.
Хочу також звернути увагу, що Андрій – людина відважна, георгіївський кавалер з часів Першої світової війни, де за проявлений героїзм його було удостоєно чину офіцера й возведено у дворяни.
Андрій – носій російського шовінізму, людина, яка, не маючи жодних уявлень про історію України, завчено повторює насаджені йому монархією фрази.
Характеристика Оверка “Подвійне коло”
Оверко – під жовто-блакитним прапором; командував купою кінного козацтва Симона Петлюри; мазепа проклятий; бавився шликом, як дівчина косою; петлюрівське стерво; по „Просвітах» в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов.
„Рід наш великий, голови не щитані. Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід нехай плаче… Рід перевернеться, а держава стоятиме. Навіки амінь».
- Слова Оверка перед смертю брата Андрія нагадують плач у думах чи похоронне голосіння, що свідчить про певні душевні переживання цього доброго від природи сина Половців: “Роде, мій роде, прости мені, роде, що я не милую згоди. Рід переведеться, держава стоятиме. Навіки амінь”.
- Здається, після таких слів Оверко не спроможеться на вбивство, але ж Андрій уже сам спонукає до трагічної розв’язки: “Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки, од Варшави до Японії, од Білого моря до Чорного, проклинаю ім’ям брата і згодою роду, проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину…” Аж ці слова викликають у Оверка приступ нестримного гніву: “Та рубайте його, козацтво! – скрикнув Оверко”.
- Серед братів цей Половець відзначався ясним розумом і прагненням до знань:”.. .Той артист і грав з греками у “Просвіті” та читав книжки, написані по-нашому. На дядькові гроші закінчив учительську семінарію, рибалка з нього був ніякий, а й його жалко, не чути за нього давно…” Така атестація дає нам можливість збагнути ейфорію, можливо, й першої Оверкової перемоги (над загоном Андрія), і його палку промову на захист незалежності України.
Оверко – людина освічена, громадянсько свідома особистість, прагне побудувати незалежну Українську державу. На жаль, використовуючи для цього зброю.
Характеристика Панаса “Подвійне коло”
Панас — під чорним прапором — махновський душогуб; вільний моряк батька Махна; колишній моряк торговельного флоту й контрабандист; важкий і дебелий, довге волосся; застрелився сам.
„Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?»
- Нечесно й підступно поводить себе Панас на полі бою, у чому й сам зізнається: «…А я сиджу собі в лісочку й чекаю, доки вони кінчать битися».
- Першим власноручно вбиває рідного брата, хоч і пам’ятає пророчі батькові слова про силу роду. На відміну від Оверка, який власноручно не вбивав Андрія, Панас особисто розстрілює Оверка.
- Але в душі анархіста не повна пустка Розуміючи, що життя Оверка в його руках, махновець пропонує брату пристати до них, потім сам ховає братів.
- Рідній люблячій матері він і надалі завдавав болючих ударів: забрав з собою на війну неповнолітнього Сашка, привчив його убивати й навіть катувати.
Панас людина, яка не визнає порядку, законів, держави. Це ж– просто бандит з великої дороги, для якого анархістська ідеологія – гарне прикриття його чорних справ.
Характеристика Івана “Подвійне коло”
Іван — під червоним прапором кінного інтернаціонального полку; сухорлявий: служить революції, Інтернаціоналу; наймит Леніна й комуни, комісарська морда.
На перший погляд цей персонаж Івана здається позитивним. У дійсності – це найстрашніший фанатик з братів. Навіть одна фраза свідчить про його зневагу до родини, до рідної крові: “…Рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс”. Іван – комуніст-фанатик, для нього має значення тільки його світле майбутнє, ради цієї примарної цілі він готовий покласти не лише рідних братів, а півсвіту, що й довела подальша історія.
„Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас і Карл Маркс».
1.Іван теж здатний на підлість. Він пропонує полоненим махновцям або приєднатися до його загону, або йти додому, до мирної праці. Оскільки серед махновців переважали сини заможних і середніх селян, більшість вибрали друге, наївно повірили більшовикові й жорстоко за це поплатилися – Іван наказав кулеметникам розстріляти тих, яким тільки що гарантував життя і волю, а така підлість зі сторони червоних командирів у ті часи була нормою.
2. Заслуговує схвалення Іванове бажання врятувати від розстрілу хоч Сашка. Але комісар Герт, якому надана вся влада в загоні й з яким мусить рахуватися Іван, скептично ставиться до того, що Сашко ще дитина, а тому малому перед смертю таки прийдеться пройти страшну катівню революційного трибуналу:
3. Іван – не людина з камінним серцем, його глибоко зачепила смерть рідних, що передано словами: “І Іван Половець загубив трьох своїх братів”.
Дуже дякуюю