Продовження твору «Білий кінь Шептало»

Приклад продовження твору «Білий кінь Шептало» допоможе написати свій фінал оповідання.

Твір-продовження «Білий кінь Шептало»

Білий кінь полохливо сахнувся – сосни глухо гупали об землю молодими шишками.

А дощ не стихав,  небо все ще спалахувало білим полум’ям, вихоплюючи із пам´яті коня епізоди  сьогоднішнього дня…Надія на завтрашній спочинок…, босий підпасич, Степан, дорога на водопій, накинутий недогуздок, болісне відчуття своєї неволі, він у водяному дзеркалі…,  думка: «Що  далі?».

  Спомини про Степана, роботу були йому неприємні. Ні! Ні, більше його, білого коня, ніхто не запрягатиме, не поганятиме і не стьобатиме батогом. Його чекає воля. Така жадана, довгоочікувана. Небо знову розітнула громовиця, змалювавши  в уяві Шептала білого красеня, якому аплодують глядачі. Мрія! Його мрія! Очі коня бачили світло софітів, у вухах лунали оплески та вигуки «Браво! Браво! Браво!». Шептало зробив свій вибір та перший крок до мрії. Тепер його ніщо не зупинить, він ще не знає, що з ним буде завтра, але зараз він вільний і добре знає чого хоче.

Кінь прищурив вуха і прискорив біг – дорога манила його. Розмоклий путівець привів Шептала до села. У конюшні не світилося, коні дрімали під навісом. А Шептало тільки перейшов із кроку на галоп. Кінь біг довго. Дощ скінчився, на сході небо поступово мінилося різними відтінками рожевого. А Шептало йшов вперед, розмірковуючи куди йти далі,  бо недарма ж білим коням дано розум. По дорозі  почали проїжджати машини та заторохтіли колеса возів – усі поспішали до міста на базар. Кінь не звертав ні на кого уваги, він просто йшов, бо давно вже втомився. Ось його знову обігнала велика машина, друга, потім невеличкий автобус, який чомусь зупинився. Із автобуса вийшов високий сивочолий чоловік, а потім голосно обізвався:

• Артеме, ти тільки подивися! Справжній красень!

До сивочолого з автобуса швидко підбіг молодик, одягнений у яскраву сорочку.

• Справді, дуже гарний кінь! Але ж він сам. Де його господар?

Обидва почали роззиратися довкола. Потім Артем побіг до автобуса, повернувся  з білим батоном і рушив назустріч коневі. Шептало недовірливо поглядав на чоловіка, що тримав на витягнутій руці хліб. Проте втома і голод були сильнішими,  і кінь потягнувся до хліба. Чоловік лагідно гладив коня, оглядаючи його:

• Сергійовичу, а красивий цирковий міг би бути?
• Можна спробувати. Ну що, друже, хочеш дарувати радість людям?

Шептало не вірив почутому…

Минув місяць кропіткої роботи…

На арені у променях софітів стояв кінь із гордо піднятою головою. Хвилювання  охоплювало його, та радість була більшою:  його мрія збулася!

Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!

Фанфік до «Білий кінь Шептало»

Коли Шептало прокинувся, вже починало світати. Роса холодила йому ноги, а в повітрі пахло сіном.  Шептало стояв мовчки й думав про вчорашнє.

Йому було трохи соромно за себе. Він згадав, як мчав луками вільний і сильний, як вода обмивала його біле тіло, і як він бачив себе справжнього — не сірого, не зламаного, а гордого коня. Але разом із тим Шептало знову відчув страх. Він знав: свобода — це красиво, але боляче, а покора — сіра, зате без батога.

Незабаром прийшов Степан. Він мовчки подивився на Шептала, почухав потилицю й сказав:
— Ну й дав ти вчора, білий… Налячкав усіх.

Степан не бив його. Просто насипав у ясла свіжого вівса. Шептало їв повільно й слухав знайомі звуки конюшні. Йому було спокійно, але десь глибоко в серці щось боліло.

Він зрозумів, що знову житиме, як раніше: ходитиме по колу, тягнутиме упряж і терпітиме батіг. Та тепер Шептало знав одну важливу річ — він пам’ятав, яким може бути.

Іноді, коли вітер приносив запах луків, Шептало піднімав голову й тихо іржав. Можливо, не сьогодні і не завтра, але він вірив: колись він знову побіжить вільно — не в уяві, а насправді.